Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №128/1267/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/1267/26

Провадження № 22-ц/801/2328/2026

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокуСправа № 128/1267/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Голоти Л.О., Панасюка О.С., секретар Канахівська М.О., розглянувши апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2026 року про забезпечення позову, постановлену суддею Саєнко О.Б., в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки померлого у праві сумісної власності, визнання права власності в порядку спадкування», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Білозарецької Олени Юріївни,

встановив:

25березня 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Білозарецька О.Ю., в якому просив:

- визнати земельну ділянку площею 0,1637 га, кадастровий номер 0520688900:02:003:0400, цільове призначення – 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ;

- визначити частку ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,1637 га, кадастровий номер 0520688900:02:003:0400, цільове призначення – 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка становила 1/2 частку;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину ділянки площею 0,1637 га, кадастровий номер 0520688900:02:003:0400, цільове призначення – 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 червня 1983 року між батьками позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, в якому вони набули земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:02:003:0400 площею 0,1637 га, цільове призначення – 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована на території АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер і після його смерті було відкрито спадкову справу №54/2022. Проте, вказана вище земельна ділянка до складу спадщини не увійшла.

Позивач зазначає, що 13 січня 2026 року він звернувся до нотаріуса із заявою, у якій просив включити до спадкового майна земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:02:003:0400, як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначене нерухоме майно було відмовлено через те, що державна реєстрація права власності на цю земельну ділянку за померлим ОСОБА_4 не проводилась, право власності зареєстровано за іншою особою. Роз`яснено право на звернення до суду для вирішення питання про успадкування вищезазначеного майна.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником земельної ділянки є ОСОБА_3 на підставі рішення 12 сесії 6 скликання Якушинецької сільської ради від 17 листопада 2011 року, про що їй був виданий державний акт на право власності серії ЯК №043224 від 19 квітня 2012 року.

Таким чином, у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначене нерухоме майно, позивач позбавлений можливості оформити свої спадкові права у нотаріальному порядку.

Також 25 березня 2026 року ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив забезпечити позов шляхом заборони відчуження 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1637 га, кадастровий номер 0520688900:02:003:0400, цільове призначення – 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , до завершення розгляду справи судом та набранням рішенням суду законної сили.

В обґрунтування заяви зазначено, що 25 березня 2026 року до Вінницького районного суду Вінницької області було подано позов про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування. Предметом спору є 1/2 частина вказаної вище земельної ділянки. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:02:003:0400 є ОСОБА_3 .. Оскільки право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за відповідачем, існує ризик її відчуження, що може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду у цій справі.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі.

Також ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2026 року заяву задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову в даній цивільній справі шляхом заборони відчуження 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1637 га, кадастровий номер 0520688900:02:003:0400, цільове призначення 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

У скарзі зазначає, що на підставі договору дарування від 02 квітня 2026 року вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:02:003:0400. З інформаційної довідки від 03 серпня 2026 року було встановлено, що на 1/2 частину цієї земельної ділянки було накладено арешт виконавчою службою. Станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали земельна ділянка, на 1/2 частину якої судом було накладено арешт, вже більше місяця належала їй, однак вона не була і не є стороною у даній справі. Фактично судом було вирішено питання про права та охоронювані законом інтереси особи, яка є власником арештованого нерухомого майна та не є стороною у справі, що є недопустимим.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відзив.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому його виконанні.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Позов, зокрема, забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Суд першої інстанції, врахувавши предмет, підставу та обсяг заявлених позивачем позовних вимог до відповідача, з урахуванням наданих позивачем доказів на підтвердження вимог заяви, вважав, що заявлений позивачем вид заходу забезпечення позову є співмірним із вищевказаними позовними вимогами.

Оскільки невжиття такого виду забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду в майбутньому у випадку можливого задоволення позову судом, суд ухвалою від 12 травня 2026 року задовольнив заяву та вжив заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:02:003:0400.

Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 вказує на те, що 02 квітня 2026 року, тобто до моменту постановлення оскаржуваної ухвали, на підставі договору дарування вона набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:02:003:0400.

А тому ОСОБА_1 вважає, що судом фактично було вирішено питання про права та охоронювані законом інтереси особи, яка є власником арештованого майна та не є стороною у цій справі.

Апеляційний суд за обставин даної справи не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду.

Предметом даного спору є визнання земельної ділянки батьків позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з кадастровим номером 0520688900:02:003:0400 спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки померлого ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на цю земельну ділянку та визнання за позивачем права власності на 1/6 частину цієї земельної ділянки.

З даним позовом до суду ОСОБА_2 звернувся 25 березня 2026 року.

В обґрунтування вимог позову ОСОБА_2 зазначив, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька ОСОБА_4 він звернувся до нотаріуса із заявою, в якій просив включити до спадкового майна земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:02:003:0400, як об`єкт спільної сумісної власності подружжя. На що отримав відповідь про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказане майно через те, що право власності на цю земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 , відповідачем у даній справі.

Вказує, що земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя і після смерті батька 1/2 частини цієї земельної ділянки повинна була увійти до складу спадщини. Спадкоємцями першої черги є він, дружина ОСОБА_4 – ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_1 .

Згідно з відомостей з Державного реєстру речових прав №456305068 від 12 грудня 2025 року, земельна ділянка площею 0,1637 га з кадастровим номером 0520688900:02:003:0400 на праві власності належить ОСОБА_3 .. Підстава – Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №043224 від 19 квітня 2012 року.

Тобто, за наявних у суду першої інстанції матеріалів були всі достатні підстави вжити заходи забезпечення позову.

У суду відсутній обов`язок перевіряти факт належності майна, яке є предметом спору та об`єктом забезпечення позову, відповідачу саме на момент вирішення питання про забезпечення позову.

Беззаперечним фактом є те, що на момент звернення до суду із даним позовом власником земельної ділянки була саме відповідач ОСОБА_3 ..

Також ніким не заперечується, що відповідач ОСОБА_5 є матір`ю позивача, а апелянт ОСОБА_1 – сестрою.

Як слідує з договору про поділ спадщини від 23 червня 2023 року, копія якого додана до заперечення ОСОБА_1 на відзив на апеляційну скаргу, позивач ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 та апелянт ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 ..

У постанові Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження №61-13405св18) вказано, що поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Факт наявності спору на момент подачі позову щодо вказаної вище земельної ділянки ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не заперечується.

Так само як і відсутні заперечення відповідача ОСОБА_3 щодо заявлених позивачем вимог (відзив на апеляційну скаргу не подано).

Апеляційний суд також зважає на наступні обставини.

Позов до суду ОСОБА_2 подано 25 березня 2026 року разом із заявою про забезпечення позову.

Копія позовної заяви разом з доданими документами та копія заяви про забезпечення позову була направлена позивачем відповідачу засобами поштового зв`язку (відповідно до ст. 43, ст. 177 ЦПК України).

02 квітня 2026 року відповідач ОСОБА_3 , яка була одноосібним власником спірної земельної ділянки (підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та відомостями з Державного реєстру речових прав) відчужує спірну земельну ділянку, тобто дарує її своїй дочці – апелянту.

Дізнавшись про вказаний правочин, позивач подає заяву про зміну предмета позову, де відповідачем є також апелянт.

Ця заява на даний час судом першої інстанції не розглянута (тобто відповідне судове рішення не ухвалено), але поведінка позивача та відповідача стверджує про наявність спору.

У суду є обґрунтоване припущення, що спірна земельна ділянка у разі скасування заходів забезпечення позову може бути ще раз відчужена новим власником, яка цілком ймовірно буде новим відповідачем у справі.

А безпідставне або необґрунтоване затягування судом розгляду заяв та клопотань позивача може призвести до чергової втрати частини спірного майна, на яке (відповідно до вимог позову) претендує позивач на праві власності внаслідок спадкування.

За ситуації, яка виникла між сторонами, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування оскаржуваної ухвали не має.

Апеляційна скарга не мітить обґрунтувань щодо незаконності висновків суду першої інстанції на момент постановлення оскаржуваної ухвали.

Апеляційний суд зауважує, що статтею 158 ЦПК України врегульовано питання скасування заходів забезпечення позову, за змістом якої суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2026 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді Л.О. Голота

О.С. Панасюк