Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №120/13390/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/13390/25 Головуюча суддя 1-ої інстанції - Воробйова Інна Анатоліївна

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

10 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому, з урахуванням обсягу вимог, що залишилися на розгляді суду після постановлення ухвали від 28 квітня 2026 року, просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування під час нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 лютого 2023 року по 01 вересня 2024 року вимог абзаців четвертого–шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення за зазначений період відповідно до наведених положень Порядку № 1078;

- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020-2021 роки та зобов`язати здійснити відповідні нарахування і виплату;

- здійснити перерахунок і виплату допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні вимог щодо індексації, суд першої інстанції виходив із того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 2023 рік зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», тому правові підстави для нарахування індексації за цей рік були відсутні.

Суд також установив, що відповідно до правил, запроваджених Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», право на поточну індексацію виникло у серпні 2024 року, а за серпень і вересень 2024 року відповідні суми позивачу нараховано та виплачено.

Відмову в задоволенні інших позовних вимог суд мотивував відсутністю належних доказів наявності у позивача невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2020– 2021 роки, а також наявністю судового рішення у справі № 120/5637/25 щодо перерахунку допомоги на оздоровлення за 2020– 2021 роки.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове — про задоволення позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, навівши положення абзаців четвертого–шостого пункту 5 Порядку № 1078 та зазначивши про обов`язковий характер індексації-різниці, не встановив фактичних показників, необхідних для перевірки права позивача на таку виплату.

Зокрема, апелянт стверджує, що суд не встановив розмір грошового доходу до і після його підвищення, розмір можливої індексації у місяці підвищення доходу, співвідношення цих величин та не перевірив розрахунок індексації-різниці. На думку апелянта, відповідач не надав детального розрахунку та бухгалтерських документів, а суд поклав тягар доказування правомірності бездіяльності військової частини на позивача всупереч частині другій статті 77 КАС України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на зупинення дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у 2023 році, відновлення обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком із січня 2024 року та фактичну виплату позивачу індексації за серпень і вересень 2024 року.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався

ІІІ.ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Згідно наказу військової частини НОМЕР_2 №43 від 12.02.2025 р. ОСОБА_1 звільнено із військової служби.

Однак, під час несення служби позивачу, як він вказує, не нараховано і не виплачено індексацію.

Не погоджуючись із такими протиправними діями відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення; грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення визначає Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до статей 1, 2 і 4 Закону № 1282-XII індексація є встановленим законом механізмом підвищення грошових доходів населення; індексації підлягають доходи, одержані в гривнях і такі, що не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення; індексація проводиться, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг у 103 відсотки.

Порядок № 1078 визначає правила обчислення індексу споживчих цін і сум індексації.

За абзацами першим і другим пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) значення індексу споживчих цін у місяці підвищення приймається за 1 або 100 відсотків, а його обчислення для подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення.

Абзацами третім і четвертим пункту 5 Порядку № 1078 передбачено, що сума індексації у місяці підвищення доходу не нараховується, якщо розмір підвищення перевищує суму індексації, що склалася у цьому місяці. Якщо розмір підвищення не перевищує таку суму індексації, належна сума визначається як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу.

Згідно з абзацом шостим пункту 5 Порядку № 1078 визначена таким способом індексація-різниця виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а до неї додається поточна індексація, що виникає внаслідок перевищення індексом споживчих цін установленого порогу.

Верховний Суд у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі № 380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі № 320/8554/21 та від 10 квітня 2024 року у справі № 200/564/23 сформував підхід, за яким для вирішення питання про право військовослужбовця на індексацію-різницю необхідно встановити: розмір підвищення його доходу в місяці підвищення посадових окладів; суму можливої індексації у цьому місяці; співвідношення цих величин.

Отже, апелянт загалом правильно відтворює механізм визначення індексації-різниці.

Проте наведені ним висновки Верховного Суду сформовані щодо періодів, у яких Закон № 1282-XII діяв. У спірних правовідносинах першочерговим є питання, чи існувала впродовж заявленого періоду законодавча підстава для нарахування індексації.

Абзацом вісімнадцятим пункту 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону № 1282-XII.

Зазначене положення було чинним упродовж 2023 року та неконституційним не визнавалося.

У постанові від 18 грудня 2025 року у справі № 380/5270/24 Верховний Суд дійшов висновку, що через зупинення дії Закону № 1282-XII у 2023 році були відсутні підстави як для нарахування поточної індексації, так і для виплати індексації-різниці, механізм якої визначено Порядком № 1078. Верховний Суд наголосив, що Порядок № 1078 не може бути самостійною правовою підставою для нарахування індексації за відсутності чинної законодавчої підстави.

Тому посилання апелянта на невстановлення судом розміру підвищення грошового доходу, суми можливої індексації та різниці між ними не впливає на вирішення вимог за період з 01 лютого по 31 грудня 2023 року. Проведення такого розрахунку не могло створити право на виплату, законодавчу підставу для якої на відповідний рік було зупинено.

Так само відсутність детального розрахунку індексації-різниці за 2023 рік не свідчить про порушення відповідачем обов`язку доказування за частиною другою статті 77 КАС України. Правомірність ненарахування відповідної виплати випливає безпосередньо з чинного на той час законодавчого регулювання.

Щодо 2024 року колегія суддів ураховує, що статтею 39 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено: обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з 01 січня 2024 року.

З урахуванням щомісячних індексів споживчих цін, опублікованих Державною службою статистики України, поріг індексації у 103 відсотки було перевищено за результатами червня 2024 року. Оскільки відповідний індекс був опублікований у липні 2024 року, право на поточну індексацію виникло з серпня 2024 року відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII та пункту 1-1 Порядку № 1078.

Матеріалами справи підтверджено, а апелянтом не спростовано, що за серпень і вересень 2024 року індексацію грошового забезпечення йому нараховано та виплачено.

Апеляційна скарга не містить конкретного розрахунку іншої належної позивачу суми за ці місяці, не зазначає, яка саме тарифна ставка (посадовий оклад) і в якому місяці спірного періоду була підвищена, та не наводить доказів, що розмір такого підвищення був меншим за суму можливої індексації. Саме з настанням цих юридичних фактів абзаци третій–шостий пункту 5 Порядку № 1078 пов`язують виникнення індексації-різниці.

Отже, твердження апелянта про те, що суд першої інстанції був зобов`язаний провести розрахунок індексації-різниці без установлення визначеного пунктом 5 Порядку № 1078 місяця підвищення посадового окладу та без наведення позивачем конкретних показників такого розрахунку, є необґрунтованим.

Посилання апелянта на внутрішню суперечність рішення суду першої інстанції також підлягає відхиленню.

Загальний висновок суду про обов`язковий, а не дискреційний характер індексації стосується випадків, коли законом передбачені підстави для її нарахування. Цей висновок не суперечить застосуванню спеціальної норми Закону № 2710-IX, якою дію Закону № 1282-XII було зупинено на 2023 рік, а також правил Закону № 3460-IX щодо початку обчислення індексу споживчих цін у 2024 році.

Довід апеляційної скарги про порушення принципу ефективного судового захисту не свідчить про незаконність рішення.

Ефективний захист застосовується за умови встановлення порушеного права.

У цій справі в межах доводів апеляційної скарги такого порушення не встановлено: у 2023 році законодавча підстава для нарахування індексації була відсутня, а індексацію, право на яку виникло у 2024 році, позивачу виплачено.

Апеляційна скарга не містить самостійних доводів щодо висновків суду першої інстанції про грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020– 2021 роки та допомогу на оздоровлення за ці роки.

Саме по собі прохання скасувати рішення повністю не звільняє апелянта від обов`язку навести підстави його незаконності у відповідній частині.

Тому з огляду на межі апеляційного перегляду, визначені статтею 308 КАС України, підстав для переоцінки рішення суду першої інстанції в цій частині немає.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Сушко О.О. Яремчук К.О.