Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №240/17835/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/17835/24

Головуючий у 1-й інстанції: Майстренко Наталія Миколаївна

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

09 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати

компенсації вартості речового майна у сумі 57375,12 грн.;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за 79 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 27.05.2024 по 13.08.2024 включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення у день звільнення у належному розмірі.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 32 518,20 грн. за час затримки повного розрахунку при звільненні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині визначеного розміру середнього заробітку, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та неправильне визначення розміру належного їй відшкодування, просить рішення суду першої інстанції змінити та задовольнити позовні вимоги в більшому розмірі.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.05.2024 за №153 ОСОБА_1 була звільнена з військової служби у запас за підпунктом "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Однак, під час звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військова частина НОМЕР_1 не виплатила позивачці грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Матеріалами справи підтверджується, що вказана грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в розмірі 57375,12 гривень була виплачена позивачці 13.08.2024.

Також установлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі №240/13880/24 на користь ОСОБА_1 вже стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2024 по 24.06.2024 у розмірі 20 693,40 грн.

У зазначеній справі встановлено середньоденний розмір грошового забезпечення позивача — 739,05 грн.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з того, що у даній справі розмір відповідальності відповідача у вигляді сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем становитиме 32518,20 грн.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спір у цій справі на стадії апеляційного перегляду фактично стосується правильності визначення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, у зв`язку з тим, що остаточний розрахунок із позивачем завершено 13.08.2024, тоді як за частину періоду затримки відповідне відшкодування вже було присуджено іншим судовим рішенням.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною першою статті 117 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Спеціальним законодавством, яке регулює проходження військової служби, питання відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні не врегульовано, у зв`язку із чим до відповідних правовідносин застосовуються положення статей 116, 117 КЗпП України.

Грошова компенсація вартості за неотримане речове майно належить до сум, які особа має право отримати у зв`язку зі звільненням з військової служби, а тому її несвоєчасна виплата є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Водночас колегія суддів зазначає, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування пов`язується із фактом затримки остаточного розрахунку при звільненні, а не встановлюється окремо щодо кожної складової належних звільненій особі виплат.

Виплата різних складових належних при звільненні сум у різні дати не створює декількох самостійних періодів відповідальності за статтею 117 КЗпП України, які могли б накладатися один на одного.

Інше тлумачення призводило б до повторного стягнення середнього заробітку за одні й ті самі календарні дні затримки залежно від кількості складових остаточного розрахунку, виплачених несвоєчасно, що не відповідає компенсаційній природі передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що присуджені у справі №240/13880/24 20 693,40 грн не повинні враховуватися лише з тієї підстави, що у зазначеній справі відповідальність пов`язувалася з несвоєчасною виплатою іншої складової належних при звільненні сум, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Рішенням у справі №240/13880/24 позивачу вже компенсовано затримку остаточного розрахунку за період з 28.05.2024 по 24.06.2024.

Відтак повторне стягнення середнього заробітку за цей самий календарний період, хоча й у зв`язку з іншою невиплаченою складовою остаточного розрахунку, призвело б до подвійної компенсації за один і той самий період затримки.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром належного позивачу відшкодування.

Виплата грошового забезпечення 25.06.2024 не припинила стан несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем, оскільки станом на цю дату залишалася невиплаченою грошова компенсація вартості неотриманого речового майна у сумі 57 375,12 грн.

Остаточний розрахунок завершено лише 13.08.2024 шляхом виплати позивачу зазначеної компенсації.

Таким чином, після календарного періоду, за який позивач уже отримала відшкодування відповідно до рішення суду у справі №240/13880/24, залишився некомпенсованим період затримки остаточного розрахунку з 25.06.2024 по 13.08.2024 включно, який становить 50 календарних днів.

При цьому день звільнення — 27.05.2024 — не включається до періоду затримки, оскільки саме цей день відповідно до статті 116 КЗпП України є днем, у який роботодавець зобов`язаний провести остаточний розрахунок.

Встановлений у справі середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 739,05 грн та учасниками справи не спростований.

Отже, середній заробіток за некомпенсований період затримки остаточного розрахунку становить: 739,05 грн * 50 календарних днів = 36 952,50 грн.

Натомість суд першої інстанції визначив загальну тривалість затримки у 72 календарні дні та, виходячи з цього показника, розрахував середній заробіток у сумі 53 211,60 грн, після чого відняв раніше присуджені 20 693,40 грн і визначив до стягнення 32 518,20 грн.

Разом з тим із встановлених обставин справи не вбачається правових або фактичних підстав для визначення саме 72 календарних днів затримки.

Оскільки попереднім судовим рішенням уже охоплено період з 28.05.2024 по 24.06.2024, при вирішенні цього спору належало визначити тривалість наступного, ще не компенсованого періоду — з 25.06.2024 до дня фактичного остаточного розрахунку 13.08.2024.

Колегія суддів також враховує, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування має компенсаційний характер, а визначення його розміру повинно відповідати принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 виходила з того, що встановлене чинною редакцією статті 117 КЗпП України обмеження відповідальності роботодавця періодом не більш як шість місяців не виключає застосування судом критеріїв розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру відповідного відшкодування.

У цій справі невиплачена на момент звільнення та фактично виплачена 13.08.2024 компенсація вартості неотриманого речового майна становила 57 375,12 грн, тоді як розрахований за некомпенсований період середній заробіток становить 36 952,50 грн.

Враховуючи розмір несвоєчасно виплаченої суми, тривалість затримки, розмір середньоденного грошового забезпечення, а також те, що визначений період істотно не перевищує встановленої законом максимальної шестимісячної межі, колегія суддів не встановила обставин, які б свідчили про очевидну неспівмірність відшкодування у розмірі 36 952,50 грн наслідкам несвоєчасного остаточного розрахунку.

При цьому такий розмір не включає повторного відшкодування за період, уже компенсований позивачу рішенням суду у справі №240/13880/24.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив наявність у позивача права на відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, та обґрунтовано врахував факт попереднього стягнення середнього заробітку за частину періоду затримки, однак неправильно визначив тривалість некомпенсованого періоду та, як наслідок, розмір належного позивачу відшкодування.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та/або резолютивної частини.

З огляду на викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року — зміні в частині визначеного розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року змінити в частині розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, виклавши відповідний абзац резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні у розмірі 36 952 (тридцять шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві) гривні 50 копійок».

В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.