Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №560/13139/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/13139/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

09 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до комісії восьмого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом (з урахуванням уточненого позову) до комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 і ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ухилення від реєстрації заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту п`ятого частини першої статті 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (у зв`язку із вихованням дитини з інвалідністю), що була одержана 13.05.2025, та подальшої передачі на розгляд Комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 та незабезпечення виконання вимог пункту 5 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, вимог пунктів 56, 57, 58, 60 та додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою КМ України 560 від 16.05.2024, незабезпечення належного ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів в частині відображення права позивача на відстрочку за пункту 5 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, неналежного виконання функцій з оформлення для відстрочки від призову під час мобілізації (пунктів 1,2,7,8,9,11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою КМ України від 23.02.2022 №154);

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії щодо розгляду заяв громадян про надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 24.06.2025 №17 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

- зобов`язати комісію щодо розгляду заяв громадян про надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з одночасною видачею довідки про відстрочку.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.02.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення комісії щодо розгляду заяв громадян про надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 24.06.2025 №17 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.06.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з дотриманням положень Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 протягом десяти днів з дня набрання законної сили рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

На думку апелянта, суд безпідставно відмовив у визнанні протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нереєстрації заяви, невиконання вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку №560, неналежного ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також неналежного виконання функцій щодо оформлення відстрочки. Крім того, апелянт вважає безпідставним обраний судом спосіб захисту у вигляді повторного розгляду його заяви, оскільки після ухвалення рішення суду першої інстанції ним оформлено право на відстрочку через електронний кабінет військовозобов`язаного, а також наполягає на постановленні окремих ухвал щодо відповідачів та суду першої інстанції.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до восьмого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 17.05.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". До заяви долучив: медичний висновок про дитину-інваліда ОСОБА_2 віком до 18 років від 16.01.2025 №4, свідоцтво про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 14.06.2022.

Листом від 29.05.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив, що для реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період необхідно особисто з`явитись до восьмого відділу.

17.06.2025 позивач особисто подав до відповідача-2 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та документи для підтвердження права.

07.07.2025 комісія восьмого відділу повідомила позивача про те, що рішенням від 24.06.2025 №17 відмовила у наданні відстрочки, у зв`язку з відсутністю військово-облікового документа з відміткою про перебування на військовому обліку.

Вважаючи протиправними дії відповідачами щодо неналежного розгляду заяв, позивач звернувся з позовом до суду.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що рішення комісії оформлене протоколом від 24.06.2025 №17 необхідно скасувати.

Також суд зазначив, що відповідач-2 протиправно не розглянув письмову заяву позивача від 09.05.2025, надіслану поштовим зв`язком, посилаючись на особисту присутність при поданні заяви. Разом з тим, реалізуючи своє право на відстрочку, позивач, отримавши листі від 29.05.2025, 17.06.2025 особисто подав до відповідача-2 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Тому, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині, враховуючи повторно подану заяву від 17.06.2025.

Таким чином, з метою забезпечення законних прав позивача суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 17.06.2025 про оформлення відстрочки від призову на військову службу та надання відповіді в порядку, визначеному пунктом 60 Порядку №560.

Колегія суддів, погоджується з правовою позицією суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги та висновкам суду першої інстанції, в призмі приписів ст. 308 КАС України, виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, після направлення позивачем поштової заяви про надання відстрочки відповідач повідомив його про необхідність особистого прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Надалі позивач особисто звернувся до відповідача із заявою від 17.06.2025, яка була зареєстрована, розглянута комісією по суті, за результатами чого прийнято рішення про відмову у наданні відстрочки. Саме зазначене рішення комісії стало предметом судового оскарження та було визнане судом першої інстанції протиправним.

За наведених обставин сам по собі факт неналежного опрацювання первинного поштового звернення не породжує самостійних правових наслідків, які потребували б окремого судового захисту після того, як компетентним органом було прийнято рішення за повторно поданою заявою. Саме тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ефективним способом захисту порушеного права є перевірка законності рішення комісії, а не окреме визнання протиправними попередніх процедурних дій відповідача.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для окремого визнання протиправними дій відповідача щодо нереєстрації поштової заяви.

Щодо доводів апелянта про необхідність окремого визнання протиправними дій відповідачів щодо невиконання вимог пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пунктів 56–60 Порядку №560, неналежного ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та неналежного виконання функцій щодо оформлення відстрочки, то слід зазначити, що наведені вимоги фактично дублюють одна одну та зводяться до правової оцінки дій відповідачів, які безпосередньо знайшли своє відображення у рішенні комісії від 24.06.2025 №17.

Саме законність цього рішення була предметом судового контролю, і суд першої інстанції, встановивши відсутність передбачених законодавством підстав для відмови у наданні відстрочки, визнав його протиправним та скасував.

За таких обставин додаткове задоволення наведених вимог не призводило б до більш повного чи ефективного захисту порушеного права позивача, а фактично зводилося б до повторної констатації вже встановленої протиправності прийнятого рішення.

Більше того, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушеного права шляхом усунення конкретного рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Саме тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зазначених позовних вимог.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивача, оскільки після ухвалення оскаржуваного рішення позивач оформив відстрочку за допомогою електронного сервісу «Резерв+», у зв`язку із чим, на думку апелянта, такий спосіб захисту втратив свою актуальність.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із фактичних та правових обставин, які існували на момент ухвалення рішення, а також із характеру порушеного права, яке підлягало судовому захисту. Встановивши протиправність рішення комісії про відмову у наданні відстрочки, суд першої інстанції, реалізуючи надані йому статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження, обрав спосіб захисту, який забезпечував реальне відновлення порушеного права позивача, а саме шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути подану заяву з урахуванням правової оцінки, наведеної у судовому рішенні.

Посилання апелянта на те, що після ухвалення рішення суду першої інстанції він реалізував своє право на відстрочку в інший спосіб, саме по собі не свідчить про незаконність рішення суду першої інстанції. Обставини, які виникли після ухвалення судового рішення, не можуть бути підставою для висновку про його неправомірність, оскільки законність судового рішення оцінюється виходячи з тих фактичних обставин, які існували на час його постановлення. При цьому оформлення позивачем відстрочки після ухвалення рішення не спростовує встановленого судом факту протиправності рішення комісії та не впливає на правильність обраного судом способу захисту на момент вирішення спору.

Не можуть бути прийняті до уваги й доводи апеляційної скарги щодо необхідності постановлення окремої ухвали стосовно відповідачів.

Відповідно до статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України постановлення окремої ухвали є правом суду, яке реалізується у разі встановлення під час розгляду справи порушень закону, що потребують відповідного реагування. При цьому саме по собі встановлення протиправності рішення суб`єкта владних повноважень не зумовлює обов`язку суду постановляти окрему ухвалу.

Суд першої інстанції, визнавши протиправним та скасувавши рішення комісії, надав належний та достатній спосіб судового захисту порушеного права позивача. Матеріали справи не містять даних про наявність таких обставин чи системних порушень законодавства, які б вимагали окремого реагування суду у порядку статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для втручання суду апеляційної інстанції у цій частині відсутні.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги щодо необхідності постановлення окремої ухвали стосовно суду першої інстанції у зв`язку із вимогою про сплату судового збору та недотриманням строків розгляду справи.

Предметом апеляційного перегляду відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України є законність та обґрунтованість судового рішення, а не окремі процесуальні дії суду, які не вплинули на правильність вирішення спору по суті. Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції процесуальних строків чи необхідність постановлення окремої ухвали не містять обґрунтування того, яким чином зазначені обставини призвели до неправильного вирішення справи або вплинули на законність ухваленого рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо звільнення позивача від сплати судового збору також не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Питання сплати судового збору під час відкриття провадження у справі є самостійним процесуальним питанням, яке вирішується судом на відповідній стадії розгляду справи та не впливає на правильність вирішення спору по суті. Крім того, оскаржуваним рішенням суд першої інстанції вирішив питання розподілу судових витрат відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Отже, наведені доводи не спростовують правильності висновків суду щодо предмета спору та не можуть бути підставою для зміни чи скасування судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта із наданою судом першої інстанції правовою оцінкою встановлених обставин та фактично спрямовані на інше тлумачення норм матеріального права. Разом із тим наведені доводи не містять посилань на обставини, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, або на докази, яким суд не надав оцінки, а тому не спростовують правильності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку поданим сторонами доказам, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.