Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №750/2230/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/2230/26

Провадження № 2/750/1843/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі судді Кузнєцової О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

24.02.2026 позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 66 645 грн 62 коп., в тому числі: 25000 грн основний борг, 19 100 грн проценти за користування позикою, 5 093 грн 84 коп. 3% річних, 17 451 грн 78 коп. інфляційних втрат.11

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 22 жовтня 2021 року нею та відповідачкою був укладений договір позики грошових коштів у сумі 50000 грн із сплатою кожного місяця 5000 грн в рахунок повернення тіла кредиту та 400 грн процентів за користування позикою. За умовами боргової розписки відповідачка зобов`язувалась повернути позику у строк до 01.09.2022. На день звернення до суду з позовом відповідачка не виконала зобов`язання щодо повернення позивачу суми позики та процентів в повному обсязі, здійснивши часткову оплату суми позики в сумі 25 000 грн та процентів за користування кредитом в сумі 1300 грн, решта сума позики в сумі 25 000 грн залишилась неповернутою

Відповідачка не скористалися своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та не надали суду додаткові письмові пояснення по суті спору.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі та без участі позивача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 22 жовтня 2021 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого відповідачка взяв у борг кошти у сумі 50 000 грн зі сплатою 400 грн в місяць процентів строком до 01.09.2022.

Розпискою від 22 жовтня 2021 підтверджується факт отримання відповідачкою від позивачки грошових коштів.

Відповідно до оригіналу боргової розписки від 22.10.2021 ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 50 000 грн, які зобов`язалася повернути до 01.09.2022, зі сплатою 400 грн щомісячних процентів (а.с.22).

Відповідачкою станом на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи не надано доказів про повернення позивачці боргу за вказаними розписками, заборгованість становить 25 000 грн.

У відповідності до ч.2, ч.3 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 у справі №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов`язаних із наданням та отриманням у борг коштів.

В такому випадку договір позики, крім обов`язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст.1046,1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Враховуючи те, що 22 жовтня 2021 року між сторонами було укладено договори позики, відповідачка отримала грошові кошти у борг, що підтверджується розпискою, суд приходить до висновку, що вони дійшли згоди щодо істотних умов договорів та взяли на себе зобов`язання щодо виконання даних договорів.

Згідно ч.2 ст.545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто, кредитор має виконати свій обов`язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання.

У ст.545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

На підтвердження свого права на пред`явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів, отриманих у позику, позивачем надано суду оригінал розписки.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31.10.2018 (№ 707/2606/16-ц).

Відповідно до ч.3 ст.1049 ЦПК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно із ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, не скористалася процесуальним правом висловити свій відзив (заперечення) на позов та надати докази на спростування розміру заборгованості. Відповідачкою не спростовано факту наявності розписки та факт невиконання нею зобов`язання.

Таким чином, встановлено, що відповідачка свої договірні зобов`язання за договором позики не виконала, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договором (вказаний у розписці).

Даних, які б свідчили про повернення відповідачкою всієї суми заборгованості позивачу за договором позики від 22.10.2021 матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, що відповідачкою не виконані умови щодо повернення грошових коштів у строк, передбачений договором, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки основної суми боргу в розмірі 25 000 грн та відсотків за договором позики за період у розмірі 19100 грн, та суми інфляційних втрат в сумі 17 276 грн 78 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачка звільнена від сплати судового збору, тому останній підлягає стягненню з відповідачки на користь держави.

Керуючись ст. ст.10, 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 258, 263-265, 273, 280, 284, 289, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП невстановлено) заборгованість за договором позики від 22 жовтня 2021 року у сумі 66 645 грн 62 коп. (шістдесят шість тисяч шістсот сорок п`ять гривень 62 коп).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1331 грн 20 коп. в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя Ольга КУЗНЄЦОВА