Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №620/3165/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/3165/26 суддя першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Прилуцької окружної прокуратури на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі № 620/3165/26 за позовом Прилуцької окружної прокуратури до Комунального закладу «Яблунівський ліцей» Чернігівської обласної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Прилуцька окружна прокуратура (далі - позивач, апелянт) звернулася з позовною заявою в інтересах держави до Комунального закладу «Яблунівський ліцей» Чернігівської обласної ради (далі - відповідач, КЗ «Яблунівський ліцей»), у якій просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон № 2342-IV), у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, випускникам із числа дітей, позбавлених батьківського піклування;

- зобов`язати відповідача вчинити дії щодо нарахування такої допомоги у розмірі 19 176 грн кожному з випускників.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з тих підстав, що у спірних правовідносинах йдеться про захист прав конкретних осіб - випускників , КЗ «Яблунівський ліцей» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а не про інтерес держави в розумінні, сформованому Конституційним Судом України в Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99.

Суд першої інстанції, посилаючись на постанови Верховного Суду від 04.02.2019 у справі № 812/464/18, від 11.02.2025 у справі № 320/10/23 та від 18.09.2025 у справі № 320/13311/23, дійшов висновку, що, по-перше, захист порушених майнових прав випускників можливий шляхом вирішення спору між ними і навчальним закладом, звернення до суду з яким є правом самого випускника, а не держави в особі прокурора; по-друге, на момент звернення до суду один із випускників, в інтересах якого фактично пред`явлено позов, досяг повноліття та набув повної цивільної дієздатності; та по-третє, прокурор, реалізуючи право на звернення до суду в інтересах громадянина, зобов`язаний був попередньо повідомити про це таку особу та її законного представника і довести неспроможність цієї особи самостійно захистити свої права, чого зроблено не було.

Також суд першої інстанції зазначив, що прокурором не обґрунтовано, у чому саме полягає порушення чи загроза порушення законних інтересів держави.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, Прилуцька окружна прокуратура звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права (стаття 53 КАС України) та неправильне застосування норм матеріального права (стаття 131-1 Конституції України, стаття 23 Закону України «Про прокуратуру»), просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що поняття «інтерес держави» є оціночним, не піддається вичерпній класифікації та має визначатися з урахуванням загальнодержавних пріоритетів у сфері охорони дитинства, закріплених статтями 51, 52 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства», а також міжнародними стандартами, зокрема Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, Хартією основних прав Європейського Союзу та практикою Європейського суду з прав людини.

На переконання апелянта, систематичне невиконання відповідачем обов`язку з виплати одноразової грошової допомоги, виявлене під час досудового розслідування кримінального провадження № 42025270000000131, стосується невизначеного кола осіб і набуло масового характеру, про що, зокрема, свідчить розгляд судами першої інстанції понад 500 подібних справ за позовами прокурорів, а отже, зачіпає не приватний, а публічний інтерес у сфері соціального захисту дітей-сиріт.

Крім того, прокуратура наполягає на тому, що чинним законодавством не визначено органу, уповноваженого звертатися до суду з позовом до навчального закладу з такими вимогами, а тому відповідно до частини п`ятої статті 53 КАС України прокурор набуває статусу самостійного позивача в інтересах держави.

Також позивач зауважив, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 та від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, прокурор набуває статусу самостійного позивача в інтересах держави, якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, відсутній, а оскільки такого органу в спірних правовідносинах не існує, представництво прокурором інтересів держави є правомірним.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Чернігівського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, КЗ «Яблунівський ліцей» у відзиві зазначив, що представництво прокурором інтересів держави в суді можливе лише у виключних, об`єктивно обмежених випадках, а межі дискреції прокурора у застосуванні підстав для такого представництва звужено Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025, яким окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визнано такими, що не відповідають вимозі юридичної визначеності.

Відповідач, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.09.2025 у справі № 320/13311/23 (пункти 49-57) також наголосив, що законодавством визначено суб`єктів, уповноважених захищати права дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема служби у справах дітей, утворені органами місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», а також Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, наділеного статтею 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» правом звертатися до суду для захисту прав осіб, які не можуть самостійно це зробити, і що прокурор не навів жодного обґрунтування неможливості захисту порушених прав цими суб`єктами.

Крім того, КЗ «Яблунівський ліцей» звернув увагу на те, що предметом спору є виплата грошової допомоги двом конкретно визначеним у позовній заяві особам - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , один з яких на час звернення прокурора до суду досяг повноліття і має повну цивільну дієздатність, а тому спірні правовідносини не є такими, що зачіпають «інтерес держави» в розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 апеляційну скаргу Прилуцької окружної прокуратури призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, предметом позовних вимог у справі що розглядається є визнання протиправною бездіяльності , КЗ «Яблунівський ліцей» щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV, а також його зобов`язання вчинити дії щодо нарахування такої допомоги у розмірі 19 176 грн кожному конкретно визначеним у позовній заяві випускникам - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Факт систематичного невиконання відповідачем зазначеного обов`язку упродовж 2024-2025 років виявлено прокуратурою під час досудового розслідування кримінального провадження № 42025270000000131, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.12.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 137 Кримінального кодексу України.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач, прокурор не надав доказів попереднього повідомлення зазначених осіб та їхніх законних представників про намір звернутися до суду в їхніх інтересах, а також доказів неспроможності цих осіб самостійно захистити свої порушені права.

При цьому на дату подання позовної заяви ОСОБА_1 досяг повноліття та відповідно до частини першої статті 34 Цивільного кодексу України набув повної цивільної дієздатності, яка поширюється на всі цивільні права та обов`язки, включно з правом на самостійний судовий захист.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом частини другої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною четвертою статті 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді, а прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України роз`яснив, що поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме полягає чи може полягати порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовуючи у позовній заяві необхідність їх захисту.

Водночас в основі інтересів держави, на відміну від інтересів інших учасників суспільних відносин, завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Частиною третьою статті 53 КАС України передбачено право прокурора звертатися до суду з позовною заявою у визначених законом випадках. Відповідно до частини четвертої цієї статті прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; невиконання цих вимог має наслідком застосування положень статті 169 КАС України.

Згідно з частиною п`ятою статті 53 КАС України в разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача, а в разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і сам набуває статусу позивача.

Пунктом 2 частини першої статті 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо її не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Матеріально-правовою підставою позовних вимог є частина сьома статті 8 Закону № 2342-IV, згідно з якою випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.

Відповідно до статей 46, 51, 52 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство перебувають під охороною держави, а утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, яка забезпечує це, зокрема, через уповноважені та делеговані суб`єкти.

Колегія суддів враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 визнано такими, що не відповідають Конституції України, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в частині підстави представництва, пов`язаної з неналежним здійсненням захисту інтересів держави уповноваженим суб`єктом, з огляду на відсутність достатньої юридичної визначеності меж дискреції прокурора та суду при вирішенні питання про звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Водночас у резолютивній частині цього Рішення визнані неконституційними приписи втрачають чинність з 1 січня 2027 року, а саме Рішення не поширюється на правовідносини, що виникли й тривають у період чинності оскаржених приписів, та не ставить під сумнів чинність раніше ухвалених судових рішень.

Отже, оскаржувані приписи частини третьої статті 23 Закону формально залишаються чинними на час розгляду цієї справи, однак сформульована Конституційним Судом України вимога об`єктивної винятковості та вузького тлумачення підстав представництва прокурором інтересів держави підлягає врахуванню під час застосування зазначеної норми.

Застосовуючи наведені норми до подібних правовідносин, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.03.2024 у справі № 340/11/23, вирішуючи виключну правову проблему з метою формування єдиної практики застосування частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у справах цієї категорії, дійшов висновку, що зміст позовної заяви прокурора про зобов`язання навчального закладу нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV, конкретно визначеним у позові випускникам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зводиться до захисту індивідуально виражених майнових прав та інтересів цих фізичних осіб, а не до захисту інтересів держави в розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99.

Обраний прокурором спосіб звернення до суду як самостійного позивача в інтересах держави за таких обставин не відповідає меті представництва, оскільки не спрямований на захист інтересів невизначеного, широкого кола осіб чи територіальної громади, а безпосередньо направлений на захист майнових прав конкретних, персоніфікованих у позовній заяві дітей.

Правові висновки, сформульовані в постанові від 19.03.2024 у справі № 340/11/23, не є одиничними чи випадковими, а є сталими та знайшли своє підтвердження, зокрема, у постановах від 18.11.2021 у справі № 140/4953/20, від 07.08.2023 у справі № 120/2940/23, від 11.10.2023 у справі № 120/6160/23 та від 31.10.2023 у справі № 480/1729/23. За змістом цих висновків, прокурор, звертаючись з позовом на захист прав та інтересів конкретно визначених у позовній заяві фізичних осіб, яких, на його переконання, незаконно позбавлено державних гарантій у сфері захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, фактично діє в інтересах громадянина, а не держави.

У постанові від 11.02.2025 у справі № 320/10/23 Верховний Суд додатково роз`яснив процесуальний наслідок недотримання прокурором вимог частини четвертої статті 53 КАС України: якщо відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави виявлено до відкриття провадження, позовна заява повертається позивачеві, а якщо після відкриття провадження - позовна заява залишається без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 240 КАС України.

У постанові від 18.09.2025 у справі № 320/13311/23 Верховний Суд наголосив, що самого лише посилання прокурора на відсутність органу, уповноваженого звертатися до суду з відповідним позовом, без наведення обґрунтування фактичної відсутності такого органу та неможливості захисту прав дитини службою у справах дітей чи Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, недостатньо для визнання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем.

Колегія суддів звертає увагу, що правові позиції, на які посилається прокуратура в апеляційній скарзі та відповіді на відзив, а саме постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а, а також постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 та від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, стосуються загальних умов і порядку набуття прокурором статусу самостійного позивача в інтересах держави за відсутності уповноваженого органу, однак не спростовують і не скасовують спеціальний правовий висновок, сформульований судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав саме щодо кваліфікації спорів про виплату одноразової грошової допомоги випускникам-дітям, позбавленим батьківського піклування.

Наведені прокуратурою постанови вирішують інше юридичне питання - порядок визначення уповноваженого органу за наявності підстав для представництва інтересів держави, тоді як у цій справі відсутня сама передумова застосування частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» - наявність порушення чи загрози порушення інтересів держави як такого.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції наведених норм права та висновків Верховного Суду до встановлених обставин цієї справи, колегія суддів виходить з того, що предметом спору є вимога про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги на користь двох конкретно визначених у позовній заяві фізичних осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що за правовою природою є вимогою про захист індивідуальних майнових прав цих осіб, а не про здійснення загальнодержавних дій чи програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, безпеки держави чи охорону землі як національного багатства в розумінні Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99.

За цих умов спірні правовідносини підпадають під правовий висновок, сформульований судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.03.2024 у справі № 340/11/23, який суд першої інстанції правильно застосував до цієї справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що охорона дитинства є загальнодержавним пріоритетом, закріпленим статтями 51, 52 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства» та міжнародними актами у сфері захисту прав дитини, колегія суддів відхиляє, оскільки конституційний і законодавчий пріоритет державної політики у певній сфері суспільних відносин сам по собі не є тотожним наявності «інтересу держави» в кожному конкретному спорі, що виникає в цій сфері.

Інакше зміст поняття «виключні випадки представництва», закріпленого статтею 131-1 Конституції України, втрачав би своє обмежувальне значення, а представництво прокурором перетворювалося б на загальне правило участі прокуратури в будь-яких спорах соціального характеру, що не узгоджується з наголошеною Конституційним Судом України в Рішенні від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 вимогою об`єктивно виняткового та звуженого тлумачення підстав такого представництва.

Посилання прокуратури на систематичний і масовий характер порушень, зокрема на розгляд судами першої інстанції понад 500 подібних справ, колегія суддів також не приймає до уваги як таке, що спростовує висновки суду першої інстанції, оскільки поширеність однотипних порушень прав окремих фізичних осіб у масштабах держави свідчить про системну проблему правозастосування чи неналежного виконання делегованих повноважень навчальними закладами, яка потребує реагування у вигляді законодавчих змін, посилення контролю з боку профільних органів або узагальнення судової практики, але не змінює правової природи кожного окремого спору як спору про захист індивідуальних майнових прав конкретно визначених дітей.

Кожна зі справ цієї категорії підлягає оцінці судом окремо, виходячи з конкретних учасників спірних правовідносин, а не із загальної статистики подібних звернень.

Не заслуговують на увагу і доводи прокуратури про відсутність органу, уповноваженого державою звертатися до суду з такими позовами, оскільки повноваження щодо захисту прав та інтересів дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема шляхом звернення до суду, покладені законодавством на служби у справах дітей, утворені органами місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» та Типового положення про службу у справах дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 № 1068, а також на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відповідно до статті 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

Прокуратура не навела доказів того, що зверталася до цих суб`єктів із вимогою вжити заходів реагування, отримувала від них відмову чи докази їх бездіяльності, а обмежилася загальним твердженням про відсутність уповноваженого органу, що не відповідає вимогам частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо обґрунтування наявності підстав для представництва і узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 18.09.2025 у справі № 320/13311/23.

Колегія суддів також враховує, що частина позовних вимог заявлена на користь ОСОБА_1 , який на момент звернення прокурора до суду досяг повноліття та відповідно до частини першої статті 34 Цивільного кодексу України набув повної цивільної дієздатності, а отже, самостійно і безперешкодно міг реалізувати право на судовий захист своїх майнових прав.

За таких обставин наявність підстав для представництва прокурором інтересів цієї особи в порядку частини другої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» також не доведена, оскільки ця норма застосовується виключно у випадках неспроможності громадянина самостійно захистити свої права через недосягнення повноліття, недієздатність чи обмежену дієздатність, чого щодо ОСОБА_1 не встановлено.

Посилання прокуратури на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справах «Менчинська проти Російської Федерації», «Rahimi v. Greece», «Khan v. France» та «Трегубенко проти України», колегія суддів відхиляє, оскільки наведена практика стосується загальної допустимості участі прокурора у справах на захист прав незахищених категорій осіб і не спростовує національного законодавчого регулювання щодо необхідності дотримання прокурором визначеної законом процедури такого представництва, включно з обов`язком попереднього повідомлення особи, в інтересах якої подається позов, та доведення неспроможності цієї особи самостійно захистити свої права.

Оскільки прокурором не доведено ні наявності підстав для представництва інтересів держави в порядку частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» з огляду на індивідуальний характер заявлених вимог, ні дотримання процедури представництва інтересів громадянина в порядку частини другої цієї статті з огляду на відсутність доказів повідомлення осіб та їх неспроможності самостійно захищати свої права, а також набуття одним з них повної цивільної дієздатності, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що застосований судом першої інстанції пункт 1 частини першої статті 240 КАС України стосується випадку, коли позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності як така, тоді як Прилуцька окружна прокуратура адміністративною процесуальною дієздатністю в загальному розумінні цієї норми наділена.

За змістом усталених висновків Верховного Суду, зокрема висновків, викладених у постанові від 11.02.2025 у справі № 320/10/23 (пункт 22) із застосуванням висновків постанови від 19.03.2024 у справі № 340/11/23, наслідком недотримання прокурором вимог частини четвертої статті 53 КАС України щодо обґрунтування підстав представництва інтересів держави, виявленим після відкриття провадження у справі, є залишення позовної заяви без розгляду саме на підставі пункту 2 частини першої статті 240 КАС України - як поданої особою, яка не мала права її підписувати в обраному процесуальному статусі самостійного позивача в інтересах держави.

Установлений судом першої інстанції та підтверджений цією постановою висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави за обраним ним способом зумовлює застосування саме цієї, а не іншої, норми процесуального права.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції всебічно і повно встановлено обставини справи, висновок по суті спірних правовідносин (про відсутність підстав для розгляду позову, поданого прокурором як самостійним позивачем в інтересах держави) відповідає усталеній практиці Верховного Суду, а тому підстав для скасування ухвали і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Водночас колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції пункту 1 замість пункту 2 частини першої статті 240 КАС України як правової підстави для залишення позовної заяви без розгляду.

Неправильне застосування судом першої інстанції норми процесуального права в цій частині не впливає на правильність висновку про залишення позовної заяви без розгляду, однак зумовлює необхідність зміни мотивувальної частини оскаржуваної ухвали із зазначенням належної правової підстави - пункту 2 частини першої статті 240 КАС України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити судове рішення.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив питання щодо залишення позовної заяви без розгляду, проте помилково визначив правову підставу для такого процесуального рішення. Доводи апеляційної скарги Прилуцької окружної прокуратури не спростовують правильності висновку суду першої інстанції по суті, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали в цій частині немає.

З огляду на викладене апеляційна скарга Прилуцької окружної прокуратури підлягає частковому задоволенню, а мотивувальна частина ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі № 620/3165/26 - зміні шляхом зазначення належної правової підстави для залишення позовної заяви без розгляду, а саме пункту 2 частини першої статті 240 КАС України. В іншій частині ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Прилуцької окружної прокуратури на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі № 620/3165/26 за позовом Прилуцької окружної прокуратури до Комунального закладу «Яблунівський ліцей» Чернігівської обласної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі № 620/3165/26, виклавши її з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, а саме визнавши правовою підставою залишення позовної заяви без розгляду пункт 2 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

В іншій частині ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі № 620/3165/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту цієї постанови.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова