Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №620/5153/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/5153/25 суддя першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САНЛАЙТ НК» на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі № 640/17139/21 за позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг до Товариства з обмеженою відповідальністю «САНЛАЙТ НК» про стягнення штрафу та пені,

В С Т А Н О В И В:

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – позивач, НКРЕКП, Регулятор) звернулася з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «САНЛАЙТ НК» (далі – відповідач, апелянт, ТОВ «САНЛАЙТ НК»), у якому просила суд стягнути фінансові санкції у розмірі 170 000,00 грн, з яких 85 000,00 грн – штраф, накладений постановою № 2663 від 23.12.2020 та 85 000,00 грн – пеня, нарахована за прострочення його сплати.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.05.2026 позов задоволено повністю з тих підстав, що наявність у відповідача обов`язку зі сплати штрафу та пені підтверджена зібраними у справі письмовими доказами у їх сукупності, тоді як доказів сплати цих сум відповідачем суду не надано.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «САНЛАЙТ НК» звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що суд першої інстанції не встановив належним чином предмет стягнення, оскільки в мотивувальній частині рішення допущено суперечності щодо ідентифікації постанови Регулятора, яка покладена в основу позову: замість номера « 2663» зазначено « 2560», а також неточно описано порушення, за яке накладено штраф.

Крім того, апелянт посилаючись на постанови Верховного Суду від 23.02.2024 у справі № 300/933/20, від 20.06.2024 у справі № 440/7348/21, від 23.08.2023 у справі № 420/1369/22, від 26.07.2023 у справі № 200/3265/21-а та від 11.09.2024 у справі № 320/28285/23, звернув увагу на те, що судом не перевірено розрахунок пені, дату початку прострочення та період обчислення, не встановлено дотримання позивачем тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України, не надано належної оцінки обставинам, встановленим у справі № 640/7137/21, а також на тому, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам вмотивованості та обґрунтованості, визначеним статтями 242, 246 КАС України.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву та витребувано матеріали справи з Вінницького окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, НКРЕКП у відзиві зазначило, що допущені судом першої інстанції неточності в номері постанови та в описі порушення є технічними описками, які виправлено ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.07.2026 в порядку статті 253 КАС України, а тому не можуть бути самостійною підставою для скасування рішення.

Крім того позивач зауважив на тому, що розрахунок пені наведений у позовній заяві, підтверджений матеріалами справи та не був спростований відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції. Позовна заява подана в межах тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, а законність постанови НКРЕКП № 2663 підтверджена рішенням у справі № 640/7137/21, яке набрало законної сили, у зв`язку з чим відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України не підлягає доказуванню.

Ухвалою апеляційного суду від 12.08.2026 апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 23.12.2020, постановою № 2663 наклала на ТОВ «САНЛАЙТ НК» штраф у розмірі 85 000,00 грн за неподання ліцензіатом у встановлений строк форм звітності.

Вказану постанову отримано відповідачем 04.01.2021 та у зв`язку з його зверненням з листом від 25.01.2021, постановою Регулятора № 207 від 10.02.2021, сплату штрафу відстрочено до 01.04.2021.

Оскільки після спливу відстроченого строку штраф сплачено не було, позивачем нараховано пеню, яка станом на дату звернення до суду з позовом досягла встановленого законом граничного розміру – 85 000,00 грн.

З метою стягнення штрафу та пені, НКРЕКП звернулося з відповідним позовом до суду, у зв`язку з чим ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2021 було відкрито провадження у справі, а ухвалою від 30.09.2021 провадження зупинено до набрання законної сили рішенням у пов`язаній адміністративній справі № 640/7137/21 про скасування постанови № 2663 від 23.12.2021.

У зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва справу передано на розгляд Вінницького окружного адміністративного суду, яким ухвалою від 24.03.2025 справу прийнято до провадження та повторно зупинено з тих самих підстав.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду, яке набрало законної сили 12.06.2025, у задоволенні позову ТОВ «САНЛАЙТ НК» про визнання протиправною та скасування постанови № 2663 від 23.12.2021 відмовлено, у зв`язку з чим ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.11.2025 провадження у справі № 640/17139/21 поновлено, а рішенням від 11.05.2026 позов задоволено. Ухвалою від 13.07.2026, постановленою в порядку статті 253 КАС України, суд першої інстанції виправив допущені в мотивувальній частині цього рішення описки щодо номера постанови Регулятора та найменування форм звітності, неподання яких стало підставою для застосування штрафу.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частин першої – третьої статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» № 1540-VIII від 22.09.2016 (далі – Закон № 1540-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Регулятор є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно з частиною другою статті 22 цього Закону за порушення законодавства у відповідній сфері Регулятор може застосовувати до таких суб`єктів санкції, зокрема у вигляді накладення штрафу.

Приписами частини п`ятої статті 22 Закону № 1540-VIII у зазначеній редакції передбачено, що суб`єкти господарювання, на яких накладено штраф, зобов`язані сплатити його у тридцятиденний строк з дня одержання копії відповідної постанови. За кожний день прострочення сплати стягується пеня у розмірі 1,5 відсотка суми штрафу, розмір якої не може перевищувати розміру самого штрафу, а у разі відмови від добровільної сплати примусове стягнення штрафу та пені здійснюється на підставі рішення суду за позовом Регулятора.

Отже, зміст наведеної норми дає підстави для висновку, що предметом доказування у справі про примусове стягнення штрафу та пені є не саме по собі існування у Регулятора повноважень щодо застосування санкцій, а сукупність таких юридично значимих обставин, як чинність і належна ідентифікація конкретної постанови про накладення штрафу, факт та дата її вручення боржнику, дотримання встановленого законом порядку і строку добровільної сплати з урахуванням наданого відстрочення, факт непогашення заборгованості станом на час розгляду справи, арифметична правильність нарахованої пені з урахуванням встановленого законом граничного розміру, а також дотримання Регулятором як суб`єктом владних повноважень строку звернення до суду.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги з урахуванням наведеного нормативного регулювання, колегія суддів бере до уваги усталену практику Верховного Суду у справах цієї категорії. Відповідно до сформованого правового підходу, вимога про примусове стягнення штрафу та пені є похідною від постанови Регулятора про накладення відповідного штрафу, яка є правовою підставою для виникнення обов`язку зі сплати таких сум. Відтак чинність зазначеного індивідуального акта є необхідною передумовою реалізації пов`язаних із ним юридичних наслідків, у тому числі його примусового виконання. Розглядаючи позов НКРЕКП про стягнення штрафу, суд має встановити наявність правової підстави для такого стягнення та оцінити його відповідність характеру допущеного порушення, зокрема дотримання вимоги пропорційності (постанова Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 160/9858/19).

Водночас наведений правовий висновок був сформульований у справі, в якій постанову про накладення штрафу в подальшому скасовано судовим рішенням, унаслідок чого припинилася правова підстава для її примусового виконання. На відміну від зазначеної справи, у справі що розглядається законність постанови Регулятора підтверджена судовим рішенням, а отже, обставини щодо наявності правової підстави для стягнення штрафу та пені є принципово іншими.

За таких обставин колегія суддів, застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, має з`ясувати не питання правомірності накладення штрафу, яке вже було предметом судового розгляду, а насамперед те, чи є постанова Регулятора чинною, належним чином ідентифікованою та чи саме цей акт покладено в основу заявлених позовних вимог. Встановлення цих обставин є необхідним для висновку про наявність у позивача права вимагати примусового стягнення відповідних сум.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 23.02.2024 у справі № 300/933/20, від 20.06.2024 у справі № 440/7348/21, від 23.08.2023 у справі № 420/1369/22, від 26.07.2023 у справі № 200/3265/21-а та від 11.09.2024 у справі № 320/28285/23 не спростовують цього висновку, оскільки зазначені судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин та не містять правових висновків щодо визначених у цій справі питань, а саме ідентифікації постанови Регулятора, обчислення пені відповідно до статті 22 Закону № 1540-VIII та визначення строку звернення суб`єкта владних повноважень до суду за правилами статті 122 КАС України.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, допущена в мотивувальній частині рішення від 11.05.2026 невідповідність номера постанови Регулятора (« 2560» замість « 2663») та опису порушення, за яке застосовано штраф, є технічною опискою, а не судовою помилкою у застосуванні права.

За змістом статті 253 КАС України такі описки виправляються судом, який ухвалив рішення, без скасування самого рішення, що й було зроблено ухвалою від 13.07.2026, тоді як за приписами частини третьої статті 317 КАС України перелік порушень процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, є вичерпним і описок не охоплює, а частина друга цієї статті пов`язує можливість скасування рішення з процесуальним порушенням лише за умови, що воно призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Оскільки в матеріалах справи міститься сама постанова Регулятора № 2663 від 23.12.2020, а її чинність визнана обов`язковою для цієї справи в силу частини четвертої статті 78 КАС України, за якою обставини, встановлені таким, що набрало законної сили, рішенням суду в адміністративній справі № 640/7137/21 за участю тих самих сторін, повторному доказуванню не підлягають, колегія суддів доходить висновку, що допущена описка не вплинула і не могла вплинути на правильність вирішення спору.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо розрахунку пені, колегія суддів враховує, що сума пені у розмірі 1,5 відсотка від 85 000,00 грн становить 1 275,00 грн за кожен день прострочення. За 81 день прострочення, обчислений з урахуванням дати одержання постанови (04.01.2021), спливу тридцятиденного строку добровільної сплати, періоду розгляду заяви про відстрочення та закінчення відстроченого строку (01.04.2021), нарахована пеня склала 103 275,00 грн, однак відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону № 1540-VIII її розмір обмежений розміром самого штрафу, у зв`язку з чим до стягнення заявлено 85 000,00 грн пені.

Перевіривши арифметичне обчислення пені, колегія суддів визнає його таким, що відповідає наведеній нормі права, при цьому враховує, що згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а відповідач ні в поясненнях, наданих суду першої інстанції, ні в апеляційній скарзі жодного альтернативного розрахунку не навів і дати одержання постанов № 2663 та № 207 не оспорював, що свідчить про правомірність використання судом першої інстанції наданого позивачем розрахунку.

З приводу доводів апелянта про дотримання позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня виникнення підстав, що надають право на пред`явлення відповідних вимог.

Оскільки відстрочена постановою № 207 сплата штрафу мала бути здійснена не пізніше 01.04.2021, право Регулятора на звернення до суду з вимогою про примусове стягнення виникло не раніше 02.04.2021, а відтак тримісячний строк спливав не раніше 02.07.2021. Позовна заява НКРЕКП надійшла до суду 18.06.2021, тобто в межах установленого законом строку, що виключає обґрунтованість доводу апелянта про порушення позивачем вимог статті 122 КАС України.

Необґрунтованими колегія суддів вважає і доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції обставин, встановлених у справі № 640/7137/21, позаяк зупинення провадження у справі що розглядається до набрання законної сили рішенням у справі № 640/7137/21 було прямо спрямоване на забезпечення можливості врахувати результат перевірки законності постанови № 2663, а тому після поновлення провадження суд першої інстанції не мав підстав повторно досліджувати питання правомірності накладення штрафу відповідно до приписів частини четвертої статті 78 КАС України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги встановлену чинність та належну ідентифікацію постанови Регулятора № 2663, підтверджену судовим рішенням у справі № 640/7137/21, яке набрало законної сили, арифметичну правильність та законодавчо обмежений розмір нарахованої пені, дотримання позивачем строку звернення до суду, а також відсутності доказів сплати відповідачем заборгованості станом на час розгляду справи, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, повно і всебічно дослідив надані сторонами докази та ухвалив рішення з додержанням норм процесуального права і за правильного застосування норм матеріального права.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не свідчать про неповне з`ясування обставин справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи чи неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим, відповідно до статті 316 КАС України підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 122, 242, 246, 253, 308, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САНЛАЙТ НК» на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі № 640/17139/21 за позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг до Товариства з обмеженою відповідальністю «САНЛАЙТ НК» про стягнення штрафу та пені – залишити без задоволення.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі № 640/17139/21 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до статей 328– 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова