Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №320/21710/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/21710/23 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного військово-медичного клінічного центру (Центрального клінічного госпіталю) Державної прикордонної служби України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у збільшеному до 100 000 грн розмірі пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, та зобов`язати відповідача здійснити відповідне нарахування і виплату за визначені у позові періоди.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного військово-медичного клінічного центру (Центрального клінічного госпіталю) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168, за періоди, визначені судом першої інстанції.

Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначену додаткову винагороду у розрахунку до 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах, з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головний військово-медичний клінічний центр (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки сам факт участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, та його перебування у районах ведення бойових дій не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі.

На переконання апелянта, право на таку винагороду виникає лише у разі виконання військовослужбовцем визначених нормативними актами бойових (спеціальних) завдань, зокрема за умов вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником.

Апелянт також зазначає, що довідка від 23 червня 2023 року №249, на яку послався суд першої інстанції, оформлена за формою, передбаченою Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413, та призначена для вирішення питання щодо надання особі статусу учасника бойових дій, а тому сама по собі не підтверджує право позивача на додаткову винагороду, передбачену Постановою №168.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в частині, яка є предметом апеляційного перегляду, зазначеним вимогам відповідає.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 на період дії воєнного стану встановлено додаткову винагороду відповідним категоріям військовослужбовців.

Військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У період з 01 грудня 2022 року до 31 січня 2023 року до спірних правовідносин застосовувався наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ, яким передбачалося збільшення додаткової винагороди до 100 000 грн пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів, перебуваючи безпосередньо у районах ведення бойових дій.

Документами, що підтверджують таку безпосередню участь, визначено, зокрема, бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або відповідні витяги з нього, а також рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу про участь конкретного військовослужбовця у бойових діях, заходах або виконанні бойових (спеціальних) завдань.

З 01 лютого 2023 року відповідні правовідносини врегульовані Порядком та умовами виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2023 року №36.

Пунктом 2 Порядку №36 передбачено виплату збільшеної до 100 000 грн винагороди військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення відповідних заходів, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Пунктами 3, 4 Порядку №36 визначено види бойових (спеціальних) завдань, які належать до безпосередньої участі у бойових діях або заходах, а також перелік документів, якими така участь підтверджується. До них, зокрема, належать бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій та рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу.

Отже, колегія суддів погоджується з доводом апелянта в тій частині, що сам факт проходження військової служби у районі ведення бойових дій не створює безумовного права на отримання додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі.

Водночас ця обставина сама по собі не свідчить про неправильність висновків суду першої інстанції, оскільки у кожному конкретному випадку підлягають оцінці характер завдань, які виконував військовослужбовець, періоди їх виконання та документи, якими підтверджуються відповідні обставини.

Отже, розбіжність між позицією суду першої інстанції та доводами апелянта полягає не у розумінні юридичних умов виникнення права на спірну виплату, а в оцінці достатності доказів, якими у конкретній справі підтверджено виконання таких умов.

Як установлено судом першої інстанції, відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 23 червня 2023 року №249 молодший сержант ОСОБА_1 у визначені в ній періоди брав участь у відповідних заходах, перебуваючи у Дніпропетровській області, місті Першотравенську, Донецькій області, місті Покровську, Харківській області, місті Лозовій.

Разом із тим колегія суддів звертає особливу увагу на те, що довідка №249 не містить лише загального твердження про перебування позивача у відповідних районах.

У ній безпосередньо зазначено документи, які стали підставою для підтвердження участі позивача, а саме: бойовий наказ (бойове розпорядження) Адміністрації ДПСУ від 13 серпня 2022 року №140-(гриф); бойовий наказ (бойове розпорядження) Адміністрації ДПСУ від 01 грудня 2022 року №214-(гриф); наказ (розпорядження) командира військової частини НОМЕР_1 від 15 серпня 2022 року №233-АГ; наказ (розпорядження) командира військової частини НОМЕР_1 від 02 грудня 2022 року №3-АГ (дск); запис журналу бойових дій від 15 серпня 2022 року №202дск; рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу від 01 квітня 2023 року.

Отже, відомості, зафіксовані у довідці №249, сформовані на підставі первинних документів службово-бойової діяльності, види яких відповідають документам, передбаченим нормативними актами, що регулювали порядок документального підтвердження участі військовослужбовця у відповідних бойових діях та заходах.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з доводом апелянта про відсутність доказового значення довідки №249 лише з огляду на мету її оформлення.

Дійсно, наявність такої довідки або набуття військовослужбовцем статусу учасника бойових дій саме по собі не породжує автоматичного права на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Однак у цій справі суд першої інстанції виходив не виключно з формального факту видачі позивачу довідки, а з її змісту, визначених у ній періодів та зазначених у ній первинних документів, на підставі яких уповноваженим органом зафіксовано участь позивача у відповідних заходах.

Мета, з якою було оформлено документ, сама по собі не спростовує достовірності фактичних відомостей, зафіксованих у ньому компетентним органом на підставі документів службово-бойової діяльності.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що виконання позивачем завдань із медичного забезпечення виключає можливість отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі.

Характер функціонального напряму виконуваних військовослужбовцем завдань сам по собі не є визначальним.

Вирішальними є фактичні умови виконання відповідного бойового (спеціального) завдання та його відповідність критеріям, установленим Постановою №168 і нормативними актами, прийнятими на її виконання.

Суд першої інстанції, оцінивши у сукупності довідку №249, зазначені в ній бойові накази, розпорядження, запис журналу бойових дій та рапорт командира підрозділу, дійшов висновку про виконання позивачем у спірні періоди відповідних бойових (спеціальних) завдань із медичного забезпечення.

Належних доказів на спростування зазначених відомостей під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем не подано.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Разом із тим частиною другою цієї статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Спір у цій справі виник у зв`язку з бездіяльністю суб`єкта владних повноважень щодо нарахування та виплати позивачу відповідної частини грошового забезпечення.

При цьому саме у розпорядженні органів Державної прикордонної служби України перебувають бойові накази та розпорядження, журнали бойових дій, рапорти командирів та інші документи службово-бойової діяльності, необхідні для підтвердження або спростування характеру і періодів виконання військовослужбовцем відповідних завдань.

Позивач, зі свого боку, надав документ, виданий компетентним органом, який містить відомості про його участь у відповідних заходах із зазначенням конкретних первинних документів, на підставі яких такі відомості сформовані.

За таких обставин саме на відповідача покладався обов`язок належними та допустимими доказами спростувати відповідні відомості та довести правомірність ненарахування позивачу спірної винагороди.

Як установлено судом першої інстанції, відповідач такого обов`язку належним чином не виконав.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на витяг із журналу бойових дій №202дск від 15 серпня 2022 року, відповідно до якого, за твердженням апелянта, позивач у спірний період не виконував бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення або завдань із усебічного забезпечення за умов вогневого ураження чи безпосереднього зіткнення з противником.

Разом із тим із змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідний витяг із журналу бойових дій долучено відповідачем як додаток до апеляційної скарги.

Відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому сам факт долучення доказу до апеляційної скарги не є підставою для його автоматичного врахування судом апеляційної інстанції, оскільки обов`язковою передумовою є доведення учасником справи винятковості випадку та об`єктивної неможливості подання такого доказу раніше.

Зазначена норма спрямована на забезпечення принципу правової визначеності, процесуальної добросовісності сторін та недопущення ситуації, за якої апеляційне провадження використовується учасником справи для усунення недоліків власної доказової діяльності, допущених під час розгляду справи судом першої інстанції.

У поданій апеляційній скарзі відповідач не навів обставин, які б свідчили про неможливість подання відповідного витягу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали.

Так само апелянтом не наведено обґрунтування того, що відповідний документ виник після ухвалення рішення судом першої інстанції або що доступ до нього був об`єктивно неможливим під час розгляду справи.

Навпаки, йдеться про документ службово-бойової діяльності органів Державної прикордонної служби України, на відомості якого відповідач посилається на підтвердження правомірності власної бездіяльності.

За таких обставин колегія суддів не вбачає передбачених частиною четвертою статті 308 КАС України виняткових підстав для прийняття зазначеного доказу судом апеляційної інстанції.

Саме по собі ухвалення судом першої інстанції рішення не на користь суб`єкта владних повноважень не створює для нього права сформувати на стадії апеляційного перегляду нову доказову базу, яку за відсутності об`єктивних перешкод він мав можливість подати під час первісного розгляду справи.

В іншому випадку було б нівельовано як зміст частини четвертої статті 308 КАС України, так і встановлений частиною другою статті 77 КАС України спеціальний обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність оскаржуваної поведінки.

З огляду на особливий розподіл доказового тягаря у спорах із суб`єктом владних повноважень, передбачений частиною другою статті 77 КАС України, відповідач не вправі без поважних причин переносити виконання покладеного на нього обов`язку доказування зі стадії розгляду справи судом першої інстанції на стадію апеляційного перегляду.

Отже, посилання апелянта на зазначений витяг не спростовує правильності висновків суду першої інстанції, зроблених на підставі належних доказів, які були своєчасно подані та досліджені під час розгляду справи.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із необхідності застосування для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої Постановою №168, наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-АГ та від 09 грудня 2022 року №628-АГ.

Отже, для вирішення питання щодо права військовослужбовця на відповідну виплату підлягають оцінці документи, складені відповідно до встановленого органами Держприкордонслужби механізму документування участі військовослужбовців у бойових діях та відповідних заходах.

Саме такий підхід застосовано судом першої інстанції у цій справі.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначення у довідці №249 періоду «з 02.04.2023 по 31.03.2023» має характер очевидної технічної описки, оскільки дата закінчення періоду передує даті його початку. Водночас така технічна неточність не спростовує достовірності інших відомостей довідки та не нівелює її доказового значення в цілому.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність наявності у позивача права на отримання додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168, у збільшеному до 100 000 грн розмірі пропорційно часу його участі у відповідних діях та заходах у межах періодів, щодо яких судом задоволено позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та переважно зводяться до іншої оцінки наявних у справі доказів, а також до посилання на доказ, поданий відповідачем лише на стадії апеляційного перегляду без доведення існування об`єктивних причин, які унеможливлювали його подання до суду першої інстанції.

Колегія суддів наголошує, що завданням апеляційного перегляду є перевірка законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а не створення для сторони, яка не виконала свого процесуального обов`язку щодо доказування, можливості після ухвалення судового рішення сформувати нову доказову позицію за відсутності передбачених законом виняткових обставин.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко