Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №580/353/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/353/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій ГАРАНЬ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «РБВ» до Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Приватного підприємства «РБВ» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство «РБВ» звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області № 42-28VI11 від 11.07.2024 «Про розгляд заяви приватного підприємства «РБВ»;

- зобов`язати Іркліївську сільську раду Золотоніського району Черкаської області повторно розглянути клопотання приватного підприємства «РБВ» від 10.06.2024 про надання дозволів на розробку проектів землеустрою з урахуванням висновків суду.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Позивач зазначає, що земельна ділянка в силу пп. «а» 24 розділу Х Земельного кодексу України належить до земель комунальної власності. Окрім того, відповідачем не надано доказів перебування земельної ділянки в користуванні органів державної влади.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції. Відповідач також покликається на пп. «а» 24 розділу Х Земельного кодексу України та зазначає, що земельна ділянка знаходиться в прибережній смузі Кременчуцького водосховища, належить до Золотоніської захисної дамби, відповідно знаходиться у державній власності та перебуває на балансі та оперативному управлінні Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, відповідно до Положення про Черкаське управління захисних масивів дніпровських водосховищ, затвердженого наказом Державного агентства водних ресурсів України 27.06.2025 № 15 Черкаське управління захисних масивів дніпровських водосховищ є бюджетною неприбутковою організацією і належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів, до основних завдань якого відноситься забезпечення державного управління водними ресурсами, реалізація державної політики у сфері управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів басейну річки Дніпро у межах захисного масиву Кременчуцького водосховища на території Черкаської, Полтавської та Кіровоградської областей, забезпечення надійної експлуатації гідротехнічних споруд.

Майно Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ складається, зокрема, з майна, переданого йому Держводагенством на праві оперативного управління.

Згідно записки по відводу земель під будівництво Золотоніської дамби Всесоюзного державного проектного інституту «Гідроенергопроєкт» обґрунтуванням відводу земель для будівництва споруд, що захищають від затоплення і підтоплення Золотоніського масиву, що розташовується в Черкаській області, на лівому березі Кременчуцького водосховища, є розпорядження Ради Міністрів УРСР № 7569-р від 01.11.1955 і постанова Ради Міністрів УРСР від 14.09.1956.

Золотоніська дамба № 1 свій початок бере коло залізничного насипу (південніше села Чапаєвка) і йде на схід по підвищеним ділянкам пойми, проходить через південну окраїну с. Чехівки до с. Митьки.

Згідно Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна (додаток до листа Фонду держмайна України) від 29.06.2022 № 7947) балансоутримувачем захисної дамби № 1 с. Чапаєвка (20,5 км) є Черкаське управління захисних масивів дніпровських водосховищ.

25.05.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, в особі заступника начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Черкаській області - начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами Киви О.М. та ПП «РБВ», в особі директора Шуть В.В., укладено Договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, державної власності, окремого майна-нежитлової будівлі, механічної майстерні за результатами електронного аукціону без умов № SPE001-UA-20230326-44622.

Результати вказаного вище аукціону без умов № SPE001-UA-20230326-44622 затверджені наказом Управління забезпечення реалізації повноважень у Черкаській області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 01.05.2023 № 0174-О.

Предметом вказаного Договору є передача у власність ПП «РБВ» об`єкта малої приватизації державної власності, окремого майна-нежитлової будівлі, механічної майстерні (літ. А-1) загальною площею 145,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: Черкаська обл., Золотоніський (Чорнобаївський) район, село Чехівка, провулок Приморський, 19 (дев`ятнадцять), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 333575680 від 25.05.2023.

10.06.2024 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволів на розробку проектів землеустрою, в якому просив надати дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,45 га у користування відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України для рибогосподарських потреб, розташованої згідно з додатком № 3 та додатком № 4.

За результатом розгляду клопотання 11.07.2024 відповідач прийняв рішення № 42-28VIII «Про розгляд заяви приватного підприємства «РБВ», відповідно до якого відмовив останньому у наданні дозволу на виготовлення проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для рибогосподарських потреб орієнтовною площею 0,4500 га, яка розташована в с.Чехівка, провул. Приморський, 19, Золотоніського району Черкаської області, у зв`язку з тим, що відповідно до листа Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ Міжрегіонального офісу захисних масивів Дніпровських водосховищ Державного агентства водних ресурсів України від 07.12.2023 р. № 1902/10-12 вищевказана земельна ділянка входить до комплексу захисних споруд Золотоніського захисного масиву, а саме гідротехнічна споруда-Золотоніська захисна дамба, яка проходить вздовж Кременчуцького водосховища від с. Благодатне до с. Скородистик Золотоніського району. Довжина дамби 20,5 км, висота 6 м, напір 4 м. Золотоніська захисна дамба, як об`єкт нерухомості, знаходиться у державній власності та перебуває на балансі та оперативному управлінні Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, яке є її експлуатуючою організацією.

Вважаючи вказане рішення протиправним, а свої права – порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 27.12.2024 № 17-С «Про накладення дисциплінарного стягнення» прийнятий відповідачем у відповідності та у спосіб, встановлений Законом.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

За визначеннями, що містяться у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2006/21/ЄС від 15.03.2006 про управління відходами видобувної промисловості та про внесення змін до Директиви 2004/35/ЄС:

(11) «дамба» означає інженерну споруду, призначену для затримання або локалізації води та/чи відходів у межах хвостосховища;

(12) «хвостосховище» означає природний об`єкт або інженерну споруду для видалення дрібнозернистих відходів, зазвичай хвостів, разом зі змінюваними кількостями вільної води, що утворюється в результаті оброблення мінеральних ресурсів та очищення і рециклінгу технологічної води.

За визначеннями, що містяться у ст. 1 Водного кодексу України (далі – ВК України):

водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт);

водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку.

Відповідно до статей 3-5 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об`єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

До водних об`єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків (крім ставків);

4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об`єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води (у тому числі ставки), що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

За приписами абзаців 1, 3 та 4 ст. 85 ВК України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

У користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частина 1 ст. 58 ЗК України встановлює, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

За приписами ч. 4 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Згідно частин 1 та 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За приписами частин 1-4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Частина 2 ст. 134 ЗК України встановлює, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі:

розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.

На виконання ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 123 ЗК України передбачено, що рішення про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Керуючись частинами 2 та 3 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 15 ст. 123 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

28.04.2021 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-IX (далі - Закон № 1423-IX).

Пунктом 58 Закону № 1423-ІХ розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, згідно якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.

До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Як підтверджено Витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна (додаток до листа Фонду держмайна України) від 29.06.2022 № 7947) балансоутримувачем захисної дамби № 1 с. Чапаєвка (20,5 км) є Черкаське управління захисних масивів дніпровських водосховищ.

Згідно записки по відводу земель під будівництво Золотоніської дамби Всесоюзного державного проектного інституту «Гідроенергопроєкт» обґрунтуванням відводу земель для будівництва споруд, що захищають від затоплення і підтоплення Золотоніського масиву, що розташовується в Черкаській області, на лівому березі Кременчуцького водосховища, є розпорядження Ради Міністрів УРСР № 7569-р від 01.11.1955 і постанова Ради Міністрів УРСР від 14.09.1956.

Золотоніська дамба № 1 свій початок бере коло залізничного насипу (південніше села Чапаєвка) і йде на схід по підвищеним ділянкам пойми, проходить через південну окраїну с. Чехівки до с. Митьки.

Проаналізувавши вказані докази та наведені норми, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що земельна ділянка, на якій розташована Золотоніська дамба № 1, відноситься до земельних ділянок державної власності. Земельні ділянки, щодо яких позивач просив відповідача надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою для передання в оренду, відносяться до земель державної власності, а тому відповідач не наділений повноваженнями щодо розпорядження ними. Доказів того, що земельні ділянки розташовані поза межами Золотоніської дамби та поза межами земельної ділянки, наданої у користування Золотоніської дамби, позивач не надав.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов`язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 та від 14.02.2018 по справі № 536/583/17.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких належить відмовити.

Проаналізувавши вказані норми та обставини справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів не бере до уваги покликання апеляційної скарги, що судом першої інстанції не взято до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 803/1183/17, оскільки такі стосувалися іншого предмету розгляду та обставин.

Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у позовній заяві, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить.

Надаючи оцінку кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «РБВ» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «РБВ» до Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О.М. Ганечко