Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №760/5484/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 760/5484/26 Суддя (судді) першої інстанції: Сердюк Н.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д.,

суддів: Карпушової О.В., Кузьмишиної О.М.,

за участі секретаря судового засідання Бабіча Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року у справі № 760/5484/26 (головуючий суддя в І-й інстанції - Сердюк Н.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- скасувати постанову інспектора 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області лейтенанта поліції Мяла В.В. серії ЕНА № 6656426 від 12 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121-3 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

В обґрунтування позову зазначив, що Інспектором взводу №2 роти №4 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Мялом В.В. неправомірно винесено відносно позивача постанову про адміністративне правопорушення від 12.02.2026 серії ЕНА №6656426 за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1190 грн.

В постанові зазначено, що позивач керував транспортним засобом з причепом контейнеровозом, у якого в темну пору доби не працювала підсвітка номерного знаку, чим порушив п. 2.9. «в» ПДР.

Постанова є протиправною, оскільки в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення. Перед виїздом позивач перевірив стан всіх світлових приладів, які були справними, несправність однієї з двох ламп номерних знаків виникла в дорозі під час руху.

Керував автомобілем з належно освітленими та читабельними номерними знаками зі справною одною із двох ламп освітлення номерних знаків. Виявивши цю несправність, позивач невідкладно вжив заходів щодо усунення несправності, що передбачено законом.

Всупереч вимогам Інструкції №1395, інспектором не було складено на місці зупинки жодних Актів відповідності технічного стану транспортного засобу, а тому факт ймовірної несправності світлових приладів не підтверджений жодними допустимими доказами.

Також відповідачем невірно визначено правову кваліфікацію правопорушення, виходячи з фабули порушення, вказаної в постанові. Інспектори могли кваліфікувати вказані дії порушенням виключно на підставі ч. 1 ст. 121 КУпАП, як несправності зовнішніх світлових приладів у темну пору доби, а не за ч.1 ст.121-3 КУпАП (керування з неосвітленим номерним знаком).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року позов задоволено повністю.

Скасовано постанову інспектора 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області лейтенанта поліції Мяла В.В. серії ЕНА № 6656426 від 12 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121-3 КУпАП.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121-3 КУпАП закрити на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 665,60 гривень.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Суд першої інстанції під час прийняття рішення по справі не врахував, що інспектор 12.02.2026 під час винесення адміністративної постанови законно оцінив наявні докази за своїм внутрішнім переконанням та дотримався всіх передбачених чинним законодавством процедур розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 13 серпня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09 вересня 2026 року.

У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

12 лютого 2026 року інспектором 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області лейтенантом поліції Мялом В.В. прийнято постанову серії ЕНА № 6656426 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121-3 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1190 грн.

За змістом постанови 12.02.2026 року о 20 год. 14 хв. у м. Полтава по вул. Великотирнівська, 92/2, ОСОБА_1 керував транспортним засобом MAN TGX 26.440, номерний знак НОМЕР_1 , у складі зі спеціальним причепом контейнеровозом, у якого в темну пору доби не працювала підсвітка номерного знаку, чим порушив п. 2.9. «в» ПДР (керування водієм транспортного засобу з номерним знаком перевернутим чи неосвітленим) , скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121-3 КУпАП.

До постанови додано відео з БК 472817 та відеореєстратора.

Права за статтею 268 КУпАП та строк оскарження постанови за статтею 289 КУпАП позивачу роз`яснено, копію постанови вручено, про свідчить власноручний підпис ОСОБА_1 в оскаржуваній постанові.

Не погоджуючись з постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами наявність у діях позивача саме складу адміністративного правопорушення, який передбачений частиною 1 статті 121-3 КУпАП.

Оцінка суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Стаття 14 Закону України "Про дорожній рух" зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно із частиною 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до пункту 1.3. Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Пунктом 1.9 ПДР передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 2.9. "в" ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знаку з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

Частиною 1 статті 121-3 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування або експлуатація транспортного засобу з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знаку з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знаку.

Згідно із пунктом 2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу, зокрема, повинен мати при собі: а) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб; ґ) поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктом 2.4 (а) ПДР встановлено обов`язок водія на вимогу поліцейського зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.

Згідно із нормами КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини 1, 2 статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245).

Відповідно до абзацу 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (стаття 11 КУпАП).

Однією із головних умов притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 121-3 КУпАП є встановлення суб`єктивної сторони складу правопорушення, яка полягає в наявності умислу. Тобто водій має усвідомлювати те, що він керує автомобілем з неосвітленим номерним знаком. Однак, якщо така ситуація виникає в дорозі, то водій, відповідно до пункту 31.5 ПДР, має вжити всі можливі заходів для її усунення, а якщо зробити це неможливо рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту.

Отже, суб`єктивна сторона правопорушення за статтею 121-3 КУпАП визначається умисною формою вини, тобто особа, яка вчиняє такі дії, усвідомлює протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачає її шкідливі наслідки і бажає їх або свідомо допускає настання цих наслідків.

Водночас, стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У частині 3 статті 62 Конституції України наголошується, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У Постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, у справі № 357/10134/17 Суд звернув увагу на приписи статті 251 КУпАП, в якій обумовлено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

Так, у спірному випадку, на підтвердження доводів правомірності постанови відповідач надав доказ вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення - відеозапис з нагрудної камери інспектора УПП.

Проте, відеозапис не містить відображення руху автомобіля з неосвітленим номерним знаком у темну пору доби, а лише містить відео авто, який припаркований на узбіччі.

Також, відеозаписом зафіксовано складання постанови відносно позивача, та підтверджено, що позивач не був обізнаний про наявність вказаної у постанові несправності.

Позивач виявив готовність негайно виправити цю несправність та повідомив поліцейським, що лампа підсвітки номерного знаку перед виїздом працювала.

Отже, відеозапис не містить доказів, що дії позивача спрямовані на умисне приховування номерного знака.

Відповідно до вимог п. 31.5 ПДР України у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил.

Відеозапис свідчить, що поліцейський не роз`яснив ОСОБА_1 зазначені вимоги правил дорожнього руху, натомість повідомив, що водій під час руху повинен контролювати справність транспортного засобу.

Є безпідставними доводи апелянта, що у працівника поліції були достатні докази для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, при цьому водій не заперечував, що один із двох освітлювальних елементів не працює, - оскільки сам по собі факт визнання водієм несправності на місці зупинки не звільняє орган патрульної поліції від обов`язку доведення правопорушення належними та допустимими доказами.

Суд зазначає, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може бути єдиним доказом вчинення особою правопорушення.

Постанова є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому має передувати фіксування цього правопорушення.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами наявність у діях позивача саме того складу адміністративного правопорушення, який передбачений частиною 1 статті 121-3 КУпАП.

Суд враховує, що статтею 268 КУпАП передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Відповідно до положень статті 279 КУпАП розгляд справи розпочинається з представлення посадової особи, яка розглядає справу, роз`яснення прав та обов`язків особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, після чого підлягають дослідженню докази та заслуховуються пояснення особи.

Разом із тим, досліджений судом відеозапис не містить належного підтвердження того, що позивачу було роз`яснено права, передбачені статтею 268 КУпАП, у тому числі право користуватися правовою допомогою.

Відеозапис не містить підтвердження проведення повноцінного розгляду справи про адміністративне правопорушення у порядку, визначеному КУпАП.

Фактично відеозапис свідчить, що після короткого спілкування з водієм працівник поліції склав постанову та вручив її позивачу без належного забезпечення процесуальних гарантій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Отже, суд дійшов висновку про істотні порушення процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про необхідність скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №6656426 від 12.02.2026 про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121-3 КУпАП з закриттям провадження у справі.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи апелянта висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до частини третьої статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись статтями 229, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року у справі № 760/5484/26 - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року у справі № 760/5484/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 09 вересня 2026 року є остаточною та відповідно до частини третьої статті 272 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 09 вересня 2026 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді О.В. Карпушова

О.М. Кузьмишина