Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №629/5607/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/5607/26

Номер провадження 2/629/2253/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді -Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання - Лукаренко А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №629/5607/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Лозівської міської територіальної громади в особі Лозівської міської ради Харківської області про визнання права власності за набувальною давністю

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом у якому просить суд визнати за нею право власності на 1/6 частину житлового будинку літ. "А-1", житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 63,2 кв.м. з відповідними надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка є власником 5/6 частин житлового будинку літ. «А-1», житловою площею 29,1 кв.м, загальною площею 63,2 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 січня 2026 року у справі та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 березня 2026 року. Вказаний житловий будинок є родовим будинком сім`ї покійного чоловіка позивачки. Будинок побудував у 1924 році дід чоловіка — ОСОБА_3 , який зареєстрував право власності в Лозівському міськкомгоспі 18 листопада 1924 року за № 9172. Після закінчення ІІ Світової війни у будинку мешкали власник ОСОБА_3 , його дружина ОСОБА_4 та їхні діти: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_3 його спадкоємці прийняли спадщину через нотаріальну контору: дружина ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на 1/2 частку(згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 02.08.1961 р. № 2626) в спільному майні подружжя, а інша 1/2 частина була успадкована по 1/6 частині дружиною ОСОБА_4 , сином ОСОБА_5 та дочкою ОСОБА_7 (згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 02.08.1961 р. № 2628). Вказані свідоцтва у БТІ зареєстровані не були. Про наявність зазначених свідоцтв позивачці стало відомо лише восени 2025 року під час оформлення спадщини після смерті чоловіка, оскільки раніше родина вважала власником усього будинку діда ОСОБА_3 . Після оформлення спадкових прав позивач юридично оформила за собою 5/6 частин будинку. Спірна 1/6 частина будинку належить рідній тітці покійного чоловіка позивачки — ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що з ОСОБА_7 родина майже не спілкувалася, оскільки після одруження вона залишила цей будинок і побудувала власну сім`ю. Її єдина донька ОСОБА_8 померла у 2009 році. Відомості про інших спадкоємців у позивача відсутні. Позивач вказує, що вона разом із родиною (покійним чоловіком ОСОБА_9 та дітьми) постійно мешкає у вказаному будинку з 1990-х років. Після смерті чоловіка вона продовжує проживати в будинку, самостійно та за власні кошти утримує його в належному стані, здійснюючи регулярні поточні та капітальні ремонти (зокрема, штукатурення та побілку стін, заміну шпалер, ремонт даху й горища, переобладнання кладової під житлову кімнату, заміну вікон, укладення плитки в кухні, фарбування підлоги й пічки, заміну електрики й розеток). Позивач вказує, що оскільки вона добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито та безперервно володіти 1/6 частиною житлового будинку понад встановлений законом десятирічний строк, вона набула право власності на цю частку за набувальною давністю, у зв`язку з чим просить суд визнати за нею право власності на вказану 1/6 частину житлового будинку літ. «А-1» з відповідними надвірними будівлями.

Ухвалою суду було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого судового розгляду, надано час сторонам для подання заяв по суті.

11.09.2025 року справу призначено до судового розгляду.

Позивачка у судове засідання не з”явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні позову наполягала.

Представник позивачки-адвокат Дегтярчук І.О. у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву у якій прохала суд проводити розгляд справи за її відсутності, вказала, що наявні всі підстави для задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим просила їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, надала заяву у якій прохала суд проводити розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позову не заперечувала.

Представник відповідача у судове засідання не з”явилася, надала клопотання про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечувала.

Відповідно до ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що згідно з архівними реєстраційними матеріалами БТІ, станом на 01.01.2013 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 оформлений та зареєстрований за ОСОБА_10 на підставі Картки володіння нерухомим майном, виданої Лозівським райкомгоспом 18 листопада 1924 року за №172 (запис у реєстровій книзі Лозівського БТІ №6-223, реєстровий №855 від 21 вересня 1949 року). Також довідка підтверджує відсутність чинних арештів або заборон відчуження на вказане майно (а.с.15).

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29.01.2026 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на 5/6 частин житлового будинку літ. «А-1» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_11 . Рішення набрало законної сили 02 березня 2026 року (а.с.11-12).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 30 березня 2026 року ОСОБА_1 є власником ? частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі вищевказаного судового рішення від 29.01.2026 року (а.с.13).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , яка є власником 1/6 частини спірного будинку померла, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.14).

Відомості про спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 у Спадковому реєстрі відсутні (а.с.66).

Позивач зазначає, що з ОСОБА_7 родина майже не спілкувалася, оскільки після одруження вона залишила цей будинок. Її єдина донька ОСОБА_8 померла у 2009 році. Відомості про інших спадкоємців у позивача відсутні.

Позивач вказує, що вона разом із родиною (покійним чоловіком ОСОБА_9 та дітьми) постійно мешкає у вказаному будинку з 1990-х років.

Свідками, які є сусідами позивачки: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 14.03.2026 року було складено Акт (а.с.16-17), який підтверджує, що ОСОБА_1 відкрито, добросовісно та безперервно володіє й користується житловим будинком АДРЕСА_1 з 1995 року по теперішній час (понад 30 років). В акті детально зафіксовано перелік робіт, які вона здійснювала, а саме: регулярний ремонт кімнат (штукатурення стін, поклейка шпалер, натягування стелі, фарбування підлоги та вікон); переобладнання комори під літню житлову кімнату (побілка стелі, фарбування стін, встановлення розеток); облаштування кухні (укладення плитки біля печі, фарбування печі та заміна електрики); ремонт даху та горища, заміна порогів; постійний догляд за подвір`ям, городом і квітниками, очищення території від бур`янів та снігу.

Крім того, свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_12 у своїх письмових поясненнях повідомили, що знають родину ОСОБА_15 ще з 1990 року. Позивачка разом з сім`єю близько 30 років мешкає за адресою АДРЕСА_1 . Всі ці роки позивачка підтримує житловий будинок у належному стані, здійснює поточний ремонт.

Копія квитанції АТ КБ «ПриватБанк» про оплату комунальних послуг від 25 червня 2026 року де платником вказано позивачку підтверджує оплату нею комунальних послуг за електропостачання (ПрАТ «Харківенергозбут») за особовим рахунком № НОМЕР_2 , відкритим для будинку по АДРЕСА_1 .

На замовлення ОСОБА_1 05.08.2025 року було виготовлено технічний паспорт (а.с.18-20) на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу з Реєстру будівельної діяльності від 11 серпня 2025 року (а. с. 21–24), вищевказаний житловий будинок внесено до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (ЄДЕССБ).

Позивач вказує, що оскільки вона добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито та безперервно володіти 1/6 частиною житлового будинку понад встановлений законом десятирічний строк, вона набула право власності на цю частку за набувальною давністю, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст.16 ЦПК України може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи, що відповідно до ст.328 ЦК України, набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у їх сукупності.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Добросовісність володіння, як підстава для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено наступні висновки щодо застосування норм права.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Таким чином, тлумачення статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою; володілець суб`єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 215/5451/16-ц (провадження № 61-8009св18), від 03 квітня 2019 року в справі № 206/1441/17 (провадження 61-16648св18), від 13 грудня 2019 року (провадження № 61-19690св19).

Звернувшись до суду із позовом про визнання права власності за набувальною давністю на частину житлового будинку, позивач вказує на добросовісне, відкрите та безперервне володіння майном, фактично обмежившись доведенням відкритого та безперервного володіння. Між тим, обставин, які свідчать про добросовісне заволодіння майном позивачем, позивачем не доведено.

Вирішуючи спір у частині застосування статті 344 Цивільного кодексу України, суд виходить із правової природи добросовісності заволодіння майном як обов`язкової умови набуття права власності за набувальною давністю.

Із тексту позовної заяви очевидно, що позивач ОСОБА_1 знала, що 1/6 частина будинку юридично належить іншій особі — ОСОБА_16 на підставі свідоцтва про спадщину від 02.08.1961 №2628. Вона також знала про смерть ОСОБА_17 у 2011 році.

Володіння майном за згодою власника, у тому числі усною, не може вважатися добросовісним у розумінні статті 344 ЦК України та виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю, оскільки у такому разі особа володіє майном не як власник.

Також суд бере до уваги, що позивач є співвласником спірного нерухомого майна, а за усталеною судовою практикою співвласник не може набути право власності за набувальною давністю на частку іншого співвласника, якщо він знав про існування такого права та користувався майном у межах домовленості або сімейних відносин.

Отже, відсутність добросовісного безтитульного заволодіння майном виключає можливість застосування статті 344 ЦК України, а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи ту обставину, що саме позивач повинен доводити обставини визначені ним в позовній заяві і суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу закріплений в статті 13 ЦПК України, оцінюючи докази надані позивачем, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, судові витрати позивача на підставі ст. 141 ЦПК України, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Лозівської міської територіальної громади в особі Лозівської міської ради Харківської області про визнання права власності за набувальною давністю- відмовити.

Судовий збір залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

Позивачка- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідачі:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

-Лозівська міська територіальна громада в особі Лозівської міської ради Харківської області, адреса місцезнаходження: вул. Ярослава Мудрого, буд.1, м. Лозова, Харківська область.

Суддя Т.О.Каращук