Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №638/12826/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/12826/25

Провадження № 2/638/1916/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сікорського А.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в приміщенні Шевченківського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів

в с т а н о в и в:

Представник ОСОБА_1 , адвокат Халабурдін Святослав Володимирович, звернувся до Шевченківського районного суду міста Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 01 червня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 виступив як позикодавець, а ОСОБА_2 як позичальник.

Відповідно до розписки від 01 червня 2021 року відповідач отримав у позивача у борг грошової суми 50 000 доларів США, та зобов`язався повернути борг до 01 червня 2022 року. Крім того, в якості процентів відповідач зобов`язався сплачувати у якості процентів 500 доларів США кожного місяця не пізніше 1-го числа.

Однак, ані у встановлений розпискою строк, ані до часу подання позовної заяви в порушення взятих на себе зобов`язань, ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_1 борг і крім цього до лютого 2022 року відповідач не сплачує проценти, встановлені в розписці.

В зв`язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 57 354, 45 доларів США, з яких: сума позики – 50 000 доларів США, проценти – 2 500 доларів США, 3% річних – 4 854,45 доларів США. Також, просить суд встановити нарахування 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу до моменту повної оплати основного боргу, а також, стягнути вказану суму нарахованих процентів.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 09 липня 2025 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду від 28 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Халабурдін Святослав Володимирович позовні вимоги підтримав з наведених у позові підстав та просив їх задовольнити. Представник позивача зазначив, що предметом спору є стягнення заборгованості за розпискою, а підставою є невиконання відповідачем грошового зобов`язання. Відповідач тривалий час ухиляється від виконання зобов`язання – повернення боргу до 01 червня 2022 року. За весь час ОСОБА_2 не було вчинено жодних дій для повернення боргу. Докази понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї позовної заяви будуть подані упродовж 5-ти днів з дня ухвалення рішення.

У судовому засіданні ОСОБА_2 позовні вимоги визнав частково. Так, відповідач частково визнав наявність боргових зобов`язань перед позивачем, що виникли на підставі розписки від 01.06.2021. Разом із тим, відповідач заперечив проти заявлених позивачем вимог у тій частині, що стосується валюти зобов`язання, розміру сум, заявлених до стягнення в доларах США, а також стягнення щомісячних процентів у розмірі 500 доларів США.

Відповідач та його представник - адвокат Красина С.М. зазначили, що 01.06.2021 ОСОБА_1 (позивачем), дійсно, відбулася передача грошових коштів ОСОБА_2 (відповідачу). Однак фактично мною було отримано не 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США, а грошову суму в національній валюті України - гривнях, у розмірі 1 373 500 (один мільйон триста сімдесят три тисячі п`ятсот) гривень, що на момент передачі коштів відповідало еквіваленту 50 000 доларів США за курсом, узгодженим сторонами.

Саме тому у розписці від 01.06.2021 було зазначено суму «50 000 доларів США» як еквівалент отриманої гривневої суми. Фактично ж передача доларів США не здійснювалася. Кошти були передані в гривнях.

Зазначена обставина має принципове значення для правильного визначення характеру та змісту зобов`язання, порядку його виконання, а також для розрахунку сум, які підлягають стягненню.

Однак у даному випадку іноземна валюта фактично не передавалася - передавалися гривні з зазначенням доларового еквівалента.

Отже, зобов`язання є гривневим, а зазначення в розписці суми в доларах США має характер визначення грошового еквівалента, а не встановлення валюти платежу.

Вимогу про стягнення процентів у розмірі 2 500 доларів США (500 доларів США ? 5 місяців) вважають незаконною та безпідставною.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У розписці зазначено фіксовану суму - 500 доларів США щомісяця. Однак не визначено, чи є ця сума процентами від суми позики у розумінні статті 1048 ЦК України, чи окремим платежем; не встановлено механізм перерахунку цієї суми у гривні; при гривневому характері основного боргу фіксована валютна сума процентів стає невизначеною і суперечить принципу визначеності зобов`язання (статті 509, 526 Цивільного кодексу України).

Така умова не відповідає вимогам закону щодо належного визначення процентів і не може бути підставою для стягнення саме 500 доларів США.

Згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України проценти виплачуються до дня повернення позики. Після настання строку повернення позики (01.06.2022) позичальник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивач одночасно заявляє і договірні проценти (500 доларів США), і 3 % річних. При цьому договірні проценти він нараховує вибірково і в іноземній валюті, що призводить до подвійного та неправомірного нарахування.

Оскільки, на думку відповідача, основна сума боргу підлягає визначенню в гривнях (1 373 500 грн), нарахування 3 % річних за статтею 625 Цивільного кодексу України також має здійснюватися виходячи з гривневої суми боргу, а не з доларової.

Розрахунок 3 % річних за статтею 625 Цивільного кодексу України від суми 1 373 500 грн за період з 02.06.2022 по 03.07.2025 становить :

Сума основного боргу: 1 373 500,00 грн

Період прострочення: з 02.06.2022 по 03.07.2025 включно;

Формула розрахунку: Сума 3 % річних = (сума боргу ? 3 % ? кількість днів прострочення) ? (кількість днів у році ? 100)

1. Період з 02.06.2022 по 31.12.2023, кількість днів: 578 (роки 2022 та 2023 — невисокосні) 1 373 500 ? 3 ? 578 ? 365 ? 100 = 65 250,66 грн

2. Період з 01.01.2024 по 31.12.2024, кількість днів: 366 (високосний рік)

1 373 500 ? 3 ? 366 ? 366 ? 100 = 41 205,00 грн.,

3. Період з 01.01.2025 по 03.07.2025 Кількість днів: 184, 1 373 500 ? 3 ? 184 ? 365 ? 100 = 20 771,84 грн. Всього 3 % річних становить 127 228, 00 грн.

Враховуючи викладене, відповідач частково визнав позов у частині наявності боргового зобов`язання, однак вважає, що:

- сума основного боргу становить 1 373 500 грн (а не 50 000 доларів США);

- вимога про стягнення процентів у розмірі 2 500 доларів США є безпідставною та підлягає відхиленню;

-3 % річних підлягають нарахуванню у сумі 127 228,00 грн., виходячи з гривневої суми боргу.

Тож, вимоги про стягнення коштів у доларах США є необґрунтованими.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

01 червня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 виступив як позикодавець, а ОСОБА_2 як позичальник.

Відповідно до розписки від 01 червня 2021 року відповідач підтвердив отримання у позивача у борг грошової суми 50 000 доларів США, та зобов`язався повернути борг до 01 червня 2022 року. Крім того, в якості процентів відповідач зобов`язався сплачувати у якості процентів 500 доларів США кожного місяця не пізніше 1-го числа.

Однак, ані у встановлений розпискою строк, ані до часу подання позовної заяви в порушення взятих на себе зобов`язань, ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_1 борг і крім цього до лютого 2022 року відповідач не сплачує проценти, встановлені в розписці.

В зв`язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 57 354, 45 доларів США, з яких: сума позики – 50 000 доларів США, проценти – 2 500 доларів США, 3% річних – 4 854,45 доларів США. Також, просить суд встановити нарахування 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу до моменту повної оплати основного боргу, а також, стягнути вказану суму нарахованих процентів.

Факт отримання позики підтверджується розпискою від 01 червня 2021 року, написаною власноруч Позичальником (а.с. 9).

Оригінал розписки оглянуто судом та підтверджено її відповідність копії.

Відповідач не дотримався умов договору позики, заходів щодо повернення боргу у визначені строки не вжив, позику позивачеві не повернув. Таким чином, відповідач умисно ухиляється від виконання покладених на нього договором позики зобов`язань та повернення боргу.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами та стороною відповідача не спростовано.

Таким чином, відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договором позики і до теперішнього часу не виконав свої обов`язки, порушивши умови договору позики, завдавши матеріальні збитки позивачу.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не збігатися з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передання коштів у борг.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку (стаття 545 ЦК України).

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зроблено висновок, що «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права».

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц (провадження № 61-5164св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «положення статті 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі спростування презумпції правомірності правочину (скасування рішення нотаріуса) всі права, набуті сторонами правочину за ним, не повинні здійснюватися, а створені обов`язки та наслідки не підлягають виконанню».

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зроблено висновок про те, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, так і дати її отримання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Суд виходить із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідача перед позивачем не виконане і позика не повернута.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02.09.2020 по справі № 569/24347/18), від 26.09.2018 по справі №483/1953/16-ц, від 31.10.2018 по справі №707/2606/16-ц.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору.

Судом встановлено, що сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст.1046 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частинами 1 та 2 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, надана позивачем розписка від 01 червня 2021 року у розумінні ЦК України, є договором позики.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк повернення боргу, визначений сторонами в розписці, закінчився 01 вересня 2022 року, однак відповідач суму коштів вчасно не повернув.

Статтею 599 ЦК України імперативно визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з повернення позики, позовні вимоги позивача щодо стягнення з нього заборгованості за основним боргом, у розмірі 50 000 доларів США є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення з відповідача процентів, у розмірі 2 500, 00 доларів США, нарахованих за період з лютого 2022 року по червень 2025 року, то частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З цього слідує, що відсотки за позикою виплачуються щомісячно, однак лише в межах дії договору позики.

Аналогічний висновок було викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року № 444/9519/12.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так строк дії позики за розпискою відповідача складає 1 рік, тобто, 12 місяців, з 01 червня 2021 року до 01 червня 2022 року, а, отже, розмір процентів, за позикою становить (500 доларів США х 12 місяців) 6 000 доларів США.

Втім, розглядаючи позовні вимоги в цій частині суд враховує принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

А тому, виходячи з принципу диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог, з відповідача слід стягнути 2 500 долірів США процентів.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 204/3530/17 (провадження № 61-10592св20) зазначено: «у контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов`язання визначене у доларі США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме у доларі США.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Так, позивач просить стягнути три проценти річних за період з 02 червня 2022 року по 01 липня 2025 року, сума яких, за розрахунком позивача, склала 4 854,45 доларів США.

Окрім того, просить становити в порядку частини 10 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України нараховування 3 % річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу до моменту повної оплати основного боргу, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Однак, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер.

Зважаючи на те, що вказаний період нарахування підпадає під період дії в Україні воєнного стану, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % за порушення виконання грошового зобов`язання, на підставі ст. 625 ЦК України, задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, за відсутності належних та допустимих доказів, які б свідчили про повне повернення грошових коштів, що свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане, відповідно, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 не виконав умов укладеного із ОСОБА_1 договору позики та у визначений сторонами у договорі позики строк кошти позикодавцю не повернув, що дало суду підстави дійти обгрунтованого висновку, що позивач підтвердив своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання у розмірі 50 000 доларів США. та процентів у розмірі 2 500 доларів США за користування грошовими коштами. У задоволенні позовних вимог в іншій частині слід відмовити.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

В статті 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 80 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (статті 12, 81, 89 ЦПК України).

У частинах першій, шостій статті 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони.

Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, загальна заборгованість за договором позики від 01 червня 2021 року, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 52 500 доларів США (50 000 доларів США + 2 500 доларів США).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 141ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Понесені позивачем судові витрати документально підтверджено квитанцією № 252683828 від 03.07.2025 про сплату судового збору (а. с. 13).

Тому, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 11 086 гривень 85 копійок.

Керуючись статтями 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів про стягнення суми заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 52 500 доларів США, з яких 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США основний борг за позикою та 2 500 (дві тисячі п`ятсот) доларів США – проценти.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 до ОСОБА_2 витрати на оплату судового збору, в розмірі 11 086 (одинадцять тисяч вісімдесят шість) гривень 85 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/ на Офіційному веб - порталі судової влади України.

Відомості про учасників справи.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення складено та проголошено 09 вересня 2026 року о 16 год 00 хв.

Суддя В. М. Яковлева