Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №607/25408/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

27.08.2026

Справа №607/25408/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

-головуючої судді Черніцької І.М.

-за участю секретаря судового засідання Кокітко І.В.

з участю:

адвокатів Гуцалюка А.Р., Вальчук М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом стягнення із відповідача грошової компенсації за одну другу частку вартості спільного сумісного майна подружжя - автомобіля марки Honda, модель CR-V, номер кузова НОМЕР_1 , в розмірі 450 955 грн.

В обґрунтування позову позивач вказав, що з 11 листопада 2010 року перебував у зареєстровано шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31.05.2022р. За час перебування у шлюбі, ними придбано автомобіль марки Honda, модель CR-V, 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , який є спільним сумісним майном подружжя. Право власності на спірний автомобіль зареєстровано за відповідачем.

Посилаючись на наведене та те, що між ними не досягнуто згоди щодо поділу спільного майна подружжя, просив задовольнити позов.

Також позивач заявив клопотання про стягнення судових витрат, а саме судового збору, 41 000 грн витрат на правову допомогу та 3500 грн за проведення транспортно-товарознавчої експертизи.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 грудня 2025 року провадження у даній справі відкрито та призначено підготовче засідання.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 грудня 2025 року вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на транспортний засіб марки Honda, модель CR-V, об`єм двигуна 1498 см куб, номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, який зареєстрований за ОСОБА_2 , шляхом заборони його відчуження.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2026 року скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 грудня 2025 року.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Відповідач подала відзив на позов. Вказала, що не погоджується із наданою позивачем оцінкою вартості спірного автомобіля, оскільки така проведена без огляду автомобіля та не відповідає ринковій вартості. У зв`язку з чим, просила призначити автотоварознавчу експертизу. У подальшому таке клопотання не підтримувала, оскільки самостійно звернулась до судового експерта та отримала висновок автотоварознавчої експертизи.

У судовому засіданні адвокат Гуцалюк А.Р. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав викладених у позові.

Адвокат Вальчук М.М. пояснила, що відповідач визнає позов в частині належності автомобіля до спільного майна подружжя та погоджується на сплату позивачу компенсації частки його вартості. Однак, не погоджується із вартістю наданою позивачем. Також вказала щодо необґрунтованості та неспівмірності заявлених до стягнення витрат на правову допомогу. Вважає, що обґрунтованими до стягнення є 5000 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Судом встановлено, що 11 листопада 2010 року сторони зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31.05.2022 року справа за № 607/4838/22.

Згідно листа -відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях від 21.10.2025 року встановлено, що 23.10.2020 року в сервісному центрі проведено реєстрацію ТЗ привезеного з-за кордону автомобіля марки Honda модель CR-V, об`єм двигуна 1498 см куб, номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2018 р.в., який зареєстрований за ОСОБА_2 .

Відповідно до листа-відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях від 16.12.2025 року за № 31/34-05 встановлено, що 04 грудня 2025 року даний автотранспортний засіб перереєстровано на нового власника ОСОБА_3 .

Згідно висновку судового експерта Левковича М.Г. за № 003/26 від 19.02.206 року, складеного за результатами проведеної транспортно-товарознавчої експертизи за зверненням адвокат Вальчук М.М. в інтересах ОСОБА_2 встановлено, що ринкова вартість автомобіля Honda модель CR-V, об`єм двигуна 1500 см куб, номер кузова НОМЕР_1 , 2018 р.в., станом на час проведення експертизи з оглядом автомобіля, становить 790 648.20 грн.

Суд, розглянувши справу, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до частково задоволення.

За змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з вимогами ст. ст. 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із вимогами ч. 4 статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 372 ЦК України передбачено, що майно, яке є в спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі № 6-843 цс 17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).

У Рішенні Конституційного Суду України від 19.09.2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України №1-8/2012 (№17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

В силу вимог ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлено та визнається сторонами спору, що спірний автомобіль придбаний за спільні подружні кошти у період перебування у шлюбі, відтак є спільним сумісним майном подружжя.

Після розірвання шлюбу автомобіль залишився у користуванні відповідача, що визнається сторонами спору.

04 грудня 2025 року автомобіль перереєстрований на ОСОБА_3 .

Відповідно до вимог статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана у письмовій формі.

Однак, відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна зі сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

У випадку порушення письмової форми надання згоди на вчинення відчуження цінного спільного майна подружжя (правочину), якщо один з подружжя надав таку згоду усно, а другий з подружжя погодився з такою згодою, то такий правочин може бути визнаний дійсним.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 08 квітня 2015 року № 6-7цс15.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували отримання коштів від продажу спірного автомобіля подружжям та що кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

За вказаних обставин, суд доходить висновку, що позивач має право на грошову компенсацію 1/2 вартості транспортного засобу.

Відповідач погоджується на сплату позивачу вартості спірного транспортного засобу, виходячи із ринкової вартості автомобіля зазначеного у висновку судового експерта Левковича М.М. від 19.02.2026 року за № 003/26.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до частково задоволення шляхом стягнення із ОСОБА_2 в його користь 395 324.10 грн грошової компенсації за одну другу частку вартості спільного сумісного майна подружжя – автомобіля марки Honda CR-V, об`єм двигуна 1498 см куб, номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2018 р.в.

При визначенні суми грошової компенсації суд взяв до уваги висновок судового експерта Левковича М.Г. від 19.02.2026 року за № 00326, який є в реєстрі атестованих експертів, спеціальність автотоварознавча, визначення вартості колісних транспортних засобів, при наданні висновку попереджений про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384,385 КК України, експертизу проведено з оглядом спірного ТЗ, за участі сторін та згідно технічних характеристик спірного автомобіля.

Суд не приймає до уваги висновок судового експерта Мазура М.С. за № 117/25 від 27.10.2025 року, який наданий позивачем та відповідно до якого позивач просив стягнути 450 955 грн як компенсацію частки вартості спірного автомобіля, оскільки такий висновок наданий без огляду спірного автомобіля та експертом визначено середню ринкову вартість такого автомобіля 2019 року випуску, що суперечить обставинам справи.

З матеріалів справи встановлено, що спірний автомобіль 2018 року випуску. Вказані обставини підтвердженні, у тому числі, копією свідоцтва про реєстрацію спірного автомобіля НОМЕР_2 , яке надане експерту відповідачем (а.с 101) та номерною табличкою на автомобілі, які досліджені експертом Левковичем М.Г.

Інших висновків оцінки ринкової вартості спірного автомобіля сторонами суду не надано та не заявлено клопотання про призначення судової експертизи.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з вимогами ст. 133 ЦК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати , у тому числі на професійну правничу допомогу та пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно з вимогами ч.ч. 3, 6 ст. 139 ЦПК експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов`язану зі справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

В силу вимог ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Положеннями ч. 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Встановлено, що у позові позивач зазначив про те, що попередній (орієнтований) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомог, які він очікує понести у даній справі становить 41 000 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представник позивача подав суду договір про надання правової допомоги за №13-10/1 від 13.10.2025, додаткову угоду № 1 до договору, де сторони погодили розмір гонорару адвоката 41000 грн, який є фіксованим та не залежить від об`єму робіт; акт наданих послуг № 18-08/1 від 18.08.2026

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Отже, приймаючи до уваги часткове задоволення позову, клопотання представника відповідача про зменшення таких витрат до 5000 грн, враховуючи складність справи, предмет позову, ціну позовних вимог, принципи розумності та справедливості, суд вважає, що із відповідача на користь позивача слід стягнути 5000 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Також судом встановлено, що позивачем при пред`явленні позову сплачено судовий збір у розмірі 3607.64 грн та 605.6 грн за заяву про забезпечення позову.

Враховуючи часткове задоволення позову, та вимоги ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3693,50 грн (395324.10 *4213.24 / 450 955).

Крім цього, в силу вимог ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати за проведення експертизи у розмірі 4500 грн, що підтверджується договором на проведення автотоварознавчої експертизи № 001/26 від 25.01.2026 року, актом №003/26 здачі-прийомки виконаних робіт від 19.02.2026 року (а.с.107) та квитанцією Приватбанк від 25.02.2026 року (а.с. 91).

Суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за проведення експертизи судовим експертом Мазуром М.С. у розмірі 3500 грн, оскільки висновок експерта не прийнято судом до уваги як неналежний доказ.

Згідно з вимогами ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, на позивача покладено обов`язок відшкодувати відповідачу витрати за проведення експертизи на суму 4500 грн.

На відповідача покладено обов`язок відшкодувати на користь позивача судові витрати на загальну суму 8693.50 грн (5000+3693.50).

Враховуючи те, що на відповідача покладено більшу суму судових витрат, він зобов`язаний сплатити на користь позивача різницю у розмірі 4193.50 грн (8693.50-4500).

Керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 89, 141, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 60, 63, 68, 69, 70 Сімейного кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

В порядку поділу майна подружжя стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 395 324 (триста дев`яносто п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн 10 коп грошової компенсації за одну другу частку вартості спільного сумісного майна подружжя - автомобіля марки Honda CR-V, об`єм двигуна 1498 см куб, номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, 2018 року випуску.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 різницю судових витрат у розмірі 4193.50 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_1 , РНОКПП- НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складено 27 серпня 2026 року.

Головуюча: І.М. Черніцька