Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №400/4139/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4139/24

Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,

повний текст судового рішення

складено 11.03.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 року у справі №400/4139/24 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення 22240 грн. 82 коп.

У С Т А Н О В И В:

02.05.2024 Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просить стягнути із ОСОБА_1 завдану державі шкоду в розмірі 22240 грн. 82 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . З урахуванням посвідчення про відрядження від 08.12.2023 №1084 ОСОБА_1 відряджено до Військової частини НОМЕР_2 для проходження навчання у період з 09.12.2023 по 10.01.2024. Однак, військовослужбовець відмовився від проходження навчання. Також, ОСОБА_1 не повернувся для подальшого проходження військової служби. Про причини неповернення не повідомив та відповідних доказів, які б вказували про наявність поважних причин неможливості такого повернення на військову службу на надав. За період з 01.12.2023 по 31.12.2023 ОСОБА_1 виплачено премію в сумі 22240грн. 82коп., яка уважається переплатою та має бути повернута військовослужбовцем. У добровільному порядку відповідач виплечого йому грошового забезпечення не повернув.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 року у справі №400/4139/24 у задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 відмовлено повністю.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції вказав, що Військовою частиною НОМЕР_1 не доведено наявності підстав, з якими законодавець пов`язує можливість відшкодування шкоди в судовому порядку.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийнттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 зазначає про неправильність висновку суду першої інстанції стосовно того, що для стягнення в судовому порядку шкоди обов`язковою умовою є звільнення відповідача з військової служби. Як стверджує позивач, ОСОБА_1 самовільно залишив розташування Військової частини НОМЕР_1 внаслідок чого йому безпідставно продовжувалось нараховуватись грошове забезпечення, що й утворило надлишкову виплату в розмірі 22240грн. 82коп. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» надлишкові виплати грошових коштів прямо віднесені до випадків, коли особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої шкоди, а згідно із статтею 7 цього Закону розмір шкоди визначається за даними бухгалтерського обліку, що позивачем було належним чином підтверджено. Також, скаржник наголошує, що окружний адміністратвиний суд неправильно тлумачить приписи статті 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». На думку позивача, фактично суд першої інстанції, визнавши наявність шкоди та протиправної поведінки відповідача, відмовив у задоволенні позову виключно з формальних підстав, що призвело до ситуації, коли позивач позбавлений будь-якого реального механізму відшкодування завданої шкоди. Означене суперечить принципам верховенства права, зокрема, таким його складовим як справедливість, розумність та ефективність правового захисту.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, колегією суддів установлено наступне.

Зокрема, судом апеляційної інстанції з`ясовано, що ОСОБА_1 військову службу проходив у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді оператора відділення радіоелектронної боротьби з безпілотними літальними апаратами взводу радіоелектронної боротьби групи інженерного забезпечення.

Згідно фактичних обставин справи, Військовою частиною НОМЕР_1 військовослужбовця ОСОБА_1 було направлено до Військової частини НОМЕР_2 для проходження навчання у період з 09.12.2023 по 10.01.2024.

З матеріалів справи убачається, що старший солдат ОСОБА_1 зарахований на навчання до Військової частини НОМЕР_2 для проходження фахової підготовки.

Однак, у подальшому ОСОБА_1 відмовився від проходження навчання, у зв`язку з чим наказом Військової частини НОМЕР_2 від 26.12.2023 №1440 його було відраховано з навчання.

Колегією суддів установлено, що Військовою частиною НОМЕР_2 до Військової частини НОМЕР_1 передано телеграму, якою повідомлено, що оператор відділення радіоелектронної боротьби з безпілотними літальними апаратами взводу радіоелектронної боротьби групи інженерного забезпечення старший солдат ОСОБА_1 віддрахований у зв`язку із відмовою від подальшого проходження навчання.

Означене слугувало підставою для подання т.в.о. командира групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорту від 07.10.2024, у якому зазначено, що ОСОБА_1 не повернувся до місцярозташування підрозділу та відсутній на військовій службі. На телефонні дзвінки відповів, що лікується, однак жодних підтверджуючих документів не надав. Заходи щодо пошуку даного військовослужбовця позитивних результатів не дали. Місцезнаходження військовослужбовця невідоме. У зв`язку з чим, було викладено проханням провести службове розслідування.

07.01.2024 Військовою частиною НОМЕР_1 складено доповідь №585 про самовільне залишення місця служби (без зброї) вйськовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_1 .

Названу доповідь скеровано на ім`я командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судом апеяційної інстанції з`ясовано, що 07.01.2024 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ №213 про призначення службового розслідування відносно старшого солдата ОСОБА_1 у зв`язку з неповерненням з відрядження до розташування підрозділу.

З метою встановлення причин і умов щодо неповернення старшого солдата ОСОБА_1 з відрядження до розташування підрозділу, а також встановлення ступеня вини особи, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення, уповноваженою особою проведено службове розслідування.

За наслідком проведеного службового розслідування складено відповідний акт від 31.01.2024.

У такому акті вказано, що старший солдат ОСОБА_1 будучи військовослужбовцем призваним по мобілізації, діючи умисно, у порушення вимог ст.ст.65, 68 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.ст.11, 16, 37, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та з метою незаконного ухилення від виконання обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, не повернувся вчасно без поважних причин на військову службу з відрядження до тимчасового місця розташування групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження служби та відсутній на службі (без зброї).

Також, службовим розслідуванням встановлено перплату старшому солдату ОСОБА_1 грошового забезпечення та премії за грудень 2023 року у розмірі 22240грн. 82коп.

За результатом проведеного службового розслідування було запропоновано по поверненню до місця служби старшого солдата ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності, а завдані державі збитки, що становлять 22240грн. 82коп. - віднести на рахунок старшого солдата ОСОБА_1 та стягнути їх з військовослужбовця.

31.01.2024 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ №625 про результати службового розслідування відносно старшого солдата ОСОБА_1 у зв`язку з неповерненням з відрядження до розташування підрозділу.

Таким індивідуальним актом вирішено: по поверненню до місця служби притягнути старшого солдата ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідьності; завдані державі збитко, що становлять 22240грн. 82коп. віднесни на рахунок старшого солдата ОСОБА_1 та стягнути їз із військовосужбовця; вирішити питання щодо подання позову відносно старшого солдата ОСОБА_1 для стягнення суми завданих державі збитків, що становлять 22240грн. 82коп.

Уважаючи, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 шкоди Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з даним позовом.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно із ст.26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, встановлено, що військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Відповідно ч.1 ст. 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Статтею 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, передбачено, зокрема, що солдат зобов`язаний: бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів.

Згідно ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.

Відповідно до п.15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків встановлено Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 №160-ІX.

Відповідно п.п.4, 5 ч.1 ст. 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі шкода) збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно ч.ч.1-4 ст.3 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п.1 ч.1 ст.6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі").

Відповідно ст.12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України врегульовано випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована лише після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом ч.1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно із п.1 ч.1 ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц зазначила, що статтею 1215 Цивільного кодексу України передбачено загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав правовий висновок, згідно із яким, під час застосування правил ст. 1215 Цивільного кодексу України, як винятку із ст. 1212 Цивільного кодексу України, суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст. 1215 Цивільного кодексу України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

У даній справі доказів про набуття відповідачем премії в сумі 22240грн. 82коп. в результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять.

Мотивуючи позовні вимоги позивач не вказує про наявність таких обставин у спірних правовідносинах.

Також, Військова частина НОМЕР_1 не вказує, а судом апеляційної інстанції не установлено, що нарахування та виплата премії в сумі 22240грн. 82коп. відбулись внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 .

За фактичними обставинами справи, спірну премію Військовою частиною НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 виплачено добровільно.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що самовільне залишення ОСОБА_1 розташування Військової частини НОМЕР_1 жодним чином не вказує на протиправність дій безпосередньо військовослужбовця сосовно нарахування та виплати йому грошового забезпечення.

Крім того, надаючи оцінку спірним правовідносинам слід відмітити, що Військовою частиною НОМЕР_1 не вчинялось жодних дій з повідомлення ОСОБА_1 про виданий наказ від 31.01.2024 №625, а також надання військовослужбовцю в добровільному порядку відшкодувати отриману премію в сумі 22240грн. 82коп.

З урахуванням наведеного колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги позивач вказує про неправильність висновку окружного адміністративного суду стосовно того, що для стягнення в судовому порядку шкоди обов`язковою умовою є звільнення відповідача з військової служби.

Дослідивши наведені Військовою частиною НОМЕР_1 в апеляційній скарзі обґрунтування апеляційний адміністративний суд вказує, що скаржником не спростовано досліджуваного висновку суду першої інстанції.

У досліджуваній частині апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 посилається на приписи статей 55, 124 Конституції України, статті 5 КАС України, якими врегульовано питання доступу до правосуддя.

Однак, норми таких законодавчих приписів не містять жодних положень, за якими стягнення шкоди в судовому порядку можливе без звільнення відповідача з військової служби.

У даному випадку, Військовій частині НОМЕР_1 забезпечено доступ до правосуддя та здійснено розгляд по суті ініційованого нею позову.

Також, скаржник стверджує, що відповідач самовільно залишив місце служби, не повернувся до військової частини, місце його перебування невідоме, у зв`язку з чим відсутня можливість доведення до нього наказу про притягнення до матеріальної відповідальності та реалізації механізму утримання із грошового забезпечення.

Така позиція скаржника є неправильною, адже дослідивши наявні у матеріалах справи документи, а також наведені позивачем обґрунтування заявлених позовних вимог, колегія суддів зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_1 навіть не вчиналось будь-яких дій з метою доведення до відома ОСОБА_1 наказу про притягнення до матеріальної відповідальності.

Суд апеляційної інстанції вказує, що наведений позивачем в апеляційній скарзі підхід щодо утримання грошового забезпечення з військовослужбовця, який залишив розташування Військової частини НОМЕР_1 , не відповідає процедурі, яку унормовано законодавцем.

Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 року у справі №400/4139/24 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення 22240 грн. 82 коп. – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька