Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №420/42630/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42630/25

Перша інстанція: суддя Марин П.П.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Ступакової І.Г.,

при секретарі судового засідання – Худику С.А.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Ращенка Є.М., Лисиго С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А :

25 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області поновити його на посаді старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області;

- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції в Одеській області №1650 о/с від 09.10.2024 року, яким його звільнено зі служби в поліції з посади старшого інспектора роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) Головного управління Національної поліції в Одеській області у відповідності до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення);

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 456 167,20 гривень.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив службу в органах поліції на різних посадах, зокрема, з липня 2023 року на посаді старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області. Наказом ГУНП в Одеській області № 949 о/с від 25.06.2024 року його звільнено з займаної посади та призначено на посаду старшого інспектора роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУ НП в Одеській області. Зазначений наказ позивачем оскаржено та скасовано в судовому порядку (справа № 420/22885/24). Позивач зазначив, що після набрання законної сили рішенням суду він звертався до відповідача із заявами про поновлення на посаді старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Одеській області, однак відповіді не отримував. У відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив, що наказ № 949 о/с від 25.06.2024 скасовано, однак підстави для поновлення на посаді відсутні, оскільки інших зобов`язань на ГУ НП в Одеській області судом рішення не було покладено.

Позивач наголосив, що після скасування наказу по особовому складу №949 о/с, яким його звільнено з посади старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області та призначено на посаду старшого інспектора роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління національної поліції в Одеській області рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року у справі № 420/22885/24, Головне управління Національної поліції в Одеській області повинно було б не тільки анулювати цей наказ, але й здійснити дії щодо наслідків такого наказу, а саме поновити порушені права позивача на роботу на посаді старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області шляхом поновлення на цій посаді.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що на момент ухвалення судового рішення по справі №420/22885/24 суд, навіть якщо б і вирішив вийти за межі вимог позивача, не зміг би поновити ОСОБА_2 на попередній посаді, адже він вже був звільнений зі служби в поліції на підставі наказу від 09.10.2024 № 1650 о/с.

Відповідач зазначив, що на підставі висновку службового розслідування від 18.09.2024, проведеного за фактом порушення службової дисципліни ОСОБА_3 , Головним управління видано наказ від 01.10.2024 №2533 яким застосовано до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. Вказане дисциплінарне стягнення реалізовано шляхом видання наказу від 09.10.2024 № 1650 о/с, яким ОСОБА_2 правомірно звільнено зі служби в поліції. Відповідач наголосив, що наказ від 01.10.2024 року, який став підставою для прийняття оскаржуваного наказу від 09.10.2024 № 1650 о/с, позивач не оскаржує.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 29 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №1650 о/с від 09.10.2024 року, яким звільнено ОСОБА_1 зі служби в поліції з посади старшого інспектора роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) Головного управління Національної поліції в Одеській області у відповідності до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення).

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області поновити капітана поліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Одеській області на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення поліцейського за період вимушеного прогулу з 10.10.2024 року по 29.05.2026 року в розмірі 351 997,17 грн, з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким залишити позовну заяву без розгляду або відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт наголосив, що позивачу було відомо про його звільнення зі служби оскаржуваним наказом ще у 2024 році, а тому ним пропущений строк звернення до суду з цим позовом.

Апелянт зазначив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 у справі №420/22885/24 встановлено виключно незаконність наказу ГУНП в Одеській області №949 о/с від 25.06.2024 щодо переміщення ОСОБА_1 на іншу посаду. Будь-яких висновків щодо наявності або відсутності в діях позивача дисциплінарного проступку, законності проведення службового розслідування, законності наказу №2533 від 01.10.2024 про застосування дисциплінарного стягнення, законності наказу №1650 о/с від 09.10.2024, а також щодо наявності або відсутності підстав для дисциплінарного звільнення судами у справі №420/22885/24 не встановлювалося. Таким чином, висновки суду у справі №420/22885/24 не мають преюдиційного значення для встановлення обставин вчинення дисциплінарного проступку та законності звільнення за вчинення дисциплінарного проступку. Фактично суд першої інстанції надав преюдиціальне значення не встановленим фактам, а правовому висновку про незаконність наказу №949 о/с та поширив його на інші самостійні правовідносини, що виникли у зв`язку із притягненням позивача до дисциплінарної відповідальності. Апелянт звернув увагу, що суд першої інстанції не встановив жодного причинно-наслідкового зв`язку між скасуванням наказу №949 о/с від 25.06.2024 року та законністю висновку службового розслідування, наказу №2533 від 01.10.2024 або наказу №1650 о/с від 09.10.2024. Таким чином, застосування судом доктрини «плодів отруйного дерева» у даній справі є необґрунтованим, оскільки судом не встановлено, ані первинного незаконного доказу, ані похідних від нього доказів чи їх впливу на прийняття спірного рішення.

Апелянт наголосив, що оскаржуваний наказ №1650 о/с від 09.10.2024 про звільнення позивача зі служби в поліції, є похідним саме від наказу ГУНП в Одеській області №2533 від 01.10.2024 про застосування дисциплінарного стягнення, який є чинним та не оскаржувався позивачем.

Крім того, апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з листопада 2015 року проходив службу в ГУНП в Одеській області, що підтверджується його Послужним списком № 0092653. у т.ч. у період з 10.08.2022 по 14.07.2023 р. займав посаду начальника сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції №1 ГУ НП в Одеській області у порядку просування по службі, що підтверджується його Послужним списком № 0092653. ( а.с. 64)

14.07.2023 року наказом ГУ НП в Одеській області № 887 о/с капітана поліції ОСОБА_1 призначено на посаду старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Одеській області, що підтверджується довідкою начальника СКЗ ОРУП №1 ГУНП в Одеській області.

25.06.2024 року наказом ГУ НП в Одеській області № 949 о/с відповідно до п. 2 (для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби) ч.1 та абзацу 2 ч. 8 статті 65 Закону України “Про Національну поліцію” капітана поліції ОСОБА_1 призначено на посаду старшого інспектора роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУ НП в Одеській області з посадовим окладом 2500 гривень, установивши надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції в розмірі 45 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби, звільнивши з посади старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Одеській області.

04.09.2024 року наказом ГУ НП в Одеській області № 2306, з метою повної, всебічної та об`єктивної перевірки інформації, викладеної у доповідній записці батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) /далі БПОП(С)/ ГУНП в Одеській області від 30.08.2024 № 35/246 щодо можливого порушення службової дисципліни окремими посадовими особами цього ж батальйону, у тому числі старшим інспектором роти № 1 цього ж батальйону капітаном поліції ОСОБА_1 (0092653), зокрема відсутності його на службі з 30.08.2024, керуючись вимогами статей 14, 15 та 26 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, наказу Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 № 893 «Про реалізацію окремих положень Дисциплінарного статуту Національної поліції України», призначено службове розслідування.

18.09.2024 року начальником ГУ НП в Одеській області затверджено висновок службового розслідування, призначеного наказом № 2306 від 04.09.2024 року.

01.10.2024 року ГУ НП в Одеській області видано наказ «Про заходи дисциплінарного впливу» № 2533, п. 1 якого за скоєння грубого дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог пунктів 1, 2, 4, 5, 13 частини третьої статті 1, частини п`ятої статті 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, пунктів 1, 2 частини першої, частини третьої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, пункту 2 наказу Національної поліції України від 09.08.2022 № 568 «Про деякі питання посиленого варіанту службової діяльності на період дії на території України воєнного стану», абзацу шостого пункту 3.2, розділу 3, пункту 4.1 розділу 4 Правил внутрішнього службового розпорядку ГУНП в області, затверджених наказом ГУНП в області від 24.04.2023 № 1000, підпункту 2 пункту 2 наказу ГУНП в області від 03.01.2023 № 7 «Про заходи щодо зміцнення службової дисципліни та дотримання законності в діяльності поліції», до капітана поліції ОСОБА_4 (0092653), старшого інспектора роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Одеській області, застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

09.10.2024 року наказом ГУ НП в Одеській області № 1650 о/с відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) ОСОБА_1 , старшого інспектора роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області, 09.10.2024 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року по справі № 420/22885/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025 року, визнано протиправним та скасовано наказ по особовому складу № 949 о/с від 25.06.2024 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області та призначено на посаду старшого інспектора роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління національної поліції в Одеській області з посадовим окладом 2 500 гривень.

08.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Одеській області із заявою про прийняття рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року по справі № 420/22885/24, а також прийняття рішення про поновлення на посаді старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Одеській області.

01.09.2025 року Головним управлінням Національної поліції в Одеській області надано відповідь, в якій зазначено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі № 420/22885/24 наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 813 о/с від 07 липня 2025 року скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 25 червня 2024 року № 949 о/с стосовно звільнення останнього з посади старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області та призначення на посаду старшого інспектора роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) нього ж Головного управління. Будь-яких інших зобов`язань рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 по справі 420/22885/24, яке залишено в силі постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025, на ГУНП в Одеській області не покладено.

Додатково позивача повідомлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області. № 1650 о/с від 09.10.2024 ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення). Наразі зазначений наказ не оскаржувався та є чинним.

22 вересня 2025 року адвокатом Гудз С.С. в інтересах ОСОБА_1 направлено до Головного управління Національної поліції в Одеській області адвокатський запит щодо надання інформації про результати розгляду заяви ОСОБА_1 з приводу прийняття рішення про поновлення капітана поліції ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області та інформації про результати виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року по справі №420/22885/24.

Листом від 11 листопада 2025 року № 251794-2025 Головним управлінням Національної поліції в Одеській області повідомлено, що листом від 01.09.2025 року вже надано аналогічну відповідь позивачу та продубльовано її зміст.

Вважаючи протиправними дії відповідача, які виразились у не поновленні на попередній посаді, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наказ ГУНП в Одеській області від 25.06.2024 року № 949 о/с, який скасований в судовому порядку, не породжував жодних правових наслідків від моменту його прийняття - 25.06.2024 року, а тому ОСОБА_1 підлягав поновленню на посаді старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області після скасування цього наказу. Скасовуючи наказ №1650 о/с від 09.10.2024 року суд зазначив, що він прийнятий за відсутності правових підстав, без аналізу на відповідність закону самих порушень. При цьому суд вважав наявними поважні причини пропуску строку звернення до суду.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України № 580-VIII від 02.07.2015р. «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).

Згідно приписів ст.3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.6 цього Закону поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Питання звільнення зі служби в поліції регулюються приписами ст.77 Закону № 580-VIII.

Відповідно до п. 6 ч. 1 цієї статті поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Позивача звільнено зі служби в поліції на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII наказом ГУ НП в Одеській області № 1650 о/с від 09.10.2024 року, який є предметом даного спору.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно зі статтею 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Водночас частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже вказаною нормою встановлено спеціальний, скорочений строк звернення до суду, який законодавець визнав достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 грудня 2021 року №9901/241/21, проаналізувавши положення частини п`ятої статті 122 КАС України, дійшла висновку, що нею встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, однак такі не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За усталеною позицією Верховного Суду (постанови від 20 лютого 2020 року у справі №520/3809/19, від 26 жовтня 2023 року у справі №500/4332/22 та ін.) день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

У постанові від 05 лютого 2020 року у справі №9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду та здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях вказує на те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності та об`єктивності, поведінки сторін, значимості справи та її впливу на суспільні відносини і національну безпеку, а також непереборності обставин, що спричинили пропуск строку.

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Наслідки пропуску строку звернення до суду визначені статтею 123 КАС України.

Пропущення строків звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України

Водночас строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. При цьому при вирішенні питання щодо дотримання строку на звернення до суду та наявності підстав для його поновлення суд виходить в кожному окремому випадку з наявного обсягу доказів, причин пропуску строку на звернення до суду та враховує індивідуальні особливості кожної окремої справи.

За позицією ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, від судів вимагається вказувати підстави.

Сталою є правова позиція Верховного Суду про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, необхідно виходити із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку, оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

З наведеного випливає, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із відповідним позовом.

Процесуальний закон не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин пропуску звернення до адміністративного суду, та не дає визначення терміну «поважні причини». Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення підстав їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Як зазначено вище частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 березня 2023 року у справі №600/6782/21-а, від 13 березня 2023 року у справі №260/192/21, від 17 березня 2021 року у справі №160/3121/20, від 02 березня 2026 року в справі №520/22264/24 та інш.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Тобто, на основі аналізу викладених законодавчих положень висновується, що суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску цього строку (поважність причин повинен доводити скаржник). КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Поряд із цим, причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

У цій справі позивач оскаржує наказ ГУ НП в Одеській області № 1650 о/с від 09.10.2024 року про звільнення його зі служби в поліції.

З даним адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 25 грудня 2025 року, тобто з пропуском більше ніж на рік строку звернення до суду.

Судова колегія враховує, що клопотання про залишення без розгляду позовної заяви відповідач заявив в суді першої інстанції та суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху.

Позивач надав заяву на виконання вимог ухвали, в якій просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року суд першої інстанції відмовив відповідачу в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує, що наведені позивачем обставини пропуску строку не є поважними та наполягає, зокрема, на залишенні позовної заяви без розгляду.

Судова колегія враховує, що матеріали справи не містять доказів того, що до грудня 2025 року (звернення з адвокатським запитом до відповідача) позивач виявляв будь-яку зацікавленість для отримання саме наказу про звільнення.

Позивач не міг не знати, що з 10 жовтня 2024 року він не проходить службу в поліції, оскільки це мало логічним наслідком не вихід його на роботу (службу) та не отримання ним грошового забезпечення у строк більше одного року.

У цьому контексті варто зауважити, що законодавець визнав строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, вважаючи, що такими є отримання копії наказу про звільнення лише у грудні 2025 року.

Посилання позивача на те, що лише у грудні 2025 року у відповідь на адвокатський запит він отримав копію спірного наказу та ознайомився з його змістом і саме із цього дня варто обраховувати місячний строк звернення до суду, не є поважною підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки ця обставина не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання відповідної інформації, тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі №380/6445/24, від 10 червня 2026 року у справі №240/23206/24, від 12 серпня 2026 року у справі № 380/25456/24.

На підтвердження своєчасної обізнаності позивача з наказом про його звільнення зі служби додатково свідчать наступні обставини.

Так, ОСОБА_1 подав 08.11.2024 декларацію при звільненні особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що вбачається з даних Єдиного державного реєстру (https://public.nazk.gov.ua/documents/71e3f443-0a1d-4b37-85f9-230d47858edf ).

Посилання позивача на ту обставину, що зазначену декларацію ним подано у зв`язку із тим, що він був звільнений переводом, або переведений звільненням наказом по особовому складу №949 о/с від 25.06.2024 року з посади старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції Одеській області та призначений на посаду старшого інспектора роти № батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління національної поліції в Одеській області, колегія суддів вважає таким, що вищезазначених доводів не спростовує.

По – перше, декларацію при звільненні позивач подавав не з посади старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції № 1 (з якої він звільнений/переведений), а з посади старшого інспектора БПОП (стрілецький) ГУНП в Одеській області (на якій перебував під час звільнення наказом від 09.10.2024).

По-друге, декларація подана позивачем за період з 01.01.2024 - 01.11.2024, тобто після звільнення зі служби наказом від 09.10.2024 року, а не за період по червень – липень 2024 року, як то було б при подачі декларації при звільненні у червні 2024 року.

Крім того, про наявність наказу ГУНП від 09.10.2024 № 1650 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 , зі служби в поліції зазначено Одеським окружним адміністративним судом у рішенні від 24.03.2025 по справі №420/22885/24 у першому абзаці на 2 аркуші.

Згідно відомостей КП ДСС, копія зазначеного рішення суду отримана особисто позивачем 18 липня 2025 року.

Інформація про звільнення позивача зі служби в поліції наказом від 09.10.2024 року повідомлялась також відповідачем на адвокатські запити позивача від 01.09.2025 року та 22.09.2025 року.

Судова колегія враховує, що відповідно до ч.5, ч.6 ст.22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, за відсутності на службі без поважних причин поліцейського, до якого застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади чи звільнення із служби в поліції, таке дисциплінарне стягнення виконується, а витяги з наказів про застосування та виконання дисциплінарного стягнення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі. У такому разі днем ознайомлення поліцейського із зазначеними наказами є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення їх поліцейському, до якого застосовано дисциплінарне стягнення, або повнолітньому члену сім`ї такого поліцейського.

У разі якщо поліцейський, до якого застосовано дисциплінарне стягнення, відмовляється від отримання витягів з наказів про застосування та виконання дисциплінарного стягнення, днем отримання витягів з наказів є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову в їх отриманні чи повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.

Матеріали справи містять копії квитанції про направлення ОСОБА_1 листів відповідачем, зокрема 09.10.2024 року та 29.10.2024 року (а.с.77, 79).

Встановлені обставини у сукупності свідчать про те, що позивач не міг не знати про своє звільнення зі служби, оскільки на службу не ходив, грошове забезпечення не отримував, подавав декларації при звільненні зі служби та про наявність наказу про звільнення було зазначено в рішенні суду по справі № 420/22885/24.

З викладеного вбачається, що наведені позивачем обставини для поновлення строку звернення до суду з цим позовом є неповажними, а доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду в частині оскарження наказу про звільнення від 09.10.2024 № 1650 о/с є обґрунтованими.

Щодо вимоги позивача зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області поновити капітана поліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області, то такі не підлягають задоволенню, оскільки станом на час ухвалення рішення Одеським окружним адміністративним судом від 24.03.2025 року по справі № 420/22885/24, яким визнано протиправним та скасовано наказ по особовому складу № 949 о/с від 25.06.2024 року про переміщення, позивач вже не проходив службу в поліції та був звільнений зі служби внаслідок реалізації дисциплінарного стягнення про звільнення зі служби. Вказане унеможливлює поновлення ОСОБА_1 на посаді, оскільки публічна служба припинена.

У зв`язку з пропуском строку звернення до суду та відсутності підстав для поновлення позивача на посаді старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції №1, похідна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, надав їм невірну правову оцінку, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що позивачем не наведені поважні підстави для поновлення строку звернення до суду з вимогами про оскарження наказу на звільнення, позовна заява в цій частині у відповідності до п.8 ч.1 ст.240 КАС України та ч.1 ст.319 КАС України залишається без розгляду. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Отже, відповідно до п.п.2,3 ч.1 ст.317 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про залишення без розгляду вимоги щодо оскарження наказу про звільнення та відмови у задоволенні іншої частини позову.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 31 грудня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 240, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року – скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування наказу Національної поліції в Одеській області №1650 о/с від 09.10.2024 року, яким позивача звільнено зі служби в поліції з посади старшого інспектора роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) Головного управління Національної поліції в Одеській області у відповідності до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення), залишити без розгляду.

В задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання Головне управління Національної поліції в Одеській області поновити капітана поліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 456 167.20 гривень – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 10 вересня 2026 року.

Головуючий: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: І.Г. Ступакова