Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №420/14622/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/14622/25

Головуючий І інстанції: Харченко Ю.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 18.09.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

12.05.2025р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Одеській області та ГУ ПФУ в Харківській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 15.10.2024р. №155250030016 про відмову в призначенні їй пенсії за віком у відповідності до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу період роботи у ТОВ «Ю.А. Цеппелин» на посаді кошторисниці з 22.01.2001р. по 31.12.2003р. та до страхового стажу у подвійному розмірі період роботи у КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради на посаді медичного реєстратора поліклініки з 04.08.2008р. по 29.05.2011р.;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити пенсію за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 31.08.2024р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 досягла відповідного віку, мала необхідний страховий стаж та, відповідно, мала право на призначення, нарахування та виплату їй пенсії. Разом із тим, ГУ ПФУ в Харківській області відмовило у призначенні їй пенсії за віком, що, на переконання позивача, є протиправним та порушує її право на гідне пенсійне забезпечення, передбачене чинним законодавством.

Відповідач, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в яких позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 15.10.2024р. №155250030016 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.10.2024р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду по цій справі. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 484,48 грн.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду першої інстанції, позивач 20.10.2025р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було частково порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просила змінити рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2025р., шляхом викладення його резолютивної частини в редакції, якою її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Разом із тим, відповідні зобов`язання, які у позовній заяві були адресовані ГУ ПФУ в Одеській області, в апеляційній скарзі позивач просила покласти на ГУ ПФУ в Харківській області.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено дану справу до розгляду в порядку письмового провадження.

07.11.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

11.11.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.10.2024р. звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою року про призначення пенсії за віком.

До заяви були надані наступні документи: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт; заява про призначення пенсії; довідки, що визначають права на пільги відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; довідка про заробітну плату; трудова книжка.

Заява позивача від 07.10.2024р. при призначення пенсії за віком (за принципом екстериторіальності) була передана для розгляду до ГУ ПФУ в Харківській області.

15.10.2024р. рішенням ГУ ПФУ в Харківській області №155250030016 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком та вказано, що згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» необхідний страховий стаж становить не менше 31 року (у 2024р). Втім, страховий стаж позивача становить 26 років 00 місяців 21 день.

Також, у даному рішенні вказано, що за наданими документами до страхового стажу не було зараховано період роботи з 22.01.2001р. по 31.12.2003р. (загальний період з 22.01.2001р. по 17.01.2005р.) згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.08.1986р., адже відсутня сплата внесків до ПФУ відповідно до даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Більше того, проводити обчислення стажу в подвійному розмірі після 01.01.2004р. немає правових підстав, оскільки це не передбачено у ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач, вважаючи такі дії та рішення відповідача протиправними, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог і, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не в повному обсязі погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх лише частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.

За змістом ч.1 ст.92 Конституції України, права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав та свобод, основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовуються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.

Частиною 1 ст.9 Закону №1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За визначенням, наведеним у ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст.24 цього Закону визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Як передбачено ч.4 цієї статті, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим же Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004р. застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

До набрання чинності Законом №1058-IV умови обчислення стажу роботи, в тому числі для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років, визначав Закон №1788-ХІІ.

Як уже встановлено судом, спірним між сторонами стало, зокрема, питання щодо зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі періодів роботи ОСОБА_1 на посаді медичного реєстратора поліклініки у КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради з 04.08.2008р. по 29.05.2011р.

За ст.60 Закону №1788-ХІІ, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або ж хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних та реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Прикінцевими положеннями Закону №1058-IV передбачено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списками №1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом №1788-ХІІ.

У цьому контексті, необхідно звернути увагу, що за п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. №1645-III, інфекційними хворобами є розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками, продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

У відповідності до вимог ст.7 Закон №1645-III, лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених ст.ст.22, 27 та 31 Закону. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Із роз`яснень Міністерства охорони здоров`я України від 27.01.2010р. №05.03-18-54/973 слідує те, що інфекційний заклад (відділення) - це заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби (тобто інфекційна лікарня або інфекційне відділення, протитуберкульозний заклад або ж відділення тощо) або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб (тобто бактеріологічна лабораторія).

За таких обставин, стаж роботи в інших інфекційних закладах (відділеннях) має зараховуватися до спеціального стажу в подвійному розмірі, як це передбачено ст.60 Закону №1788-XII.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 22.12.2021р. у справі №688/2916/17.

Так, з наданого ГУ ПФУ в Херсонській області розрахунку стажу вбачається те, що страховий стаж позивача складає лише 26 років 00 місяців 21 день.

Разом із тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач фактично і не заперечує наявність у ОСОБА_1 стажу роботи за спірний період (на займаних посадах), втім заперечує відносно його подвійного зарахування посилаючись на те, що після 01.01.2004р. правові підстави, для цього відсутні.

Також, відповідачем не було зараховано період роботи з 22.01.2001р. по 31.12.2003р. згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.08.1986р., адже відсутня сплата внесків до ПФУ у відповідності до даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З цього приводу, суд апеляційної інстанції зазначає, згідно з ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону №1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Вказаним нормам відповідає також п.1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637), за приписами якого, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби або навчання, а також архівними установами.

Пунктами 3 та 20 зазначеного Порядку регламентовано, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або ж неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, що наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (Додаток №5). У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У свою чергу, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2018р. у справі №234/13910/17, від 07.03.2018р. у справі №233/2084/17, від 04.03.2020р. у справі №367/945/17, від 27.04.2020р. у справі №367/4230/17 та від 23.09.2021р. у справі №227/4273/16-а.

До матеріалів справи було долучено копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (дата заповнення 05.08.1986р.), з якої слідує, що вона у період з 22.01.2001р. по 31.12.2003р. обіймала посаду кошторисниці у ТОВ «Ю.А. Цеппелин» та у період з 04.08.2008р. по 29.05.2011р. - посаду медичного реєстратора поліклініки у КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради.

Викладене, у свою чергу, жодним із учасників справи не заперечується.

Так, записи у трудовій книжці позивача виконані чітко, зрозуміло та в повному обсязі містять інформацію про періоди роботи та займану посаду, реквізити відповідних наказів, на підставі яких вони внесені. Апелянтом, у свою чергу, не було надано до суду будь-яких доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.

Що ж до зарахування до стажу позивача в подвійному розмірі періодів роботи, які не враховані відповідачем з огляду на відсутність підстав такого зарахування після 01.01.2004р., судова колегія зазначає наступне.

Абзац 1 ч.4 ст.24 Закону №1058-IV передбачає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.

Крім того, як загальновідомо, редакція ст.60 Закону №1788-XII є чинною на теперішній час. Стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує ст.60 Закону №1788-XII та жодним чином не зупиняє дію її приписів.

З аналізу зазначеного, судова колегія дійшла висновку, що передбачене ст.60 Закону №1788-XII право на зарахування стажу в подвійному розмірі не пов`язано із набранням чинності Закону №1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004р.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11.12.2018р. у справі №310/385/17, від 23.01.2019р. у справі №485/103/17, від 04.12.2019р. у справі №689/872/17 та від 27.02.2020р. у справі №462/1713/17.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або ж множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021р. у зразковій справі №360/3611/20.

Враховуючи наведене та дослідивши матеріали даної справи, судова колегія дійшла висновку, що пенсійний орган безпідставно не зарахував позивачу в подвійному розмірі її стаж роботи за спірний періоди роботи.

Доводи апелянта, щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача в подвійному розмірі періоди з 01.01.2004р. суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами.

Що ж до посилань апелянта на відсутність даних про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків за спірний період в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб, варто зазначити, що страхувальники, за ст.1 Закону №1058-ІV, це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно зі ст.20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески являються складовою умовою існування солідарної системи та підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну (або не в повному обсязі) сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Тобто, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам взагалі не може впливати на зарахування до відповідного стажу при призначенні пенсії позивачці періоду її роботи, оскільки обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну (або ж не в повному обсязі) сплату страхових внесків законодавством покладено саме на страхувальника.

Колегія суддів наголошує, що періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до відповідного стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.

Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність.

Правові висновки суду у даній справі відповідають усталеній практиці Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 17.07.2019р. у справі №144/669/17, від 09.09.2019р. у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019р. у справі №235/7373/16, від 06.07.2020р. у справі №242/2179/17, від 09.10.2020р. у справі №341/460/17, від 01.03.2021р. у справі №423/757/17, від 31.03.2021р. у справі №242/5696/16-а, від 17.11.2021р. у справі №242/5635/16-а, а також від 15.06.2022р. у справі №383/102/14-а.

Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції щодо обґрунтованості доводів позивача в цій частині.

Разом із тим, варто наголосити, що ініційований позивачем спір, у даному випадку, виник внаслідок помилкового тлумачення ГУ ПФУ в Харківській області приписів чинного пенсійного законодавства в частині підтвердження стажу позивача, що, власне, стало підставою для прийняття ним спірного рішення від 15.10.2024р. №155250030016 про відмову у призначенні пенсії.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

При цьому, суд може вийти за межі позовних вимог, втім якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини та громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина 4 ст.9 КАС України зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування доказів, яких, на думку суду, не вистачає для з`ясування всіх обставин, що розглядається.

У постанові Верховного Суду 25.03.2020р. у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду справ, а тому суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Отже, суд може та навіть зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на викладене, суд вважає, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.245 КАС України, є саме скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 15.10.2024р. №155250030016 про відмову у призначенні пенсії (тобто акта (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданого за наслідком розгляду заяви про призначення позивачу пенсії) та, як наслідок, зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії, направлені на усунення порушеного права позивача, виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених цією статтею. А відтак, судова колегія вважає за необхідне зобов`язати саме ГУ ПФУ в Харківській області, із урахуванням наведених вище висновків суду у цій справі, повторно розглянути заяву позивача щодо призначення їй пенсії, зарахувавши спірні періоди роботи (у тому числі у подвійному розмірі) до її страхового стажу.

Подібна правова позиція (в частині обґрунтування обраного судом способу захисту порушеного права) викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2025р. у справі №120/8471/23.

Більше того, слід наголосити, що порядок подання і оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1.

Відповідно до п.1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України..

Згідно з п.4.2 розділу IV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

У силу п.4.10 розділу IV Порядку №22-1, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи і прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію (територіальний орган Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності саме ГУ ПФУ в Харківській області, а тому дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду, який визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

Отже, доводи апеляційної скарги позивача частково знайшли своє підтвердження.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про часткове задоволення даного позову.

Також, варто звернути увагу і на те, що положення ч.1 ст.139 КАС України передбачають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті у відповідності до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 6 ст.139 Кодексу передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні з даним позовом до суду 1-ї інстанції позивачу необхідно було сплатити 968,96 грн. судового збору (за одну вимогу немайнового характеру), в той час як за подання апеляційної скарги - 1453,44 грн.

Таким чином, відповідно до ч.ч.1,6 ст.139 КАС України, з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі - 2422,40 грн. При цьому, оскільки спір фактично виник у зв`язку із відмовою ГУ ПФУ в Харківській області (територіальним органом ПФУ, визначеним за принципом екстериторіальності) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 спірні періоди роботи, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір (за подання позовної заяви та апеляційної скарги) в розмірі - 2422,40 грн. саме з ГУ ПФУ в Харківській області.

Керуючись ст.ст.139,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року - скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 15.10.2024 року №155250030016 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до її страхового стажу періоди роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Ю.А. Цеппелин» на посаді кошторисниці з 22.01.2001 року по 31.12.2003 року, а також період роботи у Комунальному некомерційному підприємстві «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради на посаді медичного реєстратора поліклініки з 04.08.2008 року по 29.05.2011 роки (у подвійному розмірі).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, із урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому судовому рішенні, та прийняти відповідне рішення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) судовий збір у загальному розмірі - 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 10.09.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко