Вирок від 09 вересня 2026 р. у справі №567/858/26 — Острозький районний суд Рівненської області

Суд: Острозький районний суд Рівненської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

Дата: 09 вересня 2026 р.

Справа: №567/858/26

Суддя: Василевич О.В.

Справа №567/858/26

Провадження №1-кп/567/124/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - ОСОБА_1

секретар - ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12024180000000802 від 30.12.2024 р. по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Джулінка Бершадського району Вінницької області, громадянки України, одруженої, непрацюючої, є особою, якій встановлено 1 групу інвалідності, зареєстроване та фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

встановив:

ОСОБА_4 30 грудня 2024 року приблизно о 10 годині 10 хвилин, у світлу пору доби, у порушення вимог пунктів 2.3 б) та 12.1 Правил дорожнього руху, діючи із злочинною самовпевненістю, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, керуючи автомобілем «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною автодороги сполученням «Городище - Рівне - Старокостянтинів» зі сторони села Вельбівно у напрямку міста Острог Рівненського району Рівненської області, перебуваючи на 207 км + 600 м вказаної ділянки автодороги (автомобільний міст поблизу села Вельбівно), проявила неуважність до дорожньої обстановки, не врахувала стану дорожнього покриття, не вибрала безпечної швидкості руху керованого нею транспортного засобу, щоб мати змогу контролювати його рух та керувати ним, у результаті чого допустила занос автомобіля та його виїзд за смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення з автомобілем «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , який не мав технічної можливості запобігти зіткненню.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "Volkswagen Touareg" - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці автопригоди.

Порушення водієм ОСОБА_4 вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, що вимагає від водія під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним - перебуває у причинному зв`язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням суспільно-небезпечних наслідків, що настали.

Обвинувачена ОСОБА_4 в судовому засіданні повністю визнала свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, підтвердила обставини вчинення кримінального правопорушення так як вони зазначені в обвинувальному акті та пояснила, що у день та час, вказаний в обвинувальному акті, а саме 30.12.2024 року близько 10 год. вона керувала належним її чоловікові автомобілем марки «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухалася зі сторони с.Вельбівно в напрямку м.Острога Рівненської області. Пояснила, що під час руху була світла пора доби та сонячно, дорожнє покриття було без снігу, проте була ожеледь, у зв`язку з чим вона рухалася зі швидкістю приблизно 50-60 км/год. Під час руху вона не впоралася з керуванням, автомобіль занесло та розвернуло, вона допустила виїзд на зустрічну смугу руху, де відбулося зіткнення з іншим автомобілем, чим допустила дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої загинула людина. Визнає, що допущене нею порушення п.12.1 ПДР України перебуває у прямому причиному зв`язку із виникненням ДТП та настанням вищевказаних суспільно-небезпечних наслідків. Пояснила, що в результаті ДТП вона отримала важку травму голови та втратила свідомість, а тому не пригадує деталей подальших подій, до свідомості вона прийшла, коли вже перебувала у лікарні. Пояснила, що ДТП сталася внаслідок її неуважності. Про вчинене шкодує, пояснила, що відшкодувала потерпілій ОСОБА_8 завдану кримінальним правопорушенням шкоду. У вчиненому розкаюється, просить суворо не карати.

Потерпіла ОСОБА_8 в судове засідання не з`явилася, про місце, день та час судового розгляду була повідомлена належним чином, в поданій до суду заяві вказала про відсутність до обвинуваченої будь-яких претензій майнового та морального характеру, цивільний позов вона не має наміру подавати у зв`язку з повним відшкодуванням завданої шкоди, судовий розгляд кримінального провадження просила здійснювати у її відсутності. При визначені міри покарання обвинуваченій ОСОБА_4 потерпіла не вбачає за доцільне призначати їй реальну міру покарання, пов`язану з позбавленням волі.

В судовому засіданні встановлено, що обставини справи встановлені даним вироком, а саме місце, час, спосіб вчинення та наслідки злочину, форма вини і мотиви злочину ніким з учасників судового розгляду не оспорюються.

Визнавши недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, з`ясувавши правильне розуміння обвинуваченою та іншими учасниками судового розгляду змісту цих обставин та за відсутності сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, роз`яснивши їм, що в такому разі вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку, суд вважає, що дії ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Суд враховує, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 27.02.1980 року (скарга № 6903/75) Девеер проти Бельгії (Deweer v. Belgium) держава та її судові органи зобов`язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду, і суд має перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі повної судової процедури, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, або взагалі звільненням від покарання за окремими епізодами справи.

Суд пересвідчився, що позиція учасників судового розгляду щодо розгляду справи у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, є добровільною і не пов`язана з вищевказаними чинниками.

Відповідно до ст.65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Виходячи з засади співмірності, призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого і зокрема те, що відповідно до ст.12 КК України обвинуваченою скоєно тяжкий злочин, санкція якого не передбачає інших видів покарання, окрім як позбавлення волі.

Беручи до уваги особу обвинуваченої ОСОБА_4 , суд враховує, що вона по місцю проживання характеризується позитивно, одружена, має на утриманні одну неповнолітню дитину, є особою, якій встановлено 1 групу інвалідності (підгрупа Б, загальне захворювання) терміном на 2 роки, за станом здоров`я є непрацездатною внаслідок ЗЧМТ, отриманої в результаті ДТП та внаслідок виявленого після ДТП онкозахворювання, з приводу чого неодноразово перебувала на стаціонарному лікування та на даний час продовжує лікування, обвинувачена на даний час потребує постійного стороннього догляду та допоміжних засобів реабілітації, що пітверджується численними виписними епікризами медичних закладів за 2024-2026 роки та витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 23.04.2026 р.

Завдану потерпілій шкоду відшкодовано, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою потерпілої ОСОБА_8 від 04.06.2026 р., згідно якої шкода, завдана внаслідок вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, відшкодована останньою в повному розмірі в сумі 410 000 грн.

ОСОБА_4 вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Згідно довідки КНП «Острозька багатопрофільна лікарня» №1 від 06.01.2025 р. ОСОБА_4 під спостереженням лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Обставинами, які відповідно до ст.66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_4 є щире каяття, добровільне відшкодування потерпілій завданої шкоди.

В той же час, відповідно до ст.67 КК України, обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 не встановлено.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Ця функція потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, і за змістом якої суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, суд, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини провадження, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Так, згідно з вимогами ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З врахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення та запобігання вчиненню інших злочинів, враховуючи наявність пом`якшуючих покарання обставини, за відсутності обтяжуючих обставин, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах нагляду за нею та постійного контролю за її поведінкою з боку уповноваженого органу з питань пробації, та вважає за необхідне призначити їй покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст.ст.75, 76 КК України, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням - встановленням іспитового строку та покладенням обов`язків повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Одночасно, при визначенні тривалості іспитового строку суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, вид і строк призначеного покарання, обставини, що характеризують особу обвинуваченої, середовище, в якому вона перебуває, поведінку обвинуваченої та її ставлення до потерпілої після вчинення кримінального правопорушення, повне відшкодування на користь потерпілої за шкоду заподіяну внаслідок скоєного злочину, та вважає за необхідне встановити його строком на 1 рік 6 місяців, який є достатнім для того, щоб засуджена в умовах здійснення контролю за її поведінкою довела своє виправлення.

При вирішенні питання про доцільність позбавлення ОСОБА_4 права керувати транспортними засобами суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п.20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005 року, при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, але й мотиви допущених особою порушень правил дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного, та з огляду на ці обставини визначати доцільність застосування до обвинуваченого додаткового покарання, зокрема позбавлення права керувати транспортними засобами.

Суд враховує, що ОСОБА_4 допустила порушення положень ПДР України, що знаходиться у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали.

Обвинувачена ОСОБА_4 на даний час не працює та в ході судового розгляду не надала суду доказів на підтвердження виконання нею роботи, пов`язаної із керуванням транспортними засобами. ОСОБА_4 проявила неуважність та необережність, внаслідок чого допустила дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої наступили тяжкі наслідки - внаслідок необачності ОСОБА_4 загинула людина, а тому на переконання суду призначення додатково покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами буде необхідним і достатнім для запобігання вчинення обвинуваченою нових порушень ПДР України, та попередження вчинення нових злочинів, пов`язаних з порушенням правил безпеки дорожнього руху.

Наявність у обвинуваченого професії, не пов`язаної із виконанням водійських функцій, на переконання суду не призведе до неможливості пошуку нею нової роботи та отримання засобів до існування, та дає можливість ОСОБА_4 бути працевлаштованою з отриманням доходу.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 в ході судового розгляду не застосовувався, клопотань щодо обрання запобіжного заходу не заявлено.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ч.9 ст.100 КПК України.

При вирішенні питання про відшкодування процесуальних витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, 2 ст.122 КПК України витрати, пов`язані із залученням експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про залучення експерта. Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

Згідно ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

З матеріалів кримінального провадження та обвинувального акту вбачається, що витрати на проведення чотирьох судово інженерно-транспортних та двох судово транспортно-товарознавчих експертиз у даному кримінальному провадженні становлять 25946,30 грн., а відтак суд приходить до висновку про наявність фактичних та правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 витрат, пов`язаних з проведенням експертиз у вказаному розмірі.

Вжиті під час досудового розслідування заходи забезпечення кримінального провадження відповідно до ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 06.01.2025 р., а саме накладення арешту на автомобіль марки «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_1 , підлягає скасуванню відповідно до вимог ч.4 ст.174 КПК України, а вказаний транспортний засіб, який є речовим доказом, підлягає поверненню законному володільцю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.349, 368-371, 373-374, 381-382 КПК України, -

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

Покласти на ОСОБА_4 відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України обов`язок періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Повідомити ОСОБА_4 , що вона зобов`язана виконувати покладені на неї обов`язки, попередити її, що вона протягом іспитового строку не повинна вчиняти нового злочину.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у розмірі 25 946 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот сорок шість) грн. 30 коп.

Скасувати арешт на майно, а саме на автомобіль марки «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який було накладено згідно ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 06.01.2025 р.

Речові докази:

- автомобіль марки «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який згідно збережної розписки від 05.03.2025 р. було передано ОСОБА_6 – вважати повернутим;

- автомобіль марки «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_1 - повернути законному володільцю/користувачу.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Острозького районного судуОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua