Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №420/6880/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6880/25

Головуючий І інстанції: Харченко Ю.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 27.08.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

10.03.2025р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати п.13 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом №47/д від 27.12.2024р. про відмову у призначенні та їй виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої у п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, визначенні її права на отримання одноразової грошової допомоги на підставі ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975 і повернення документів на доопрацювання;

- зобов`язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену у п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, як члену сім`ї загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця, її чоловіка - ОСОБА_2 , внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що військовослужбовець - ОСОБА_2 (чоловік ОСОБА_1 ) помер під час проходження військової служби, тому вона звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою та відповідними документами про виплату їй одноразової грошової допомоги, який передав відповідні матеріали до відповідача для прийняття рішення. Однак, як наголошує позивач, за результатами розгляду поданих документів, відповідачем протиправно та безпідставно прийнято рішення, оформлене протоколом від 27.12.2024р. №47/д, у п.13 якого було зазначено про відмову у виплаті спірної допомоги з тих підстав, що ОСОБА_2 помер внаслідок захворювання, яке не пов`язане з пораненням, отриманим у період воєнного стану під час захисту Батьківщини.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження), з урахуванням виправлень, внесених ухвалою суду 1-ї інстанції від 03.09.2025р., адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого Протоколом №47/д від 27.12.2024р. про відмову позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, визначенні її права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975 і повернення документів на доопрацювання. Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення і виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, з урахуванням окреслених у даному судовому рішенні висновків та правової оцінки суду. У задоволенні інших вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України 30.09.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.08.2025р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

13.11.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 , дружина загиблого підполковника ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), який проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 28.02.2022р.

У період з 12.06.2023р. по 14.01.2024р. підполковник ОСОБА_2 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в населених пунктах: Лиман, Коровій Яр Краматорського району Донецької області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 загинув наслідок гострої недостатності кровообігу, гострої ішемічної хвороби серця, в пункті тимчасової дислокації НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частина НОМЕР_3 y АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2024р. №150 та витягу з протоколу засідання штатної ВЛК 18 регіональної ВЛК (протокол №1330 від 18.03.2024р.) захворювання ОСОБА_2 , 1969р.н., «Гостра недостатність кровообігу, гостра ішемічна хвороба серця (14.01.2024р.)», яке призвело до смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджено медичними та військово-обліковими документами, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 19.01.2024р., лікарським свідоцтвом про смерть від №34 від 15.01.2024р. При цьому, захворювання, яке призвело до смерті та причина смерті, визначено як таке, що пов`язане із захистом Батьківщини.

З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 позивач звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_2 із відповідною заявою. із відповідною заявок.

21.01.2025р. ІНФОРМАЦІЯ_2 листом №162 повідомив позивачу про результати розгляду її заяви Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Відповідно до вказаного листа повідомлено про відмову позивачу у призначенні та виплаті їй одноразової грошової допомоги, яка передбачена у п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 посилаючись на те, що вказана вище Постанова передбачає виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі або у разі смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), тоді як смерть ОСОБА_2 , згідно з наданими документами, не є наслідком отриманого поранення (контузії, травми, каліцтва), настала внаслідок захворювання.

У разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконання ним обов`язків військової служби чи смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, одноразова грошова допомога призначається відповідно до вимог «Порядку призначення виплати грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975).

Оскільки ОСОБА_2 помер внаслідок захворювання, яке не пов`язане з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) отриманим у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, право на отримання одноразової грошової допомоги визначається відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вказаного Порядку.

Вважаючи протиправними мотиви відмови комісії Міністерства оборони України у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги, позивач звернулася до суду з позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог і, відповідно, наявності правових підстав для їх часткового задоволення.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Зазначена норма означає, що суб`єкт владних повноважень повинен діяти лише на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати виключно встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Як передбачено у ч.1 ст.4 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991р. №1932-XII, у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або ж окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

24.02.2022р. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, згідно з п.20 ч.1 ст.106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022р. строком на 30 діб.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ, який визначає загальні засади проходження військової служби в Україні.

У силу ст.41 Закону №2232-XII, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ.

Частиною 1 ст.16 Закону №2011-XII регламентовано, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

За ч.2 цієї статті, одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних із проходженням військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві;

Звідси слідує, що подія смерті військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби і подія смерті військовослужбовця під час проходження військової служби є визначеними законом підставами для призначення допомоги.

Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги визначено у ст.16-1 Закону №2011-XII. За змістом вказаної норми у випадках, зазначених у пп.1-3 п.2 ст.16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або ж резервіста визначаються відповідно до СК України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (ч.2 ст.16-1 Закону №2011-XII).

За правилами пп.«а» п.1 ст.16-2 Закону №2011-ХІІ, допомога призначається і виплачується у розмірі: 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у пп.1 п.2 ст.16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у пп.2-3 п.2 ст.16 цього Закону.

Пунктом 3 ст.16-2 Закону №2011-XII передбачено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з наведеного вище законодавчого врегулювання, дана одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо його смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби.

Відповідно до вимог ч.1 ст.16-3 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога у випадках, передбачених пп.1-3 п.2 ст.16 вказаного Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у ст.16-1 цього ж Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у ст.16-1 цього Закону.

Як передбачено у ч.6 ст.16-3 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

За приписами ч.ч.7-9 ст.16-3 Закону №2011-XII, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права (ч.8 ст.16-3 Закону №2011-XII).

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, як це встановлено ч.9 ст.16-3 Закону №2011-XII, визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної норми Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.12.2013р. №975, якою було затверджено «Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», який і врегульовує питання пов`язані з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до п.3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Згідно з п.4 вказаного Порядку, одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала, зокрема, під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Аналогічно, як і в Законі №2011-ХІІ, абз.2 п.5 Порядку №975 встановлює, що у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, розмір допомоги встановлений на рівні 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть).

У той же час, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 29.07.2022р. №2489-IX, ст.16-2 Закону №2011-XII, доповнено ч.3, згідно з якою, розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

У п.1 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону №2489-IX, зазначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім п.3 розділу I Закону, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та застосовується з 24.02.2022р.

Так, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, Кабінет Міністрів України, на виконання Указів Президента України про введення воєнного стану, а також загальну мобілізацію, прийняв постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» 28.02.2022р. №168.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022р. прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», п.2 якої установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у п.1 Постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 грн., яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст.16-1 Закону №2011-ХІІ, крім громадян російської федерації чи Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях вказаних країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Також, п.2 Постанови №168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення.

Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у п.1 цієї Постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або ж кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Отже, Постанова №168 є нормативно-правовим актом, який встановлює право на отримання одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих осіб, зазначених у п.1-1-2 цієї Постанови, у період дії воєнного стану. При цьому виплата збільшеного до 15000000 грн. розміру одноразової допомоги згідно з п.2 Постанови №168, передбачена для сімей військовослужбовців лише у двох випадках:

1) у разі загибелі військовослужбовця;

2) у разі, якщо військовослужбовець помер саме внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Так, на відміну від Закону №2011-ХІІ та Порядку №975, Постанова №168 містить звужений перелік підстав для виплати допомоги у збільшеному розмірі. Зокрема, такий розмір допомоги передбачений виключно на період дії воєнного стану та покликаний підвищити рівень соціального захисту сімей саме загиблих та померлих військовослужбовців внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва).

Термін «загиблий» у військовій справі означає «військову втрату», що стосується категорії військовослужбовців, котрі брали участь у військових діях і загинули внаслідок дії противника, як безпосередньо під час бойових дій, так і в разі смерті від поранень (контузії, травми, каліцтва) або ж інших пошкоджень, несумісних із життям.

Норми Законів №2232-ХІІ, №2011-XII, а також Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» наведено термінологію «загибель (смерть)».

Колегія суддів зазначає, що вказане не означає, що поняття загибель та смерть є тотожними, коли мова йде про визначення розміру одноразової грошової допомоги у період дії воєнного стану.

Правова дефініція використаної термінології, що розкриває її зміст, в контексті наведених законів, стосується наслідків загибелі (смерті) особи.

У всіх випадках наслідки для ситуацій, наведених у перерахованих законах однакові.

Відтак, з точки зору законодавчої техніки, є коректним зазначення термінології «загибель (смерть)» як одного поняття, без їхнього розмежування окремо на «загибель» та окремо на «смерть».

Відповідно до приписів ч.3 ст.24 Закону №2232-ХІІ, наслідком як загибелі так і смерті особи, є її виключення із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Згідно з приписами згаданого вище Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», наслідком як загибелі так і смерті особи є отримання статусу «члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни».

Статтею 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що наслідком, як загибелі, так і смерті особи, є виплата одноразової грошової допомоги особам, які згідно з Законом мають право на її отримання.

Колегія суддів вважає, що питання розміру допомоги визначається окремо та залежить від окремих чинників (умов), а саме:

- у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби (абз.1 п.«а» ч.1 ст.16-2 Закону №2011-ХІІ);

- у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби (абз.2 п.«а» ч.1 ст.16-2 Закону №2011-ХІІ);

- у розмірі 15000000 грн. на період дії воєнного стану для сімей загиблих осіб (абз.1 п.2 Постанови №168). Також, сімей осіб, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва) (абз.6 п.2 Постанови №168).

Відтак, чинним законодавством передбачено три розміри одноразової грошової допомоги, для кожного із яких є свої законодавчо визначені умови для виплати, на чому цілком обґрунтовано зазначає апелянт.

При цьому, розмір допомоги, згідно з Постановою №168 в сумі 15000000 грн., передбачений виключно на період дії воєнного стану та у чітко визначених випадках, а саме, для сімей загиблих військовослужбовців, а також померлих, але внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) осіб.

Такий підхід держави у врегулюванні даного спірного питання покликаний підвищити рівень соціального захисту сімей саме загиблих та померлих внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовців.

Стосовно розмежування понять «загибель» та «смерть», то колегія суддів зазначає наступне.

Загибель та смерть мають різне змістове навантаження, хоча й поєднані єдиними наслідками (людина припинила своє існування). Будь-яка загибель передбачає припинення життя внаслідок впливу зовнішніх чинників стрімкої дії (вибух, постріл, удар, дія хімічних речовин), які не сумісні із життям та не залишають людині шансу вижити.

Смерть, на відміну від загибелі, характеризується припиненням життя через захворювання, які викликають «збої» в функціонуванні (роботі) внутрішніх органів людини, що забезпечують її життєдіяльність. Якщо ці «збої» викликані пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), отриманим під час захисту Батьківщини, то розмір допомоги визначено на рівні 15000000 грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про отримання підполковником ОСОБА_2 за період проходження служби поранень (контузії, травми, каліцтва), від яких могла настати його смерть.

Так, відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 15.01.2024р. за №34, причиною смерті зазначено «гостру недостатність кровообігу, гостру ішемічна хвороба серця». Також, за витягом з протоколу засідання штатної ВЛК 18 регіональної ВЛК №1330 від 18.03.2024р., захворювання, яке і призвело до смерті військовослужбовця, пов`язане із захистом Батьківщини.

У спірному рішенні відповідача зазначено про аналогічні обставини з посилання на документи, які наявні у матеріалах даної справи.

Згідно з п.п.1.3, 21.9 «Положення про ВЛК в Збройних Силах України» (затв. наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008р. №402), уповноваженим органом, на який покладеного завдання з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть, є штатні ВЛК.

Відтак, причиною смерті підполковника ОСОБА_2 стало не поранення, травма чи контузія, а саме захворювання (гостра недостатність кровообігу, гостра ішемічна хвороба серця).

Колегія суддів наголошує на тому, що первинні медичні документи та матеріали цієї справи містять інформацію що ОСОБА_2 не мав поранень (контузій, травм, каліцтв), а помер внаслідок захворювання, відповідно, він не належить до категорії загиблих та померлих внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовців, що давало б родині право на отримання допомоги у збільшеному розмірі, відповідно до вимог Постанови №168, а саме 15000000 грн.

Таким чином, позивачем помилково ототожнюється поняття «загибель або смерть внаслідок поранення» із «смертю внаслідок захворювання».

Тобто, підполковник ОСОБА_2 не належить до категорії загиблих та померлих внаслідок поранення (контузій, травм, каліцтв) військовослужбовців, що давало б підстави на отримання допомоги у розмірі 15000000 грн, а тому позивач, як дружина загиблого, який помер внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, відповідно до ч.1 ст.16-1 Закону, має право саме на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону, у кратному розмірі до прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Як на дату прийняття Комісією Міністерства оборони України оскаржуваного рішення, так і на поточну дату, зазначені вище документи залишаються дійсними, чинними і не скасованими у визначеному законодавством України порядку.

Колегією суддів досліджено, що ОСОБА_1 подала заяву про виплату одноразової грошової допомоги на підставі Постанови №168, а тому, Комісія оцінювала зазначену заяву на відповідність умовам, які встановлені в абз.1,6 п.2 Постанови №168. З огляду на це, у п.13 протоколу від 27.12.2024р. №47/д, Комісія дійшла висновку про те, що Постанова №168 передбачає саме виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі або у разі смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), тоді як смерть ОСОБА_2 , згідно з наданим висновком ВЛК, не є наслідком отриманого поранення (контузії, травми, каліцтва), а настала внаслідок захворювання.

Таким чином, Комісія прийняла протокол в частині повернення на доопрацювання документів позивача для призначення одноразової грошової допомоги на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

До того ж, варто наголосити і врахувати той факт, що Комісія у оскаржуваному рішенні чітко роз`яснила позивачу, що у даному випадку, право на отримання одноразової грошової допомоги має визначатися відповідно до ст.16 Закону №2011-ХІІ та Постанови №975.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповністю було з`ясовано всі обставини справи, зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам даної справи, невірно було застосовано норми матеріального права.

За таких обставин, суд 1-ї інстанції не надав належного обґрунтування прийнятого рішення та ухвалив у справі рішення, яке не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Колегією суддів враховується правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 29.03.2024р. у справі №440/3321/23, в якій Суд дійшов висновку, що відповідно до абз.1 п.2 Постанови №168, сім`ям загиблих осіб, зазначених у п.п.1-1-2 Постанови, виплачується одноразова грошова допомога - 15000000 грн., яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст.16-1 Закону №2011-ХІІ, крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Абзац 6 п.2 Постанови №168 передбачає те, що виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім`ям осіб, зазначених у п.п.1-1-2 Постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави- агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Отже, в обох зазначених абзацах п.2 Постанови №168 йдеться про особливий вид виплати - одноразової грошової допомоги сім`ям осіб, зазначених у п.п.1-1-2 цієї Постанови, в тому числі поліцейських, які загинули або померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва).

При цьому, виходячи з буквального змісту п.2 Постанови №168, висновується, що Кабінет Міністрів України при установленні права сімей загиблих осіб на одноразову грошову допомогу не визначає жодних інших умов її виплати, окрім факту смерті особи у період воєнного стану.

Водночас, й інший вид допомоги - одноразова грошова допомога сім`ям осіб, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаний з воєнним станом. Однак, на відміну від допомоги сім`ям загиблих осіб, положенням абз.6 п.2 Постанови №168 передбачено низку умов для виплати такої одноразової грошової допомоги, а саме:

1) наслідкова умова - отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), яке спричинило смерть особи;

2) часова умова - отримання поранення (контузії, травми, каліцтва) саме в період воєнного стану;

3) функціональна умова - отримання поранення під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії;

4) територіальна умова - перебування безпосередньо в районах ведення (здійснення) зазначених у п.3 дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора;

5) функціонально-часова - отримання поранення у період здійснення зазначених у п.3 дій;

6) наслідково-часова умова - настання смерті особи не пізніше ніж через один рік після такого поранення (контузії, травми, каліцтва).

Отже, формальний зміст абз.1 та 6 п.2 Постанови №168 вказує на те, що Кабінет Міністрів України установив виплату одноразової грошової допомоги в однаковому розмірі 15000000 грн. при настанні одного і того наслідку - смерті особи, але залежно від її причин (загибель або в результаті, зокрема поранення) він застосував різні способи викладення змісту таких норм, зокрема, стосовно встановлення певних умов її виплати.

Суд доходить висновку, що той факт, що абз.1 п.2 Постанови №168 не визначає формулювання причини загибелі поліцейського, необхідне для призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі поліцейського, як «загинув у період дії воєнного стану під час участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів», вказане не може означати достатність підстав для виникнення права на одноразову грошову допомогу в разі загибелі поліцейського лише умов воєнного стану.

Також, колегією суддів враховується правова позиція, яка була висловлена Верховним Судом у постанові від 17.03.2025р. у справі №280/2749/24.

За висновком колегії суддів, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та задоволенню не підлягають.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог

Керуючись ст.ст.139,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 10.09.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко