Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №400/5160/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5160/25

Головуючий І інстанції: Дерев`янко Л.Л.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС імені Івана Кожедуба на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду - 15.09.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС імені Івана Кожедуба про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

20.05.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС ім. І. Кожедуба, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати п.п.1, 5 наказу від 09.04.2025р. №125 (з адміністративно-господарської діяльності) про притягнення до обмеженої матеріальної та дисциплінарної відповідальності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний наказ начальника Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС ім. І. Кожедуба від 09.04.2025р. за №125 (з адміністративно-господарської діяльності) є неправомірним та безпідставним, адже такий ґрунтується на необґрунтованих та помилкових висновках службового розслідування по факту нестачі окремих елементів обладнання та розукомплектування стендових комплексів.

Представник відповідача, у свою чергу, надав до суду першої інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року (ухвалене у відкритому судовому засіданні) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправним та скасовано п.п.1,5 наказу начальника Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС ім. І. Кожедуба від 09.04.2025р. №125 (з адміністративно-господарської діяльності) про притягнення ОСОБА_1 до обмеженої матеріальної і дисциплінарної відповідальності.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 14.10.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.08.2023р. і прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС ім. І. Кожедуба та призначено дану справу до розгляду в порядку письмового провадження.

10.11.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - полковник ОСОБА_1 починаючи з 04.04.2020р. проходить військову службу на посаді начальника кафедри (підготовки інженерного складу) факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС відповідно до наказу №73 від 04.04.2020р.

21.10.2024р. наказом начальника факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС №282агд було визначено в термін з 28.10.2024р. по 13.12.2024р. провести щорічну планову інвентаризацію озброєння, військової техніки та майна на факультеті станом на 01.01.2025р.

В ході інвентаризації встановлено: фактична наявність авіаційно-технічного майна у підрозділі факультету, його категорійність і комплектність відповідає обліковим даним, надлишку, нестач не виявлено, облік авіаційно- технічного майна організований відповідно до керівних документів і ведеться в службі та підрозділах військової частини.

25.12.2024р. за наказом начальника факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС №461агд було, зокрема, призначено матеріально-відповідальними особами та покладено відповідальність за збереження майна - стендові комплекси обслуговування стендових комплексів навчально-лабораторного комплексу Факультету - майора ОСОБА_2 .

У відповідності до наказу начальника факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС №50агд від 05.02.2025р., в термін з 06.02.2025р. по 10.02.2025р. майору ОСОБА_2 наказано здати, а старшому лейтенанту ОСОБА_3 прийняти матеріальні засоби на факультеті перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС.

Для приймання-передачі створено комісію, головою якої призначено позивача.

Відповідно до рапорту полковника ОСОБА_1 термін приймання-здавання продовжено до 5 діб.

15.02.2025р. позивач завернувся до начальника факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС з рапортом, яким він повідомив про виявлення факту розукомплектування стендового комплексу Н019 та просив рішення стосовно організації перевірки комплектності та наявності елементної бази всього майна (стендових комплексів) та апаратури вільної наявності, яке рахувалось за майором ОСОБА_2 .

У відповідності до наказу начальника факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС №64агд 18.02.2025р. призначено службове розслідування по факту розукомплектування стендового комплексу УДС-Н019 щодо виявлення факту нестачі авіаційно-технічного майна факультету.

11.03.2025р. термін проведення службового розслідування продовжено до 13.04.2025р. (наказ начальника факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС №81 агд).

09.04.2025р. складено акт службового розслідування, за висновками якого, в ході службового розслідування встановлено факт розукомплектування майна, яке знаходилось у підзвіті майора ОСОБА_2 : стендовий комплект УДС-Н019, стендовий комплект СК-45, стендовий комплекс виробу 126МП, ЗИП-2 Осіминог ПС, КПА «Румб-1А» та п`ять найменувань втраченого авіаційно-технічного майна. В зв`язку зі смертю винної особи, підстав для притягнення майора ОСОБА_2 до повної матеріальної відповідальності немає.

За підсумком з`ясованих у ході проведення службового розслідування обставин, комісією було зроблено висновки стосовно кожного з причетних посадових осіб військової частини, та надано пропозиції щодо притягнення винних осіб до відповідальності, в тому числі і щодо позивача

Так, в акті містяться висновки про встановлення складу правопорушення в діях полковника ОСОБА_1 . Зазначено, що начальник групи обслуговування стендових комплексів навчально-лабораторного комплексу кафедри (підготовки інженерного складу) Факультету майор ОСОБА_2 згідно з організаційно штатної структури та своїх посадових обов`язків перебував в прямій підпорядкованості начальника кафедри (підготовки інженерного складу) Факультету полковника ОСОБА_1 . Знаючи, що в групі обслуговування стендових комплексів навчально-лабораторного комплексу кафедри (підготовки інженерного складу) Факультету всі стендові комплекси значний час перебували в непрацездатному стані через відсутність спеціального електроживлення, дієвих заходів щодо її відновлення начальник кафедри (підготовки інженерного складу) Факультету полковник ОСОБА_1 не вживав, що створило передумови до розукомплектування стендових комплексів та іншого авіаційно-технічного майна підпорядкованого підрозділу. Також, начальником кафедри (підготовки інженерного складу) Факультету полковником ОСОБА_1 не організовувалась та не проводилась робота щодо введення до штату підпорядкованого підрозділу стендового комплексу УДС-Н019, стендового комплексу виробу 126МП (ПНС-24), ЗИП-2 Осьминог ПС та списання надлишкового стендового комплексу СК-45. Не проведення даних заходів призвело до абсурдної ситуації, що в штаті групи обслуговування стендових комплексів не рахувалось жодного стендового комплексу.

Відповідно до висновків акту службового розслідування вина позивача виражається у формі непрямого умислу.

За результатами розгляду вказаного акта та матеріалів службового розслідування 09.04.2025р. начальник Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС ім. І. Кожедуба видав наказ №125, яким притягнув полковника ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді «догани», наклав обмежену матеріальну відповідальність у розмірі 15 прожиткових мінімумів, що становить - 45420 грн (п.1), а також зобов`язав помічника начальника факультету - начальника фінансово-економічної служби факультету утримати шкоду з посадових осіб у розмірах, визначених п.п.1, 2 наказу (п.5).

Не погоджуючись із вказаними діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, як наслідок, наявності підстав для скасування наказу від 09.04.2025р. №125.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відносини між Державою в особі її компетентних органів (посадових осіб та службових осіб) та громадянами, які складаються із приводу проходження військової служби унормовані, зокрема, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ, «Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України» (затв. Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV), «Дисциплінарним статутом Збройних Сил України» (затв. Законом України від 24.03.1999р. №551-XIV), Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019р. №160-IX, Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999р. №1075-XI, «Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України» (затв. наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017р. №608) та «Положенням про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України» (затв. наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997р. №300).

Відповідно до ст.9 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці Збройних Сил України мають права та свободи із урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Згідно зі ст.11 Статуту внутрішньої служби, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

У свою чергу, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Дані обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту внутрішньої служби).

За змістом ст.ст.26,27 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення або ж провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

При цьому, військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу; за внутрішній порядок, стан та збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

При цьому, командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, має діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів (ст.58 Статуту внутрішньої служби).

Як передбачено абз.7,23 ст.59 Статуту внутрішньої служби, командир (начальник) зобов`язаний завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності, та вживати заходів для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині, кораблю (підрозділу).

Так, ст.119 Статуту внутрішньої служби на командира взводу (групи, башти) в мирний і воєнний час покладено відповідальність за бойову готовність взводу (групи, башти) та успішне виконання ним бойових завдань, за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, а також морально-психологічний стан особового складу, за збереження та стан озброєння, боєприпасів, техніки та майна взводу (групи, башти), за підтримання внутрішнього порядку у взводі (групі, башті).

Командир взводу (групи, башти) підпорядковується командирові роти (бойової частини) і є прямим начальником усього особового складу взводу (групи, башти).

Тобто, обов`язок збереження ввіреного військового майна слідує із прямих норм Закону, а відтак, об`єктивно не може бути невідомий військовослужбовцю.

Додатково правила збереження військового майна деталізовані у Положенні №300, відповідно до пп.3.1.1 якого, посадові особи військової частини і з`єднання, що здійснюють організацію та ведення військового (корабельного) господарства, відповідають за це господарство та виконують свої обов`язки згідно з вимогами Статуту внутрішньої служби.

У військових частинах (з`єднаннях), крім посадових осіб, вказаних у п.п.3.1.3 - 3.1.6 цього ж Положення, військовим господарством відають: заступники командира частини (з`єднання) з тилу, з інженерно-авіаційної служби - начальник технічної частини з питань аеромобільної підготовки та підпорядковані їм посадові особи; начальник служби ракетно-артилерійського озброєння; начальник інженерної служби; начальник служби радіаційного, хімічного та біологічного захисту; начальник зв`язку; начальник бронетанкової служби; начальник автомобільної служби; начальник метрологічної служби; начальник медичної служби; старший ветеринарний лікар (ветеринарний лікар, ветеринарний фельдшер); начальник фізичної підготовки та спорту; начальник фінансової служби; начальник служби (підрозділу) охорони праці; начальник адміністративно-господарчої частини штабу з`єднання; начальник квартирно-експлуатаційної служби; інші посадові особи військової частини (з`єднання) в межах своїх функціональних обов`язків (п.п.3.1.7 Положення №300).

Наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017р. №440 була затверджена «Інструкція з обліку військового майна у Збройних Силах України», що визначає механізм організації і ведення обліку військового майна, закріпленого в установленому законодавством порядку за військовими частинами та є підставою для прийняття відповідних рішень посадовими особами Збройних Сил у межах наданих їм повноважень з питань обліку військового майна.

За приписами п.2 Інструкції №440, матеріально відповідальною особою вважається посадова (службова) особа, на яку за характером її посади (роботи) покладено матеріальну відповідальність за збереження військового майна на підставі наказу командира військової частини (договору про матеріальну відповідальність працівника, укладеного відповідно до вимог трудового законодавства) і якій передано під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно.

Підстави ж та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків врегульовує Закон №160-IX.

Як передбачено у п.4 ст.1 Закону №160-ІХ, матеріальною відповідальністю є вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або ж частково пряму дійсну шкоду, що було завдано із їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків (п.5 ст.1 Закону №160-ІХ).

Тобто, збитки, завдані відповідачу, шляхом створення нестачі військового та іншого майна дійсно є прямою дійсною шкодою.

Частиною 1 ст.3 Закону №160-IX передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, яка завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, окрім обставин, що визначені ст.9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Відповідно до ч.2 зазначеної статті, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Натомість, слід наголосити, що притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної або ж кримінальної відповідальності, встановленої законами України (ч.3 ст.3 Закону №160-ІХ).

Як вірно було зазначено судом 1-ї інстанції, види матеріальної відповідальності розмежовані законодавцем на обмежену матеріальну відповідальність (ст.5 Закону №160-ІХ), повну матеріальну відповідальність (ч.1 ст.6 Закону №160-ІХ) та підвищену матеріальну відповідальність (ч.3 ст.6 Закону №160-ІХ).

Так, у силу ч.1 ст.5 Закону №160-ІХ, особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, окрім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Таким чином, кваліфікуючою ознакою «обмеженої матеріальної відповідальності» є завдання шкоди саме з необережності за виключенням випадків, котрі охоплюються повною матеріальної відповідальністю чи підвищеною матеріальної відповідальністю.

Частиною 1 ст.6 Закону №160-ІХ передбачено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або ж обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

За ст.7 Закону №160-ІХ, розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

Порядок проведення службового розслідування визначено положеннями ст.8 Закону №160-ІХ.

Посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) щодо всіх факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів. У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом 3 (трьох) діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Що ж до шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця із дня його призначення. В окремих випадках вищезазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Так, розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.

Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Системний аналіз наведених вище правових норм чітко дає підстави для висновку, що рішення про притягнення особи до матеріальної відповідальності приймається виключно у тому випадку, коли вину військовослужбовця повністю доведено.

Що ж стосується правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення військовослужбовця до відповідальності, то така повинна фокусуватися на тому, чи було прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення, чи є встановлені законом підстави для застосування стягнення та чи є застосоване стягнення пропорційним (співмірним) із вчиненим діянням.

Подібні за змістом висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 06.02.2020р. у справі №826/1916/17 та від 22.09.2022р. у справі №420/4977/20.

Як установлено судовою колегією, відповідач вбачає вину ОСОБА_1 у невжитті належних заходів для відновлення спеціального електроживлення, внаслідок чого не здійснювалася оцінка технічного стану стендових комплексів, що, на думку відповідача, створило передумови для їх розукомплектування та втрати іншого авіаційно-технічного майна підпорядкованого підрозділу. Крім того, відповідач посилається на не проведення позивачем роботи щодо введення до штату підпорядкованого підрозділу стендового комплексу УДС-Н019, стендового комплексу виробу 126МП (ПНС-24), ЗИП-2 Осьминог ПС, а також списання надлишкового стендового комплексу СК-45.

Матеріалами даної справи підтверджується, що на кафедрі, керівником якої є ОСОБА_1 , періодично проводилась інвентаризація, останню з яких проведено згідно з наказом начальника факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС за №282агд від 21.10.2024 р. в період з 28.10.2024 по 13.12.2024.

Однак, у результаті інвентаризації фактів розукомплектування стендових комплексів і нестачі майна не виявлено.

При цьому, як вбачається з акта службового розслідування та показань свідків ОСОБА_1 (позивача), ОСОБА_4 , відповідна інвентаризація проводилась в умовах відсутності спеціального електроживлення стендових комплексів.

Вказаний вище висновок акту службового розслідування ґрунтується по поясненнях членів інвентаризаційної комісії ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Також, позивач, який був допитаний у якості свідка, дав показання, що електроживлення щодо одного стендового комплексу демонтовано ще в 2022р. у зв`язку з підготовкою до списання цього комплексу як надлишкового майна, щодо іншої частини комплексів, то електроживлення відсутнє до зарахування позивача на посаду, а саме орієнтовно з 2005р. з огляду на аварійний стан споруди та відсутність можливості по відновленню спеціального електроживлення. Як наслідок, періодичні перевірки проводились зовнішнім оглядом, перевіркою заводських пломб виробника та через зовнішні отвори вентиляції. При цьому, свідок пояснив, що відсутні документи, які б передбачали обов`язок розбирання блоків щодо перевірки комплектності. Перевірки організовано відповідно до планів-графіків, вживались заходи щодо охорони майна, було обмежений доступ до такого майна сторонніх осіб, який мав місце лише в присутності майора ОСОБА_2 . Самі ж приміщення, в яких зберігались комплекси, здавались під охорону.

Разом із тим, у відповідності до показань свідка ОСОБА_4 , який приймав участь у роботі інвентаризаційної комісії, визначеної наказом начальника факультету №282агд від 21.10.2024р., а також комісії з передачі матеріальних цінностей від однієї матеріально-відповідальної особи іншій, призначеної наказом начальника факультету №50агд від 05.02.2025р., спецживлення приміщень, де зберігались стендові комплекси, було відсутнє у період з 2005р. по 2006р.

Зазначений свідок пояснив, що до лютого 2025р. перевірки стану обладнання проводились щодо відповідності останнього обліковим даним, паспортним даним, комплектності, технічному стану (категорійності). Технічний стан перевірявся зовнішнім оглядом, а також перевірялись ознаки втручання.

На питання ж відповідача щодо перевірки працездатності обладнання свідок відповів, що для цього необхідно було підключити обладнання до мереж спеціального електроживлення. А відтак, перевірялись заводські пломби і маркування. Блоки не відкривались, оскільки для цього потрібен підготовлений особовий склад, сертифіковані робочі місця. За відсутності цих умов, комісія не має права відкривати блоки.

Також, відповідаючи на питання відповідача щодо можливого періоду розукомплектування обладнання, свідок зазначив, що таке, на його думку відбувалось в два періоди. Під час першого (який свідок визначає як кілька місяців/рік) якість приховування була достатньо високою, з відновленням відбитків пломб та лакофарбового покриття. Розукомплектування, яке вже було здійснено в інший період, носило явний характер.

У цьому контексті, позивач стверджував, що він, як начальник кафедри, не входить до складу інженерно-авіаційної служби, не є суб`єктом, уповноваженим здійснювати інженерно-авіаційне забезпечення, і, відповідно, не несе відповідальності за електроживлення технічного обладнання.

Визначаючись щодо обґрунтованості вказаних доводів позивача, варто, насамперед, звернути увагу, що згідно з «Правилами інженерно-авіаційного забезпечення державної авіації України» (затв. наказом Міністра оборони України 05.07.2016р. за №343), інженерно-авіаційне забезпечення авіації Збройних Сил та інших суб`єктів державної авіації - це комплекс організаційно-технічних заходів, що здійснюються силами інженерно-технічного складу інженерно-авіаційної служби суб`єктами державної авіації з метою утримання авіаційної техніки державної авіації, засобів її експлуатації та ремонту в постійній справності і готовності до ведення бойових дій (дій за призначенням), досягнення безвідмовності і високої ефективності її застосування

Як передбачено у п.13 Розділу І Правил №343, аеродромно-технічне забезпечення польотів здійснюється силами та засобами служб тилу, озброєння, матеріально-технічного забезпечення та підрозділів забезпечення авіаційних частин.

Пунктом 10 розділу І вказаних Правил визначено, що командири (керівники) всіх рівнів авіації Збройних Сил, організовуючи інженерно-авіаційне забезпечення, ставлять завдання, визначають необхідні сили і засоби та встановлюють строки виконання основних заходів. Старші посадові особи інженерно-авіаційних служб усіх рівнів є відповідальними за організацію та виконання заходів щодо здійснення інженерно-авіаційного забезпечення в обсязі своїх посадових обов`язків.

Аналіз зазначених норм права дає підстави судовій колегії дійти однозначного висновку, що за забезпечення електроживлення відповідають певні служби (їх посадові особи), в той час як позивач, начальник кафедри, в коло цих посадових осіб не входить.

Також, як вбачається зі змісту пояснень свідка ОСОБА_4 , відібраних у рамках службового розслідування, відсутність спеціального електроживлення приміщень, в яких зберігались стендові комплекси, виникла ще задовго до зарахування позивача на посаду начальника кафедри (підготовки інженерного складу) факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу ХНУПС.

Викладене жодним чином не спростоване та не уточнено відповідачем і в апеляційній скарзі.

Також, суд 1-ї інстанції цілком правильно врахував той факт, що відповідно до «Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2000р. №748), інвентаризація військового майна - це перевірка інвентаризаційною комісією фактичної наявності, кількості, якісного стану (категорійності) і комплектності військового майна у підрозділах, на складах, в їдальнях, в парках, майстернях, а також на інших об`єктах військового (корабельного) господарства, а також звіряння отриманих результатів з даними книг або ж карток обліку матеріальних цінностей, звітів, службових листів тощо.

Тобто, під час проведення інвентаризації, вказаним вище Положенням прямо не передбачено обов`язок членів інвентаризаційної комісії перевіряти працездатність обладнання.

При цьому, актом службового розслідування підтверджуються, що при інвентаризаціях, у тому числі останньої, проведеної в грудні 2024р. в умовах відсутності спеціального електроживлення, фактична наявність, кількість, якісний стан (категорійності) і комплектність військового майна була перевірена.

Так, з пояснень майора ОСОБА_6 , які містяться в матеріалах службового розслідування, слідує те, що під час інвентаризації було перевірено фактичну наявність озброєння та військової техніки та майна у відповідальних осіб, його відповідність обліковим даним служби забезпечення, заводським номерам та вартість, комплектність, технічні умови зберігання, експлуатації майна. Перевірка виконувалась візуально зовнішнім оглядом на наявність заводських пломб. Блоки, які мали технічні пошкодження або мали сліди відкривання складом комісії були проаналізовані на наявність внутрішніх елементів, в результаті чого недоліків не виявлено.

Отже, висновки акта службового розслідування, що відсутність електроживлення призвела до помилковості результатів інвентаризацій, що проводились до лютого 2025р., є необґрунтованими та безпідставними, позаяк відповідачем не було доведено необхідність перевірки працездатності обладнання в межах інвентаризації.

Окрім вказаного вище, відповідач, в обґрунтування протиправної бездіяльності позивача, яка фактично стала підставою для притягнення останнього до відповідальності, посилається на не проведення позивачем роботи щодо введення до штату підпорядкованого підрозділу стендового комплексу УДС-Н019, стендового комплексу виробу 126МП (ПНС-24), ЗИП-2 Осьминог ПС та списання надлишкового стендового комплексу СК-45.

У світлі наведених доводів та наявних в матеріалах службового розслідування доказів, колегія суддів вказує на те, що з метою визначення процедури реєстрації штатно-табельних предметів постачання в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України наказом Міністерства оборони України від 08.01.2019р. за №8 затверджено відповідну «Інструкцію з реєстрації штатно-табельних предметів».

Згідно з вимогами п.4 Розділу ІІ цієї Інструкції, для реєстрації штатно-табельного предмета центральною службою забезпечення, визначеною для виконання функцій забезпечення цим предметом, до центрального органу кодифікації подаються в паперовому чи електронному вигляді з використанням системи електронного документообігу:

- заявка на реєстрацію штатно-табельного предмета, що погоджена керівником структурного підрозділу Генерального штабу Збройних Сил України, на який покладено завдання розробки табелів до штатів органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України, за формою, яка наведена в додатку 1 до цієї Інструкції;

- копії технічних документів чи інших документів або ж витяги з них, які містять основні відомості про предмети, їх функціональне призначення, технічні характеристики, комплектність та інформацію про виробників.

Пунктом 3 Розділу ІІІ Інструкції передбачено, що зміни до Військового класифікатора вносить центральний орган кодифікації за пропозиціями зацікавлених структурних підрозділів органів військового управління за погодженням із центральною службою забезпечення, за якою закріплено класифікаційні угруповання, яких стосуються зміни, та структурним підрозділом Генерального штабу Збройних Сил України, на який покладено завдання розробки табелів до штатів органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України.

Позивач у позовній заяві посилався на зазначені норми як на правову підставу своєї позиції щодо того, що кафедра взагалі не є структурним підрозділом військового управління, яка наділена повноваженнями з ініціювання присвоєнню майну коду класифікатора, без якого включення в штат не є можливим.

З огляду на наведені норми, суд першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів, визнав слушною позицію позивача щодо того, що він не має права подати заявку на зміну штату, не є учасником процедури складання або реєстрації штатних розписів. А тому, позивач не може нести відповідальність в цій частині.

Що ж стосується висновку відповідача про наявність винної бездіяльності ОСОБА_1 щодо невчинення дій з списання надлишкового стендового комплексу СК-45, то необхідно наголосити на тому, що за твердженням позивача зазначений комплекс було демонтовано та підготовлено до списання як надлишкове майно, яке за кафедрою не обліковується.

Зазначене твердження відповідачем в ході апеляційного перегляду даної справи спростовано не було.

Відповідно до вимог п.1 Розділу ІІ «Порядку списання військового майна у Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту» (затв. наказом Міністерства оборони України від 29.03.2021р. №81), списання військового майна, яке знаходиться на обліку у структурному підрозділі Міністерства оборони України, уповноваженому здійснювати облік надлишкового військового майна, здійснюється його керівником (за погодженням відповідної служби забезпечення) та Міністром оборони України.

За наведених обставин, повноваження для списання комплексу СК45 як надлишкового майна належать департаменту надлишкового майна Міністерства оборони України, а не кафедрі.

У контексті зазначеного, колегія суддів в повному обсязі погоджується з висновками суду 1-ї інстанції відносно того, що відповідач не довів, що забезпечення спеціального електроживлення в приміщеннях, де зберігалось обладнання, а також включення в штат і списання майна входило до посадових обов`язків позивача. Також, висновок відповідача про те, що відсутність спеціального електроживлення не дало можливості проводити належним чином інвентаризацію військового майна і саме це, а не умисні дії матеріально відповідальної особи стали причиною завдання збитків майну відповідача, ґрунтується на припущеннях.

А тому, виходячи з фактичних обставин справи, суд вважає, що на позивача не може бути покладений обов`язок відшкодування завданої шкоди, оскільки сукупність зібраних відповідачем даних «поза розумним сумнівом» не доводить вини позивача та не може бути визнана судом достатньою для прийняття рішення про притягнення останнього до матеріальної відповідальності.

У свою чергу, колегія суддів вкотре наголошує, що відповідачем не доведено належними та достовірними доказами, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю порушував установлений порядок обліку, зберігання, використання військового майна або ж не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового майна.

Відповідно до ст.ст.73,75 КАС України, належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Також, надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зі змісту ч.3 ст.3 Закону №160-ІХ, яким регулюються спірні правовідносини, слідує що притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності є можливим лише за одночасного дотримання чотирьох умов: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

За таких обставин, вина позивача в завданні шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою позивача та завданою шкодою, є також недоведеними, оскільки не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами.

На переконання суду, притягнення позивача до матеріальної відповідальності, вина якого не доведена належними та допустимими доказами не може вважатись результатом «ефективного службового розслідування».

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, у відповідності до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У розумінні Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні Суду від 06.12.1988р. у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії», принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що тягар доведення вини обвинуваченого покладається виключно на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. При цьому, принцип презумпції невинуватості є обов`язковим не лише для органів досудового розслідування чи судів, а й для будь-яких інших суб`єктів владних повноважень. Поширюється він не лише на прийняття такими суб`єктами певних рішень, а й на публічні висловлювання певних посадових осіб. Зокрема, у рішенні від 10.02.1995р. у справі «Аллене де Рібемон проти Франції», де заявник скаржився на порушення презумпції невинуватості міністром внутрішніх справ, який зробив публічну заяву з твердженням про винуватість заявника. У даному рішенні, Суд вказує на те, що заява про винуватість, з однієї сторони, спонукала громадськість повірити в неї, а з іншої випереджало оцінку фактів справи компетентними суддями. Таким чином, порушення п.2 ст.6 мало місце. Отже, сфера застосування принципу презумпції невинуватості є ширшою. Він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави, відтак жодна посадова особа не може навіть називати людину винуватою, підміняючи таким чином «доведення вини відповідно до закону», та перебираючи на себе функцію суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 10.09.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко