Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №420/15074/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/15074/25

Головуючий І інстанції: Танцюра К.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 10.11.2025р.) та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОНША» до Головного управління ДПС у Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

14.05.2025р. ТОВ «ТОНША» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДПС у Одеській області, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати:

- рішення №246/15-32-09-04-03 від 25.04.2025р. про припинення дії ліцензії реєстраційний №990614202400643 на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі пальним;

- розпорядження від 25.04.2025р. №246/15-32-09-04-03 про припинення дії ліцензії №990614202400643 на право на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі пальним реєстраційний;

- зобов`язати відповідача внести до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального відомості про те, що ліцензія реєстраційний № 990614202400643 на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі пальним, видана ТОВ «ТОНША» вважається діючою з дати її припинення.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що не погоджується із прийняттям відповідачем оскаржуваних рішень, які є передчасними і протиправними та просить суд їх скасувати. Як зазначив представник позивача, єдиною підставою для прийняття оскаржуваних рішень став факт встановлення контролюючим органом відсутності позивача за його місцезнаходженням.

Крім того, як зазначає представник позивача у позові, відповідачем також не було здійснено будь-яких активних дій, направлених на складення та надсилання запиту на встановлення місцезнаходження платника податків до оперативного підрозділу органу ДПС, а відповідний оперативний підрозділ, в свою чергу, не звертався до позивача для встановлення його місцезнаходження. Також, на адресу позивача не надсилався примірник Акту про неможливість проведення перевірки, разом з копіями матеріалів. Більш того, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань чітко зазначена юридична адреса Товариства та вказано актуальний номер телефона підприємства позивача: (067)5565957, але жоден працівник відповідача не зв`язувався із посадовими особами підприємства за цим доступним номером телефону.

При цьому, представник зазначила, що вимоги щодо прибуття до місця зберігання протягом 2 (двох) годин на позивача не розповсюджуються, у зв`язку із тим, що йому видано ліцензію саме на право оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі. Тобто, позивача, який має саме такий вид (тип) ліцензії, не внесено до Єдиного реєстру місць зберігання за договорами про надання послуг із складського зберігання. Отже, як вказала представник позивача, лише тільки один Акт про неможливість проведення перевірки не може встановлювати факт відсутності ліцензіата та/або його уповноважених осіб за місцезнаходженням та/або за місцем провадження діяльності, що зазначені в Єдиному реєстрі ліцензіатів та місць обігу пального, та є неналежним та недопустимим доказом.

Відповідач, в свою чергу, надав свої письмові заперечення проти позову, в яких просив у задоволенні позову відмовити, оскільки оскаржуване рішення було прийнято правомірно та у відповідності до чинного законодавства і відповідно, скасуванню не підлягає.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (ухваленому в порядку письмового провадження) адміністративний позов ТОВ «ТОНША» – задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано Рішення №246/15-32-09-04-03 від 25.04.2025 року про припинення ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі пальним реєстраційний номер 990614202400643, виданої ТОВ «ТОНША» та Розпорядження про припинення дії ліцензії на право на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі пальним реєстраційний номер 990614202400643. Зобов`язано ГУ ДПС в Одеській області внести до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального відомості про те, що ліцензія на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі пальним реєстраційний номер 990614202400643, видана ТОВ «ТОНША» вважається діючою з дати її припинення. Стягнуто з ГУ ДПС в Одеській області на користь ТОВ «ТОНША» (код ЄДРПОУ 39725245, Одеська обл., м.Подільськ, вул. Івана Франка, 57) судовий збір у розмірі 4844,80 грн.

Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року (ухваленому в порядку письмового провадження) заява ТОВ «ТОНША» – задоволено частково. Стягнуто з ГУ ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «ТОНША» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішеннями суду 1-ї інстанції, представник відповідача 02.12.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваних рішень порушено норми матеріального і процесуального права, та просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2025р. та 26.11.2025р. та прийняти нове – про відмову у задоволенні позову та стягненні судових витрат на правову допомогу у повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.12.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

23.12.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних і достатніх підстав для її задоволення.

Судом 1-ї інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «ТОНША» (код ЄДРПОУ 39725245, юридична адреса: Одеська обл., м.Подільськ, вул.Івана Франка,57), зареєстроване як юридична особа та перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС в Одеській області.

26.04.2024р. ТОВу «ТОНША» було видано ліцензію на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі, реєстраційний №990614202400643, з терміном дії з 01.07.2024 року до 01.07.2029 року (а.с.46).

27.03.2025р. о 10 год.20 хв., посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області, на підставі пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 КАС України, наказу від 19.03.2024р. №3287-п та направлень від 20.03.2025р. №5919/15-32-09-02-13 і №5921/15-32-09-02-13, було здійснено вихід за юридичною адресою підприємства: Одеська обл., м.Подільськ, вул.Івана Франка,57, для проведення «фактичної» перевірки (а.с.72).

Проте, провести «фактичну» перевірку не вдалося, оскільки за результатами виходу за фактичною адресою платника податків інспекторами-ревізорами був встановлений факт відсутності ТОВ «ТОНША» за даною адресою, про що складено відповідний Акт «Про неможливість проведення фактичної перевірки» від 27.03.2025р. (а.с.70).

Крім того, у вказаному Акті «Про неможливість проведення фактичної перевірки» від 27.03.2025р., зокрема, було встановлено, що за адресою: Одеська область, м. Подільськ, вул.Івана Франка, буд.57, фактично знаходиться одноповерховий житловий будинок, мешканці якого на той момент були відсутні, як і відсутня відповідна вивіска, яка б підтверджувала знаходження у цьому будинку офісу ТОВ «ТОНША». Шляхом же «усного» опитування сусідів, перевіряючими було встановлено, що підприємство за даною адресою фактично не знаходиться.

25.04.2025 року уповноваженою особою ГУ ДПС в Одеській області, на підставі пп.10 п.2 ст.46 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» та встановленного факту відсутності суб`єкта господарювання за місцезнаходженням та/або за місцезнаходженням провадження діяльності, встановленого контролюючим органом у ході перевірки та зафіксований у відповідному акті від 27.03.2025р. про відсутність ліцензіата та/або уповноважених осіб, прийнято Розпорядження та Рішення №246/15-32-09-04-03 - про припинення ліцензії реєстраційний №990614202400643 на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі пальним.

Вважаючи вказані рішення відповідача від 25.04.2025р. протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності дій та передчасності спірних рішень контролюючого органу.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як чітко визначено ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє, зокрема, оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним, закріпленим процесуальним законом критеріям.

Як загально відомо, основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України, визначає Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995р. №481/95ВР.

Так, ст.1 цього Закону №481/95-ВР визначено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; місце роздрібної торгівлі пальним - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для роздрібної торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування.

Правове ж регулювання видачі та анулювання виданої суб`єкту господарювання ліцензії, зокрема на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі, безпосередньо визначає стаття 15 даного Закону №481/95-ВР.

Так, відповідно до приписів цієї статті 15, оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у т.ч. іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб`єкти господарювання (у т.ч. іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензія «анулюється» шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного розпорядження на підставі, зокрема, встановлення факту відсутності суб`єкта господарювання (у т.ч. іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за місцезнаходженням та/або за місцезнаходженням провадження діяльності, які зазначені у виданій ліцензії.

Ліцензія «анулюється» та вважається «недійсною» з моменту одержання суб`єктом господарювання (у т.ч. іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв`язку.

У відповідності до положень ч.8 ст.46 цього ж Закону №481/95-ВР, у разі «адміністративного» оскарження рішення територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності відомості про те, що ліцензія вважається діючою з дати її припинення, вносяться посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального не пізніше наступного робочого дня за днем скасування рішення територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

У разі «судового» оскарження рішення територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності відомості про те, що ліцензія вважається діючою з дати її припинення, вносяться посадовою особою відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику (у разі якщо ліцензія видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику), до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального не пізніше наступного робочого дня за днем отримання таким територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, рішення суду, яке набрало законної сили та прийняте на користь ліцензіата.

Орган ліцензування у день внесення до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального відомостей про те, що ліцензія вважається діючою з дати її припинення за результатом адміністративного або судового оскарження, направляє ліцензіату витяг із зазначеного реєстру в електронній формі у порядку, встановленому ст.42 ПК України.

Так, як встановлено з матеріалів справи, у спірних правовідносинах позивач послідовно і категорично заперечує факт відсутності підприємства за своїм місцезнаходженням (т.б. юридичною адресою), який нібито був встановлений 27.03.2025р. співробітниками контролюючого органу в ході намагання провести «фактичну» перевірку.

Перевіряючи в ході апеляційного розгляду обставини справи, позиції сторін та правильність оскаржуваного рішення суду 1-ї інстанції, судова колегія зазначає наступне.

Так, як видно з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, з 01.01.2011р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Як передбачено пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім НБУ), у т.ч. після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

У відповідності ж до положень п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, порядок проведення «фактичної» перевірки чітко врегульований статтею 80 ПК України.

Як передбачено нормами п.80.1 ст.80 ПК України, «фактична» перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

А пп.80.2.5 п.80.2 цієї ж статті 80 ПКУ передбачено, що «фактична» перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

При цьому, згідно із п.80.7 ст.80 ПК України, «фактична» перевірка проводиться 2 (двома) і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Відповідно до абз.4 п.81.2 ст.81 ПК України, у разі якщо при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі. До такого акту додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені в такому акті. Зазначений акт та матеріали надсилаються контролюючим органом платнику податку в порядку, визначеному ст.42 цього Кодексу.

Як загально відомо, наказом ДПС України №470 від 04.09.2020р. затверджено «Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів Державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків», які було розроблено відповідно до вимог Податкового кодексу України та рекомендовано для застосування посадовими особами ДПС та її територіальних органів (з урахуванням визначених ст.19-1 ПКУ функцій) при організації, проведенні та реалізації матеріалів документальних перевірок платників податків з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС, фактичних перевірок щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, дотримання вимог законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства стосовно укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), порядку розрахунків з використанням електронних платіжних засобів за товари (послуги), а також тимчасово, на період до припинення або скасування дії воєнного стану в Україні, під час здійснення контролю за дотриманням платниками податків вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки).

Так, положеннями п.1.4.5 вищезазначених Методичних рекомендацій чітко визначено організацію роботи у разі неможливості проведення перевірки «у зв`язку з відсутністю платника податків за місцезнаходженням» та передбачено, що у разі коли при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення (у т.ч. у зв`язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за податковою адресою та/або адресою об`єктів оподаткування) посадовими (службовими) особами територіального органу ДПС/апарату ДПС, невідкладно складається у 2 (двох) примірниках у довільній формі та підписується Акт про неможливість проведення перевірки, що засвідчує цей факт.

При чому, цими Методичними рекомендаціями рекомендується зазначати в такому Акті інформацію про дату встановлення факту та причини неможливості проведення перевірки (у т.ч. у зв`язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за податковою адресою та/або адресою об`єктів оподаткування, у зв`язку з отриманням інформації оператора поштового зв`язку щодо неможливості вручення платнику податків або повернення без вручення письмового запиту територіальному органу ДПС/апарату ДПС про надання пояснень та їх документальних підтверджень, надісланого такому платнику податків з метою організації перевірки тощо, податкова адреса та/або адреса об`єктів оподаткування платника податків, за якою встановлено відсутність платника, інформацію про підстави для проведення перевірки (реквізити наказу, направлень тощо - зазначаються у випадку, якщо факт неможливості проведення перевірки встановлено після їх оформлення) та інші фактичні обставини, що засвідчують такі факти. До такого акту додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені у такому акті.

Далі, як вбачається зі змісту вказаних Методичних рекомендацій, підрозділ органу ДПС, який здійснює (очолює) перевірку та встановив неможливість проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за податковою адресою, протягом 2-х робочих днів з дня, наступного за днем складання цього акту, доповідною запискою повідомляє про це керівника (його заступника) відповідного органу ДПС та готує «запит» на встановлення місцезнаходження платника податків.

До такого «запиту» додаються копія Акту про неможливість проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків за податковою адресою, копія наказу про проведення перевірки (у разі його складання) та інші документи (або їх копії), що підтверджують факт відсутності платника податків за місцезнаходженням.

Такий «запит» підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) органу ДПС, працівники якого здійснюють (очолюють) перевірку, реєструється та направляється у загальновстановленому порядку, визначеному відповідним нормативно-правовим актом до відповідного органу.

При отриманні органом ДПС від відповідного органу інформації щодо встановлення місцезнаходження платника податків, структурним підрозділом, який здійснює (очолює) перевірку (ініціатором запиту), вживаються заходи з організації та проведення перевірки платника податків.

Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи та змісту наявного у справі «Акту про неможливість проведення фактичної перевірки» від 27.03.2025р. №2510/15-32-09-02-11/39725245, посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області, на виконання наказу від 19.03.2025р. №3287 «Про проведення фактичної перевірки», 27.03.2025р. о 10:30 год. був здійснений вихід за адресою місцезнаходження позивача: Одеська обл., м.Подільськ, вул.Івана Франка,57 для проведення «фактичної» перевірки ТОВ «ТОПША».

Однак, як свідчить вказаний вище Акт від 27.03.2025р., перевіряючими був встановлений факт відсутності підприємства ТОВ «ТОПША» за вказаною адресою, а також встановлено, що за цією адресою фактично знаходиться одноповерховий житловий будинок (без будь-яких вивісок), мешканці якого на момент перевірки відсутні.

Крім того, зі змісту вказаного Акту видно, що інспекторами нібито було проведено «усне» опитування сусідів, які, в свою чергу, повідомили перевіряючим, що підприємство ТОВ «ТОПША» за даною адресою не знаходиться.

Водночас, судова колегія, уважно дослідивши даний Акт від 27.03.2025р., звертає увагу на те, що в ньому не зазначено ПІБ та адрес сусідів, які були опитані перевіряючими та не відібрано у них письмових пояснень з цього приводу.

Крім того, у цьому зв`язку, також слід зазначити й про те, що з наявної в матеріалах справи ксерокопії єдиної фотографії (а.с.68), яку зробили перевіряючі, взагалі не видно будь-якої адреси (т.б. вулиці та №будинку) цього одноповерхового житлового будинку, а також ця фото-копія не містять ні дати, ні часу її фіксування.

Таким чином, приймаючи до уваги зазначені обставини та зміст Акту «Про неможливість проведення фактичної перевірки» від 27.03.2025р., судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що ні вказаний вище Акт від 27.03.2025р., ні єдина фото-копія (без прив`язки до конкретної адреси), яка була долучена до нього, беззаперечно не доводить факт відсутності ТОВ «ТОНША» 27.03.2025р. за своєю юридичною адресою.

До того ж, при цьому також варто зауважити й про те, що зі змісту наказу №3257-п від 19.03.2025р. (а.с.72) вбачається, що спірна «фактична» перевірка призначалася з 25.03.2025р. тривалістю 10 днів (т.б. до 03.04.2025р.), проте, перевіряючі протягом цього періоду здійснили виїзд за місцезнаходженням підприємства позивача лише тільки 27.03.2025р.

Окрім іншого, слід вказати й про те, що матеріали справи також не містять і жодних відомостей щодо направлення контролюючим органом відповідного «запиту» (передбаченого Методичними рекомендаціями) на встановлення місцезнаходження платника податків із повідомленням керівника цього органу про відсутність платника податків за місцезнаходженням.

Не скористалися перевіряючі, як встановлено з матеріалів справи та пояснень представника позивача, й можливістю зв`язатися 27.03.2025р. з уповноваженим представником підприємства по телефону, який був наявний у відкритому доступі – в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Також, відсутні в матеріалах даної справи і матеріали, що підтверджують факти, наведені в Акті про неможливість проведення перевірки, в той час як положення п.81.2 ст.81 ПК України та п.1.4.5 Методичних рекомендацій чітко встановлюють «імперативну» вимогу щодо необхідності додання до такого Акту відповідних матеріалів (доказів).

Не має в матеріалах справи й будь-яких доказів надіслання Відповідачем 2-го примірника Акту від 27.03.2025р. платнику податку (позивачу) в порядку, визначеному ст.42 цього Кодексу, що є прямим порушенням вимог абз.4 п.81.2 ст.81 ПК України.

Доказів зворотного представником відповідача до судів 1-ї та 2-ї інстанцій не надано.

Отже, за таких обставин, судова колегія, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про те, що сам лише Акт про неможливість проведення перевірки, із доданою фото-копією не є беззаперечним і достатнім доказом для того, щоб зробити висновок про доведеність факту відсутності платника податків за місцем здійснення своєї діяльності 27.03.2025р.

Таким чином, враховуючи наведене, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення, дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, які, в свою чергу, дійсно підлягають задоволенню в повному обсязі, а спірні рішення відповідача – скасуванню, як протиправні і передчасні.

Решта доводів та заперечень відповідача (апелянта) висновків суду 1-ї інстанції не спростовують.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку, не було здійснено представником відповідача в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, в цілому вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки.

Наведені ж в апеляційній скарзі відповідача доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права, в зв`язку із чим, суд 2-ї інстанції не знаходить підстав для скасування судового рішення (по суті) з мотивів, наведених в цій апеляційній скарзі.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів також керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Що ж стосується інших вимог апеляційної скарги відповідача про скасування додаткового рішення суду 1-ї інстанції від 26.11.2025р. щодо необгрунтованого (часткового) стягнення з ГУ ДПС в Одеській області судових витрат, пов`язаних з правовою допомогою в сумі 3000 грн., то з цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, як встановлено з матеріалів справи та змісту оскаржуваного додаткового рішення від 26.11.2025р., рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 по справі №420/15074/25 було повністю задоволено даний адміністративний позов ТОВ «ТОНША»

Далі, як свідчать матеріали справи, т.б. 18.11.2025р., до суду 1-ї інстанції від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення на користь позивача понесених ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. представником позивача було долучено до заяви копії наступних доказів: договір про надання правової допомоги б/н від 12.05.2025р., платіжну інструкцію №55 від 14.11.2025р., акт прийому-передачі наданих послуг від 11.11.2025р.

25.11.2025р. до суду 1-ї інстанції від представника відповідача надійшла заява про відмову у задоволенні заяви про прийняття додаткового рішення по справі, в якій вказано, що розмір гонорару адвокату з урахуванням категорії справи є «завищеним» і не відповідає ринковим цінам на адвокатські послуги.

Так, як передбачено приписами статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 ч.3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 ст.134 КАС, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (с.7 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI, «гонорар» - є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц).

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та норми діючого у цій сфері законодавства, судова колегія, з урахуванням категорії та складності даної справи, а також заяви відповідача про зменшення цієї суми, вважає, суд 1-ї інстанції, при ухваленні додаткового рішення, дійшов до цілком вірного висновку про те, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн. дійсно є необґрунтованим та дещо завищеним.

За таких обставин, судова колегія, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, а також те, що розгляд даної справи проводився за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, дійшла до аналогічного, що і окружний суд, висновку про існування необхідності зменшення розміру цих витрат саме до 3 000 грн., що, в свою чергу, дійсно є співмірним і пропорційним до предмета спору.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу відповідача - без задоволення, а оскаржувані рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.195,308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Одеській області – залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 10.09.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко