Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №766/12002/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 766/12002/26

Перша інстанція: суддя Хайдарова І.О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 29 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И Л А :

09 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 30/0510/ГОВ від 20 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення;

- визнати протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 15 червня 2026 року по направленню, супровідним листом № 10/6916, на примусове виконання постанови в справі про адміністративне правопорушення № 30/0510/ГОВ від 20 березня 2026 року стосовно ОСОБА_1 ;

- визнати виконавчий документ, а саме постанову в справі про адміністративне правопорушення № 30/0510/ГОВ від 20 березня 2026 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з порушенням встановлених законом строків пред`явлення до виконання.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 29 липня 2026 року у частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення суд поновив позивачу строк звернення із позовною заявою та відкрив провадження.

У частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 15 червня 2026 року по направленню, супровідним листом № 10/6916, на примусове виконання постанови в справі про адміністративне правопорушення № 30/0510/ГОВ від 20 березня 2026 року стосовно ОСОБА_1 ; визнання виконавчого документа, а саме постанови в справі про адміністративне правопорушення № 30/0510/ГОВ від 20 березня 2026 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з порушенням встановлених законом строків пред`явлення до виконання судом відмовлено у відкритті провадження.

Не погодившись з прийнятою ухвалою в частині відмови у відкритті провадження, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції у вказаній частині, справу направити для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження за вказаними позовними вимогами.

Зокрема, апелянт зазначає, що при постановлені оскаржуваної ухвали суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо направлення акту на примусове виконання та вимоги стосовно чинності виконавчого документа перебувають поза межами адміністративного юрисдикційного контролю.

Апелянт переконує, що усі рішення, дії чи бездіяльність відповідача, включно з діями його керівника щодо підписання та направлення супровідних листів про звернення винесених постанов до примусового виконання, є безпосереднім проявом публічно-владних управлінських функцій. Враховуючи те, що оскарження дій територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки стосовно правомірності звернення постанов до примусового виконання перебуває у площині адміністративної юрисдикції, то відмова у відкритті провадження позбавляє особу на судовий захист порушених прав.

З посиланням на вимоги статті 287 КАС України, апелянт доводить, що позовна вимога про визнання протиправними дії суб`єкта владних повноважень стосовно направлення виконавчого документа до примусового виконання належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, апелянт звертає увагу, що застосування статті 374 КАС України до спірних правовідносин є можливим на підставі ч. 6 ст. 7 КАС України за аналогією закону, адже КАС України не містить окремих положень стосовно визнання виконавчих документів, які видані в позасудовому порядку такими, що не підлягають виконанню. Такий підхід є виправданим та застосованим з метою анулювання виконавчої сили документа, виданого суб`єктом владних повноважень та який направлений на примусове виконання з грубим порушенням закону.

Відповідач та третя особа відзиви на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надали, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 312 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги з огляду на п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України не підлягають розгляду місцевим загальним судом як адміністративним судом за правилами адміністративного судочинства.

Також суд першої інстанції вказав, що положення ст. 374 КАС України передбачають визнання таким, що не підлягає виконанню, не будь-який виконавчий документ, а саме виконавчий документ, виданий судом.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 2 ч.1 ст.4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Отже, право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ним публічно - владних функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Аналіз змісту наведених вище правових норм свідчить, що при розгляді адміністративної справи обов`язковою повинна бути наявність публічно-правового спору між конкретним позивачем та конкретним відповідачем, з метою судового захисту прав, свобод чи інтересів такого позивача від порушень з боку такого відповідача як суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю суб`єктів владних повноважень у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону. Однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - суб`єкт владних повноважень.

Водночас, юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі публічно-правові спори, а лише на ті, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і для яких законом не встановлений інший порядок судового вирішення.

При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб`єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Колегія суддів враховує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.02.2020 у справі №640/20032/18.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Колегія суддів враховує, що із матеріалів адміністративної справи та змісту позову видно, що позивачем, серед іншого, заявлено позовну вимогу про визнання протиправними дій начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо направлення постанови в справі про адміністративне правопорушення на примусове виконання.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» вказує, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Колегія суддів звертає увагу, що направлення виконавчого документа на примусове виконання є процедурною (технічною) дією стягувача з метою повного виконання боржником обов`язку, покладеного на нього відповідним виконавчим документом. Така дія відбувається у випадку відсутності добровільного виконання боржником наявного виконавчого документа за процедурою визначеною зокрема Законом України «Про виконавче провадження».

У зв`язку із цим такі дії не можуть вказувати на реалізацію суб`єктом управлінської діяльності своїх повноважень у розумінні вимог статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України та не утворюють публічно-правовий спір лише з тих підстав, що вказані дії вчинені суб`єктом владних повноважень, про що суд першої інстанції зробив правильний висновок.

У випадку коли боржник не згоден із тим, що відносно нього відкрите виконавче провадження за будь-яким видом виконавчого документу він не позбавлений правової можливості оскаржити в процесуальний спосіб як сам виконавчий документ, так і дії державного та/або приватного виконавця з відкриття виконавчого провадження, що охоплюється вимогами статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Посилання апелянта на положення статті 287 КАС України у даному випадку є помилковими у зв`язку із тим, що дана норма надає можливість оскаржити рішення, дії чи бездіяльність не стягувача (в даному випадку суб`єкта владних повноважень), а лише виконавця.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для прийняття до розгляду вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача про направлення виконавчого документа на примусове виконання, а доводи апелянта апеляційним судом відхиляються з вищевикладених мотивів.

Крім того, судом першої інстанції відмовлено позивачу у відкритті провадження за вимогами про визнання постанови в справі про адміністративне правопорушення № 30/0510/ГОВ від 20 березня 2026 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з порушенням строку пред`явлення до виконання.

При зверненні до суду із вказаними позовними вимогами ОСОБА_1 зокрема послався на положення статті 374 КАС України та вказав, що виконавчий документ слід визнати таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із тим, що стягувачем не дотримано строк пред`явлення спірної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача до примусового виконання.

Частиною 1 ст. 374 КАС України передбачено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 374 КАС України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Так, наведені в статті 374 КАС України підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові і процесуально-правові.

До матеріальних підстав відносяться випадки відсутності обов`язку боржника через його припинення, добровільне виконання боржником поза межами виконавчого провадження чи іншою особою.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Під іншими причинами слід розуміти випадки, коли в апеляційному чи касаційному порядку або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами скасовано чи змінено рішення суду, а виконавчий лист ще не виконаний.

У даному випадку судова колегія зазначає, що виконавчий документ, який позивач просить визнати таким, що не підлягає виконанню, судом не видавався, а був прийнятий ІНФОРМАЦІЯ_2 за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість застосування у контексті спірних правовідносин вимог статті 374 КАС України, а доводи апелянта про необхідність застосування вказаної норми в порядку аналогії закону на увагу не заслуговують, оскільки позивач у даному провадженні вже оскаржує виконавчий документ у порядку статті 286 КАС України і судом провадження відкрито.

Тому, вимоги про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню за правилами статті 374 КАС України у даному випадку не є можливим з тих підстав, що одночасне оскарження законності виконавчого документа за правилами статті 286 КАС України і вирішення питання стосовно виконання виконавчого документа за правилами статті 374 КАС України є до того ж взаємовиключними.

З приводу доводів апелянта про те, що дана вимога покликана анулювати виконавчу силу документа із втручанням у майно боржника, виданого суб`єктом владних повноважень та який направлений на примусове виконання з грубим порушенням закону, суд апеляційної інстанції вказує, що позивач не позбавлений можливості з метою належного захисту своїх прав просити суд про забезпечення позову та повідомлення виконавця про наявність спору з приводу виконавчого документа, який вже перебуває на примусовому виконанню.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі відносно вказаних позовних вимог на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308, 311, 312, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області в частині відмови у відкритті провадження від 29 липня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко