Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №462/493/26 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 462/493/26

Провадження 2/465/2881/26

РІШЕННЯ

Іменем України

09.09.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого – судді Баран О.І.,

за участю секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,

представника позивача: Хрипти І.М.,

представника відповідача:Левковича Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕН ДЖІ ГРУП КОСМЕТІКС» (ЄДРПОУ 45612174, місцереєстрації: м.Львів, вул. Окружна, буд. 57-а, офіс 511),

предмет позову: визнання недійсним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

На адресу Франківського районного суду м. Львова, надійшла указана позовна, скерована за підсудністю із Залізничного районного суду м.Львова, у якій позивач просить суд:

1. Визнати недійсним та скасувати наказ № 165-К від 22.12.2025 про звільнення за згодою сторін ОСОБА_1 ;

2. Поновити на роботі в ТОВ «Ен Джі ГРУП КОСМЕТІКС» ОСОБА_1 з дати звільнення на посаді завідувача складу;

3. Стягнути з ТОВ «Ен ДЖі ГРУП КОСМЕТІКС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 11.03.2026 указану позовну заяву залишено без руху, встановлено процесуальний строк для усунення недоліків зазначених в мотивувальній частині ухвали, який продовжено ухвалою від 21.04.2026 (а.с. 34-36, 50).

5 травня 2026 року (вх.№14477/26) від представника позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків (а.с. 41-46).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11.05.2026, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (а.с. 59-60).

29 травня 2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.73-84).

8 червня 2026 року від представника позивача надійшли письмові пояснення (а.с. 94-104).

10 червня 2026 року від представника відповідача надійшли заперечення на письмові пояснення (а.с.106-109).

11 червня 2026 року від представника позивача надійшло клопотання про зобов`язання надання деталізованого опису (а.с. 110-114), заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу (а.с. 115-120), клопотання про долучення до матеріалів справи письмових пояснень (а.с. 121-129).

17 червня 2026 року від представника відповідача надійшли заперечення на письмові пояснення та докази понесення витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 130-146).

7 вересня 2026 року від представника відповідача надійшли докази понесення витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 167-176).

8 вересня 2026 року від представника позивача надійшли заперечення щодо доказів відповідача та низка клопотань про витребування доказів (а.с. 177-207).

8 - 9 вересня 2026 року від представника відповідача надійшли заперечення (а.с. 208-215).

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підставою для її звільнення з роботи за угодою сторін стала заява, написана нею 19.12.2025, але під тиском директора ТОВ «Ен ДЖІ ГРУП КОСМЕТІКС», а також юриста та психолога. Спірним наказом її звільнено з 22.12.2026. Проте, позивач не мала бажання звільнятись і робота її влаштовувала. Однак, систематичний тиск та погрози з боку керівництва Товариства упродовж останніх декількох тижнів, що передували звільненню, погіршили емоційний стан позивача, тож під тиском та погрозами вона погодилась написати заяву про звільнення за згодою сторін. Стверджує, що за наявності дійсного наміру звільнитись, вона б написала заяву про звільнення за власним бажанням, а не за згодою сторін. У день звільнення за вказаним фактом вона звернулася до відділу поліції №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області із заявою щодо вчинення кримінального правопорушення (у порядку статті 214 Кримінального процесуального кодексу України) та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно керівника ТОВ «Ен Джі ГРУП КОСМЕТІКС», ОСОБА_2 .

Заперечення відповідача

За результатами перевірки звернення ОСОБА_1 органом поліції не встановлено ознак кримінального чи адміністративного правопорушення. Аргументи позивача щодо вчинення протиправних дій з боку відповідача не знайшли свого підтвердження. Позивачем не зазначено у позовній заяві про наявність строкового трудового договору до 09.01.2026, яка є присічною датою припинення трудових відносин між сторонами. Позивач також не зверталась із заявою про відкликання раніше поданої заяви про звільнення від 19.12.2025.

Представник позивача у вступному слові вимоги позовної заяви підтримав в повному обсязі. Вказав, що Договір не є строковим трудовим договором. Укладаючи його ОСОБА_1 вважала, що трудові відносини встановлюються на тривалий період, виходячи із зобов`язань, щодо відшкодування витрат на навчання упродовж трьох років, у відповідності до п. 6.1. Договору. У зв`язку із чим звертає увагу на таку сукупність фактів:

- відсутність претензій до роботи ОСОБА_1 , що підтверджується розпискою керівника ОСОБА_2 ;

- навчання ОСОБА_1 у липні 2025 року, як інвестиція роботодавця у тривалу співпрацю;

- звернення ОСОБА_1 до поліції від 22.12.2025, що, на думку представника, є неспростовним доказом відсутності згоди із припиненням трудових відносин.

Тому, формальна наявність заяви про звільнення за угодою сторін не звільняє суд від обов`язку перевірити дійсність волевиявлення працівника.

Представник відповідача у вступному слові вимоги позовної заяви заперечив за їх необґрунтованістю

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши доводи на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

З копії трудової книжки серії НОМЕР_2 встановлено, що 09.01.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнята на посаду завідувача складу, відповідно до наказу №8-к від 08.01.2025 (а.с. 4).

При визначенні середнього заробітку, позивачем взято за основу заробітну плату за жовтень 2025 року у розмірі 30 030,00 грн (23 робочих днів), у листопаді 2025 року - 63 063,00 грн (20 робочих днів) (а.с. 56-58).

Факт написання позивачем заяви від 19.12.2025 із зазначенням дати звільнення 22.12.2025 учасниками не оспорюється. У день написання заяви видано наказ про звільнення позивачки з 22.12.2025 (наказ ТОВ «Ен Джі ГРУП КОСМЕТІКС» №165-К від 19.12.2025 «Про звільнення за згодою сторін ОСОБА_1 »).

Відповідно до указаного наказу позивача з 22.12.2025 звільнено з посади завідувача складу за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. У підставі вказано заяву ОСОБА_1 від 19.12.2025. Позивач із наказом ознайомлена (а.с. 5).

При цьому, у прохальній частині позову, позивач просить: визнати недійсним та скасувати наказ № 165-К від 22.12.2025 про звільнення за згодою сторін ОСОБА_1 ;

Відповідно до розписки ТОВ «Ен Джі ГРУП КОСМЕТІКС», ОСОБА_2 , станом на 19.12.2025 у неї відсутні фінансові претензії до завідувача складу ОСОБА_1 (а.с. 7).

Заяви про відкликання заяви від 19.12.2025 про звільнення позивач не писала, що учасниками не заперечується.

22 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала до відділу поліції №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області заяву щодо вчинення кримінального правопорушення (у порядку статті 214 Кримінального процесуального кодексу України) та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно керівника ТОВ «Ен Джі ГРУП КОСМЕТІКС», ОСОБА_2 , щодо примусового звільнення з посади завскладу (а.с. 6).

За даними листа відділу поліції №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області від 25.05.2026, за результатом розгляду звернення ОСОБА_1 , зареєстрованого у відділі поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУНП у Львівській області за № 19936 від 29.12.2025 встановлено, що перевірку указаного факту проведено відповідно до закону України «Про звернення громадян». За результатом перевірки не встановлено ознак кримінального чи адміністративного правопорушення (а.с. 77).

Представник позивача стверджує, що за указаним фактом на підставі рішення слідчого судді, у липні 2026 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Проте, жодного підтвердження указаному факту суду не надано.

Встановлено, що відповідач працювала на умовах строкового трудового договору № 7 від 09.01.2025 (надалі – Договір) (а.с. 79-81).

Відповідно до п.2.1. Договору він с строковим трудовим договором, що укладений на строк 12 (дванадцять) календарних місяців до 09.01.2026. На підставі Договору та виданих на підставі цього Договору наказів роботодавця виникають трудові стосунки між працівником і роботодавцем.

Відповідно до п.6.1. Договору, у випадку, якщо працівник під час перебування у трудових відносинах з роботодавцем навчався (або підвищував кваліфікацію) за кошти останнього, працівник зобов`язується відшкодувати роботодавцю вартість навчання, у випадку, якщо між отриманням диплому (свідоцтва, іншого документу, який засвідчує факт навчання працівника) та часом звільнення працівника за ст. 38, 40, 41 КЗпП пройде менше, ніж три календарних роки.

Відповідно до п.9.1. Договору, цей Договір вважається укладеним з моменту зарахування Працівника на роботу у відповідності до наказу чи розпорядження роботодавця і діє до закінчення виконання робітником обумовленої в статі 2.1. цього Договору, якщо звільнення працівника не відбулося раніше.

Оцінка судом

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, нормами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язку прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у разі досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з усталеною судовою практикою у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може бути лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Про необхідність взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), від 14 листопада 2024 року у справі № 592/2168/22 (провадження № 61-8033св24), від 26 грудня 2024 року у справі № 588/2098/23 (провадження № 61-11302св24).

У справі, яка розглядається позивача звільнено 22.12.2025 на підставі її заяви від 19.12.2025 за угодою сторін щодо звільнення з 22.12.2025. Позивач стверджує що не не мав наміру звільнятись із займаної посади з власної ініціативи та угодою із роботодавцем. Вищевказану заяву написав та подав проти своєї волі.

Відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, позивачем написано заяву від 19.12.2025 про його звільнення з роботи з 22.12.2025 за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, та того ж дня (19.12.2025) видано наказ про звільнення позивача із 22.12.2025.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у справі № 947/7799/23, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за подібних правовідносин, де позивач також стверджував про своє звільнення у результаті застосування стосовно нього примусу, психологічного тиску та погроз, звертався до відділу поліції за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 172 Кримінального кодексу України і, на відміну від цієї справи, подав заяву про відкликання заяви про звільнення, Верховним Судом у постанові від 29.01.2025 (провадження № 61-8048св24), відмовляючи у задоволенні позову, зазначено, що матеріали справи не містять належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження того, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за вказаною підставою, наступна зміна власного рішення позивачем не впливає на чинність досягнутої домовленості із роботодавцем (без його згоди на таку зміну).

З урахуванням викладеного та виходячи із встановлених обставин справи, враховуючи у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суд, суд дійшов висновку про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін. Матеріали справи не містять належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження того, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за вказаною підставою, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Окрім цього, предметом позовних вимог є скасування наказу № 165-К від 22.12.2025, хоча відповідача звільнено наказом № 165-К від 19.12.2025, копія якого є у розпорядженні позивача та надана ним до позовної заяви.

Правова природа норми п. 1 ст. 36 КЗпП України (угода сторін) дозволяє припинити як безстроковий, так і строковий трудовий договір у будь-який момент за взаємною згодою сторін.

У зв`язку із тим, що звільнення відбулось саме за п. 1 ст. 36 КЗпП (угода сторін), а не за п. 2 ст. 36 КЗпП (закінчення строку), строковість договору не впливає на висновки суду.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Стосовно заявлених до стягнення витрат на правову допомогу.

Пункт 12 ч.3 ст.2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ст.134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст.141 ЦПК України).

Згідно із частинами 1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат представник відповідача надав суду копії:

Договору про надання правової допомоги №1241-04/02/26 від 04.02.2026, укладеного між відповідачем Адвокатським об`єднанням «Матвіїв і Партнери» (а.с. 137-139);

Актів виконаних робіт від 29.05.2026 на суму 50 000,00 грн (а.с. 140 зворот-141), від 12.06.2026 на суму 16 000,00 грн (а.с. 140), від 30.06.2026 на суму 14 000,00 грн та 8 000,00 грн (а.с. 171, 171 зворот), від 28.08.2026 на суму 6 000,00 грн (а.с. 170 зворот);

Рахунків від 29.05.2026 на суму 50 000,00 грн, від 12.06.2026 на суму 16 000,00 грн (а.с. 142, 143); від 30.06.2026 на суму 14 000,00 грн та 8 000,00 грн (а.с. 169 зворот, 170); від 28.08.2026 на суму 6 000,00 грн (а.с. 169);

Платіжних інструкцій від 04.06.2026 на суму 50 000,00 грн (а.с. 144); від 12.06.2026 на суму 16 000,00 грн (а.с. 145); від 03.07.2026 на суму 8 000,00 грн та 14 000,00 грн, від 28.08.2026 на суму 6 000,00 грн (а.с. 172-173).

При цьому, суд враховує наявність клопотання представника позивача про зменшення судових витрат на правничу допомогу.

Як встановлено в ч. 4 ст. 58 ЦК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Суд привизначенні сумивідшкодування витратсуд повиненвиходити зкритерію реальностіадвокатських витрат(встановленняїхньої дійсностіта необхідності),а такожкритерію розумностіїхнього розміру,виходячи зконкретних обставинсправи тафінансового стануобох сторін.Ті самікритерії застосовуєЄвропейський судз правлюдини (далі-ЄСПЛ),присуджуючи судовівитрати напідставі статті41Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим(п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч.4 ст.137 ЦПК України.

Суд зазначає, що за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).

Необхідно зазначити, що на підставі критеріїв, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.5, 6 ст.137 ЦПК України).

Враховуючи висловлені відповідачем заперечення, що стягнення витрат на правову допомогу відповідача, суд при вирішенні вказаного питання вправі керуватися передбаченими ч.4 ст.137 ЦПК України критеріями.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі №756/6927/20, від 04.04.2024 у справі №701/804/21, від 10.04.202 у справі №530/259/21, від 10.04.2024 у справі №367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Верховний Суд також часто підкреслював необхідність детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі №810/4749/15).

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Як уже зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Здійснивши аналіз та оцінку наданих доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд дійшов висновку, що факт надання відповідачу професійної правничої допомоги підтверджується матеріалами справи.

Однак, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, кількість судових засідань, за участі представника відповідача, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, беручи до уваги низку заяв по суті справи, врахувавши заперечення позивача щодо розміру цих витрат, суд, враховуючи фінансовий стан обох сторін, критерії співмірності, реальності, розумності та пропорційності їх розміру до характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, дійшов висновку про зменшення витрат до 7 000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН ДЖІ ГРУП КОСМЕТІКС», про визнання недійсним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН ДЖІ ГРУП КОСМЕТІКС» 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Повний текст рішення складено 10.09.2026.

Суддя: Баран О.І.