Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №335/6193/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/6193/26 2/335/3355/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А. В., за участю секретаря судового засідання Добрянського Н. Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач — Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22 травня 2025 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферти) № 22.05.2025-100000785 у формі електронного документа за допомогою інформаційно-комунікаційної системи. Договір підписано позичальником шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (SMS-кодом), надісланим на її фінансовий номер телефону, після проходження електронної ідентифікації через Систему BankID НБУ.

За умовами вказаного Договору позичальнику було надано кредит у розмірі 10 000,00 грн строком на 126 днів із датою повернення до 24 вересня 2025 року. Згідно з умовами кредитування процентна ставка за користування кредитом була встановлена у розмірі 1 % за кожен день користування, а також передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 20 % від суми кредиту, що становить 2 000,00 грн, та неустойку за кожен день невиконання зобов`язання.

27 липня 2025 року між сторонами було укладено Додатковий договір до Кредитного договору № 22.05.2025-100000785, за умовами якого суму кредиту збільшено на 1 900,00 грн (другий транш) і загальний розмір наданого кредиту склав 11 900,00 грн. Також цим Додатковим договором розмір неустойки визначено у сумі 119,00 грн за кожен день невиконання зобов`язання.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав повністю, перерахувавши кошти у загальному розмірі 11 900,00 грн на картковий рахунок відповідача № 5168-74XX-XXXX-0505 за допомогою послуги інтернет-еквайрингу.

Відповідач зобов`язання за Договором належним чином не виконувала, повернувши лише частину коштів шляхом здійснення періодичних платежів на загальну суму 12 995,38 грн. Здійснення відповідачем часткових оплат позивач розцінює як беззаперечне визнання боргу відповідно до норм ст. 526, 534 Цивільного кодексу України та правових висновків Верховного Суду.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань станом на дату звернення з позовом утворилася заборгованість у загальному розмірі 16 939,77 грн, яка складається з: залишку основного боргу (тіла кредиту) — 7 640,10 грн, залишку нарахованих процентів — 4 301,67 грн та залишку неустойки (штрафу) — 4 998,00 грн.

Правомірність нарахування неустойки під час дії воєнного стану позивач обґрунтовує тим, що кредитний договір укладено після 24 січня 2024 року, тобто після набрання чинності змінами до Закону України «Про споживче кредитування» (внесеними Законом № 3498-IX від 22.11.2023), якими скасовано загальну заборону на нарахування неустойки та дозволено її нарахування за новоукладеними договорами. При цьому позивач посилається на колізійний принцип lex specialis derogat generali, відповідно до якого спеціальні норми Закону України «Про споживче кредитування» мають перевагу над загальними нормами Цивільного кодексу України.

ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» є небанківською фінансовою установою, яка надає кредити без відкриття банківських рахунків, а тому позбавлена можливості надати банківські виписки, які до того ж становлять банківську таємницю, у зв`язку з чим наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором є належним та допустимим доказом у справі.

З огляду на викладене позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за Кредитним договором № 22.05.2025-100000785 від 22 травня 2025 року в розмірі 16 939,77 грн, а також покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрати на поштові послуги з надсилання матеріалів у розмірі 127,38 грн.

Ухвалою суду від 09 червня 2026 року позов ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник — адвокат Брадарська Наталія Володимирівна, 22.06.2026 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила про часткове визнання позовних вимог. Зокрема, відповідач визнає факт укладення з ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» Кредитного договору № 22.05.2025-100000785 від 22 травня 2025 року та Додаткового договору до нього від 27 липня 2025 року в електронній формі, а також факт отримання кредитних коштів у загальному розмірі 11 900,00 грн (першого траншу в сумі 10 000,00 грн та другого траншу за додатковим договором у сумі 1 900,00 грн) на реквізити електронного платіжного засобу № 5168-74XX-XXXX-0505.

Заперечуючи проти позовних вимог у частині стягнення залишку основного боргу у розмірі 7 640,10 грн, залишку процентів у розмірі 4 301,67 грн та залишку неустойки у розмірі 4 998,00 грн, представник відповідача зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості та здійснений ним розподіл сплачених відповідачем за договором коштів не відповідають імперативним нормам чинного законодавства України та усталеній судовій практиці.

Нарахування неустойки (штрафу) у період дії правового режиму воєнного стану є неправомірним, оскільки відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором споживчого кредиту під час воєнного стану він звільняється від обов`язку сплачувати неустойку (штраф, пеню), а нараховані суми підлягають списанню. Наведені норми мають імперативний характер і не можуть бути змінені умовами договору.

Крім того, представник відповідача вказує на порушення позивачем приписів ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» в частині черговості зарахування сплачених відповідачем коштів. На виконання умов договору відповідачем було здійснено часткові оплати на загальну суму 12 995,38 грн (04.06.2025 — 2 351,69 грн, 18.06.2025 — 2 351,69 грн, 26.06.2025 — 855,07 грн, 02.07.2025 — 1 496,62 грн, 15.07.2025 — 1 020,10 грн, 16.07.2025 — 1 273,11 грн, 31.07.2025 — 3 647,10 грн). Обчислюючи заборгованість, позивач розподілив вказані кошти за загальними правилами статті 534 Цивільного кодексу України, однак правовідносини сторін підпадають під дію спеціальних імперативних приписів частини 1 статті 19 Закону України «Про споживче кредитування», які встановлюють обов`язкову черговість погашення вимог: першочергово гаситься прострочена та поточна сума кредиту і відсотки, а неустойка та інші платежі — виключно у третю чергу. Порушуючи вказаний порядок, позивач утримав із платежу від 31 липня 2025 року суму 119,00 грн на погашення штрафу, а також першочергово направив 2 000,00 грн на погашення комісії за надання кредиту, яка за своєю правовою природою є супутнім платежем і належить до третьої черги. Зазначені дії кредитодавця призвели до штучного утримання залишку основного боргу та безпідставного нарахування на нього щоденних відсотків. З огляду на те, що сплачена відповідачем сума (12 995,38 грн) перевищує загальну суму отриманого кредиту (11 900,00 грн), за умови дотримання встановленої законом черговості вимоги про стягнення основного боргу та відсотків є недоведеними та підлягають судовому перерахунку.

Аргументи позивача про визнання відповідачем боргу шляхом здійснення часткових платежів із посиланням на постанову Верховного Суду у справі № 916/2403/18 сторона відповідача вважає безпідставними, оскільки вказана правова позиція сформована у господарському спорі між суб`єктами господарювання та не застосовується до відносин споживчого кредитування у питанні нарахування неустойки під час воєнного стану. Часткова сплата коштів є підтвердженням добросовісності позичальника щодо повернення отриманого тіла кредиту та сплати погоджених витрат, а не свідченням згоди з правомірністю штрафних санкцій.

На підставі викладеного відповідач просить суд позовні вимоги ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» задовольнити частково: відмовити у задоволенні вимог про стягнення неустойки у розмірі 4 998,00 грн повністю; відмовити у задоволенні вимог про стягнення основного боргу та відсотків у частині, що перевищує суму, обчислену за результатами судового перерахунку із застосуванням черговості, передбаченої статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування»; а судові витрати розподілити пропорційно до розміру задоволених вимог.

У поданій 25 червня 2026 року відповіді на відзив позивач ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що доводи відповідача є безпідставними та не спростовують заборгованості.

Обґрунтовуючи правомірність нарахування неустойки (штрафу), позивач вказав, що Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», якими за договорами, укладеними з 24 січня 2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язань. Оскільки спірний кредитний договір укладено 22 травня 2025 року, тобто після набрання чинності вказаними змінами, вимога про стягнення неустойки є законною, а спеціальні норми Закону України «Про споживче кредитування» мають перевагу над загальними нормами Цивільного кодексу України за принципом lex specialis derogat generali.

Щодо комісії та черговості зарахування коштів позивач вказав, що комісія за надання кредиту є платою за послугу з перерахування коштів на рахунок позичальника за допомогою інтернет-еквайрингу без відкриття рахунку в установі кредитодавця та є складовою загальних витрат за споживчим кредитом згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 363/1834/17, при цьому умова договору про комісію відповідачем у встановленому порядку не оскаржувалася.

Також позивач зауважив, що здійснення відповідачем часткових платежів свідчить про визнання нею боргових зобов`язань, а власного контррозрахунку заборгованості на спростування розрахунку позивача відповідач суду не подала.

Інших заяв по суті справи від сторін до суду не надходило.

У судове засідання сторони, повідомлені про дату, час і місце судового засідання шляхом направлення судових повісток-повідомлень в їхні електронні кабінети, не з`явилися. Представники сторін у заявах по суті справи просили справу розглядати за їх відсутності.

З огляду на викладене суд ухвалив справу розглядати за відсутності сторін та їхніх представників.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша–третя статті 89 ЦПК України).

У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник — повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Судом встановлено, що 22 травня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (кредитодавець, позивач) та ОСОБА_1 (позичальник, відповідач) було укладено в електронній формі кредитний договір № 22.05.2025-100000785. Відповідно до умов вказаного Договору позивач відкрив відповідачу кредитну лінію з лімітом у сумі 10 000,00 грн строком на 126 днів (із кінцевою датою повернення 24 вересня 2025 року) зі сплатою процентів у розмірі 1 % за кожен день користування. Умовами Договору також передбачено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 20 % від суми ліміту, що становить 2 000,00 грн.

27 липня 2025 року сторони уклали Додатковий договір до кредитного договору, за яким було збільшено суму кредиту на суму другого траншу в розмірі 1 900,00 грн, внаслідок чого загальний номінальний розмір наданого кредиту за двома траншами склав 11 900,00 грн. Строк користування кредитом сторони погодили до 24 вересня 2025 року, а процентна ставка склала 1 % на день. Додатковим договором також було встановлено неустойку за неналежне виконання грошових зобов`язань у розмірі 119,00 грн за кожен день порушення.

Позивач виконав свої зобов`язання у повному обсязі, перерахувавши відповідачу кошти двома безготівковими переказами: 22.05.2025 року в сумі 10 000,00 грн та 27.07.2025 року в сумі 1 900,00 грн.

Відповідач зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування ним виконала частково в загальній сумі 12 995,38 грн (04.06.2025 — 2 351,69 грн, 18.06.2025 — 2 351,69 грн, 26.06.2025 — 855,07 грн, 02.07.2025 — 1 496,62 грн, 15.07.2025 — 1 020,10 грн, 16.07.2025 року — 1 273,11 грн, 31.07.2025 року — 3 647,10 грн).

Вищезазначені обставини визнані відповідачем, про що зазначено її представником у відзиві на позовну заяву.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 610, 612 ЦК України).

У статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Позивачем ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заявлено до стягнення суму загальної заборгованості станом на 15.05.2026 року у розмірі 16 939,77 грн, яка за розрахунком Кредитора складається з: основного боргу (тіла кредиту) — 7 640,10 грн, залишку процентів — 4 301,67 грн та штрафів — 4 998,00 грн.

Вирішуючи спір у частині стягнення з відповідача штрафів, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пеня є видом забезпечення виконання зобов`язання (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (набрав чинності 17 березня 2022 року) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення».

Прострочення виконання грошового зобов`язання допущено відповідачем у період дії в Україні воєнного стану.

З огляду на викладене позовні вимоги ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» у частині стягнення з відповідача неустойки (штрафу) задоволенню не підлягають.

Суд відхиляє доводи позивача про правомірність нарахування неустойки, оскільки норми Закону України «Про споживче кредитування» мають перевагу над загальними нормами Цивільного кодексу України за принципом lex specialis derogat generali, з огляду на таке.

Способом подолання колізій у законодавстві між правовими нормами однакової юридичної сили є надання переваги спеціальним нормам перед загальними, тобто використання принципу lex specialis (спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого за розбіжності загального і спеціального законів діє спеціальний закон; а також принципу lex specialis derogat generali, суть якого полягає в тому, що спеціальний закон скасовує дію загального закону, спеціальна норма має перевагу над загальною.

Розбіжності між Законом України «Про споживче кредитування» та Цивільним кодексом України у частині звільнення позичальників від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення, допущене під час дії воєнного стану, відсутні, оскільки вищезазначеним законом, на відміну від ЦК України, такі підстави не передбачені. Отже, колізія, про яку зазначає позивач, відсутня.

Перевіривши правильність здійснення позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, суд встановив, що позивач безпідставно застосував загальну норму статті 534 Цивільного кодексу України, тоді як спірні правовідносини підпадають під дію спеціальних приписів частини 1 статті 19 Закону України «Про споживче кредитування». Вказаною нормою встановлено обов`язкову черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит у разі недостатності суми проведеного платежу: 1) у першу чергу — прострочена до сплати сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу — сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу — неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, передбачені договором про споживчий кредит.

Зазначені приписи спеціального закону мають пріоритет над загальними нормами Цивільного кодексу України та умовами договору. При цьому комісія за надання кредиту в розмірі 2 000,00 грн за своєю правовою природою є супутнім платежем за договором, а тому відповідно до пункту 3 частини 1 статті 19 Закону України «Про споживче кредитування» належить виключно до третьої черги погашення вимог.

Проте позивач всупереч вимогам закону першочергово зарахував кошти відповідача на погашення вказаної комісії (із платежів від 04.06.2025 та 18.06.2025), а також неправомірно утримав 119,00 грн на погашення штрафу (із платежу від 31.07.2025), що призвело до штучного утримання залишку основного боргу (тіла кредиту) та безпідставного збільшення суми нарахованих щоденних процентів за користування коштами.

З урахуванням приписів статті 19 Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України здійснені відповідачем платежі в сумі 12 995,38 грн підлягають зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у наступному порядку:

1)платіж від 04.06.2025 на суму 2 351,69 грн: нараховані проценти за період із 22.05.2025 по 04.06.2025 (14 днів від 10 000,00 грн) у сумі 1 400,00 грн погашаються повністю (залишок процентів — 0,00 грн); залишок платежу у розмірі 951,69 грн спрямовується на погашення основного боргу, внаслідок чого залишок тіла кредиту зменшується з 10 000,00 грн до 9 048,31 грн;

2)платіж від 18.06.2025 на суму 2 351,69 грн: нараховані проценти за період із 05.06.2025 по 18.06.2025 (14 днів від залишку 9 048,31 грн) у сумі 1 266,72 грн погашаються повністю (залишок процентів — 0,00 грн); залишок платежу у розмірі 1 084,97 грн спрямовується на погашення тіла кредиту, внаслідок чого залишок тіла кредиту зменшується до 7 963,34 грн;

3)платіж від 26.06.2025 на суму 855,07 грн: нараховані проценти за період із 19.06.2025 по 26.06.2025 (8 днів від залишку 7 963,34 грн) у сумі 637,04 грн погашаються повністю (залишок процентів — 0,00 грн); залишок платежу у розмірі 218,03 грн спрямовується на погашення тіла кредиту, внаслідок чого залишок тіла кредиту зменшується до 7 745,31 грн;

4)платіж від 02.07.2025 на суму 1 496,62 грн: нараховані проценти за період із 27.06.2025 по 02.07.2025 (6 днів від залишку 7 745,31 грн) у сумі 464,70 грн погашаються повністю (залишок процентів — 0,00 грн); залишок платежу у розмірі 1 031,92 грн спрямовується на погашення тіла кредиту, внаслідок чого залишок тіла кредиту зменшується до 6 713,39 грн;

5)платіж від 15.07.2025 на суму 1 020,10 грн: нараховані проценти за період із 03.07.2025 по 15.07.2025 (13 днів від залишку 6 713,39 грн) у сумі 872,69 грн погашаються повністю (залишок процентів — 0,00 грн); залишок платежу у розмірі 147,41 грн спрямовується на погашення тіла кредиту, внаслідок чого залишок тіла кредиту зменшується до 6 565,98 грн;

6)платіж від 16.07.2025 на суму 1 273,11 грн: нараховані проценти за 16.07.2025 (1 день від залишку 6 565,98 грн) у сумі 65,66 грн погашаються повністю (залишок процентів — 0,00 грн); залишок платежу у розмірі 1 207,45 грн спрямовується на погашення тіла кредиту, внаслідок чого залишок тіла кредиту зменшується до 5 358,53 грн;

7)27 липня 2025 року відповідно до Додаткового договору відповідачеві додатково надано кредит у розмірі 1 900,00 грн, у зв`язку з чим залишок основного боргу (тіла кредиту) збільшився до 7 258,53 грн (5 358,53 + 1 900,00);

8)платіж від 31.07.2025 на суму 3 647,10 грн: нараховані проценти за період із 17.07.2025 по 31.07.2025 (15 днів: 10 днів від 5 358,53 грн та 5 днів від 7 258,53 грн) у сумі 898,85 грн погашаються повністю (залишок процентів — 0,00 грн); залишок платежу у розмірі 2 748,25 грн спрямовується на погашення тіла кредиту, внаслідок чого залишок тіла кредиту зменшується до 4 510,28 грн.

На вказаний залишок основного боргу (4 510,28 грн) за період із 01.08.2025 до дня закінчення визначеного договором строку кредитування (24.09.2025) за погодженою договором ставкою 1 % за кожен день користування нараховано проценти у загальному розмірі 2 480,50 грн (55 днів х 45,10 грн).

Комісія за надання кредиту в розмірі 2 000,00 грн, яка належить до третьої черги погашення, за рахунок здійснених відповідачем платежів є непогашеною через недостатність коштів для покриття вимог першої та другої черг, а тому підлягає стягненню в повному обсязі.

Таким чином, за результатами проведеного судом перерахунку станом на 15.05.2026 обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, є вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 8 990,78 грн, з яких 4 510,28 грн — прострочена до сплати сума кредиту, 2 480,50 грн — прострочені проценти за користування кредитом, 2 000,00 грн — прострочена заборгованість за комісією за надання кредиту.

В іншій частині позовні вимоги ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову — на відповідача; 2) у разі відмови в позові — на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Позивачем за звернення до суду з позовом до відповідача сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. Також позивачем понесені витрати на надсилання відповідачу копій позовної заяви та доданих до неї документів у паперовій формі в розмірі 127,38 грн.

Понесені позивачем витрати підтверджуються належними доказами та пов`язані з розглядом справи.

Відповідач доказів понесення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, суду не надав, із заявами про намір подати такі докази після ухвалення рішення у справі до суду не звертався.

Позовні вимоги ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заявлено на загальну суму 16 939,77 грн, з яких судом визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги в розмірі 8 990,78 грн, що становить 53,08 % від загальної ціни позову. У задоволенні решти позовних вимог у розмірі 7 948,99 грн (46,92 %) судом відмовлено.

З огляду на викладене з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 413,07 грн (2 662,40 грн х 53,08 %) та витрати на надсилання відповідачу копій позовної заяви та доданих до неї документів у паперовій формі у розмірі 67,61 грн (127,38 грн х 53,08 %).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу представник позивача у позовній заяві зазначив, що має намір подати докази щодо розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Частиною 1 ст. 246 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне встановити позивачу строк для подання для подання до суду доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, а відповідачу - для подання клопотання про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката.

Керуючись ст. ст. 141, 223, 246, 259, 264, 265, 280–282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А; ідентифікаційний код: 37356833) заборгованість за Кредитним договором № 22.05.2025-100000785 від 22 травня 2025 року в розмірі 8 990 (вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто) гривень 78 копійок.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (ідентифікаційний код: 37356833) судовий збір у розмірі 1 413 (одна тисяча чотириста тринадцять) гривень 07 копійок та витрати на надсилання відповідачу копій позовної заяви та доданих до неї документів у паперовій формі у розмірі 67 (шістдесят сім) гривень 61 копійка.

Встановити позивачу строк 5 днів з моменту ухвалення судом рішення (тобто до 15 вересня 2026 року) для подання до суду доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Встановити відповідачу строк 10 днів з моменту ухвалення судом рішення (тобто до 20 вересня 2026 року) для подання клопотання про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката.

Роз`яснити відповідачу, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Питання про судові витрати вирішувати без повідомлення учасників справи.

Роз`яснити учасникам справи, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення складено 10 вересня 2026 року.

Суддя А. В. Стеценко