Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №369/18703/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/18703/25

Провадження № 2/369/6651/26

РІШЕННЯ

Іменем України

07.09.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Хацько Н.О., за участю секретаря судового засідання Погрєбної З.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника — адвоката Маліченко Л.Т. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14.07.2006 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстровано виконавчим комітетом Оріховецької сільської ради Сквирського району Київської області, актовий запис №4.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.09.2024 року у справі №369/8255/2024 шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу з позивачкою проживають двоє неповнолітніх дітей сторін: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач зазначила, що під час перебування сторін у шлюбі, а саме 18.10.2017 року, за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 77,8 кв.м, житловою площею 48,5 кв.м, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.10.2017 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1385047732224, номер запису про право власності 22943754).

11.08.2022 року відповідач ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. за реєстровим №192, подарував доньці, на той час неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 — 1/3 (одну третю) частку зазначеної квартири, що підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер витягу 307173659, номер запису про право власності 47572405).

Таким чином, з 11.08.2022 року квартира АДРЕСА_1 стала об`єктом спільної часткової власності, а саме: 2/3 частини квартири належать відповідачу ОСОБА_2 , а 1/3 частина — ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.08.2022 року (індексний номер витягу 307173703, номер запису про право власності 22943754, розмір частки — 2/3).

Позивач зазначила, що у вересні 2025 року відповідач повідомив про намір продати належну йому частину квартири АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим позивач змушена звернутися до суду, оскільки спірні 2/3 частини квартири, які зареєстровані за відповідачем, набуті сторонами за час шлюбу, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, яке підлягає поділу в рівних частках. Просила суд визнати спільною сумісною власністю сторін 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 , та визнати за кожною із сторін право власності на 1/3 частину зазначеної квартири та стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.12.2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку загального позовного провадження в підготовче засідання.

Згідно ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.06.2026 року закрито підготовче засідання по даній справі та призначено судовий розгляд по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надала заяву в які позовні вимоги підтримала просила визнати кожному по 1/3 частки на вказану квартиру.

Представник позивача — адвокат Маліченко Л.Т. в судовому засідання не з`явилася, пор день та час слухання справи повідомлена.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про день та час слухання справи. Надав заву, в якій позовні вимоги визнав повністю.

Відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Частиною другою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, повністю або частково. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 206 ЦПК України).

Судом встановлено, що визнання відповідачем ОСОБА_2 позову не суперечить закону, ґрунтується на матеріалах справи та узгоджується з наявними у справі письмовими доказами, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, зокрема ОСОБА_3 , права якої на належну їй 1/3 частку квартири не є предметом цього спору та жодним чином не зачіпаються, у зв`язку з чим підстав для відмови у прийнятті визнання позову судом не встановлено.

В судовому засіданні та з наявних у матеріалах справи письмових доказів встановлено, що 14.07.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.09.2024 року у справі №369/8255/2024 розірвано.

В період шлюбу було укладено договір про відступлення права вимоги №25/07-16 від 25.07.2016 року між ТОВ «Спецмонтаж ЗЗБК №1» та ОСОБА_2 новим покупцем щодо прав та обов`язків за договором №143 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11.04.2016 року, укладеного з ТОВ «Житлоекономія», а саме придбання майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 78,18 м.кв., що також було зареєстровано в реєстрі фізичних та юридичних осіб, що набувають право власності у новозбудованому будинку, від 04.10.2017 року про що надано витяг з вказаного реєстру.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.10.2017 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 77,8 кв.м, житловою площею 48,5 кв.м, зареєстровано 18.10.2017 року за відповідачем ОСОБА_2 на підставі технічного паспорта та договору.

Судом встановлено, що зазначена квартира придбана сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі, доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя, встановленої ст. 60 СК України, матеріали справи не містять, сторонами обставина набуття квартири за час шлюбу та за спільні кошти подружжя не заперечується.

Судом також встановлено, що 11.08.2022 року відповідач ОСОБА_2 , подарував доньці сторін — неповнолітній на той час ОСОБА_3 — 1/3 частку спірної квартири на підставі договору дарування 1/3 частки квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. 11.08.2022 року за реєстровим №192, право власності обдаровуваної зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 47572405).

Отже, з 11.08.2022 року після відчуження відповідачем 1/3 частки вказаної квартири донці ОСОБА_3 , у власності сторін залишилось 2/3 частки право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05.04.2018 року у справі №404/1515/16-ц, від 29.01.2021 року у справі №161/14048/19, вимоги ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація права власності на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.

У даній справі жодна зі сторін не заперечувала, що 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 , зареєстровані за відповідачем, набуті сторонами за час шлюбу, крім того відповідач визнав позовні вимоги у повному обсязі, що свідчить про належність спірного майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Зі змісту п. 23, 24 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Враховуючи, що спірні 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 набуті сторонами за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, доказів на спростування цієї презумпції матеріали справи не містят та відповідач не оспоруюва, а всвою чергу позов визнав у повному обсязі, тому суд приходить до висновку, що 2/3 частина вказаної квартири, що є спільною сумісною власністю сторін підлягає поділу у рівних частинах по 1/3, тому вимоги в цій частина позову обґрунтовані та підлягаю задоволенню у повному обсязі.

В свою чергу вимоги позивача про визнання 2/3 частини квартири спільною сумісною власністю подружжя суд вважає надмірнім та не є належним ефективним способом захисту, оскільки встановлення обсягу та статусу спільного майна є обов`язковим етапом розгляду вимог про його поділ. В даній справі право спільної сумісної власності на вказану квартиру під час шлюбу, відповідно до ст.60 СК України, відповідач не оспорював, та не спростував дану презумпцію, що було встановлено судом, тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Дана позиція узгоджується з практикою Верховного суду, зокрема в постанові ВС від 05.01.2024 року у справі №755/12204/18.

Щодо судових витрат суд вказує таке.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 15 140 грн, щодо вимог майного характеру, що підтверджується платіжними інструкціями, що знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, відповідно до положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи викладені норми чинного законодавства України, те, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 15140 грн. та відповідач визнав позовні вимоги до початку розгляду справи по суті, позивачу підлягає повернення судового збору з державного бюджету 50 відсотків у розмірі 7570 грн., сплаченого при поданні позову, а решту 50% у розмірі 7570 грн. стягнути з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76, 78, 80, 81, 95, 133, 141, 206, 258, 259, 263-265, 268, 280-285 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 368, 372 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя — задовольнитии частково.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/3 (одну третю) частину квартири АДРЕСА_4 .

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/3 (одну третю) частину квартири АДРЕСА_4 .

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати половини судового збору 50% у розмірі 7 570 (сім тисяч п`ятсот сімдесят) грн 00 коп.

Повернути ОСОБА_1 , з державного бюджету частину сплаченого судового збору у сумі 7 570 (сім тисяч п`ятсот сімдесят) грн. 00 коп., при поданні позову відповідно до платіжної інструкції 1.43670069.1 від 08.12.2025 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлено 07.09.2026 року.

Суддя Наталя Хацько