Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №160/1694/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/1694/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 ( суддя Кучма К.С.) в адміністративній справі №160/1694/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пункту наказу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 "Про результати службового розслідування" від 22.07.2025 року №6469.

Підставами позову, зазначені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_2 22.07.2025 року № 6469 «Про результати службового розслідування»:

1.Порушення порядку проведення: службове розслідування було проведено неповно, необ`єктивно, необґрунтовано, однобічно та з порушенням вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України і Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України.

2.Відсутність належного сповіщення: акт про призначення службового розслідування до відома військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 не доводився.

3.Порушення прав військовослужбовця: особа, яка проводила службове розслідування, не вчинила жодних дій для реалізації прав військовослужбовців, зокрема права подавати пояснення, отримувати копії документів, порушувати клопотання, висловлювати зауваження чи оскаржувати рішення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року відмовлено позивачу у задоволені його вимог.

Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог стало те, що суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та його ґрунтування виключно на суб`єктивній думці позивача, який фактично зловживав правом на судовий захист.

Основні аргументи суду щодо правомірності дій військової частини та відсутності підстав для задоволення позову:

1.Дії відповідача були законними: службове розслідування проведене на підставі рапорту командира взводу щодо нестачі військового майна відповідно до вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та відповідного Порядку (наказ МОУ № 608).

2.Позивач був обізнаний про проведення службового розслідування, однак у встановлений законом статтею 88 Дисциплінарного статуту строк не скористався своїм правом на своєчасне оскарження його висновків.

3.Відсутність клопотань від позивача: під час проведення розслідування позивач не заявляв жодних клопотань щодо додаткового дослідження конкретних фактів чи опитування певних осіб.

4.Обмежений доступ до матеріалів: позивач вимагав надання копій матеріалів службового розслідування, які містять службову інформацію з обмеженим доступом (витяги з бойових донесень, журналів бойових дій, польових листів тощо), що відображають організацію, чисельність і бойову готовність частини, тому не могли бути надані йому в межах чинного законодавства. З вимогами про ознайомлення з матеріалами в законному порядку позивач не звертався.

5.Порядок звернення з питань повторного розслідування: відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, з питань повторного проведення службового розслідування позивач до командування не звертався, через що у військової частини були відсутні підстави для видачі відповідного наказу.

Апеляційна скарга надійшла від позивача з підстав викладених в обґрунтування вимог позову.

У відзиві позивач відповідач залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи.

Рапортом командира взводу безпілотних авіаційних комплексів 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , молодшого лейтенанта ОСОБА_2 , від 21 травня 2025 року за вихідним №1938, було доведено командиру 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 про нестачу військового майна на складі взводу безпілотних авіаційних комплексів 1 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 .

Відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту 3бройних Сил України, "Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13 грудня 2017 року за № 1503/31371, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21 травня 2025 року № 4968 "Про призначення службового розслідування щодо нестачі військового майна", наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19 червня 2025 року № 5708 "Про продовження терміну проведення службового розслідування щодо нестачі військового майна" та на підставі рапорту молодшого лейтенанта ОСОБА_2 , командира взводу безпілотних авіаційних комплексів НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 від 21 травня 2025 року за вихідним № 1938 офіцером штабу НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_3 було проведено службове розслідування з метою встановлення причин та умов нестачі військового майна взводу безпілотних авіаційних комплексів 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . Підставою для проведення службового розслідування став рапорт командира взводу безпілотних авіаційних комплексів 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , молодшого лейтенанта ОСОБА_2 від 21 травня 2025 року №1938, з якого стало відомо, що під час перевірки наявності військового майна на складі взводу безпілотних авіаційних комплексів при прийомі ним посади було виявлено нестачу військового майна служби авіації та протиповітряної оборони озброєння логістики військової частини НОМЕР_1 .

01 березня 2025 року командир взводу безпілотних авіаційних комплексів 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 сержант ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03 травня 2025 року №129 його виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

За результатами проведення службового розслідування складено акт службового розслідування від 19.07.2025.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.07.2025 №6469 про завершення службового розслідування за фактом неналежного виконання службових обов`язків посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 , що призвели до втрати майна встановлено:

"...1. Службове розслідування вважати завершеним.

2. Відповідно до статті 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" притягнути до повної матеріальної відповідальності сержанта ОСОБА_1 за шкоду, завдану державі в розмірі 508 084 гривні 95 копійок (п`ятсот вісім тисяч вісімдесят чотири гривні дев`яносто п`ять копійок)...

3. Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 на виконання вимог "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та статті 13 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" згідно цього наказу занести до книги нестач військової частини НОМЕР_1 вартість шкоди, завданої державі в розмірі 508 084 гривні 95 копійок (п`ятсот вісім тисяч вісімдесят чотири гривні дев`яносто п`ять копійок) стосовно сержанта ОСОБА_1 ...

4. Помічнику командира частини з правової роботи - начальнику юридичною служби військової частини НОМЕР_1 :

4.1.Повідомити та направити копію матеріалів службового розслідування у зв`язку із можливою наявністю ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 410 Кримінального Кодексу України до Державного бюро розслідувань за територіальною підслідністю.

4.2. …….

5. Контроль за виконанням наказу покласти на начальника озброєння - заступника начальника логістики військової частини НОМЕР_1 …".

Суть позовних вимог зводиться до оскарження процедурних порушень, які є підставами для скасування пункту 3 про притягнення до матеріальної відповідальності.

Оскільки оскаржується саме пункт про притягнення до матеріальної відповідальності, норми Дисциплінарного статуту (зокрема, стаття 88, на яку посилається військова частина та суд) не застосовуються.

Притягнення до матеріальної відповідальності регулюється виключно Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців...» № 160-IX та Положенням про матеріальну відповідальність.

В такому випадку, слід чітко розмежовувати два абсолютно різних види юридичної відповідальності: дисциплінарну та матеріальну, які мають різну правову природу, самостійні підстави та регулюються окремими законами.

Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» № 160-IX є спеціальним нормативно-правовим актом, який всебічно регулює підстави, умови, порядок та строки притягнення військовослужбовців саме до матеріальної відповідальності.

Згідно з принципами права, за наявності спеціального закону (Закону № 160-IX), загальні норми інших статутів чи кодексів, які регулюють інші правовідносини (дисциплінарні), застосуванню не підлягають.

Помилковість посилання на статтю 88 Дисциплінарного статуту ЗСУ полягає в тому, що стаття 88 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначає строки та порядок накладення дисциплінарних стягнень (таких як догана, сувора догана, пониження у званні тощо).

В свою чергу, матеріальна відповідальність не є дисциплінарним стягненням.

Вичерпний перелік дисциплінарних стягнень наведено у відповідних статтях Дисциплінарного статуту, і притягнення до матеріальної відповідальності (відшкодування збитків) туди не входить.

Тому посилання військової частини або суду першої інстанції на ст. 88 Дисциплінарного статуту є неправильним застосуванням норм матеріального права, що є прямою підставою для скасування судового рішення / оскаржуваного пункту наказу.

Щодо процедурних порушення за Законом № 160-IX

Оскільки діє виключно Закон № 160-IX, процедура притягнення (яка оскаржується) мала чітко відповідати його вимогам, зокрема щодо обов`язкового проведення службового розслідування з дотриманням прав військовослужбовця на надання пояснень, а також з дотриманням строків: наказ про притягнення до матеріальної відповідальності має бути виданий у строки, визначені саме Законом № 160-IX (як правило, це 1 місяць з дня закінчення службового розслідування), а не Дисциплінарним статутом.

Досліджуючи спірний пункт наказу, встановлено, що цей пункт наказу містить грубі правові помилки та внутрішні суперечності, а саме, командування військової частини фактично підмінило поняття, поєднавши в одному пункті суто облікову дію (занесення до книги нестач) та процедуру стягнення, при цьому повністю порушивши вимоги закону.

Відповідно до матеріалів справи встановлено, що військова частина посилається на статтю 13 Закону № 160-IX, яка чітко регламентує порядок стягнення шкоди.

Проте, цей пункт наказу прямо її порушує, а саме, обмеження суми стягнення наказом: згідно з ч. 1 ст. 13 Закону, якщо розмір шкоди не перевищує 15 прожиткових мінімумів (у 2026 році це близько 45 000 грн), вона стягується за наказом командира.

При цьому, частина 3 статті 13 чітко зазначає, якщо розмір шкоди перевищує 15 прожиткових мінімумів, стягнення здійснюється виключно шляхом пред`явлення позову до суду.

Сума у спірному наказі становить 508 084,95 грн, що в рази перевищує ліміт для одноосібного рішення командира.

Командир не мав права цим наказом покладати на позивача матеріальну відповідальність на таку суму — він був зобов`язаний звернутися з позовом до суду.

Крім того, колегія суддів зазначає про безпідставне посилання на Наказ МОУ № 260, оскільки Порядок № 260 регулює виплату щомісячного грошового забезпечення.

Отже, посилання на нього в контексті занесення суми до книги нестач та притягнення до відповідальності є правовим нонсенсом.

Наказ № 260 не є підставою для визначення вини чи встановлення факту заподіяння шкоди.

Крім того, встановлено, що за змістом оскарженого пункту наказом передбачається "занести до книги нестач вартість шкоди... стосовно сержанта".

У зв`язку з зазначеним, колегія суддів звертає увагу, що занесення до книги нестач — це суто внутрішній бухгалтерський (оперативний) облік збитків установи, який регулюється Порядком ведення обліку нестач (Наказ МОУ № 340).

Таким чином, сам по собі запис у книзі нестач не може бути правовою підставою для виникнення у військовослужбовця обов`язку сплатити кошти, якщо немає законного рішення суду або правомірного наказу про притягнення до відповідальності.

Враховуючи те, що спірний пункт наказу фактично покладає на сержанта ОСОБА_1 обов`язок відшкодувати 508 084,95 грн через механізм занесення до книги нестач, а також враховуючи процедурне порушення, оскільки сума перевищує 15 прожиткових мінімумів, командир вийшов за межі своїх повноважень, видавши такий наказ замість звернення до суду, висновком суду апеляційної інстанції є доведеність протиправності пункту 3 наказу №6469 від 22.07.2025 року, який є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий із порушенням ч. 3 ст. 13 Закону України № 160-IX.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що внаслідок неповного з`ясування обставин та порушення норм матеріального права, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення про відмову у задоволенні позову дійшов помилкових висновків, а отже апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 в адміністративній справі №160/1694/26 скасувати та прийняти у справі нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 "Про результати службового розслідування" від 22.07.2025 року №6469.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 01 вересня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 04 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Л.А. Божко

суддя Ю. В. Дурасова