Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №520/1282/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 р. Справа № 520/1282/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 30.06.26 по справі № 520/1282/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі по тексту – відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5 % з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частини НОМЕР_1 ) повернути ОСОБА_1 надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність дій відповідача, що полягають у невиплаті на користь позивача грошової компенсації, передбаченої «Порядком виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), у розмірі 19237,17 грн, при виплаті коштів на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25, що порушує законні інтереси позивача.

Враховуючи те, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, та одночасно із виплатою грошового забезпечення здійснюється виплата грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, чого, в свою чергу, відповідачем при виконанні рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25 здійснено не було, стверджував про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань та наявність підстав для задоволення позову.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 по справі № 520/1282/26 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5 % з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частини НОМЕР_1 ) повернути ОСОБА_1 надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 по справі № 520/1282/26 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував про відсутність підстав для компенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, оскільки виплати за рішенням суду звільненому співробітнику ДСНС включаються до загального місячного (річного) оподаткування доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб без урахування положень пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також військовим збором на загальних підставах.

Переконував, що здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25, відповідач діяв у межах чинного законодавства при відрахуванні з належної до виплати позивачу суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а тому, вважав позовні вимоги такими, що не відповідають приписам ПК України та не підлягають задоволенню.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.07.2020 № 464-ОС ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2020.

ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частини НОМЕР_1 ) на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25 здійснило нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2016 року по день фактичної виплати 25.02.2025 на загальну суму 106 873,14 грн, що підтверджується розрахунком.

Проте виплату грошового забезпечення відповідач здійснив на суму 82 292,31 грн, що підтверджується випискою по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Згідно з розрахунком грошового забезпечення, відповідач здійснив виплату грошового забезпечення з утриманням з нарахованої суми військового збору за ставкою 5% ( 5 343,66 грн від 106 873,14 грн) та з відрахуванням ПДФО за ставкою 18% (19 237, 17 грн від 106 873,14 грн) від нарахованого доходу.

Відтак, виплату грошового забезпечення відповідач провів без рівноцінної компенсації втрат доходів при проведенні доплати грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб, а також відповідач протиправно оподаткував військовим збором нараховане грошове забезпечення військовослужбовця у розмірі 5 % від нарахованого доходу.

Позивач та представник позивача вважає, що при належному виконанні відповідачем своїх зобов`язань та виплаті позивачу грошового забезпечення у повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена йому одночасно з виплатою грошового забезпечення на виконання рішення суду у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та наявності у позивача права на отримання такої компенсації, як військовослужбовцем, відповідно до приписів Порядку № 44 та Податкового кодексу України, яка протиправно не виплачена відповідачем.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5 % з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25, суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку має застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка відповідно до Податкового кодексу України, однак відповідач протиправно утримав військовий збір у розмірі 5% з суми, виплаченого грошового забезпечення та безпідставно надмірно утримав 3,5% військового збору з виплаченого грошового забезпечення позивача.

Як наслідок, з метою ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних відносинах, суд вважав за необхідне зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25 та повернути ОСОБА_1 надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначені Порядком № 44.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Приписами пунктів 4, 5 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

З системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25, відповідач виплатив позивачу суму заборгованості грошового забезпечення 82292,31 грн, утримав ПДФО 19237,17 грн та військовий збір 5343,66 грн (5%), що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою (а. с. 10). Тобто, загальна сума коштів, нарахованих позивачу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25 становить 106873,14 грн (82292,31 грн + 5343,66 грн + 19237,17 грн).

Враховуючи, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25, встановлено несвоєчасну виплату відповідачем у повному обсязі грошового забезпечення позивачу, ОСОБА_1 не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 825/761/17, від 29.07.2020 у справі № 814/142/17 та від 08.02.2023 у справі № 420/9834/22.

Таким чином, у відповідача наявний обов`язок з виплати позивачу грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з індексації грошового забезпечення.

Доводи апелянта щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації у зв`язку з тим, що виплати за рішенням суду звільненому співробітнику ДСНС включаються до загального місячного (річного) оподаткування доходу як інший дохід, є необґрунтованими, оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов`язань та своєчасній виплаті позивачу грошового забезпечення у належному розмірі при звільненні зі служби в ДСНС, грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена ОСОБА_1 одночасно з виплатою йому грошового забезпечення.

Вказана правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 825/761/17.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримані з грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25.

Щодо утримання відповідачем військового збору у розмірі 5343,66 грн (5%) з виплаченого позивачу на виконання рішення суду у справі № 520/9932/25 грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Як слідує з підпункту 163.1.1 пункту 163.1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Так, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" № 4015-IX від 10.10.2024 (набрав чинності 01.12.2024) збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

При цьому, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні" № 4113 від 04.12.2024 (далі - Закон № 4113) уточнено перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4113 зміни до пунктів 16-1 і 25 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України застосовуються з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX (далі - Закон № 4015-IX).

З огляду на те, що Закон № 4015-IX набрав чинності 01.12.2024, то зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України внесені Законом № 4113 щодо ставки військового збору у розмірі 1,5 відсотка застосовуються з 01.12.2024.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4015-ІХ встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення суду у справі № 520/9932/25 відповідач виплатив позивачу заборгованість грошового забезпечення за період з січня 2016 по день фактичної виплати 25.02.2025 з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5% (5343,66 грн від 106873,14 грн).

Однак, до такого доходу позивача, в силу вищенаведених положень Податкового кодексу України, має застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка, що складає 1603,10 грн, а не 5 % (5343,66 грн), як здійснено відповідачем.

Отже, утримання відповідачем при виконанні рішення суду по справі № 520/9932/25 з нарахованого позивачу грошового забезпечення (106873,14 грн) суми військового збору у розмірі 3740,56 грн (3,5 %), є протиправним.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) щодо надмірно утриманого військового збору у розмірі 3740,56 грн. з виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 , виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведені висновки, колегія суддів вважає, що відповідачем не було доведено правомірність оскаржуваних дій, що є предметом оскарження у даній справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що позивач має право на грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 19237,17 грн та військового збору у розмірі 3740,56 грн, що утримані з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25, існує лише один вид правомірної поведінки ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) - нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25 та повернути ОСОБА_1 надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 520/9932/25.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків на підставі встановлених фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 по справі № 520/1282/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій