Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №520/14272/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 р. Справа № 520/14272/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., м. Харків, повний текст складено 10.06.26 у справі № 520/14272/26

за позовом ОСОБА_1

до 15-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до 15-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (далі також – відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність 15 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Донецькій області, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 21.11.2013 до 30.11.2015 (включно), індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2020 року та грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, за період з 21.11.2013 по день фактичної виплати 18.05.2026 рік на суму 164089,99 грн. у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159);

- зобов`язати 15 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління ДСНС України у Донецькій області здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 21.11.2013 до 30.11.2015 (включно), індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2020 року та грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, за період з 21.11.2013р. по день фактичної виплати 18.05.2026 рік на суму 164089,99 грн у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050- ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити частини грошового забезпечення.

На виконання вимог зазначеної ухвали позивач подав заяву, в якій зазначив, що ним не пропущено строк звернення до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 позовну заяву - повернуто позивачу.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу від 10.06.2026, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, із посиланням на практику Верховного Суду у зазначеній категорії справ, зазначає, що компенсація втрати частини доходів у разі порушення строків виплати страхових виплат пов`язана з фактичною виплатою заборгованості за відповідний місяць. В даному випадку фактична виплата заборгованості відбулася 18.05.2026. Таким чином, саме з дати виплати позивачу належного грошового забезпечення (18.05.2026) позивач був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов`язано початок перебігу строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Також позивач зауважує, що суд першої інстанції фактично створив нову процесуальну підставу для повернення позову — "незаявлення всіх можливих вимог одночасно", яка відсутня у КАС України. Такий підхід суперечить принципам диспозитивності, правової визначеності та гарантіям доступу до правосуддя. Встановлення судом штучних бар`єрів (вимога об`єднувати позови під загрозою звинувачення у "зловживанні") порушує право на справедливий суд. У разі заявлення таких вимог у справі № 200/6497/25 вони підлягали б відмові як передчасні. Верховний Суд неодноразово зазначав, що компенсація втрати частини доходів підлягає виплаті лише після фактичної виплати основного доходу. Відповідно до принципу диспозитивності, саме позивач визначає предмет та підстави позову. Суд не наділений повноваженнями зобов`язувати особу об`єднувати різні вимоги в одному позові. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на той факт, що не одночасне заявлення вимог по оплаті праці, в тому числі, й при звільненні, штучно не збільшує період, за який можливе стягнення спірних сум із роботодавця (в контексті компенсації втрати частини доходу) і в цьому разі не може розглядатися як зловживання правами.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції зауважив, що позивач, звертаючись до суду після свого звільнення, вважав, що відповідач не виплатив всю суму, яка належала при звільненні. При цьому позивач мав розуміти, що він, звертаючись до суду перший раз з вимогою по оплаті праці, має право й на компенсацію втрати частини доходу, а тому, добросовісно користуючись своїм правами, мав би заявити одночасно всі вимоги: як по оплаті праці, так і по вимогам щодо компенсації втрати частини доходу ще при першому зверненні до суду. Не одночасне заявлення вимог по оплаті праці, в тому числі й при звільненні, штучно збільшує період, за який можливе стягнення спірних сум із роботодавця, і в цьому разі може розглядатися як зловживання правами.

Отже, в даному випадку суд уважав за доцільне зобов`язати позивача надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.

На виконання вимог зазначеної ухвали позивач подав заяву, в якій зазначив, що ним не пропущено строк звернення до суду.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач під час проходження служби, отримуючи грошове забезпечення щомісяця, мав знати про порушення своїх прав щодо невиплати всієї суми такого забезпечення, у тому числі, й компенсації втрати частини доходу, яка заявлена у позові. На момент звернення позивача до суду, а саме: 01.06.2026 з позовом про виплату компенсацію втрати частини доходу за період з 21.11.2013 по день фактичної виплати 18.05.2026, в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а тому до спірних правовідносин застосовуються строки, встановлені ст. 233 КЗпП України (в редакції від 01.07.2022) - три місяці з дати, коли позивач знав або повинен був знати про порушення свого права на оплату праці. Ураховуючи зміну редакції ст. 233 КЗпП України та дію карантину до 30.06.2023, позивач мав право звернутися до суду протягом трьох місяців з дати закінчення карантину в Україні, пов`язаного з COVID-19, тобто до 30.09.2023 з тими позовними вимогами, право на які в нього виникло до вказаного часу. Судом установлено, що позивач звертався до суду за захистом своїх прав на оплату праці справа № 200/6497/25 - щодо індексації грошового забезпечення та перерахунку грошового забезпечення. На переконання суду, не одночасне заявлення вимог по оплаті праці, в тому числі, й при звільненні, штучно збільшує період, за який можливе стягнення спірних сум із роботодавця (в контексті компенсації втрати частини доходу) і в цьому разі може розглядатися як зловживання правами. Суд також зауважив, що позивач мав розуміти, що він, звертаючись до суду з вимогами по оплаті праці, може мати право й на компенсацію частини втрати доходу, а тому, добросовісно користуючись своїм правами, мав би заявити одночасно всі вимоги: як по оплаті праці, так і вимоги щодо компенсації втрати частини доходу ще при першому зверненні до суду. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача було достатньо часу для звернення до суду із своїми вимогами по компенсацію частини втрати доходу - як щомісяця при отриманні грошового забезпечення, так і одразу після звільнення, натомість позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду не повідомив.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 2 КАС визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

За приписами статті 9 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, офіційного з`ясування всіх обставин справи.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, форма та зміст якої визначаються статтею 160 КАС.

Частиною першою статті 160 КАС визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з частиною першою статті 169 КАС суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною другою статті 169 КАС визначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених ч. 2 ст. 123 кодексу.

Разом із тим, колегія суддів зауважує, що відповідно до вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, оскільки нормами КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у справах про стягнення належної військовослужбовцю грошового забезпечення у разі порушення законодавства про оплату праці, колегія суддів уважає застосовними до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-ІХ) внесені зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Колегією суддів установлено, що з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 01.06.2026, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року.

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Тому, з огляду на вище перелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів уважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною.

У свою чергу, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

За приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, обов`язковою умовою для виплати компенсації втрати частини доходу є несвоєчасне нарахування та виплата основної суми заборгованості.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Як убачається з даних Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі № 200/6497/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2026, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, 15 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність 15 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Донецькій області стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 21.11.2013 до 30.11.2015 (включно), обчислену із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - листопад 2013 року та з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця - січень 2008 року для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано 15 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 21.11.2013 до 30.11.2015 (включно) індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - листопад 2013 року та з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця - січень 2008 року для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність 15 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2020 року, передбаченої абзацами 4-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 року № 1078.

Зобов`язано 15 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2020 року із врахуванням абзаців 4-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 року № 1078 в щомісячному розмірі 4098,31 грн.

Визнано протиправною бездіяльність 15 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, в тому числі премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та 2023 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з відповідними додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язано 15 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області провести ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, в тому числі премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та 2023 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, шляхом урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з відповідними додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та виплатити йому їх недоотримані частини.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

На виконання рішення у справі № 200/6497/25 відповідачем нараховано належні позивачу суми, які виплачено 18.05.2026.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням приписів статті 4 Закону № 2050-ІІІ та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.05.2025 по справі № 160/672/24, за наявності права на виплату суми компенсації за несвоєчасне виплачене грошове забезпечення у належному розмірі, така виплата мала провадитися відповідачем також 18.05.2026.

Отже, саме з моменту здійснення відповідачем 18.05.2026 відповідної виплати, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі № 200/6497/25, позивач був обізнаний про не виплату суми компенсації за несвоєчасне виплачене грошове забезпечення у належному розмірі.

З огляду на викладене, з 18.05.2026 розпочався перебіг, установленого частиною першою статті 233 КЗпП України строку для звернення позивача до суду з заявленими ним позовними вимогами.

Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 09.04.2026 у справі № 120/15898/23.

Ураховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом у цій справі 01.06.2026, тобто менше ніж через місяць, ним дотримано строк звернення до суду з цим позовом.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо того, що враховуючи зміну редакції статті 233 КЗпП України та дію карантину до 30.06.2023, позивач мав право звернутися до суду протягом трьох місяців з дати закінчення карантину в Україні, пов`язаного з COVID-19, тобто до 30.09.2023, є хибним.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивач мав розуміти, що він, звертаючись до суду з вимогами по оплаті праці, може мати право й на компенсацію частини втрати доходу, а тому, добросовісно користуючись своїм правами, мав би заявити одночасно всі вимоги: як по оплаті праці, так і вимоги щодо компенсації втрати частини доходу ще при першому зверненні до суду, колегія суддів також уважає безпідставними, оскільки вони суперечать усталеній практиці Верховного Суду, згідно з якою право на компенсацію втрати частини доходів виникає після нарахування та виплати суми основного боргу (грошового забезпечення) на виконання рішення суду.

Отже, звернення позивача до суду з цим позовом після здійснення відповідачем фактичної виплати спірної суми свідчить про дотримання процесуального порядку та виключає ознаки зловживання правами чи штучного збільшення періоду стягнення.

Натомість із урахуванням правової природи компенсації, заявлення вимоги про її нарахування одночасно з вимогою про перерахунок грошового забезпечення є процесуально передчасним. Оскільки право на компенсацію виникає виключно після фактичного нарахування та виплати суми основного боргу, на момент звернення до суду з первинним позовом відсутній факт порушення права на таку виплату, сума основного боргу не нарахована та не виплачена, а період прострочення не є визначеним.

Посилання суду першої інстанції на участь органів ДСНС у ліквідації наслідків збройної агресії РФ не є юридичним критерієм для обмеження права особи на судовий захист та не передбачене жодною нормою процесуального права як підстава для повернення позовної заяви.

Запровадження воєнного стану або особливий статус відповідача (ДСНС) не може бути підставою для обмеження конституційного права особи на судовий захист. КАС України не містить норм, які дозволяють суду звужувати процесуальні права позивача або створювати особливі преференції для відповідачів – суб`єктів владних повноважень залежно від їхньої сфери діяльності під час війни. Навпаки, тягар доказування покладено на орган влади.

Відтак, оскільки за обставинами даної справи позивач звернувся до суду з позовом у межах строку, суд першої інстанції помилково залишив позовну заяву без руху з підстав пропуску такого строку позивачем, а тому прийнята у подальшому ухвала про повернення позовної заяви з підстав неусунення недоліків позовної заяви також є помилковою.

За наведеного правового регулювання та обставин справи суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню в справі.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів приймаються в якості належних.

За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, а справа – направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 у справі № 520/14272/26 - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до 15-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц