Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №520/11595/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 р. Справа № 520/11595/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В.) від 09.07.2026 по справі № 520/11595/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування до страхового (загального) стажу роботи ОСОБА_1 при призначенні пенсії періоди роботи з 01.01.1992 року по 03.03.1997 рік в районі Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі на пільгових умовах, тобто один рік роботи за один рік 6 місяців.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 року по 03.03.1997 року в районі Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі (місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі), за один рік та шість місяців.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 з 29.12.2025 року перерахунок пенсії за віком з урахуванням періоду роботи з 01.01.1992 року по 03.03.1997 рік в районі Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців, враховуючи фактично виплачені кошти.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних відносин, натомість припустився надмірного формалізму взагалі не розмежувавши поняття «право на зарахування стажу» та «право на його пільгове обчислення». При цьому суд послався на правову позицію Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 160/20914/21 та зазначив, що «підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні». Проте суд першої інстанції повністю залишив поза увагою ту обставину, що Відповідач - ГУ ПФУ в Харківській області взагалі не зарахував (повністю виключив) спірний період роботи Позивача з 01.01.1992 року по 03.03.1997 рік на Архангельській ТЕЦ до його страхового (загального) стажу. На момент набуття Позивачем цього стажу (1992–1997 рр.) діяла Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаття 6 якої гарантувала взаємне визнання країнами загального трудового стажу. Цей стаж є «набутим правом» Позивача у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і держава в особі ПФУ не може анулювати його заднім числом. Відмовивши у задоволенні позову лише з мотивів відсутності підстав для зарахування спірного періоду роботи у пільговому обчисленні, суд першої інстанції залишив поза увагою, що цей самий період підтверджений записами трудової книжки та підлягає зарахуванню до загального трудового (страхового) стажу. За таких обставин суд мав застосувати ч. 2 ст. 9 КАС та вийти за межі позовних вимог, оскільки лише такий спосіб захисту забезпечував ефективне поновлення порушеного права позивача і виключав необхідність його повторного звернення до суду з новим позовом щодо того самого періоду роботи.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 08.01.2026 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся з заявою до Індустріального об`єднання управління ПФУ м. Харкова щодо призначення йому пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ним наданий необхідний пакет документів.

Рішенням Індустріального об`єднання управління ПФУ м. Харкова від 19.01.2026 року № 204650028975 позивачу призначено пенсію за віком. При цьому зазначено, що страховий стаж складає 34 роки 8 місяців 20 днів.

Однак, не було зараховано до страхового стажу період трудової діяльності з 01.01.1992 року по 03.03.1997 року в Архангельській ТЕЦ на території росії.

В зв`язку з цим адвокатом на адресу ГУ ПФУ в Харківській області було спрямовано адвокатський запит з проханням повідомити причини не зарахування до страхового стажу періоди трудової діяльності, внесені до трудової книжки ОСОБА_1 , з 01.01.1992 року по 03.03.1997 року в Архангельській ТЕЦ на території росії.

Відповіддю № 2000-0305-8/39927 від 09.03.2026 року ГУ ПФУ в Харківській області адвокату було повідомлено наступне: Додатково повідомляємо, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 року № 639 дію Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 року, припинено. У зв`язку з цим період трудової діяльності з 01.01.1992 року по 03.03.1997 року в Архангельській ТЕЦ на території Росії не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 . Стаж зараховано по 31.12.2025 року.

Крім того, 20.03.2026 року позивачем на адресу ГУ ПФУ в Харківській області було направлено заяву якою він просив: Прийняти рішення яким зарахувати йому, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ), періоди роботи з 01.01.1992 року по 03.03.1997 року до страхового стажу.

Також просив зарахувати до стажу роботи цей період роботи з 01.01.1992 року по 03.03.1997 року в районі Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців. Оскільки факт роботи ОСОБА_1 в районах Крайньої Півночі підтверджується записами в трудовій книжці, то спірні періоди роботи в районах Крайньої Півночі підлягають пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік шість місяців.

Відповіддю № 25086-21217/Д-03/8-2000/26 від 15.04.2026 року № ГУ ПФУ в Харківській області йому було повідомлено наступне: згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 року № 639 дію Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 року, припинено. У зв`язку з цим період трудової діяльності з 01.01.1992 року по 03.03.1997 року на Архангельській ТЕЦ на території Росії не зараховано до страхового стажу. Пенсію позивачу обчислено при загальному страховому стажі 34 роки 9 місяців 20 днів. Стаж зараховано по 31.12.2025. Пенсію обчислено відповідно до діючого законодавства. У разі виникнення незгоди з вищезазначеним, позивач має право на оскарження відповідно до законодавства.

Не погоджуючись з протиправними діями відповідача щодо незарахування до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 03.03.1997 , позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Законом № 1058-IV не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон № 1058-IV).

За приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі по тексту – Закон № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (п. «а» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ).

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту – Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.

Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 , зокрема працював:

- у період з 14.04.1987 по 03.03.1997 на Архангельській ТЕЦ (записи 1-9 трудової книжки).

Доказів на підтвердження недостовірності записів в трудовій книжці позивачки щодо спірного періоду відповідачем суду не надано.

Отже, документами, які додані позивачем до заяви про призначення пенсії, зокрема трудовою книжкою серії НОМЕР_2 підтверджується його робота у період з 01.01.1991 по 03.03.1997 на території російської федерації.

Відповідач відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду з 01.01.1991 по 03.03.1997 на території російської федерації, посилався на те, що згідно з постановою КМУ №639 дію угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" від 13.03.1992 року, припинено.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058 якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн (далі - Угода від 14.01.1993), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.

Статтею 7 Угоди від 14.01.1993 встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Міжнародним договором з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода від 13.03.1992).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди від 13.03.1992).

Статтею 6 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно зі статтею 11 Угоди від 13.03.1992 необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Таким чином, положення вказаних Угод розповсюджуються на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу для призначення пенсій, та передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди та стаж набутий на території колишнього СРСР, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Разом з тим, 23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві.

Зазначена вище постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року.

Постановою КМУ від 24 червня 2023 р. № 639 постановлено: Припинити дію Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14 січня 1993 р. в м. Москві.

Постанова набрала чинності 27.06.2023.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Вихід України з Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн та з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не може бути підставою для відмови у зарахуванні особі до стажу періодів її роботи на території будь-якої з держав-учасниць у період дії відповідних Угод, учасником яких на той період була Україна.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 та постановою від 24.06.2023 №639 Україна, як держава-учасниця Угод виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн. Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.07.2025 у справі № 420/34524/23.

Згідно вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Відповідно до правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі № 555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі № 646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17, положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

При цьому, згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Зміст зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.

Суд відмічає, що на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказана вище Угода була чинною для України, відтак підлягає застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на те, що стаття 6 Угоди від 13.03.1992 передбачає, що для встановлення права на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою, суд приходить до висновку, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії у останнього були наявні усі підстави для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.1992 по 03.03.1997 на території російської федерації, а тому, з огляду на викладене, відповідачем протиправно не зараховано до стажу позивача вказані періоди.

Колегія суддів частково приймає доводи апеляційної скарги позивача в якості належних, з огляду на те, що фактично позивачем заявлялись вимоги не лише щодо пільгового зарахування періодів роботи в районах Крайньої Півночі, але і вимоги про зарахування періоду роботи до загального (страхового) стажу. Крім того, відповідач відмовляючи в зарахуванні спірних періодів відмовляє саме в зарахуванні періоду роботи з 01.01.1992 по 03.03.1997 до загального страхового стажу, а не у пільговому обрахунку.

Щодо заявлених вимог позивача про пільгове зарахування при призначенні пенсії періодів роботи з 01.01.1992 року по 03.03.1997 рік в районі Крайньої Півночі, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 5 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.

Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, встановлено Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» та від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967 № 530/П-28.

Відповідно до пункту 3 постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.03.1960 року - за 1 рік і 6 місяців при нарахуванні стажу для отримання пенсії за віком та по інвалідності.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року № 1029, до якого включена Магаданська область.

Згідно зі ст.3 Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районі, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи російської федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюються за нормами законодавства російської федерації. Порядок відшкодування витрат на виплату зазначених вище пенсій регулюються спеціальною Угодою між компетентними органами Сторін. Відшкодування витрат у відповідності із пунктом 1 цієї статті здійснюється до виникнення права на пенсійне забезпечення згідно законодавства України (з врахуванням Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992).

Тобто, вказана Тимчасова угода надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.

Стаття 1 Угоди про гарантії прав громадян держав — учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 закріплює принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 Угоди від 13.03.1992 також передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 передбачено, що при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи російської федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства російської федерації.

Так, Верховний Суд у справах № 302/662/17-а, № 263/13671/16-а, № 352/1612/15а (2а/352/70/15), № 348/2208/16-а, № 265/6105/16-а дійшов висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Колегія суддів зауважує, що такі висновки Верховного Суду сформовані у правовідносинах, які стосувались обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі за періоди такої роботи до 01.01.1991.

Водночас у справі, яка розглядається, спір виник щодо пільгового обчислення (з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу) трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та Законом № 1058-IV не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991.

Не йдеться про пільгове обчислення такого стажу й в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Тимчасовій угоді між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 та затвердженому відповідно до Тимчасової угоди Порядку переведення і виплати пенсій (постанова правління Пенсійного фонду України від 07.08.1996 № 10-3).

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивачки після 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 676/7065/14-а, від 30.05.2019 у справі № 348/2974/14-а та від 14.03.2023 у справі № 160/20914/21.

За цим, доводи апеляційної скарги позивача є частково обґрунтованими.

Інші аргументи, зазначені сторонами по справі, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, рішення скасувати прийнявши нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі 440/3005/19.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн., а при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1597,44 грн.

З огляду на скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Харківській області у загальному розмірі 2662,4 грн.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 по справі № 520/11595/26 - скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування до страхового (загального) стажу роботи ОСОБА_1 при призначенні пенсії періоди роботи з 01.01.1992 року по 03.03.1997 рік на території російської федерації.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 року по 03.03.1997 року на території російської федерації та здійснити перерахунок пенсії з 29.12.2025 з урахуванням періоду роботи з 01.01.1992 по 03.03.1997 на території російської федерації, врахувавши раніше виплачену пенсію.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в загальному розмірі 2662,4 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло