Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №480/10353/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 р. Справа № 480/10353/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2026, головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек, м. Суми, повний текст складено 23.02.26 у справі № 480/10353/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі за текстом також – відповідач, Військової частини НОМЕР_1 ), у якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України та дії Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні відповідного грошового розрахунку під час звільнення з військової служби за станом здоров`я у відставку, виходячи із належного грошового забезпечення, із врахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України та Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України виплатити компенсацію за не використану основну відпустку за 2024 рік тривалістю 30 діб в розмірі 20701,80 гривень;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України та Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України виплатити грошову допомогу для оздоровлення за 2021 рік -11017,17 гривень, за 2022 рік - 10417,13 гривень, за 2023 рік - 21090,00 гривень, за 2024 рік - 20701,80 гривень загалом у розмірі 63226,10 гривень;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України та Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України виплатити компенсацію за не використану додаткову відпустку, яка надається учасникам бойових дій, за 2024 рік тривалістю 14 діб в розмірі 9660,84 гривень;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України та Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021, за 2022, за 2023, за 2024 роки у розмірі 62105, 40 гривень;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України та Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» в розмірі 37585,00 гривень;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України та Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України виплатити не сплачене грошове забезпечення за період з 01 січня по 02 березня 2023 року в розмірі 41403,60 гривень;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України та Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України донарахувати додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень пропорційно часу перебування на лікуванні впродовж періоду з 14.08.2023 по 29.12.2023, за наслідками отриманої 11.05.2022 акубаротравми, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового складу і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні повного розрахунку під час звільнення з військової служби.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік тривалістю 30 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, обрахованого відповідно до абз. 2 п.6 розділу XXIII Порядку №260.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за січень 2024 року із урахуванням надбавки за вислугу років та з урахуванням раніше виплачених сум

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 донарахувати додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень пропорційно часу перебування на лікуванні впродовж періоду з 14.08.2023 по 29.12.2023, за наслідками отриманої 11.05.2022 акубаротравми, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168, а також щодо зобов`язання виплатити несплачене грошове забезпечення за період з 01 січня по 02 березня 2023 року в розмірі 41403,60 гривень, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наголошує на тому, що дослідивши матеріали справи та надані докази, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 14.08.2023 по 29.12.2023 не у зв`язку із пораненням, отриманим 11.05.2022, а отже, не має права на отримання відповідної додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, за Постановою № 168. Також указує на неврахування того, що після проходження стаціонарного лікування у період з 14.08.2023 по 29.12.2023, по дату проведення звільнення з військової служби у березні 2024 року, позивач перебував на військовій службі, а отже, після прибуття з лікування до військової частини військове командування мало видати наказ про повернення військовослужбовця з лікування та зарахування на всі види забезпечення (грошового, речового, продовольчого), а тому суд першої інстанції, посилаючись у рішенні на перебування позивача у розпорядженні командира з 21.03.2023 і до дня звільнення 02.03.2024 з військової служби у відставку, не дослідив дії військового командування та не надав належної оцінки бездіяльності військового командування щодо перебування ОСОБА_1 впродовж зазначеного періоду в розпорядженні командира, так як після закінчення лікування позивач фактично продовжував службу в Збройних Силах України.

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, указує на неврахування судом першої інстанції того, що з огляду на перебування позивача у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_2 понад два місяці позивач права на компенсацію невикористаної відпустки за 2024 не набув; ОСОБА_1 у 2024 році у відпустку не вибував, рапорт на отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік не писав та, відповідно, права на отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік не набув; з огляду на перебування позивача у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_2 понад два місяці позивачу було виплачене грошове забезпечення у розмірі, передбаченому п. 5 розділу XXVIII «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам». Просить урахувати, що про виконання відповідачем обов`язку щодо сплати грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 02.03.2024 свідчить довідка про розміри грошового забезпечення громадянина ОСОБА_1 за період з 23.01.2023 по 02.03.2024 від 13.12.2024 за № 5933.

За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач 13.03.2019 уклав з Міністерством оборони України в особі командира НОМЕР_3 окремої мотопіхотної бригади (Військова частина НОМЕР_1 ) контракт про проходження громадянами України військової служби та виконував обов`язок військової служби у складі Військової частини НОМЕР_1 .

11.05.2022 позивач отримав бойове травмування під час виконання бойового завдання, діагноз – акубаротравма, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) старшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , від 13.07.2022 за №4363.

З 14.08.2023 по 29.12.2023 ОСОБА_1 проходив лікування КП «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» з діагнозом посттравматичний стресовий розлад з різко вираженими стійкими тривалими клінічними розладами. На підтвердження періоду і підстав лікування ОСОБА_1 надав виписку № 2788 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, виданої КП «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення».

З матеріалів справи встановлено, що позивач був переведений зі складу Військової частини НОМЕР_1 Наказом командира (по особовому складу) від 17.01.2023 № 9-РС.

Наказом командира Військової частина НОМЕР_2 (по стройовій частині) №23 від 23.01.2023 позивач призначений на посаду стрільця-санітара до Військової частини НОМЕР_2 .

За рішенням військово-лікарської комісії КП «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» від 12.10.2023 ОСОБА_2 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку (свідоцтво про хворобу №64 від 12.10.2023).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №64 від 02.03.2024 ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15.01.2024 за №6-РС у відставку за п.п. «б» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я, на підставі постанови (висновку) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), виключено з 02.03.2024 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та знято з усіх видів забезпечення, встановлено провести виплати ОСОБА_1 належні при звільненні суми.

Вважаючи, що відповідачем під час проведення остаточного розрахунку при звільненні безпідставно не виплачено йому компенсацію невикористаної основної відпустки за 2024 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік, 2022 рік, за 2023 рік, за 2024 рік, компенсацію додаткової відпустки за 2024 рік, як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, 2022 рік, за 2023 рік, за 2024 рік, одноразової допомоги при звільненні, грошове забезпечення за період перебування у розпорядженні командира військової частини з 01 січня по 02 березня 2023, та додаткову винагороду в розмірі 100000 грн за період з 14.08.2023 по 29.12.2023, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України протиправно відмовлено ОСОБА_1 у проведенні повного розрахунку під час звільнення з військової служби.

Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 донарахувати додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень пропорційно часу перебування на лікуванні впродовж періоду з 14.08.2023 по 29.12.2023, за наслідками отриманої 11.05.2022 акубаротравми, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168, а також у частині зобов`язання виплатити несплачене грошове забезпечення за період з 01 січня по 02 березня 2023 року в розмірі 41403,60 гривень, з огляду на їх необґрунтованість.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 17, 46 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом статей 17, 65 Конституції України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції. Тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними ст. 46 Конституції України (абз. 2, 3 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 р. № 12-р/2018).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначається Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Щодо висновків суду першої інстанції в частині задоволення вимог позову про виплату компенсації за невикористану основну відпустку за 2024 рік тривалістю 30 діб та грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік.

Відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення, зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Розділом XXIII Порядку №260 визначено умови та порядок виплати грошової допомоги для оздоровлення.

Так, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення п.1 Порядку № 260).

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату (п. 2 Порядку № 260).

За матеріалами справи позивача було звільнено з військової служби за підпунктом «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я), відтак у 2024 році (рік звільнення) позивач мав право на щорічну основну відпустку в повному обсязі (не з розрахунку 1/12 за відпрацьований місяць).

Отже, оскільки позивач набув право на щорічну основну відпустку у 2024 році та її не використав, відповідно у нього при звільненні виникло право на компенсацію невикористаної відпустки та право на отримання грошової допомоги для оздоровлення, виплата якої відповідно до п.2 розділу XXIII Порядку №260 повинна здійснюватися на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Матеріали справи не містять доказів виплати компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 році та грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік.

Також з матеріалів справи судом установлено, що наказ командира військової частини про виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 від 02.03.2024 за №64 не містить положень про виплату позивачу компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 році тривалістю 30 днів та грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік.

За змістом відзиву на позов та апеляційної скарги право позивача на отримання, зазначених виплат відповідачем заперечується, оскільки ОСОБА_1 на момент виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та протягом всього 2024 року перебував у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_2 , а отже, права на компенсацію невикористаної відпустки за 2024 не набув.

Проте колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зарахування військовослужбовця у розпорядження посадової особи не позбавляє його права на відпустку, таких норм законодавство не містить.

Оскільки відповідач заперечує саме право позивача на отримання компенсації за невикористану щорічну основну відпустку та грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік, колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на неподання позивачем рапорту про виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік. Крім того, згідно з п.2 розділу XXIII Порядку №260 така виплата здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 році тривалістю 30 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Також, ураховуючи, що при обчисленні розміру грошової допомоги для оздоровлення позивачу за 2024 рік підлягають врахуванню зміни вислуги років і норм грошового забезпечення, які отримував позивач за останньою займаною штатною посадою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у цій частині шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, обрахованого відповідно до абз. 2 п.6 розділу XXIII Порядку № 260.

Щодо висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку, яка надається учасникам бойових дій, за 2024 рік, тривалістю 14 діб, колегія суддів зазначає таке.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації та під час дії воєнного стану припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки учасникам бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

В свою чергу, згідно з абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, у рік звільнення, зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18), а також правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22 грудня 2021 року № 640/21771/20.

За матеріалами справи позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_4 від 11.03.2020 (а.с. 21), відповідно має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, тривалістю 14 календарних днів на рік відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».

Відтак, виходячи із викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем не була використана додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2024 рік, він набув права на отримання під час звільнення компенсації за таку відпустку.

Разом з тим судом установлено, що матеріали справи не містять доказів виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2024 році.

Відповідач стверджує, що оскільки ОСОБА_1 на момент виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та протягом всього 2024 року перебував у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_2 , позивач права на компенсацію невикористаної додаткової відпустки учасникам бойових дій за 2024 не набув.

Проте, як вже зазначалося судом вище, зарахування військовослужбовця у розпорядження посадової особи не позбавляє його права ні на відпустку, ні на отримання компенсації у разі невикористання такої відпустки, таких норм законодавство не містить.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Щодо висновків суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити грошове забезпечення за період з 01.01.2024 по 02.03.2024 у розмірі 41403,60 грн, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п.п. 15 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення.

Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абз 24 п. 116).

Пунктом 1 розділу XXVIII Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.

Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, тимчасового виконання обов`язків (але не більше ніж два місяці) за вакантною посадою, перебування під вартою (цілодобовим домашнім арештом) виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.

Пунктом 5 розділу XXVIII Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України.

Із витягу послужного списку старшого солдата ОСОБА_1 , судом установлено, що ОСОБА_1 з 21.03.2023 увільнено від займаних посад і зараховано у розпорядження командира НОМЕР_5 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_6 окремої мотопіхотної бригади ОК « ІНФОРМАЦІЯ_2 », підстава: Наказ Ком.13 ОМПБр №35-рс від 21.03.2023 (а.с. 28).

Отже, з 21.03.2023 і до дня звільнення (02.03.2024) з військової служби у відставку позивач перебував у розпорядженні командира, що спростовує його твердження у позові, про перебування у розпорядженні лише протягом січня – лютого 2024 року.

З огляду на перебування позивача у розпорядженні командира понад два місяці (з 21.03.2023 по 02.03.2024) та відсутність в матеріалах справи доказів перебування позивача протягом січня – лютого 2024 на лікуванні, грошове забезпечення позивача повинно бути обраховано у розмірі, передбаченому п. 5 розділу XXVIII Порядку №260 в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Разом з тим з матеріалів справи судом установлено, що згідно з довідкою про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 23.01.2023 по 02.03.2024 від 13.12.2024 за №5933 за січень 2024 року позивачу нараховано грошове забезпечення в розмірі окладу за військовим званням 600 грн без врахування надбавки за вислугу років; за лютий 2024 позивачу нараховано грошове забезпечення в розмірі окладу за військовим званням 600 грн та надбавки за вислугу років (25%) 150 грн; за березень (2 дні) нараховано грошове забезпечення в розмірі окладу за військовим званням 38,71 грн та надбавки за вислугу років 11,61 грн.

Отже, судом установлено неправильне нарахування відповідачем грошового забезпечення позивачу за січень 2024 року, а саме, без нарахування надбавки за вислугу років.

Відтак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за січень 2024 року з урахуванням надбавки за вислугу років та з урахуванням раніше виплачених сум, а в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що після прибуття з лікування до військової частини військове командування мало видати наказ про повернення військовослужбовця з лікування та зарахування на всі види забезпечення (грошового, речового, продовольчого), оскільки зазначене не є предметом позову у цій справі.

Наказ Ком.13 ОМПБр №35-рс від 21.03.2023 позивачем не оскаржувався, докази його скасування в матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів звертає увагу, що оцінка діям/бездіяльності військового командування щодо перебування ОСОБА_1 впродовж зазначеного періоду в розпорядженні командира, на що посилається позивач в апеляційній скарзі, може бути надана судом саме під час надання оцінки протиправності/правомірності Наказу Ком.13 ОМПБр №35-рс від 21.03.2023.

Щодо висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача донарахувати додаткову винагороду у розмірі 100000 грн пропорційно часу перебування на лікуванні впродовж періоду з 14.08.2023 по 29.12.2023, за наслідками отриманої 11.05.2022 року акубаротравми, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового складу і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», колегія суддів зазначає таке.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято Постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі за текстом – Постанова № 168).

Відповідно до п. 1 Постанови № 168 на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень.

Абзацом 4 пункту 1 Постанови № 168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Згідно з пунктом 1-2 Постанови № 168 (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Отже, особи, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини (включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого) або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії включаються до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень.

Судом установлено, що довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 13.07.2022 за №4363, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , зафіксовано, що старший солдат ОСОБА_1 11.05.2022 отримав бойове травмування під час виконання бойового завдання, діагноз – акубанотравма (а.с.37).

Також, у довідці від 13.07.2022 за № 4363 вказано, що поранення сталось під час виконання обов`язків військової служби в районі бойових дій, одержане під час захисту Батьківщини, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

З 14.08.2023 по 29.12.2023 ОСОБА_1 проходив лікування в КП «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» з основним діагнозом: посттравматичний стресовий розлад з різко вираженими стійкими тривалими клінічними проявами (а.с. 47).

Отже, відповідно до законодавства, чинного на час спірних правовідносин, позивач мав право на отримання додаткової винагороди у періоди з 14.08.2023 по 29.12.2023, коли він перебував на стаціонарному лікуванні.

Висновок суду першої інстанції про те, що перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні з 14.08.2023 по 29.12.2023 пов`язано із лікуванням психічного захворювання, а не з лікуванням поранення, отриманого 11.05.2022 у зв`язку із захистом Батьківщини, у зв`язку з чим не є підставою для нарахування додаткової винагороди збільшеної до 100 000 грн, є необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи.

Колегія суддів зауважує, що за висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 11 квітня 2025 року у зразковій справі № 280/8933/24, призначення та виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням відбувається за настання особливого юридичного факту - поранення під час захисту Батьківщини, що зумовлює лікування (по тривалості часу воно може бути різним) або потребу у відпустці для лікування у зв`язку з отриманням тяжкого поранення. При цьому обидва наслідки поранення є обмеженими в часі, оскільки і лікування, і відпустка відбуваються упродовж певного (необхідного, визначеного) часу. Тому й зазначена винагорода повинна здійснюватися упродовж цього часу - за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту прав позивача у відповідній частині позовних вимог є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень пропорційно часу перебування на лікуванні впродовж періоду з 14.08.2023 по 29.12.2023, за наслідками отриманої 11.05.2022 акубаротравми, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового складу і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, та приймаються колегією суддів в якості належних.

Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень пропорційно часу перебування на лікуванні впродовж періоду з 14.08.2023 по 29.12.2023, за наслідками отриманої 11.05.2022 акубаротравми, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового складу і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з прийняттям в цій частині постанови про задоволення позовних вимог.

Зважаючи на положення статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі № 480/10353/24 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень пропорційно часу перебування на лікуванні впродовж періоду з 14.08.2023 по 29.12.2023, за наслідками отриманої 11.05.2022 акубаротравми, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового складу і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень пропорційно часу перебування на лікуванні впродовж періоду з 14.08.2023 по 29.12.2023, за наслідками отриманої 11.05.2022 акубаротравми, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового складу і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі № 480/10353/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц