Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №440/16998/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 р. Справа № 440/16998/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, повний текст складено 05.03.26 по справі № 440/16998/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту на проходження військової служби відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату одноразової допомоги після укладення першого контракту відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

В обґрунтування позовних вимог стверджував про протиправність відмови відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з укладенням першого контракту (далі – ОГД) у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, передбаченої підпунктом 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704), оскільки жодна норма чинного законодавства, яке регулює питання грошового забезпечення військовослужбовців, не містить такої підстави для відмови на отримання спірної ОГД, як укладення з особою контракту не на 1 рік і більше, а на строк «до оголошення демобілізації».

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 по справі №440/16998/25 позов ОСОБА_1 у справі № 440/16998/25 - задоволено.

Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту, передбаченої підпунктом 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту, право на отримання якої передбачено підпунктом 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня відповідного календарного року.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просив суд скасувати повністю рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 у справі № 440/16998/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про правомірність відмови у нарахуванні та виплаті позивачу спірної ОГД, оскільки Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (надалі - Порядок № 260), визначено вичерпний перелік строків контрактів, що дають право на таку виплату, зокрема, не менше 3-х років (для рядового складу), не менше 5-ти років (для сержантського/старшинського складу) та від 1 до 5 років (для офіцерського складу), жоден з яких не зазначений у контракті позивача, який укладено «строком до оголошення демобілізації».

За таких обставин, укладення з позивачем такого контракту не надає йому права у розумінні пункту 1 розділу ХХІІ Порядку № 260 на отримання грошової допомоги, передбаченої підпунктом 8 пункту 6 Постанови № 704.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 у справі № 440/16998/25 без змін.

В обґрунтування відзиву підтримав правову позицію, викладену у позовній заяві, та додатково зазначив, що посилання апелянта на відсутність у Порядку № 260 окремого регулювання щодо контрактів, укладених на особливий період, фактично зводиться до звуженого та формального тлумачення підзаконного нормативного акта, що не може обмежувати обсяг гарантій, установлених актами вищої юридичної сили.

Переконував, що факт укладення позивачем першого контракту, призначення його на посаду та вступ до виконання службових обов`язків породжує виникнення у ОСОБА_1 права на отримання спірної ОГД, а тому висновок відповідача про відсутність підстав для її нарахування є необґрунтованим.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Веймар Німеччина, 12.04.2022 призваний на військову службу на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», що підтверджується записами військового квитка серія НОМЕР_2 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 07.11.2005 (а. с. 11 звор. бік).

14.07.2022 між позивачем та Міністерством оборони України в особі головнокомандувача Збройних Сил України був укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком «до оголошення демобілізації» (а. с. 17-18).

Відповідно до наказу головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 14.07.2022 № 900 молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира стрілецького відділення взводу стрілецької роти НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_3 " Сил територіальної оборони Збройних Сил України призначено офіцером відділу супроводження кар`єри офіцерів сухопутних військ, десантно-штурмових військ, сил територіальної оборони та ракетних військ і артилерії кадрового центру Збройних Сил України та присвоєно первинне військове звання офіцерського складу молодший лейтенант (а. с. 13).

01.10.2025 за № 374/р до ВЧ НОМЕР_1 надійшов рапорт ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з укладенням першого контракту, за результатами розгляду якого командир ВЧ НОМЕР_1 листом від 06.10.2025 № 1522 повідомив позивача про відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту, оскільки згідно з наданими заявником документами контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу був укладений ОСОБА_1 на строк «до оголошення демобілізації», що не відповідає встановленим розділом ХХІІ Порядку № 260 строкам укладення контракту, які надає право на виплату одноразової грошової допомоги (а. с. 16).

Не погодившись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що право на отримання позивачем одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту прямо передбачене частиною другою статті 9 Закону України № 2011-XII та підпунктом 8 пункту 6 Постанови №704, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, тоді як Порядок № 260 визначає механізм та умови реалізації такого права, а відтак виплата одноразової грошової допомоги позивачу має здійснюватися за його рапортом після набрання чинності першим контрактом, укладеним на строк не менший, ніж зазначений у пункті 1 розділу ХХІІ Порядку № 260 (зокрема, особами, які приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком на 1 рік і більше) з огляду на відсутність підстав для відмови у її виплаті, визначених пунктом 4 розділу ХХІІ Порядку № 260.

Посилання відповідача на відсутність у Порядку № 260 окремого регулювання стосовно контрактів, укладених на особливий період, судом відхилені, як таке, що фактично зводиться до звуженого та формального тлумачення підзаконного нормативного акта, що не може обмежувати обсяг гарантій, установлених актами вищої юридичної сили.

При цьому, вичерпний перелік підстав для відмови у виплаті спірної ОГД, який визначений приписами пункту 4 розділу ХХІІ Порядку № 260, не містять прямої заборони на виплату допомоги у разі укладення першого контракту на строк «до оголошення демобілізації», що свідчить про протиправність відмови ВЧ НОМЕР_1 .

З огляду на відсутність у відповідача дискреції щодо вирішення в інакший спосіб питання про її виплату, належним та ефективним способом захисту порушеного права, суд першої інстанції вважав зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту, право на отримання якої передбачено підпунктом 8 пункту 6 Постанови № 704, у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня відповідного календарного року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

За приписами статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, що набрала чинності з 01.03.2018 та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 704, виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Згідно з пунктом 8 Постанови № 704, умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

Підпунктом 8 пункту 6 Постанови № 704 установлено виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах:

особам рядового складу - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

особам сержантського і старшинського (молодшого начальницького) складу - дев`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

особам офіцерського (середнього, старшого та вищого начальницького) складу - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Отже, одноразова грошова допомога за підписання першого контракту є різновидом одноразових додаткових видів грошового забезпечення, яку держава надає громадянам, які вперше укладають контракт на проходження військової служби, і спрямована на підтримку новобранців та стимулювання громадян до вступу на військову службу.

Відповідно до приписів частини 1 статті 19 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Частиною 1 статті 20 Закону № 2232-ХІІ визначено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби, зокрема, особи офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, службу у військовому резерві та військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, - на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

Колегією суддів встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач є військовослужбовцем, з яким з огляду на його призов на військову службу на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» 14.07.2022 вперше укладено контракт з Міністерством оборони України в особі головнокомандувача Збройних Сил України про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком «до оголошення демобілізації».

А відтак, після укладення ОСОБА_1 , як військовослужбовцем, першого контракту, виплата його грошового забезпечення повинна здійснюватися відповідно до статті 9 Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 704.

На виконання наданих повноважень, наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, відповідно до статті 9 Закону № 2011-ХІІ, Постанови № 704 затверджено Порядок № 260.

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку № 260, цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Цей Порядок розроблено відповідно до законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і «Про донорство крові та її компонентів» та постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», від 15 червня 1994 року № 414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», від 11 серпня 1995 року № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», від 22 грудня 1995 року № 1037 «Про надбавки до посадових окладів осіб, зайнятих на шифрувальній роботі», від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Дія цього Порядку (крім розділів II, V, VI, IX, XII, XVI-XXIV) поширюється на військовослужбовців, умови виплати грошового забезпечення для яких встановлено іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 1 розділу ХХІІ Порядку № 260, одноразова грошова допомога військовослужбовцям після укладення ними першого контракту виплачується:

особам, які приймаються на посади рядового складу строком на 3 роки;

особам, які приймаються на посади сержантського і старшинського складу строком на 3 роки і більше;

особам, які приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком на 1 рік і більше;

особам, які підписали контракт строком на 5 років і більше, із числа військовослужбовців, призначених на посади осіб сержантського і старшинського складу, осіб офіцерського складу після закінчення вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти (підготовка яких здійснюється за державним замовленням), за умови вступу до виконання обов`язків за цими посадами.

Виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця після набрання чинності першим контрактом, призначення на посаду та вступу до виконання обов`язків за посадою на підставі наказу командира (пункт 3 Порядку № 260).

Водночас, за приписами пункту 4 розділу ХХІІ Порядку № 260, одноразова грошова допомога не виплачується:

особам рядового складу, які в період проходження військової служби за контрактом уклали контракт про проходження військової служби на посадах сержантського та старшинського складу;

особам сержантського та старшинського складу, яких у період проходження військової служби за контрактом прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу;

особам офіцерського складу, які в період проходження кадрової військової служби в добровільному порядку виявили бажання проходити військову службу за контрактом;

у разі продовження військової служби за новим контрактом;

у разі повторного прийняття на військову службу за контрактом осіб, звільнених з військової служби за контрактом;

у разі підписання контракту для проходження військової служби у Збройних Силах України особами, звільненими з військової служби за контрактом, з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також зі служби в правоохоронних органах.

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що позивач, який 12.04.2022 призваний на військову службу у зв`язку з оголошенням загальної мобілізації, та 14.07.2022 вперше уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, не є особою, якої згідно з вимогами пункту 4 розділу ХХІІ Порядку № 260 не виплачується одноразова грошова допомога.

Водночас, колегія суддів зауважує, що останні зміни до розділу ХХІІ Порядку № 260, яким врегульовано питання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям після укладення ними першого контракту, були внесені наказом Міністерства оборони № 180 від 01.06.2020, а тому в цьому розділі не могли бути обставини, які виникли після введення в Україні воєнного стану на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжувався, та оголошення загальної мобілізації.

Так, відповідно до пункту 2 частини 9 статті 23 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) під час дії особливого періоду: для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

Отже, з огляду на те, що контракт позивачем був укладений 14.07.2022, тобто після введення на території України воєнного стану, зазначення у пункті 3 контракту строку його укладення - «до оголошення демобілізації» зумовлено імперативними приписами пункту 2 частини 9 статті 23 Закону № 2232-ХІІ, які регулюють строки проходження служби за контрактом під час дії особливого періоду та не встановлюють інших строків для припинення дії укладених контрактів, оскільки наперед передбачити строки демобілізації вочевидь є неможливим.

При цьому, положення розділу ХХІІ Порядку № 260 не містять прямої заборони щодо виплати допомоги у разі укладення першого контракту на строк «до оголошення рішення про демобілізацію», а перелік підстав для невиплати, визначений пунктом 4 цього розділу, є вичерпним і такої підстави не передбачає.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. Це є частиною принципу верховенства права та гарантує захист прав і свобод людини.

Слід зауважити, що не зазначення певного строку у такому контракті, на переконання колегії суддів, не повинно позбавляти позивача права на виплату одноразової грошової допомоги, яке він має в силу статті 9 Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 704, які є вищими юридичними актами у порівнянні з Порядком № 260, оскільки зворотне тлумачення чинного законодавства фактично призведе до нерівного становища військовослужбовців, з якими укладено контракт «до оголошення демобілізації», у порівнянні з іншими військовослужбовцями, у контрактах яких такий строк визначено часом (на 1 рік, 3 роки та 5 років та більше), що не може вважатися прийнятним.

Посилання відповідача на відсутність у Порядку № 260 окремого регулювання контракту, укладеного на особливий період, фактично зводиться до звужувального та формального тлумачення підзаконного нормативного акта, що обмежує обсяг гарантій, встановлених актами вищої юридичної сили.

Такий підхід не узгоджується із принципом рівності та однакового застосування норм права до осіб, які виконують однаковий конституційний обов`язок із захисту Вітчизни.

Окремо слід зазначити, що з дня укладення контракту - 14.07.2022 до дня звернення з рапортом про виплату спірної ОГД до відповідача - 01.10.2025, позивач вже перебував на військовій службі більше ніж 3 роки, що перевищує визначений пунктом 1 розділу ХХІІ Порядку № 260 мінімальний строк укладення контракту - 1 рік і більше.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до наявної в матеріалах справи довідки від 12.01.2026 № 15 за підписом командира ВЧ НОМЕР_1 та помічника командира з ФЕР – начальника ФЕС, у Військовій частині НОМЕР_1 одноразова грошова допомога при укладенні першого контракту ОСОБА_1 не виплачувалась.

Отже, відповідно до підпункту 8 пункту 6 Постанови № 704, позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги, а тому відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з укладенням першого контракту (далі – ОГД) у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, передбаченої підпунктом 8 пункту 6 Постанови № 704 є протиправною.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що позивач має право на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту відповідно до підпункту 8 пункту 6 Постанови № 704, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними, отже, лише один вид правомірної поведінки ВЧ НОМЕР_5 – здійснити позивачу виплату спірної ОГД.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини у справі, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту, право на отримання якої передбачено підпунктом 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня відповідного календарного року.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308,311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 по справі № 440/16998/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій