Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №303/1532/26 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/1532/26

Провадження №2/303/676/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Мирошниченка Ю. М., при серктарі ОСОБА_1 розглянувши цивільну справу за позовом Мукачівської міської ради до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на гідротехнічну споруду та зобов`язання повернути її у комунальну власність,

ВСТАНОВИВ:

Мукачівська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на гідротехнічну споруду та зобов`язання повернути її у комунальну власність.

Позов обґрунтовано тим, що на земельній ділянці з кадастровим номером 2121983200:02:001:0225, розташованій в урочищі «Вовчі ями» с. Горбок Мукачівського району, знаходиться гідротехнічна споруда, яка складається з дамби та шлюзу, право приватної власності на яку зареєстровано за відповідачами на підставі рішення зборів співвласників майнових паїв ТзОВ «Весна» від 06 червня 2004 року та акта приймання-передачі майна в натурі від 07 червня 2004 року.

Земельна ділянка, на якій розташована споруда, перебуває у комунальній власності Мукачівської міської територіальної громади та передана відповідачам в оренду для рибогосподарських потреб.

На думку позивача, спірна гідротехнічна споруда відповідно до законодавства, чинного на час реформування колективних сільськогосподарських підприємств, не підлягала паюванню, повинна була бути безоплатно передана до комунальної власності, а тому не могла перебувати у приватній власності відповідачів.

Посилаючись на положення цивільного, земельного та водного законодавства, позивач просив усунути перешкоди у здійсненні права власності Мукачівської міської територіальної громади шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності відповідачів на гідротехнічну споруду та зобов`язання повернути її територіальній громаді в особі Мукачівської міської ради.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзив на позов, у якому просили відмовити у його задоволенні. Заперечення мотивували тим, що право власності на спірну гідротехнічну споруду виникло на законних підставах – на підставі рішення зборів співвласників майнових паїв реформованого ТзОВ «Весна» та акта приймання-передачі майна в натурі, а державна реєстрація лише посвідчила вже набуте право.

Крім того, відповідачі зазначили, що після отримання споруди у встановленому законом порядку оформили право користування земельною ділянкою, а чинне законодавство не містило прямої заборони перебування спірної гідротехнічної споруди у приватній власності.

Сторони подали заяви про розгляд справи за їх відсутності. Дослідивши надані ними докази, суд дійшов таких висновків.

I. Норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини

Як убачається зі змісту позовної заяви, предметом спору є правомірність виникнення та існування права приватної власності відповідачів на гідротехнічну споруду, розташовану на земельній ділянці з кадастровим номером 2121983200:02:001:0225 в урочищі «Вовчі ями» с. Горбок Мукачівського району.

Відповідно до статей 15, 16, 321, 328, 391 ЦК України, статей 3, 4 Водного кодексу України, Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Указу Президента України від 29 січня 2001 року № 62/2001 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», а також наказу Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 квітня 2001 року за № 305/5496, яким затверджено Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, суд повинен перевірити, чи існували на момент виникнення спірних правовідносин передбачені законом підстави для набуття відповідачами права приватної власності на спірний об`єкт та чи виникло у територіальної громади право, на захист якого заявлено цей позов.

Отже, предмет доказування у цій справі визначається не доводами сторін, а наведеними нормами матеріального права. Тому суд повинен встановити лише ті юридично значущі обставини, з якими закон пов`язує виникнення, перехід або припинення права власності на спірну гідротехнічну споруду, а також можливість застосування обраного позивачем способу судового захисту. Зокрема, суду необхідно з`ясувати: чи належала спірна гідротехнічна споруда до майна, яке не підлягало паюванню; які правові наслідки законодавство пов`язувало з таким правовим режимом; чи виключав закон можливість виникнення права приватної власності на цей об`єкт; чи доведено неправомірність юридичних підстав, на яких відповідачі набули право власності; чи виникло у територіальної громади речове право на спірне майно та чи може воно бути захищене у спосіб, обраний позивачем.

II. Фактичні обставини справи

З матеріалів справи вбачається, а сторонами не заперечується, що в процесі реформування ТзОВ «Весна» його майно підлягало розподілу між власниками майнових паїв відповідно до законодавства, чинного на той час.

06 червня 2004 року зборами співвласників майнових паїв реформованого ТзОВ «Весна» прийнято рішення про виділення в натурі окремих об`єктів майна, зокрема гідротехнічної споруди, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як співвласникам майнових паїв. На виконання зазначеного рішення 07 червня 2004 року складено акт приймання-передачі майна в натурі, відповідно до якого спірну гідротехнічну споруду передано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Після передачі зазначеного майна відповідачі розпочали оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташована гідротехнічна споруда. З цією метою ними було отримано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, розроблено проєкт відведення земельної ділянки, отримано необхідні погодження компетентних органів, після чого укладено договір оренди земельної ділянки для рибогосподарських потреб. Надалі право приватної власності відповідачів на спірну гідротехнічну споруду зареєстровано у встановленому законом порядку на підставі рішення зборів співвласників майнових паїв від 06 червня 2004 року та акта приймання-передачі майна в натурі від 07 червня 2004 року.

На час звернення до суду земельна ділянка з кадастровим номером 2121983200:02:001:0225, на якій розташована спірна гідротехнічна споруда, перебуває у комунальній власності Мукачівської міської територіальної громади та передана відповідачам в оренду для рибогосподарських потреб.

Вважаючи, що відповідно до законодавства, яке діяло під час реформування колективних сільськогосподарських підприємств, спірна гідротехнічна споруда належала до майна, яке не підлягало паюванню та мало бути безоплатно передане до комунальної власності, Мукачівська міська рада звернулася до суду з даним позовом. Позивач виходить із того, що державна реєстрація права приватної власності відповідачів створює територіальній громаді перешкоди у здійсненні повноважень власника щодо цього майна.

Відповідачі не заперечують наведених обставин передачі їм спірної гідротехнічної споруди, оформлення права користування земельною ділянкою, державної реєстрації права власності та подальшого користування зазначеним майном. Водночас вони вважають, що право власності виникло на законних підставах – на підставі рішення зборів співвласників майнових паїв та акта приймання-передачі майна в натурі, а державна реєстрація лише посвідчила вже набуте право. Крім того, відповідачі посилаються на належне оформлення права користування земельною ділянкою, чинність документів, які стали підставою виникнення права власності, та відсутність у законодавстві прямої заборони перебування гідротехнічних споруд у приватній власності.

Таким чином, між сторонами відсутній спір щодо послідовності виникнення та розвитку спірних правовідносин, оформлення відповідачами права користування земельною ділянкою та державної реєстрації права приватної власності на спірну гідротехнічну споруду.

Спір у цій справі стосується виключно правової оцінки наведених обставин, а саме щодо правового режиму спірної гідротехнічної споруди, можливості її передачі у приватну власність у процесі реформування колективного сільськогосподарського підприємства та правових наслідків такої передачі.

ІІІ. Правова оцінка встановлених обставин

Позивач обґрунтовує заявлені вимоги тим, що спірна гідротехнічна споруда, яка складається з дамби та шлюзу, відповідно до законодавства, чинного на час реформування колективних сільськогосподарських підприємств, належала до майна, яке не підлягало паюванню, а відтак підлягала безоплатній передачі до комунальної власності. На думку позивача, така споруда нерозривно пов`язана із земельною ділянкою водного фонду та водним об`єктом, не може бути відокремлена від них і, з огляду на свій правовий режим, не могла перебувати у приватній власності відповідачів.

Виходячи із зазначеного, позивач стверджує, що рішення зборів співвласників майнових паїв ТзОВ «Весна» від 06 червня 2004 року та акт приймання-передачі майна в натурі від 07 червня 2004 року не могли бути належною правовою підставою для виникнення у відповідачів права приватної власності на спірну гідротехнічну споруду, а проведена на їх підставі державна реєстрація права власності створює територіальній громаді перешкоди у здійсненні правомочностей власника щодо цього майна, у тому числі щодо оформлення права комунальної власності та передачі об`єкта в користування відповідно до вимог законодавства.

На підтвердження такої правової позиції позивач посилається на положення спеціального законодавства, що регулювало реформування колективних сільськогосподарських підприємств, норми Водного кодексу України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі щодо садиби Терещенків, вважаючи, що за обставин, коли право приватної власності не могло виникнути в силу закону, належним способом захисту є негаторний позов, передбачений статтею 391 ЦК України.

Таким чином, правова позиція позивача ґрунтується на послідовному твердженні про те, що належність спірної споруди до майна, яке не підлягало паюванню, сама по собі виключала можливість її передачі у приватну власність, зумовлювала виникнення права комунальної власності територіальної громади, а тому державна реєстрація права власності за відповідачами не породила для них права власності та підлягає усуненню шляхом застосування передбаченого статтею 391 ЦК України способу захисту.

1. Щодо належності спірної гідротехнічної споруди до майна, яке не підлягало паюванню

Оцінюючи зазначений довід, суд виходить із того, що правовий режим майна колективних сільськогосподарських підприємств у період їх реформування визначався Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Указом Президента України від 29 січня 2001 року № 62/2001 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», якою, зокрема, затверджено Методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, Порядок визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, а також наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62, яким затверджено Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств.

Із системного аналізу зазначених нормативно-правових актів убачається, що законодавець дійсно розмежував майно, яке включалося до пайового фонду та підлягало розподілу між власниками майнових паїв, і майно, щодо якого встановлювався особливий порядок використання після завершення реформування підприємства.

Зокрема, пунктом 8 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств передбачено, що до пайового фонду не включається майно, яке відповідно до законодавства не підлягає паюванню. Пунктом 21 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств встановлено, що майно, яке не було розпайоване, використовується відповідно до вимог законодавства та рішень співвласників у порядку, визначеному цим Порядком.

Отже, доводи позивача про існування у законодавстві категорії майна, яке не підлягало паюванню, самі по собі не суперечать змісту наведених нормативно-правових актів. Разом із тим наведена обставина не є достатньою для вирішення спору без встановлення тих правових наслідків, які закон пов`язував із таким правовим режимом майна.

2. Щодо правових наслідків віднесення спірної гідротехнічної споруди до майна, яке не підлягало паюванню

Вирішуючи питання про правові наслідки віднесення спірної гідротехнічної споруди до майна, яке не підлягало паюванню, суд виходить із того, що сам факт виключення певного об`єкта із пайового фонду ще не визначає суб`єкта права власності на нього після завершення реформування колективного сільськогосподарського підприємства. Відповідь на це питання має випливати безпосередньо із норм спеціального законодавства.

Позивач виходить із того, що майно, яке не підлягало паюванню, підлягало безоплатній передачі до комунальної власності, а тому не могло бути предметом передачі у приватну власність. Проте такий висновок не випливає зі змісту спеціального законодавства, яке регулювало реформування колективних сільськогосподарських підприємств.

Так, пункт 8 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств передбачає лише, що до пайового фонду не включається майно, яке відповідно до законодавства не підлягає паюванню. Отже, предметом правового регулювання цієї норми є визначення складу пайового фонду, а не встановлення правового режиму майна, яке до нього не увійшло. Зазначена норма не визначає подальшу юридичну долю такого майна, не встановлює суб`єкта права власності на нього після завершення реформування підприємства, не передбачає автоматичного виникнення права комунальної власності та не містить прямої заборони щодо набуття права приватної власності на таке майно.

Аналогічно пункт 21 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств регламентує порядок використання майна, яке не було розпайоване, однак також не встановлює автоматичного виникнення права комунальної власності. Навпаки, наведена норма свідчить про те, що законодавець розмежував питання визначення складу пайового фонду, використання майна, яке до нього не увійшло, та питання виникнення права власності на відповідні об`єкти.

Отже, буквальне тлумачення пункту 8 Методики у взаємозв`язку з пунктом 21 зазначеного Порядку дає підстави для висновку, що спеціальне законодавство не ототожнює поняття «майно, яке не підлягає паюванню» і «майно, що переходить у комунальну власність».

Разом з тим сама обставина, що відповідний об`єкт не підлягав паюванню, не свідчить про автоматичне виникнення права комунальної власності на нього. Посилання позивача на статтю 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» також не змінює наведеного висновку. Зазначена норма визначає правові засади припинення та реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства, однак не регулює питання переходу права власності на майно, яке не підлягало паюванню, та не встановлює автоматичного виникнення права комунальної власності на таке майно. Відтак сама по собі вона не може розглядатися як нормативна підстава для висновку про набуття територіальною громадою права комунальної власності на спірну гідротехнічну споруду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2003 року № 1253 затверджено Порядок безоплатної передачі у комунальну власність відповідних об`єктів, який визначає механізм реалізації такої передачі. Водночас зазначений Порядок сам по собі не породжує права комунальної власності на кожний об`єкт, що не підлягав паюванню, без прийняття уповноваженими органами відповідних рішень та здійснення передбаченої ним процедури передачі. Сам по собі факт непаювання певного об`єкта не породжує автоматичного виникнення права комунальної власності та не спростовує правових підстав набуття права приватної власності, якщо інше прямо не передбачено законом.

Аналіз спеціального законодавства дає підстави для висновку, що воно не пов`язувало сам факт віднесення об`єкта до майна, яке не підлягало паюванню, із автоматичним виникненням права комунальної власності чи неможливістю набуття права приватної власності. Отже, правовий наслідок, на якому ґрунтується позов, безпосередньо не випливає із законодавства, що регулювало реформування колективних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до принципу змагальності цивільного процесу саме на позивача покладається обов`язок доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. У цій справі позивач повинен був довести не лише належність спірної гідротехнічної споруди до майна, яке не підлягало паюванню, а й те, що закон безпосередньо пов`язував із таким правовим режимом виникнення права комунальної власності територіальної громади та неможливість набуття права приватної власності на цей об`єкт. Лише сукупність зазначених обставин могла б свідчити про відсутність у відповідачів правових підстав для набуття права власності та, як наслідок, про наявність підстав для застосування обраного позивачем способу захисту.

3. Щодо правових підстав виникнення у відповідачів права власності на спірну гідротехнічну споруду

Суд вважає, що належність спірної гідротехнічної споруди до майна, яке не підлягало паюванню, сама собою не свідчить про відсутність у відповідачів правових підстав для набуття права власності на неї.

Як установлено судом, рішенням зборів співвласників майнових паїв реформованого ТзОВ «Весна» від 06 червня 2004 року спірну гідротехнічну споруду було виділено в натурі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а 07 червня 2004 року між сторонами складено акт приймання-передачі майна в натурі, відповідно до якого зазначений об`єкт фактично передано відповідачам. Надалі відповідачі оформили право користування земельною ділянкою, на якій розташована споруда, виготовили необхідну документацію із землеустрою, уклали договір оренди земельної ділянки для рибогосподарських потреб, після чого у встановленому законом порядку зареєстрували право приватної власності на спірний об`єкт.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що рішення зборів співвласників майнових паїв, акт приймання-передачі та державна реєстрація права власності не могли бути належними правовими підставами виникнення права власності, оскільки спірна споруда, на думку позивача, не могла бути предметом передачі у приватну власність.

Суд не може погодитися з таким висновком.

Підставою виникнення права власності відповідачів стали рішення зборів співвласників майнових паїв та акт приймання-передачі майна в натурі. Зазначені документи є чинними, у встановленому законом порядку не скасовані, недійсними не визнані, а вимоги про визнання їх недійсними у цій справі не заявлені.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів та інших юридичних фактів. При цьому право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже, цивільне законодавство встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, яка діє доти, доки незаконність його набуття не буде прямо встановлена законом або судовим рішенням, що набрало законної сили.

Суд також відхиляє доводи позивача про нікчемність правових підстав набуття відповідачами права власності з посиланням на статті 203 та 215 ЦК України. За змістом статті 215 ЦК України нікчемним є лише той правочин, недійсність якого прямо встановлена законом. Проте судом не встановлено, а позивачем не наведено жодної норми закону, яка б прямо передбачала недійсність рішення зборів співвласників майнових паїв, акта приймання-передачі майна чи виникнення права приватної власності на спірну гідротехнічну споруду за встановлених у справі обставин. Навпаки, проведений судом аналіз спеціального законодавства свідчить, що воно не містило прямої заборони набуття права приватної власності на спірний об`єкт та не пов`язувало віднесення його до майна, яке не підлягало паюванню, з автоматичним виникненням права комунальної власності. За таких обставин посилання позивача на статті 203 та 215 ЦК України не спростовують презумпції правомірності набуття відповідачами права власності, встановленої статтею 328 ЦК України.

Державна реєстрація права приватної власності також не є самостійною підставою виникнення права власності, а лише засвідчує вже набуте право за наявності відповідної правової підстави. Відтак сама лише вимога про скасування державної реєстрації не може підміняти собою судову перевірку правомірності юридичних фактів, на яких ґрунтується виникнення права.

Суд також враховує доводи відповідачів про те, що після отримання спірної гідротехнічної споруди вони у встановленому законом порядку оформили право користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, та протягом тривалого часу відкрито користувалися як земельною ділянкою, так і спорудою. Самі по собі ці обставини як такі не підтверджують виникнення права власності, однак свідчать про послідовне оформлення відповідачами прав на об`єкти нерухомого майна та земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства, що узгоджується із принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Оскільки спеціальне законодавство не встановлювало правового наслідку у вигляді автоматичного виникнення права комунальної власності на майно, яке не підлягало паюванню, саме по собі посилання позивача на особливий правовий режим спірної споруди не спростовує юридичних фактів, з якими цивільне законодавство пов`язує виникнення права власності відповідачів.

Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що принцип належного урядування (good governance) вимагає від державних органів діяти своєчасно, послідовно та передбачувано, а ризик помилок, допущених органами державної влади, не може покладатися на особу, яка добросовісно набула майно та тривалий час відкрито здійснювала правомочності власника (зокрема рішення у справах «Рисовський проти України», «Moskal v. Poland»).

За обставин цієї справи відповідачі набули право власності на підставі чинних документів, упродовж більш як двадцяти років відкрито володіли спірним майном, оформили право користування земельною ділянкою, а орган місцевого самоврядування не оспорював правомірність такого правового стану протягом багатьох років. За таких умов покладення на відповідачів негативних наслідків можливих недоліків діяльності органів, які брали участь у реформуванні майнових відносин, не відповідало б принципу належного урядування та вимозі забезпечення справедливого балансу між публічними і приватними інтересами.

4. Щодо застосовності правового висновку Великої Палати Верховного Суду, на який посилається позивач

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (щодо повернення у комунальну власність садиби ОСОБА_4 ), вважаючи, що у разі, коли право приватної власності на певний об`єкт не могло виникнути в силу закону, належним способом захисту є негаторний позов, передбачений статтею 391 ЦК України.

Суд враховує наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, однак вважає, що правовідносини, які були предметом розгляду у справі № 910/8413/21, істотно відрізняються від правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі.

У справі щодо садиби Терещенків Велика Палата Верховного Суду виходила з установлених судами обставин, що спірний об`єкт на момент його відчуження перебував у комунальній власності територіальної громади міста Києва, а його приватизація була прямо заборонена Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини». Саме з цих підстав Велика Палата дійшла висновку про те, що правочин, спрямований на відчуження такого майна у приватну власність, не міг породити відповідних правових наслідків, а державна реєстрація права приватної власності не призвела до припинення права комунальної власності на цей об`єкт.

Натомість у розглядуваній справі зазначені передумови відсутні.

Позивач не довів, що на момент прийняття рішення зборів співвласників майнових паїв від 06 червня 2004 року та акта приймання-передачі майна від 07 червня 2004 року спірна гідротехнічна споруда вже перебувала у комунальній власності територіальної громади або що закон прямо забороняв виникнення права приватної власності на такий об`єкт.

Як установлено судом, спеціальне законодавство про реформування колективних сільськогосподарських підприємств визначало порядок формування пайового фонду та використання майна, яке не підлягало паюванню, однак не містило положень, які б безпосередньо пов`язували сам факт віднесення майна до цієї категорії з автоматичним виникненням права комунальної власності чи автоматичною недійсністю рішень про його передачу.

Отже, на відміну від справи № 910/8413/21, у даній справі саме існування права комунальної власності на спірний об`єкт є предметом доказування, а не встановленою юридичною обставиною.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2023 року зазначила, що державна реєстрація права власності сама по собі не є підставою виникнення права власності, а лише підтверджує право, яке виникло на підставі інших юридичних фактів. Цей правовий висновок суд враховує і при вирішенні даної справи. Саме тому суд перевіряє не лише законність державної реєстрації, а насамперед ті юридичні факти, які, на думку сторін, стали підставою виникнення права власності у відповідачів.

Таким чином, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, на який посилається позивач, не може бути застосований до спірних правовідносин ізольовано від установлених у тій справі фактичних обставин та спеціального нормативного регулювання. Він підтверджує можливість застосування негаторного позову у випадку, коли право комунальної власності вже існує і не припинилося, а право приватної власності не могло виникнути в силу прямої законодавчої заборони. Натомість у справі, що розглядається, саме ці обставини позивачем не доведені, а тому наведений правовий висновок сам по собі не може бути підставою для задоволення позову.

5. Щодо належності обраного способу захисту

Позивач просить усунути перешкоди у здійсненні права власності територіальної громади шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності відповідачів на спірну гідротехнічну споруду, посилаючись на положення статті 391 ЦК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування негаторного позову.

Відповідно до статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права або інтересу у спосіб, встановлений законом або договором. При цьому обраний спосіб захисту має бути належним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та здатний забезпечити його реальне поновлення.

За змістом статті 391 ЦК України негаторний позов є способом захисту права власності, який може бути заявлений власником майна у разі створення йому перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження належним йому майном, а отже, передумовою задоволення такого позову є встановлення існування у позивача речового права, яке підлягає судовому захисту, а також факту порушення саме цього права діями відповідача.

Як убачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, можливість застосування негаторного позову була обумовлена тим, що територіальна громада не втратила права комунальної власності на садибу ОСОБА_4 , а державна реєстрація права приватної власності не призвела до припинення цього права, оскільки виникнення права приватної власності було виключене прямою законодавчою забороною. Саме за таких установлених обставин Велика Палата Верховного Суду визнала належним способом захисту негаторний позов.

Натомість у цій справі судом не встановлено наявності у територіальної громади права комунальної власності на спірну гідротехнічну споруду. Сам по собі факт віднесення споруди до майна, яке не підлягало паюванню, не свідчить про автоматичне виникнення такого права, а позивач не довів, що закон пов`язував із зазначеним правовим режимом саме такі правові наслідки. Так само позивач не довів неправомірності юридичних фактів, які стали підставою виникнення права власності у відповідачів.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не довів існування речового права, захист якого просить здійснити у порядку статті 391 ЦК України. Відсутність доведеного права комунальної власності виключає можливість визнання відповідачів особами, які створюють перешкоди у здійсненні такого права, а відтак відсутні й передбачені законом умови для застосування негаторного способу захисту.

З огляду на викладене, обраний позивачем спосіб захисту не може бути застосований за встановлених у справі обставин.

IV. Підсумковий висновок

Таким чином, за результатами оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності та аналізу норм матеріального права суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову. При цьому суд виходить із того, що спеціальне законодавство, яке регулювало реформування колективних сільськогосподарських підприємств, не передбачало того правового наслідку, на якому побудовано позов, а саме автоматичного виникнення права комунальної власності на майно, яке не підлягало паюванню. За відсутності такого нормативного припису сам по собі факт віднесення спірної споруди до цієї категорії майна не є достатньою правовою підставою для висновку про неправомірність виникнення права приватної власності відповідачів та задоволення заявлених позовних вимог.

Суд також врахував інші доводи позивача, викладені на обґрунтування позовних вимог, зокрема посилання на окремі положення Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», акти Мукачівської міської ради, інші нормативно-правові акти, а також постанови Великої Палати Верховного Суду. Проте наведені положення законодавства та правові висновки Верховного Суду застосовуються з урахуванням фактичних обставин конкретної справи та не спростовують установленого судом висновку про відсутність у спеціальному законодавстві норми, яка б передбачала автоматичне виникнення права комунальної власності на спірну гідротехнічну споруду. Відтак вони не змінюють правової оцінки встановлених судом обставин і не дають підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, статтями 15, 16, 321, 328, 391 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Мукачівської міської ради до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на гідротехнічну споруду та зобов`язання повернути її у комунальну власність відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Юрій МИРОШНИЧЕНКО