Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №200/411/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року справа №200/411/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 200/411/26 (головуючий суддя у І інстанції – Стойка В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 03.12.2025 № 878980 про не встановлення особи ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області прийняти рішення про встановлення особи ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняти рішення про поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 у спосіб, встановлений частиною 1 статті 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” і на виконання п. 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою КМУ № 299 від 11.02.2025.

В обґрунтування позову зазначив, що до березня 2016 року отримував пенсію за віком. У зв`язку із припиненням нарахування та виплати пенсії звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про проходження фізичної ідентифікації з метою поновлення виплати пенсії за віком.

Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 03.12.2025 прийнято рішення № 878980 про невстановлення його особи.

Таке рішення відповідача є протиправним та таким, що порушує право позивача на належний соціальний захист.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 03.12.2025 № 878980 про невстановлення особи ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняти рішення про поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 у спосіб, встановлений частиною 1 статті 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” і на виконання п. 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою КМУ № 299 від 11.02.2025.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 532 гривні 48 коп. на користь Державного бюджету України.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір у розмірі 532 гривні 48 коп. на користь Державного бюджету України.

Не погодившись з рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Апелянт зауважує, що виплату пенсії ОСОБА_1 автоматично призупинено з 01.03.2016 у зв`язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб (форма рішення територіального органу Пенсійного фонду про припинення пенсії чинним законодавством не затверджена).

За результатом проведеного відеоконференцзв`язку Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 03.12.2025 № 878980 про невстановлення особи позивача. Проте суд першої інстанції не звернув увагу на вищезазначені обставини та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Отже, на теперішній час для відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії відповідно до вимог Закону № 1058 та Порядку № 299 з відміткою про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації та з одночасним проходженням фізичної ідентифікації.

Позивач із заявою встановленого зразка про поновлення виплати пенсії та повідомленням про неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення російської федерації не звертався.

Водночас Головним управлінням Пенсійного фонду України не приймалося жодних рішень щодо позивача, у зв`язку з чим відсутні публічно-правові відносини, а отже і порушення прав, свобод чи інтересів особи, отже позов є передчасним.

Крім того, апелянт вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2026 справу передано судді-доповідачу – Компанієць І.Д.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 30.04.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026 (підстава – призначення судді на посаду до іншого суду) справу передано судді-доповідачу Пивовар І.В.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2026 справу прийнято до провадження судді Пивовар І.В.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП “Діловодство спеціалізованого суду”.

Відповідно до частини дев`ятої статті 18 КАС України суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Однією з підсистем ЄСІКС (ЄСІТС) є «Електронний суд», що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи (пункт 24 Рішення ВРП від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи»).

Підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених (пункт 37 Рішення № 1845/0/15-21).

До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей (п. 128 Рішення № 1845/0/15-21).

Отже, з урахуванням викладеного апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , отримував пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV з 27.06.2000.

З 01.03.2016 призупинено нарахування і виплату позивачу пенсії.

З метою поновлення та виплати пенсії, позивач на виконання Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 299 від 11.02.2025 (далі – Порядок № 299), звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про проходження фізичної ідентифікації в режимі відеоконференцзв`язку.

03.12.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області за результатами проходження фізичної ідентифікації ОСОБА_1 прийнято рішення № 878980 про невстановлення особи.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, а також дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про необхідність ухвалення судового рішення з огляду на такі мотиви та положення законодавства.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Щодо вимог апеляційної скарги про скасування рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 03.12.2025 № 878980 про невстановлення особи ОСОБА_1 .

Колегія суддів, дослідивши доводи апеляційної скарги та оскаржуване рішення погоджується з вимогою скаржника про скасування рішення суду першої інстанції в цій справі – в частині визнання протиправним та скасування рішення пенсійного органу від 03.12.2025 № 878980 про невстановлення особи позивача з таких мотивів.

За результатами вивчення матеріалів справи встановлено, що у позовній заяві ОСОБА_1 просив, зокрема, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03 грудня 2025 року № 878980 про невстановлення його особи.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року цю вимогу задоволено шляхом визнання протиправним та скасування рішення від 03 грудня 2025 року № 878980, однак, як слушно зазначено в апеляційній скарзі, органом, який прийняв це рішення, суд першої інстанції зазначив Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Суд звертає увагу, що скаржник, указуючи, що рішення від 03 грудня 2025 року № 878980 фактично прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області й посилається на помилковість зазначення судом першої інстанції Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, межі апеляційного перегляду охоплюють перевірку тієї частини рішення суду першої інстанції, якою задоволено вимогу про визнання протиправним і скасування рішення від 03 грудня 2025 року № 878980. Це питання прямо зазначено як довід скаржника, а вимога апеляційної скарги спрямована на скасування всієї задоволеної частини позову.

Внаслідок вивчення матеріалів справи колегія суддів вбачає, що рішення від 03 грудня 2025 року № 878980 прийнято саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, й іншого рішення з такими самими датою, номером і змістом, прийнятого саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в матеріалах справи немає.

При цьому суд констатує, що у позовній заяві предметом оскарження визначено, зокрема рішення ГУ ПФУ в Рівненській області; цього суб`єкта права залучено до участі у справі як відповідача; в матеріалах справи міститься одне рішення від 03 грудня 2025 року № 878980 про невстановлення особи ОСОБА_1 за результатами проведеного 04 листопада 2025 року відеоконференцзв`язку; суд першої інстанції надавав правову оцінку змісту саме рішення від 03 грудня 2025 року № 878980 про невстановлення особи ОСОБА_1 ; дата, номер і сутність оспорюваного документа в рішенні суду відтворені правильно; розбіжність стосується найменування територіального органу Пенсійного фонду України.

За сукупності цих обставин колегія суддів уважає, що зазначення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області замість Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області має ознаки описки, тобто механічної помилки, допущеної під час письмового викладення судового рішення.

Кваліфікуючи таку помилку суду першої інстанції опискою, колегія суддів враховує усталену практику Верховного Суду, зокрема Великої Палати Верховного Суду, яка в ухвалі від 10.02.2021 у справі № 817/777/16 визначила, що до описок належать помилки у написанні найменувань, прізвищ, адрес, дат, номерів документів та інших реквізитів, якщо виправлення такої помилки не змінює висновків, мотивів і суті судового рішення. Під виглядом виправлення описки не може здійснюватися нове вирішення спору або зміна результату його розгляду.

Отже, вирішальним для кваліфікації неточності як описки є не кількість її повторень у судовому рішенні, а можливість без нового дослідження доказів і повторного вирішення спору однозначно встановити правильний текст та дійсний зміст волевиявлення суду.

Колегія суддів акцентує, що у цій справі неправильне найменування органу не свідчить про існування двох різних рішень від 03 грудня 2025 року № 878980 або двох самостійних позовних вимог. З оскаржуваного рішення убачається, що суд першої інстанції вирішував вимогу щодо одного конкретного рішення від 03 грудня 2025 року № 878980 про невстановлення особи ОСОБА_1 за результатами проведеного 04 листопада 2025 року відеоконференцзв`язку, але неправильно відтворив найменування органу, який його прийняв.

Тому сама по собі така помилка не підтверджує, що суд першої інстанції вирішив питання про права або обов`язки Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у значенні пункту 4 частини третьої статті 317 КАС України. За встановлених обставин це найменування не позначає іншого реального акта або іншого предмета судового контролю.

Водночас колегія суддів зауважує, що відповідно до частини першої статті 253 КАС України саме суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки та очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

За змістом частини першої статті 253 КАС України та відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.10.2022 у справі № 2-90/11, питання про виправлення описки належить до виключної компетенції суду, який постановив судове рішення. Тому суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями в порядку статті 253 КАС України виправити допущену Донецьким окружним адміністративним судом описку шляхом зміни в мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення суб`єкта права Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Проте неможливість застосування апеляційним судом процедури виправлення описки не обмежує його повноважень перевірити законність оскарженого рішення в межах вимог апеляційної скарги та, за наявності підстав, усунути наслідки такої помилки у спосіб, визначений статтями 316-319 КАС України.

Таким чином, наявність в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції виправної технічної помилки (описки) не виключає відповідну частину рішення з меж апеляційного перегляду. Апеляційний суд не виправляє текст рішення першої інстанції, а перевіряє законність задоволення позовної вимоги, враховуючи встановлену з матеріалів справи правильну назву органу, який прийняв оспорюваний документ. Така перевірка не є виходом за межі апеляційної скарги. Апеляційний суд не пов`язаний помилковою правовою кваліфікацією доводів скаржника і зобов`язаний застосувати до встановлених обставин належні норми права.

Крім того, відповідно до частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Отже, довід апелянта про неправильне зазначення територіального органу визначає предмет перевірки, але не обмежує апеляційний суд констатацією описки. Відтак, колегія суддів убачає необхідним перевірити законність вирішення судом першої інстанції вимоги про визнання протиправним й скасування рішення пенсійного органу від 03 грудня 2025 року № 878980 у повному обсязі, надавши цьому документу належну правову кваліфікацію та визначити передбачений КАС України процесуальний наслідок.

Зі змісту оскаржуваного рішення в досліджуваній частині убачається, що суд першої інстанції визнав протиправним й скасував рішення пенсійного органу від 03 грудня 2025 року № 878980 на підставі аналізу й застосування положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) та постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Порядок №299).

За результатами аналізу зазначених актів суд першої інстанції у своєму рішенні зазначає, що процедура фізичної ідентифікації за приписами вказаного Закону та Порядку № 299 є встановленням ідентифікаційних даних особи із документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної особи.

Суд першої інстанції констатував, що жодних інших відомостей за результатами такої, окрім, як підтвердження особи заявника органи пенсійного фонду отримувати не можуть, та резюмував, що наведених висновків достатньо для визнання протиправним та скасування спірного рішення у справі.

Також суд першої інстанції критично висловився щодо рішення відповідача, в якому зазначено, що не встановлено особу позивача у зв`язку із тим, що він не одержував пенсію. Така позиція суду аргументована підтвердженими матеріалами в справі про перебування позивача на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримання пенсії за віком до 29.02.2016, зокрема протоколами з особистого кабінету позивача в Пенсійному фонді України.

Дослідивши аргументи й висновки суду першої інстанції щодо вирішення позовної вимоги про визнання протиправним й скасування рішення пенсійного органу від 03 грудня 2025 року № 878980 колегія суддів зазначає таке.

Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

З аналізу положень цієї статті випливає, що виплата пенсії може припинятися виключно за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. При цьому частиною першою статті 49 цього Закону закріплено відкритий перелік підстав для прийняття відповідних рішень, в числі яких з 23 червня 2024 року (дати набрання чинності Законом України № 3674-IX від 25.04.2024 «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення») запроваджено таку підставу, як «4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством».

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

З метою удосконалення механізму виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, здійснення страхових виплат особам, які тимчасово проживають за межами України або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території (пояснювальна записка до проєкту постанови) Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка набрала чинності 20.03.2025.

Вказаною Постановою затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території (Порядок № 299).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 299 одержувачам, які тимчасово проживають за межами України, і тим, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат здійснюється за умови проходження особою фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року. З цієї норми випливає, що для реалізації права на продовження отримання пенсії особам зазначеної категорії пенсіонерів законодавець запровадив з 24 червня 2024 року обов`язкову умову – проходження такими особами щорічної фізичної ідентифікації. При цьому для виконання такої умови особам надається строк – протягом року з 01 січня до 31 грудня, а її виконання у поточному році є передумовою набуття права на продовження отримання пенсійних виплат у наступному році.

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що фізична ідентифікація – процедура встановлення ідентифікаційних даних особи із документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної особи, що проводиться в органах Пенсійного фонду, якщо особа не пройшла фізичну ідентифікацію в установі банку, в якій отримує пенсію.

До фізичної ідентифікації прирівнюється:

авторизація в особистому електронному кабінеті на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису "Дія.Підпис" ("Дія ID"), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;

ідентифікація особи за допомогою відеоконференцзв`язку з дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час сеансу якого пред`являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, встановленого правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері соціального захисту населення та у сфері електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації;

посвідчення в установленому порядку за зверненням одержувача, який тимчасово проживає за кордоном, відповідною закордонною дипломатичною установою України факту, що особа є живою.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 299 для підготовки даних для процедур ідентифікації особи за допомогою відеоконференцзв`язку та узагальнення їх результатів можуть використовуватись інформаційні технології із застосуванням складних комплексних завдань, системи наукових методів досліджень і алгоритмів обробки інформації, отриманих або самостійно створених під час роботи (елементи штучного інтелекту).

Документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою, разом із письмовою заявою особи про продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, складеною в довільній формі, надсилається рекомендованим поштовим відправленням або поштовим відправленням з оголошеною цінністю територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем її перебування на обліку. Заява про продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат разом із сканованою копією документа про посвідчення факту, що фізична особа є живою, яка відповідає оригіналу документа і придатна для сприйняття її змісту (повинна містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), може бути подана через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Установи уповноважених банків щомісяця до 25 числа в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису через захищені канали зв`язку надсилають згідно з протоколами обміну інформацією Пенсійному фонду України інформацію про одержувачів, які пройшли фізичну ідентифікацію, та дату її проведення відповідно до абзацу другого цього пункту.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 7 Порядку № 299, у разі відсутності в територіальних органах Пенсійного фонду України інформації про проходження фізичної ідентифікації станом на 31 грудня календарного року одержувачами, які тимчасово проживають за межами України або які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, з 1 січня року, наступного за календарним роком, у якому особа зобов`язана пройти ідентифікацію, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) припиняється відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У таких випадках пенсійний орган зобов`язаний прийняти відповідне рішення про припинення виплати пенсії.

Крім того, у разі надходження до Пенсійного фонду України від установ уповноважених банків інформації про відсутність протягом шести місяців видаткових операцій на поточних рахунках одержувачів, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, відповідно до абзацу першого пункту 17 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596, та за умови, що протягом цього періоду не проводилася фізична ідентифікація особи, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) припиняється відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пункт 8 Порядку № 299 передбачає, що поновлення, зокрема виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) особам, виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) яким припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України:

після проходження фізичної ідентифікації протягом року з дати припинення виплати;

за заявами про поновлення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) та страхові виплати, виплату яких припинено до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з непроходженням одержувачем фізичної ідентифікації, скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесенням відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб», поновлюються за заявами про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до органів Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача в режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Одержувачі, які тимчасово проживають за межами України або отримали тимчасовий захист або статус біженця, заяву про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат можуть надіслати поштою в порядку, передбаченому абзацом восьмим пункту 6 цього Порядку.

Під час поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат відповідно до цього пункту виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати після їх припинення, на умовах, передбачених частиною першою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та частиною четвертою статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно з пунктом 10 Порядку № 299 особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України або які виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться за умови неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат.

Як зазначено в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією у м. Покровську як внутрішньо переміщена особа та як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV. Виплата пенсії позивачу проведена по 29.02.2016.

Виплату пенсії ОСОБА_1 автоматично призупинено з 01.03.2016 у зв`язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб (форма рішення територіального органу Пенсійного фонду про припинення пенсії чинним законодавством не затверджена). Пенсія ОСОБА_1 за період з 01.03.2016 по теперішній час не виплачувалася.

З матеріалів справи судом встановлено, що за заявою ОСОБА_1 від 16.10.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провело 04.11.2025 відеоконференцзв`язок із заявником, за результатами чого прийнято рішення від 03.12.2025 № 878980 про невстановлення особи заявника, у зв`язку з тим, що він не одержував пенсію.

Суд зауважує, що процедура фізичної ідентифікації за приписами Закону № 1058-IV та Порядку № 299 є встановленням ідентифікаційних даних особи із документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної особи.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що жодних інших відомостей за результатами такої, окрім, як підтвердження особи заявника органи пенсійного фонду отримувати не можуть.

З огляду на те, що наявними у справі доказами (протоколами перерахунку пенсії) та доводами відповідача в апеляційній скарзі підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, суд також критично ставиться й до рішення відповідача № 878980, в якому зазначено, що не встановлено особу позивача у зв`язку із тим, що він не одержував пенсію.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що рішення про невстановлення особи позивача було прийняте за результатами відеоідентифікації, порядок проведення якої визначено Порядком встановлення територіальним органом Пенсійного фонду України особи одержувача пенсії, щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, інших соціальних виплат шляхом відеоконференцзв`язку, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 20.11.2023 № 49-2 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.12.2023 за № 2111/41167. У зв`язку з цим колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції не застосував положень цього Порядку та не визначив з урахуванням відповідних норм матеріального права правової природи оскаржуваного рішення.

Разом з тим, установлене порушення не зумовлює необхідності перевірки апеляційним судом дотримання пенсійним органом окремих процедурних вимог Порядку № 49-2. Вирішенню питання про правомірність рішення суб`єкта владних повноважень по суті має передувати з`ясування того, чи є таке рішення актом, який самостійно породжує для особи юридичні наслідки та чи може бути предметом судового оскарження. У разі встановлення, що рішення про невстановлення особи є лише результатом проміжної ідентифікаційної процедури та саме по собі не змінює обсягу пенсійних прав особи, суд не вправі переходити до перевірки його відповідності процедурним вимогам Порядку № 49-2, оскільки це означало б вирішення по суті вимоги, яка не підлягає судовому розгляду.

На підставі викладеного та керуючись завданнями й основними засадами адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України, колегія суддів уважає необхідним зазначити таке.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальним актом є акт суб`єкта владних повноважень, прийнятий на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав чи інтересів визначеної в акті особи та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Суд звертає увагу, що частиною першою статті 5 КАС України кожній особі гарантується право на звернення до адміністративного суду, якщо така особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Колегія суддів зауважує, що саме по собі найменування документа «рішенням» не є достатнім для визнання його індивідуальним актом, який може бути самостійним предметом судового контролю. Визначальними є зміст документа та правові наслідки, які він безпосередньо породжує.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що судовому оскарженню підлягає не кожен документ суб`єкта владних повноважень, а той, який самостійно впливає на права, обов`язки або законні інтереси. Так, у постанові від 20.12.2024 у справі № 400/1117/19 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду визначив, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.

З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про проведення фізичної ідентифікації шляхом відеоконференцзв`язку. За результатами проведеного сеансу відеоконференцзв`язку відповідач прийняв рішення від 03.12.2025 № 878980 про невстановлення особи.

Відповідно до Порядку № 49-2, за результатами відеоідентифікації територіальний орган Пенсійного фонду України приймає рішення про встановлення або невстановлення особи одержувача. Зміст зазначеної процедури полягає у перевірці того, чи дають документи, відповіді особи, її зовнішнє зображення та відомості, наявні в інформаційних системах Пенсійного фонду України, можливість однозначно встановити особу, яка бере участь у конкретному сеансі відеоконференцзв`язку.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 299 фізична ідентифікація може бути проведена не лише шляхом відеоконференцзв`язку, а й іншими визначеними способами. Тому негативний результат одного сеансу відеоконференцзв`язку не є остаточним висновком про непроходження особою фізичної ідентифікації загалом.

Виходячи зі змісту рішення про невстановлення особи за результатами відеоконференцзв`язку, мети й порядку проведення такої ідентифікації в процедурі щорічного продовження (пролонгації) виплат пенсії зазначеним категоріям осіб можна констатувати, що таке рішення: є результатом лише одного з визначених законом способів фізичної ідентифікації; фіксує результат конкретного способу фізичної ідентифікації; не встановлює, що заявник не є пенсіонером або що він не має права на пенсію; не виключає повторного звернення для проведення фізичної ідентифікації шляхом відеоконференцзв`язку; не перешкоджає застосуванню іншого передбаченого законодавством способу фізичної ідентифікації; саме по собі не припиняє, не поновлює та не визначає розміру пенсійної виплати.

Пунктом 7 Порядку № 299 передбачено, що юридично значущою для припинення виплати є відсутність у територіальних органах Пенсійного фонду України станом на 31 грудня календарного року інформації про проходження фізичної ідентифікації. Отже, наслідок у вигляді припинення пенсійної виплати пов`язаний не безпосередньо з негативним результатом окремого сеансу відеоконференцзв`язку, а із сукупністю інших обставин, які повинні бути встановлені органом Пенсійного фонду під час прийняття окремого рішення.

З викладеного суд доходить висновку, що рішення № 878980 має доказове та передумовне значення для подальших пенсійних процедур, однак саме по собі не є рішенням про припинення або відмову в поновленні виплати пенсії.

Тому правомірність проведення відеоідентифікації, повнота дослідження наданих документів і обґрунтованість висновку про невстановлення особи можуть бути перевірені адміністративним судом під час оскарження лише остаточного рішення територіального органу Пенсійного фонду України про припинення виплати пенсії, якщо таке рішення буде прийнято з урахуванням результату фізичної ідентифікації проведеної шляхом відеоконференцзв`язку.

У постанові від 02.02.2023 у справі № 260/3380/21 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, відповідно до якого документ інформаційного характеру, що сам по собі не зумовлює виникнення прав та обов`язків особи, не може бути самостійним предметом адміністративного позову. Його оцінка, як і оцінка дій посадових осіб щодо його складання, може бути надана судом під час оскарження остаточного рішення, прийнятого з його урахуванням.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що поняття спору, який не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, потрібно тлумачити широко – як таке, що охоплює і спори іншої судової юрисдикції, і вимоги, які взагалі не підлягають самостійному судовому розгляду.

Подібний функціональний підхід до документів, складених за результатами перевірки, застосовано Верховним Судом у постанові від 19.06.2020 у справі № 140/388/19. Верховний Суд виходив із того, що акт перевірки є носієм доказової інформації, відображає висновки посадових осіб, але не є правовим документом, який самостійно встановлює відповідальність або породжує обов`язкові правові наслідки. Правова оцінка такого документа надається під час перевірки рішення, прийнятого на його підставі.

Таким чином колегія суддів доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про невстановлення особи позивача від 03.12.2025 № 878980 за результатами проведення 04.11.2025 відеоконференцзв`язку, не є індивідуальним актом у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України. Воно не містить самостійного владного рішення або індивідуального припису щодо прав чи інтересів позивача, не встановлює, не змінює та не припиняє його право на отримання пенсії, а лише документально відображає результат перевірки особи позивача у межах визначеної законодавством процедури щорічного підтвердження такого права, що завершується прийняттям пенсійним органом рішення про продовження або припинення виплати пенсії особі.

З огляду на викладене колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції наведеного не врахував та помилково надав правову оцінку оскаржуваному рішенню від 03.12.2025 № 878980 як самостійному індивідуальному акту.

Суд також зауважує, що посилання Порядку № 49-2 на необхідність повідомлення особи про порядок оскарження рішення не змінює цього висновку. Припис пункту 4 розділу III Порядку № 49-2 про повідомлення особи щодо порядку оскарження рішення про невстановлення особи належить розуміти як інформаційно-процедурну гарантію. Така норма не визначає виду й меж судового контролю та не замінює установленої статтями 2, 4, 5 і 19 КАС України обов`язкової умови – наявності безпосереднього порушення прав або законних інтересів оспорюваним актом. Можливість оскарження має реалізовуватися з урахуванням правової природи рішення, змісту порушеного права та вимоги щодо ефективності обраного способу захисту.

Питання про допустимість такого позову підлягало вирішенню виключно на підставі Конституції України та статей 2, 4, 5 і 19 КАС України з урахуванням змісту й безпосередніх правових наслідків оспорюваного документа.

Отже, вимога про визнання протиправним і скасування рішення від 03.12.2025 № 878980 не підлягає самостійному розгляду ані за правилами адміністративного судочинства, ані в порядку іншого виду судочинства.

Такий висновок не обмежує гарантованого статтею 55 Конституції України права на судовий захист.

Право на судовий захист не означає можливості окремо оскаржувати кожний процедурний, інформаційний або доказовий документ суб`єкта владних повноважень. Таке право забезпечується можливістю оскаржити рішення, дію або бездіяльність, які безпосередньо порушують право особи, а в межах такого спору – поставити під сумнів законність та обґрунтованість усіх документів, що стали підставою для прийняття остаточного рішення.

Таким чином колегія суддів констатує встановлення порушення норми пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, допущене судом першої інстанції при здійсненні правової оцінки оскаржуваного рішення пенсійного органу відносячи спір у цій частині до юрисдикції адміністративних судів.

Таке порушення відповідно до пункту 4 частини третьої статті 317 КАС України та наведених правових позицій Верховного Суду є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині.

Щодо доводів апелянта про автоматичне зупинення виплати пенсії через відсутність інформації про реєстрацію позивача в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо-переміщених осіб

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про автоматичне зупинення виплати пенсії з 01.03.2016 через відсутність інформації про реєстрацію позивача в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо-переміщених осіб з огляду на таке.

З матеріалів справи убачається а сторонами не заперечується, що виплату пенсії позивачу було зупинено (припинено) відповідачем з 01.03.2016. Відповідно, для перевірки доводів скаржника, зокрема й щодо підтвердження або спростування правомірності такого зупинення, підлягає аналізу законодавство, чинне на момент виникнення даного юридичного факту (припинення виплати пенсії).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV (в редакції на момент призупинення виплати пенсії) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Питання виплати пенсій урегульовано статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.

За приписами вищенаведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк» або з доставкою додому весь час дії такої довідки.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 строк дії довідки внутрішньо переміщеної особи встановлений не був.

Постановою Кабінету Міністрів від 08.06.2016 № 352 внесено зміни до постанови № 509, згідно з якими встановлено, що довідка діє безстроково; довідка, видана до 20.06.2016, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами пункту 71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці. В матеріалах справи відсутні відомості про прийняття такого рішення щодо позивача.

Суд звертає увагу, що перелік підстав для припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, розширеному тлумаченню не підлягає.

Колегія суддів зауважує, що Законом № 1058-IV або іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є лише підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків відповідачем не застосований та не доведений.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.

Крім того колегія суддів зазначає, що відомості Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо-переміщених осіб відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 використовуються органами Пенсійного фонду України при здійсненні призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам. Водночас зазначене нормативне регулювання не встановлює самостійної, відмінної від визначених законом, підстави припинення (призупинення) виплати вже призначеної пенсії.

Верховний Суд у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 виходив з того, що припинення виплати пенсії можливе за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV. У постанові від 30.01.2024 у справі № 320/424/23 Верховний Суд, застосувавши положення постанови Кабінету Міністрів України № 637 щодо використання відомостей ЄІБД ВПО, водночас наголосив, що виключний перелік підстав припинення виплати пенсії визначено статтею 49 Закону № 1058-IV.

Отже, сама по собі відсутність у ЄІБД ВПО відомостей про позивача (результат автоматизованої перевірки «особу не знайдено») не є самостійною передбаченою законом підставою для припинення виплати призначеної пенсії та не звільняє пенсійний орган від обов`язку діяти у порядку та з підстав, установлених статтею 49 Закону № 1058-IV.

Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Отже, призупиняючи виплату позивача пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем вимог частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, оскільки з 01 березня 2016 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 17.07.2018 у справі № 415/2945/17, 14.04.2021 у справі № 233/4104/17.

Щодо доводів апеляційної скарги про незвернення позивачем із заявою встановленого зразка про поновлення виплати пенсії та повідомленням про неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

Суд відхиляє доводи скаржника та уважає, що системне тлумачення статей 47 і 49 Закону № 1058-IV та пункту 1.1 Порядку № 22-1 дає підстави для умовиводу, що подання заяви є способом ініціювання адміністративної процедури поновлення виплати пенсії, яка до цього була припинена у встановленому законом порядку. Такий заявницький порядок передбачає існування рішення про припинення виплати, прийнятого з передбаченої законом підстави (в тому числі за заявою особи пенсіонера), а також необхідність з`ясування того, чи усунуто обставини, що перешкоджали її подальшій виплаті.

Натомість, якщо рішення, передбачене частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не приймалося, чинність рішення про призначення пенсії та встановлений статтею 47 цього Закону обов`язок щомісячно її виплачувати не припиняються. За таких обставин фактична невиплата пенсії є протиправною бездіяльністю пенсійного органу, а не належним припиненням виплати, для подальшого поновлення якої пенсіонер повинен подати окрему заяву.

Пункт 1.1 Порядку № 22-1, як процедурна норма підзаконного нормативно-правового акта, не встановлює додаткової підстави припинення виплати пенсії, не змінює вимог статті 49 Закону № 1058-IV та не може бути витлумачений як такий, що покладає на пенсіонера обов`язок ініціювати поновлення виплати, яку пенсійний орган припинив (призупинив) без законної підстави та без прийняття відповідного рішення. Заявницький порядок поновлення не може застосовуватися як спосіб легалізації припинення чи призупинення виплати пенсії, здійсненого самим пенсійним органом усупереч установленим законом підставам і процедурі.

Такий висновок узгоджується з принципами законності, обґрунтованості, офіційності та чинності адміністративного акта, закріпленими Законом України «Про адміністративну процедуру» № 2073-IX, а також із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.10.2018 у справі № 263/14219/16-а, від 31.10.2018 у справі № 263/4121/17, від 20.04.2022 у справі № 236/2495/17 та Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 805/402/18.

Так, зокрема в постанові від 31.10.2018 у справі № 263/4121/17 Верховний Суд відхилив аналогічні посилання пенсійного органу на відсутність особистої заяви про поновлення, оскільки рішення про припинення виплати не приймалося, а визначених законом підстав для цього не існувало. Такий самий підхід щодо обов`язковості законної підстави та рішення про припинення викладено у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 805/402/18 та від 20.04.2022 у справі № 236/2495/17.

З постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 805/402/18 слідує, що вимога про подання заяви не може бути підставою для збереження наслідків припинення виплати пенсії, здійсненого без передбаченої законом підстави.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що припинення з 01.03.2016 виплати позивачу раніше призначеної пенсії здійснено територіальним органом Пенсійного фонду України за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, або підстав, передбачених іншим законом, та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, а отже, відповідач зобов`язаний прийняти рішення про поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 у спосіб, встановлений частини першої статті 46 Закону № 1058-IV і на виконання пункту 8 Порядку № 299.

Стосовно доводів апеляційної скарги про пропущення позивачем строку звернення до суду з позовною заявою, суд зазначає наступне.

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Як зазначено вище, спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку, виплати пенсій, а також строки виплати пенсій зокрема за минулий час, є Закон № 1058-IV.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

З огляду на встановлення судом протиправності призупинення відповідачем виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року, суд уважає релевантним для цієї справи підхід Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2021 у справі № 623/2842/17, який зазначив, що з огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» і у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Внаслідок системного аналізу наведених статей Верховний Суд виснував, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

Зазначену правову позицію викладено також в постановах Верховного Суду від 25.06.2021 у справі № 623/2842/17, від 24.09.2020 у справі № 404/6160/14-а.

З огляду на вищезазначене доводи скаржника висновків суду першої інстанції в іншій частині не спростовують.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача.

При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява № 387/03, 20.09.2012, п. 53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги позивача та зміну рішення суду першої інстанції.

Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 200/411/26 – задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 200/411/26 скасувати в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 03 грудня 2025 року № 878980 про невстановлення особи ОСОБА_1 .

Провадження у справі в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03 грудня 2025 року № 878980 про невстановлення особи ОСОБА_1 – закрити.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 200/411/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 10 вересня 2026 року, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених статтею 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 10 вересня 2026 року.

Головуючий суддя І.В. Пивовар

Судді Т.Г. Гаврищук

Е.Г. Казначеєв