Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №302/1031/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1031/26

Провадження № 2/302/636/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Пухальського С. В.,

за участю секретаря судового засідання – Бобонич Н. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Міжгір`я цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 24 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферту) № 24.07.2025-100000950, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 2 500,00 грн строком на 168 днів, із кінцевим терміном повернення до 07 січня 2026 року. Позивач зазначає, що кредитний договір укладено в електронній формі відповідно до вимог чинного законодавства шляхом акцепту оферти із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який був надісланий відповідачу на зазначений ним фінансовий номер телефону.

Позивач вказує, що відповідно до умов кредитного договору кредит було надано на умовах строковості, платності та поворотності шляхом перерахування коштів на платіжну картку відповідача. На виконання умов договору кредитодавець перерахував відповідачу кредитні кошти у сумі 2 500,00 грн, чим повністю виконав взяті на себе договірні зобов`язання.

Представник позивача зазначає, що умовами кредитного договору передбачено сплату процентів за користування кредитом, комісії, пов`язаної з наданням кредиту, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а також неустойки у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов`язань. При цьому комісії є складовою загальних витрат за споживчим кредитом та встановлені відповідно до Закону України «Про споживче кредитування». Позивач також вважає, що оскільки кредитний договір укладено після набрання чинності змінами до Закону України «Про споживче кредитування», вимога про стягнення неустойки є правомірною.

На думку позивача, відповідач належним чином не виконав взяті на себе договірні зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів, у зв`язку із чим станом на день звернення до суду утворилася заборгованість у загальному розмірі 7 575,00 грн, яка складається з: 2 500,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту, 3 325,00 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 125,00 грн комісії, пов`язаної з наданням кредиту, 375,00 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 1 250,00 грн неустойки.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, представник позивача просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 7 575,00 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 30 липня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Одночасно судом визначено, що розгляд, формування та зберігання матеріалів справи здійснюються у змішаній формі – паперовій та електронній.

Ухвалою суду від 13 серпня 2026 року постановлено продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

07 вересня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача – адвоката Рішка Сергія Івановича надійшов відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що спірний кредитний договір є договором споживчого кредитування, а тому на спірні правовідносини поширюються вимоги Законів України «Про споживче кредитування» та «Про захист прав споживачів». На думку представника відповідача, позивач не надав доказів виконання переддоговірного обов`язку щодо належного інформування позичальника, зокрема не долучив до матеріалів справи паспорт споживчого кредиту, що, на його переконання, є підставою для відмови у стягненні процентів за користування кредитом, комісій та неустойки.

Крім того, представник відповідача вказав, що умови кредитного договору щодо сплати комісії, пов`язаної з наданням кредиту, та комісії за обслуговування кредитної заборгованості не відповідають вимогам законодавства про захист прав споживачів, оскільки позивач не зазначив та не довів надання будь-яких додаткових чи супутніх послуг, за які встановлено відповідну плату. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, просив суд застосувати наслідки недійсності відповідних умов договору та відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Також представник відповідача зазначив, що вимога про стягнення неустойки у розмірі 1 250,00 грн суперечить пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, яким на період дії воєнного стану позичальників звільнено від обов`язку сплати неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами. З огляду на наведене просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кредитом, комісій та неустойки.

08 вересня 2026 року представник позивача – Чехун Юлія Віталіївна через підсистему «Електронний суд» подала відповідь на відзив, у якій заперечила проти доводів сторони відповідача та просила позов задовольнити у повному обсязі. Представник позивача зазначила, що кредитний договір укладено відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування», а наведена у паспорті споживчого кредиту формула розрахунку денної процентної ставки має інформаційний характер та ґрунтується на припущенні належного виконання позичальником своїх зобов`язань відповідно до графіка платежів. Також вказала, що проценти нараховані виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, не перевищують встановленого законом максимального розміру та відповідають умовам укладеного договору.

Крім того, представник позивача зазначила, що відповідач не надав жодних належних доказів, які б спростовували правильність розрахунку заборгованості, тоді як поданий позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом розміру заявлених вимог. Також звернула увагу, що комісія за надання кредиту пов`язана зі здійсненням переказу кредитних коштів через сервіс інтернет-еквайрингу, а комісія за обслуговування кредитної заборгованості встановлена за надання позичальнику комплексу додаткових сервісних послуг, визначених умовами кредитного договору. Посилаючись на положення Закону України «Про споживче кредитування» та практику Верховного Суду, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Заперечень на відповідь на відзив від сторони відповідача до суду не надходило.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, однак у відповіді на відзив просила розглянути справу за її відсутності, позов підтримала у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Його представник подав заяву, у якій просив розглянути справу за його відсутності та за відсутності відповідача, зазначивши, що підтримує правову позицію, викладену у відзиві на позовну заяву, у повному обсязі. Також повідомив про відсутність додаткових заяв та клопотань.

Враховуючи належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового розгляду, а також подані ними заяви по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України не здійснювалося.

Судом установлено, що 24 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 24.07.2025-100000950 в електронній формі шляхом прийняття відповідачем пропозиції (оферти) кредитодавця. Договір укладено відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який був надісланий відповідачу після проходження ним процедури електронної ідентифікації.

Із досліджених судом доказів убачається, що під час укладення кредитного договору відповідач пройшов процедуру ідентифікації із використанням системи BankID Національного банку України, внаслідок чого кредитодавцем були отримані та перевірені персональні дані позичальника, зокрема його прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, місце проживання, номер мобільного телефону та інші необхідні ідентифікаційні відомості.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 2 500,00 грн шляхом перерахування коштів на платіжну картку, реквізити якої були зазначені позичальником під час оформлення кредиту.

Факт видачі кредитних коштів підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, з яких убачається, що 24 липня 2025 року на платіжну картку відповідача успішно перераховано 2 500,00 грн із призначенням платежу: «Видача за договором кредиту № 24.07.2025-100000950».

Судом також установлено, що переказ кредитних коштів відповідачу здійснювався через платіжну установу на підставі укладеного між нею та позивачем договору про надання послуг з переказу коштів без відкриття рахунку, що підтверджує належне виконання позивачем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 15 липня 2026 року заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором № 24.07.2025-100000950 від 24 липня 2025 року становить 7 575,00 грн, з яких: 2 500,00 грн – заборгованість за основною сумою кредиту, 3 325,00 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом, 125,00 грн – комісія, пов`язана з наданням кредиту, 375,00 грн – комісія за обслуговування кредитної заборгованості та 1 250,00 грн – штраф.

Оцінюючи надані докази та встановлені обставини справи, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою та другою статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо його форми не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до статей 3, 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Дослідженими судом доказами підтверджується, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 24.07.2025-100000950 від 24 липня 2025 року в електронній формі шляхом використання інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця та підписання його відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується наявними у матеріалах справи доказами щодо їх перерахування на платіжну картку, реквізити якої були зазначені відповідачем під час оформлення кредиту. Отже, позивач належним чином виконав свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених його змістом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом установлено, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі.

Доказів повернення кредитних коштів, сплати процентів або доказів, які б спростовували правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідач суду не подав.

Сам по собі факт заперечення відповідачем позовних вимог не звільняє суд від обов`язку перевірити їх обґрунтованість. Разом із тим досліджені судом письмові докази у своїй сукупності підтверджують факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність непогашеної заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 2 500,00 грн.

Вирішуючи вимогу про стягнення процентів за користування кредитом, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом установлено, що умовами кредитного договору сторони погодили розмір процентів, порядок їх нарахування та строк кредитування.

Доводи сторони відповідача про відсутність у матеріалах справи паспорта споживчого кредиту самі по собі не спростовують факту укладення договору, погодження його істотних умов та отримання відповідачем кредитних коштів.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що проценти нараховані виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування відповідно до умов укладеного договору. Доказів неправильності такого розрахунку відповідачем не подано.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога про стягнення процентів за користування кредитом у сумі 3 325,00 грн є законною, обґрунтованою та підтверджується належними і допустимими доказами.

Вирішуючи вимогу про стягнення комісії, суд виходить із такого.

Позивач просить стягнути з відповідача 125,00 грн комісії, пов`язаної з наданням кредиту, та 375,00 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом можуть включатися лише платежі, пов`язані з наданням додаткових чи супутніх послуг кредитодавця, які фактично надаються споживачу.

Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що відповідачу фактично були надані конкретні додаткові чи супутні послуги, за які нараховано відповідні комісії, не підтвердив їх зміст, обсяг та вартість.

Верховний Суд у своїй усталеній практиці виходить із того, що сама лише наявність у договорі умови про сплату комісії не є достатньою підставою для її стягнення, якщо кредитодавцем не доведено фактичного надання відповідної послуги.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 125,00 грн комісії, пов`язаної з наданням кредиту, та 375,00 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а тому в цій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи вимогу про стягнення штрафу, суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування позичальник звільняється від обов`язку сплачувати неустойку у формі штрафу або пені за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором.

Судом установлено, що заявлений до стягнення штраф у розмірі 1 250,00 грн нарахований за порушення відповідачем умов кредитного договору, укладеного 24 липня 2025 року, тобто під час дії воєнного стану.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 250,00 грн суперечить імперативним положенням пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, якими позичальника звільнено від обов`язку сплачувати неустойку у формі штрафу за прострочення виконання грошового зобов`язання та покладено на кредитодавця обов`язок її списати. У зв`язку з цим у задоволенні зазначеної позовної вимоги слід відмовити.

Щодо судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено вимоги майнового характеру на загальну суму 7 575,00 грн, з яких судом задоволено позовні вимоги на суму 5 825,00 грн, що становить 76,89769 % від ціни позову.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, а також понесено витрати, пов`язані з направленням відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами, у розмірі 120,18 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, відповідно до вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме:

?судовий збір у розмірі 2 047,32 грн;

?витрати, пов`язані з направленням відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами, у розмірі 92,41 грн.

У позовній заяві позивач також зазначив, що докази понесених витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може бути вирішене судом після ухвалення рішення за умови подання відповідної заяви та належних доказів у встановлений законом строк.

Керуючись статтями 2, 3, 10–13, 19, 76–81, 89, 133, 141, 247, 258–259, 263–265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 37356833, місцезнаходження: 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 133-А, рахунок НОМЕР_2 в Акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк», МФО 305299) заборгованість за Кредитним договором № 24.07.2025-100000950 від 24 липня 2025 року у загальному розмірі 5 825,00 грн (п`ять тисяч вісімсот двадцять п`ять гривень 00 копійок), яка складається з:

?2 500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок) – заборгованості за основною сумою кредиту;

?3 325,00 грн (три тисячі триста двадцять п`ять гривень 00 копійок) – заборгованості за процентами за користування кредитом.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 в частині стягнення:

?125,00 грн комісії, пов`язаної з наданням кредиту;

?375,00 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості;

?1 250,00 грн штрафу,

відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР»:

?судовий збір у розмірі 2 047,32 грн (дві тисячі сорок сім гривень 32 копійки);

?витрати, пов`язані з направленням відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами, у розмірі 92,41 грн (дев`яносто дві гривні 41 копійка).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Пухальський С. В.