Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №302/1129/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1129/26

Провадження № 2/302/689/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Пухальського С. В.,

за участю секретаря судового засідання – Бобонич Н. М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гренджа Вікторія Юріївна, до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, про визнання права власності на спадкове майно за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно за заповітом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Верхній Бистрий Міжгірського району Закарпатської області померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка доводилася позивачці ОСОБА_1 тіткою по материнській лінії. Родинний зв`язок між позивачкою та спадкодавицею підтверджується свідоцтвом про народження позивачки, документами про зміну її прізвища після реєстрації шлюбу, а також архівними довідками щодо народження спадкодавиці та матері позивачки.

За життя ОСОБА_2 29 листопада 1995 року склала заповіт, посвідчений секретарем Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області та зареєстрований у реєстрі за № 43, відповідно до якого житловий будинок по АДРЕСА_1 , земельну ділянку та інше належне їй майно заповіла своїй племінниці ОСОБА_3 , яка після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_4 . Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру зазначений заповіт не змінювався та не скасовувався.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок, розташований у АДРЕСА_2 , яка раніше мала назву ОСОБА_5 . Будинок був зведений орієнтовно у 1966 році на земельній ділянці площею 0,25 гектара. Свідоцтво про право власності на житловий будинок за життя спадкодавиці не видавалося, а земельна ділянка, на якій він розташований, не була приватизована.

На день смерті ОСОБА_2 була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із нею за цією адресою постійно проживала та була зареєстрована позивачка ОСОБА_1 , яка на той час носила прізвище ОСОБА_6 .

Позивачка зазначає, що у погосподарських книгах колишньої Верхньобистрянської сільської ради спадкодавиця в окремих документах зазначена як ОСОБА_7 , а також зустрічається прізвище « ОСОБА_8 », хоча офіційно прізвища вона не змінювала та у зареєстрованому шлюбі не перебувала. На думку позивачки, усі зазначені записи стосуються однієї і тієї ж особи – ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З метою оформлення спадкових прав представник позивачки звернулася до приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Дунаєва Ю. М. із заявою щодо відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , додавши наявні документи, зокрема витяг про державну реєстрацію смерті, копію заповіту та довідку про місце проживання спадкодавиці на день смерті.

У червні 2026 року приватний нотаріус письмово повідомив представника позивачки, що спадкування після смерті ОСОБА_2 , яка померла у 1995 році, регулюється положеннями Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, а право позивачки на спадкування виникає виключно на підставі заповіту.

Разом із тим нотаріус зазначив, що оригінал заповіту у позивачки відсутній, а для оформлення спадкових прав необхідно подати оригінал або дублікат заповіту. У зв`язку з відсутністю такого документа нотаріус відмовив у прийнятті документів для відкриття спадкової справи та видачі свідоцтва про право на спадщину, роз`яснивши право звернення до суду.

Позивачка зазначає, що оригінал заповіту та свідоцтво про смерть спадкодавиці були втрачені під час пожежі, яка сталася у 1999 році у спадковому житловому будинку. Другий примірник заповіту зберігається у старостинському окрузі села Верхній Бистрий за місцем його посвідчення, однак видати його дублікат неможливо через відсутність у відповідних посадових осіб передбачених законом повноважень, а до державного нотаріального архіву зазначений документ не передавався.

Крім того, позивачка не змогла отримати повторне свідоцтво про смерть спадкодавиці, оскільки для цього необхідно підтвердити статус спадкоємця за заповітом, що без оригіналу або дубліката заповіту є неможливим. З цих підстав представнику позивачки було видано лише витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті ОСОБА_2 .

Позивачка також зазначає, що є єдиною спадкоємицею майна померлої, оскільки спадкодавиця дітей не мала, у зареєстрованому шлюбі не перебувала, а спадкові справи після її смерті не заводилися.

Після смерті тітки позивачка фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки безперервно проживає у спадковому житловому будинку, утримує його у належному стані, здійснює поточні ремонти та користується земельною ділянкою, на якій він розташований.

Посилаючись на те, що вона є спадкоємицею за заповітом, фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , однак через втрату оригіналу заповіту, відсутність можливості отримати його дублікат та відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок позбавлена можливості оформити свої спадкові права у нотаріальному порядку, позивачка просить визнати за нею у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 25 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник позивачки – адвокат Гренджа Вікторія Юріївна – подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника. У заяві зазначила, що позовні вимоги підтримує з підстав та обґрунтувань, викладених у позовній заяві, та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Від Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області надійшла письмова заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача, у якій зазначено, що відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просить розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце його проведення, відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, надані докази та оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статей 76–81, 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини третьої статті 200 Цивільного процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з частиною четвертою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті такого визнання та продовжує судовий розгляд.

Перевіривши заявлені позовні вимоги та дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що відсутність заперечень відповідача щодо їх задоволення не суперечить вимогам закону та не порушує права, свободи чи законні інтереси інших осіб, а самі позовні вимоги підтверджуються належними та допустимими доказами. За таких обставин суд вважає наявними передбачені частиною третьою статті 200 та частиною четвертою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України підстави для ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні.

Судом установлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої відкрилася спадщина.

Позивачка ОСОБА_1 є племінницею померлої, що підтверджується свідоцтвом про народження, архівними довідками Державного архіву Закарпатської області та іншими матеріалами справи.

29 листопада 1995 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Верхньобистрянської сільської ради, зареєстрований у реєстрі за № 43, відповідно до якого заповіла належний їй житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , своїй племінниці – ОСОБА_1 . Заповіт не скасований і не змінений.

Відповідно до довідки Верхньобистрянського старостинського округу Міжгірської селищної ради від 13 листопада 2025 року № 176 ОСОБА_2 була зареєстрована та постійно проживала у житловому будинку АДРЕСА_1 . На день її смерті разом із нею проживала її племінниця – ОСОБА_1 .

Згідно з випискою з погосподарської книги Верхньобистрянського старостинського округу житловий будинок АДРЕСА_1 обліковувався за ОСОБА_2 . Будинок побудований орієнтовно у 1966 році, розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,25 гектара, яка не приватизована. Свідоцтво про право власності на зазначений житловий будинок Верхньобистрянською сільською радою не видавалося.

Відповідно до довідки Комунального підприємства «Міжгірське бюро технічної інвентаризації» від 01 квітня 2026 року № 94 право власності на зазначений житловий будинок станом на 31 грудня 2012 року не зареєстровано.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим 22 квітня 2026 року, житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа житлового будинку становить 86,7 квадратного метра, житлова площа – 45,6 квадратного метра. До складу домоволодіння також входять господарські будівлі та споруди.

Відповідно до звіту про оцінку майна ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами станом на 12 лютого 2026 року становить 261 368 гривень.

03 лютого 2026 року приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Дунаєвим Юрієм Миколайовичем заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_2 .

Постановою приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Дунаєва Юрія Миколайовича від 16 червня 2026 року № 127/01-16 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 у зв`язку з неподанням оригіналу заповіту або його дубліката, що унеможливлює підтвердження права позивачки на спадкування за заповітом у нотаріальному порядку.

Таким чином, позивачка є спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_2 , однак позбавлена можливості оформити спадкові права у нотаріальному порядку через відсутність оригіналу заповіту та неможливість отримання його дубліката, що унеможливлює видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Оцінюючи встановлені обставини справи та досліджені докази у їх сукупності, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в установленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а одним із способів такого захисту є визнання права.

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України, спірні спадкові правовідносини підлягають вирішенню відповідно до положень Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, чинного на час відкриття спадщини.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу Української РСР спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно зі статтями 534, 535 Цивільного кодексу Української РСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або його частину одній чи кільком особам незалежно від того, чи входять вони до кола спадкоємців за законом.

Отже, вирішальне значення для виникнення у позивачки права на спадкування має те, що саме ОСОБА_1 спадкодавиця визначила спадкоємицею у чинному заповіті. Подані до суду документи дають можливість однозначно ідентифікувати особу спадкоємиці, зазначену у заповіті.

Судом установлено, що заповіт від 29 листопада 1995 року на час відкриття спадщини був чинним, доказів його скасування, зміни чи визнання недійсним матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 548 Цивільного кодексу Української РСР для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачка у встановлений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Крім того, на час відкриття спадщини вона постійно проживала разом зі спадкодавицею та після її смерті фактично продовжила володіння і користування спадковим майном.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачка прийняла спадщину відповідно до вимог статей 548, 549 Цивільного кодексу Української РСР, а тому з моменту відкриття спадщини набула право на спадкове майно.

Судом установлено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав спадкодавиці та обліковувався за нею у погосподарських книгах. Право власності на зазначене нерухоме майно у встановленому законом порядку зареєстровано не було, а правовстановлюючий документ на нього відсутній.

Разом із тим належність спірного житлового будинку спадкодавиці підтверджується сукупністю досліджених судом доказів, зокрема випискою з погосподарської книги, довідками органу місцевого самоврядування, технічним паспортом та довідкою Комунального підприємства «Міжгірське бюро технічної інвентаризації».

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема у порядку спадкування. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність його набуття не встановлена судом.

За змістом статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який посвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, який застосовується за наявності об`єктивних перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

У цій справі така перешкода наявна, оскільки постановою приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області від 16 червня 2026 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з відсутністю оригіналу заповіту та неможливістю отримання його дубліката, що унеможливлює підтвердження її права на спадкування за заповітом у нотаріальному порядку.

При цьому зазначені нотаріусом обставини не спростовують самого спадкового права позивачки. Матеріалами справи підтверджено, що позивачка визначена спадкоємицею у чинному заповіті, спадщину прийняла у спосіб, передбачений статтями 548, 549 Цивільного кодексу Української РСР, а належність спірного житлового будинку спадкодавиці підтверджується сукупністю досліджених судом доказів. Відомостей про інших осіб, які прийняли спадщину або заявляють права на спірне нерухоме майно, матеріали справи не містять.

Оцінивши всі наявні у справі докази відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що вони є належними, допустимими, достовірними, взаємопов`язаними та у своїй сукупності достатніми для вирішення спору.

Відповідач – Міжгірська селищна рада Хустського району Закарпатської області – проти задоволення позову не заперечує. Судом не встановлено обставин, які б свідчили, що задоволення позову суперечитиме закону або порушуватиме права, свободи чи законні інтереси інших осіб.

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 визначена спадкоємицею у чинному заповіті, у встановленому законом порядку прийняла спадщину, належність спірного житлового будинку спадкодавиці підтверджена належними та допустимими доказами, а оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку є неможливим через відсутність оригіналу заповіту та неможливість отримання його дубліката, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76–81, 89, 200, 206, 247, 258, 259, 263–265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 15, 16, 328, 392 Цивільного кодексу України, статтями 524, 534, 535, 548, 549 Цивільного кодексу Української РСР, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гренджа Вікторія Юріївна, до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно за заповітом – задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, передбачених законом.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Пухальський С. В.