Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №200/9089/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року справа №200/9089/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року по справі №200/9089/25 (суддя І інстанції Загацька Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) з приводу прийняття командиром військової частини НОМЕР_1 рішення по суті рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі п.п. "г" п.2 ч.4, абз. 16, п. 3, ч. 12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу";

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загону (військову частину НОМЕР_1 ) в особі командира військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення по суті рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на п.п. "г" п.2 ч.4, абз. 16, п. 3, ч. 12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) неприйняття рішення за результатами розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 03.09.2025.

Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 про його звільнення відповідно до п.п. "г" п.2 ч.4, абз. 16, п. 3, ч. 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та прийняти рішення по суті рапорту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн..

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що саме Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України № 1115/2009 визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Згідно пункту 288 Положення №1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. Рапорт –це письмове звернення військовослужбовця до вищої посадової особи з проханням чи поясненням особистого характеру. Рапорт, який подано військовослужбовцем безпосередньо на ім`я командира військової частини з порушенням встановленого службового підпорядкування, не може бути розглянутий, оскільки такий спосіб суперечить нормам Положення № 1115/2009 та Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Указані нормативно-правові акти прямо передбачають обов`язок військовослужбовців подавати звернення по команді, тобто через безпосереднього начальника. Таким чином, рапорт, поданий з порушенням установленого порядку (не по команді), не може вважатися таким, що оформлений належним чином.

Судом також не враховано, що 23.12.2024 в.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону затверджено висновок службового розслідування №28/793/24-Вн, яким підтвердився факт нез`явлення позивача з частини основної щорічної відпустки до місця тимчасової дислокації підрозділу. У військову частину позивач не повернувся та не подавав рапорт по команді.

Відповідно до п 48-1 Положення 1115/2009 для військовослужбовців, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби, дезертирували із Держприкордонслужби або добровільно здалися в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", якщо інше не визначено законодавством. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до загальної чисельності Держприкордонслужби.

Викладене свідчить про неможливість прийняття рішення по рапорту позивача про звільнення з військової служби до повернення останнього до військової частини, яку він самовільно залишив, або до набрання законної сили обвинувального вироку, або після продовження його військової служби.

Водночас суд залишив поза увагою ключову правову обставини: у період самовільного залишення військової частини військова служба такої особи є призупиненою. На цей час така особа не входить до чисельності ДПСУ, а також не користується правами, гарантіями та соціальним забезпеченням, встановленими для військовослужбовців.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації, проходив військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ).

Відповідно до наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 08.11.2024 № 449-ВВ інспектору прикордонної служби 2 категорії – навіднику-оператору першого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування солдату ОСОБА_2 надано частину щорічної основної відпустки терміном 15 діб з 20.11.2024 (відпустку проводив за адресою: АДРЕСА_1 ., т. НОМЕР_3 ).

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 28.11.2024 № 1365-ОС, солдата ОСОБА_3 знято з усіх видів забезпечення з 27.11.2024.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 07.12.2024 № 1404-ОС солдата ОСОБА_3 зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону.

Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 03.09.2025, в якому зазначив, що оскільки його рідний брат ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконуючи бойове завдання загинув, то він має право на звільнення. Просив розглянути рапорт та вирішити питання звільнення з військової служби.

Сам рапорт містить у шапці позначення адресата «військова частина НОМЕР_1 по команді».

До рапорту позивач додав: копії свідоцтв про народження; копії паспорту, РНОКПП; копію військового квитка; копію свідоцтва про смерть; копію витягу з протоколу ЦВЛК; копію сповіщення сім`ї; копію постанови ВЛК № 24; копію лікарського свідоцтва.

За результатами розгляду цього рапорту, відповідач листом від 24.10.2025 №08/18698-25-Вих повідомив позивача про те, що рапорт поданий з порушенням норм Положення №1115/2009 та Статуту внутрішньо служби Збройних Сил України. Відповідно такий рапорт не може бути розглянуто та вирішено по суті. У зв`язку з чим необхідно звернутись до безпосереднього керівника для реалізації свого права на подання рапорту в порядку ст.14 Статуту внутрішньо служби Збройних Сил України та Положення №1115/2009.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що під час воєнного стану подання військовослужбовцем документів на звільнення разом з рапортом не безпосередньому начальнику хоча і є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 288 Положення №1115/2009, однак не може бути підставою для відмови у його розгляді та прийнятті рішення по суті.

Проте, з таким висновком не може погодитись суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі – Закон № 2232-ХІІ).

За приписами частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ визначені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період визначені частиною четвертою статті 26 Закону №2232-ХІІ. Зокрема, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої названої статті під час дії воєнного стану такі військовослужбовці звільняються через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пункт 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок» передбачає, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Згідно із частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затв.Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009).

Пунктом 89 Положення № 1115/2009 визначено, що призначення військовослужбовців на посади, звільнення з посад та зарахування їх у розпорядження здійснюється: 1) осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу: на посади в органах Держприкордонслужби - наказом начальника цього органу; на посади у структурних підрозділах регіонального управління та в разі переміщення військовослужбовця з одного органу Держприкордонслужби до іншого, якщо ці органи підпорядковані регіональному управлінню, - наказом начальника регіонального управління; в інших випадках - наказом Адміністрації Держприкордонслужби.

Відповідно до пункту 279 Положення №1115/2009 військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

Порядок звільнення врегульований пунктами 288-297 Положення №1115/2009.

Згідно пункту 288 Положення №1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

Приписами пункту 292 Положення №1115/2009 визначено, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.

Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.

Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут), який поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Статтею 9 Статуту визначено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

За правилами статті 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Відповідно статті 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити – до наступного прямого начальника.

Системний аналіз викладених вище норм права дозволяє колегії суддів стверджувати, що військовослужбовець, який має намір подати рапорт на звільнення з військової служби, зобов`язаний подати його по команді, тобто до свого безпосереднього керівника.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

В межах цієї справи судом встановлено, що позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 03.09.2025 в якому зазначив, що оскільки його рідний брат ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконуючи бойове завдання загинув, то він має право на звільнення. Просив розглянути рапорт та вирішити питання звільнення з військової служби.

Сам рапорт містить у шапці позначення адресата «військова частина НОМЕР_1 по команді».

До рапорту позивач додав: копії свідоцтв про народження; копії паспорту, РНОКПП; копію військового квитка; копію свідоцтва про смерть; копію витягу з протоколу ЦВЛК; копію сповіщення сім`ї; копію постанови ВЛК № 24; копію лікарського свідоцтва.

При зверненні до суду з позовом позивач зазначив, що рапорт про звільнення він подав 08.10.2025 року, надіславши його по пошті. До позову додано поштовий конверт на адресу: Департамент ДПСУ АДРЕСА_2 .

Згідно наявного в матеріалах справи акту Державної прикордонної служби України №421 від 22.09.2025 рапорт позивача від 03.09.2025 в Адміністрації Державної прикордонної служби України не реєструвався, не розглядався та направлений до розгляду до військової частини НОМЕР_4 Державної прикордонної служби України.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивачем було порушено встановлений законом порядок звільнення, а саме рапорт не був поданий позивачем прямому командиру військової частини.

Листом від 24.10.2025 №08/18698-25-Вих відповідач повідомив позивача про те, що рапорт поданий ним з порушенням норм Положення №1115/2009, Статуту внутрішньо служби Збройних Сил України та роз`яснено позивачу порядок звернення з відповідним рапортом. Рішення по суті рапорту відповідачем не приймалось.

Доказів того, що вказані відповідачем недоліки були виправлені і подано новий рапорт у передбаченому порядку та з дотриманням необхідних вимог, позивач не надав. Як і не надано доказів неможливості звернення із рапортом безпосереднього до свого командира військової частини .

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що оскільки рапорт про звільнення позивачем подано не по команді в порядку підпорядкованості, то дії відповідача за результатами розгляду зазначеного рапорту та надання позивачу листом від 24.10.2025 №08/18698-25-Вих роз`яснень щодо порядку звернення військовослужбовців з відповідним рапортом про звільнення до безпосереднього начальника, є законними та обґрунтованими.

Відтак, суд першої інстанції безпідставно констатував наявність з боку відповідача протиправної бездіяльності при розгляді рапорту позивача про звільнення зі служби .

Суд наголошує на тому, що звільненню з військової служби передує процедура, передбачена відповідними нормативно-правовими актами. Недотримання процедури звернення з рапортом не може мати наслідком вчинення відповідачем дій по звільненню позивача з військової служби.

Колегія суддів вважає, що передумовою для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною є невчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.

В межах спірних правовідносин, колегія суддів не вбачає протиправної бездіяльності в діях відповідача щодо не розгляду по суті рапорту позивача про звільнення, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості прийняття рішення по рапорту позивача про звільнення з військової служби до повернення останнього до військової частини, яку він самовільно залишив, або до набрання законної сили обвинувального вироку, або після продовження його військової служби, колегією суддів не прийнято до уваги, оскільки ця підстава не була наведена у листі від 24.10.2025 №08/18698-25-Вих за наслідками розгляду рапорту позивача.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати по справі позивачеві відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року по справі №200/9089/25 –задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року по справі №200/9089/25 – скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити у повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко