Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №756/12507/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 756/12507/24 Головуючий у суді першої інстанції - Примак-Березовська О.С

Номер провадження № 22-ц/824/12697/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 20 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Примак - Березовської О.С., у місті Києві, у справі за клопотанням представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Затварницька Інна Петрівна, про визнання недійсним договору іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до суду позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки, у якому просили суд: визнати недійсним як правочин - договір іпотеки укладений 26 грудня 2019 року, на квартиру АДРЕСА_1 між іпотекодержателем ОСОБА_5 та іпотекодавцем ОСОБА_1 , як такий, що не мав на меті настання реальних наслідків, та був укладений на підставі підроблених (недійсних) документів; застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді припинення іпотеки, відомості, про що внести до державних реєстрів у встановленому законом порядку; припинити чинність обтяжень та заборон зареєстрованих щодо предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , та внести ці відомості до державного реєстру у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні 20 травня 2026 року представник позивача звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на 1/2 квартири АДРЕСА_2 , що на праві власності належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування частки квартири № 2069 від 3 травня 2019 року, а також шляхом накладення заборони приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Горбуновій Л.В. та іпотекодержателю ОСОБА_6 вчиняти будь-які правочини щодо відчуження, передачі або перереєстрації майна за договором іпотеки № 636 від 26 грудня 2019 року та договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 1059 від 16 вересня 2025 року.

В обґрунтування заяви представник позивачів ОСОБА_7 зазначала, що предметом позовних вимог є договір іпотеки, укладений щодо спірної квартири, а невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Пояснила, що після подання позову до суду відбулась заміна співвласників зазначеної квартири, а тому існує ризик подальшого відчуження майна іпотекодержателем.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 20 травня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на 1/2 частину нерухомого майна № 144, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яка на праві власності належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування частки квартири № 2069 від 3 травня 2019 року.

В іншій частині заяви відмовлено.

Виконання покладено на Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (04212, м. Київ, вул. Левка Лук`яненка, 2-Д).

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою заяву представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 26 грудня 2019 року між сторонами було укладено договір іпотеки щодо квартири АДРЕСА_1 . На момент укладення договору ОСОБА_1 був одноособовим власником квартири: 1/2 частку він набув за договором дарування від 03 травня 2019 року, іншу 1/2 частку - за договором купівлі-продажу від 25 червня 2019 року.

У подальшому рішенням суду у справі № 756/3462/20 у ОСОБА_1 як добросовісного набувача було витребувано 1/2 частку квартири, яку розподілено між ОСОБА_3 (1/4), ОСОБА_4 (3/16) та ОСОБА_9 (1/16). Таким чином, на сьогодні квартира перебуває у спільній частковій власності чотирьох осіб.

Незважаючи на це, суд наклав арешт лише на частку одного зі співвласників, не врахувавши правовий статус інших співвласників.

Крім того, позивачі заявили вимоги немайнового характеру, тоді як застосований захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно є характерним для майнових спорів, а тому не відповідає принципу співмірності із заявленими позовними вимогами.

25 червня 2026 року на адресу апеляційного суду від представника позивачів - ОСОБА_8 надійшов відзив, відповідно до якого просить залишити без задоволення подану апеляційну скаргу.

Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що у листопаді 2025 року Київським апеляційним судом було відмовлено у задоволенні аналогічної апеляційної скарги. Подання як попередньої, так і нинішньої скарги свідчить про систематичне затягування розгляду справи, оскільки ОСОБА_1 продовжує користуватися всією квартирою та отримувати дохід від її здачі в оренду. За таких обставин вважає, що завершення розгляду справи є для нього невигідним.

Зазначає, що 19 травня 2026 року, стороні позивачів стало відомо про заміну іпотекодержателя спірної 1/2 частки квартири. З метою недопущення її подальшого відчуження чи передачі іншому іпотекодержателю, що могло б ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду, було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частку квартири, яка належить ОСОБА_1 .

Таким чином, застосований захід забезпечення позову є обґрунтованим, необхідним і спрямований виключно на збереження предмета спору та забезпечення реального виконання можливого рішення суду. Крім того, арешт накладено лише на частку відповідача.

При апеляційному розгляді справи представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який був присутній в судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву позивачів про забезпечення позову залишити без задоволення з підстав та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивачів у справі - ОСОБА_8 , заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що доводи, на які посилається апелянт не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивачів та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, розглядаючи заяву представника позивачів - ОСОБА_8 про забезпечення позову зазначив, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі представниці ОСОБА_7 звернулись до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 з позовом про визнання недійсним договору іпотеки, як правочину, укладеного на підставі підроблених документів, без наміру настання юридичних наслідків.

Відповідно до довідки № 477907603 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить відповідачу ОСОБА_1 .

Зі змісту вказаної довідки вбачається, що зазначене нерухоме майно обтяжене іпотекою. Іпотекодавцем зазначений ОСОБА_1 , а іпотекодержателем - ОСОБА_5 .

Судом першої інстанції встановлено, що після звернення позивачів до суду приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л.В. посвідчено договір про відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до якого новим іпотекодержателем є ОСОБА_6 .

Оцінюючи співмірність заявлених заходів забезпечення позову, районний суд виходив з того, що вимоги позову безпосередньо пов`язані зі спірним об`єктом нерухомого майна та зареєстрованим щодо нього обтяженнями.

Крім того, після звернення позивачів до суду відбувалась заміна іпотекодержателя, зокрема, за договором відступлення права за іпотечним договором, суд першої інстанції виснував, що існують достатні підстави вважати, що не вжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а тому вважає за необхідне задовольнити заяву в частині накладення арешту на 1/2 частину спірної квартири.

Разом з тим, враховуючи предмет спору у цій справі, суд першої інстанції не вважав співмірним та не вбачав підстав для накладення додаткової заборони приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Горбуновій Л.В. та іпотекодержателю ОСОБА_6 вчиняти будь-які правочини щодо відчуження, передачі або перереєстрації майна за відповідними договороми.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України). За змістом наведених норм це стосується майна, що належить відповідачу.

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися майном, що належить відповідачу, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21).

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19 (провадження № 61-18169св19) зазначено, що «вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. З наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру стосуються прав третьої особи, яка не є відповідачем у справі. При цьому забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно. Відтак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, і суд повинен виходити із наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норму процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову».

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 травня 2024 року у справі № 824/2/24 (провадження № 61-1444ав24).

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі».

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 372/333/20 (провадження № 61-19492св20) та від 21 квітня 2022 року у справі № 755/5300/21 (провадження № 61-18391св21), від 18 січня 2023 року у справі № 755/9322/20 (провадження № 61-14783св20), від 25 вересня 2024 року у справі № 756/19178/21 (провадження № 61-13112св23).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.

Вживаючи заходи забезпечення позову та накладаючи арешт на 1\2 частину квартири яка належить відповідачу у вказаній справі ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір і невжиття вказаних заходів забезпечення позову у разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Встановлено, що у жовтні 2024 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі представниці ОСОБА_7 звернулись до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 з позовом про визнання недійсним договору іпотеки, як правочину, укладеного на підставі підроблених документів, без наміру настання юридичних наслідків.

20 травня 2026 року представниця позивача звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на 1/2 квартири АДРЕСА_2 , що на праві власності належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування частки квартири № 2069 від 3 травня 2019 року, а також шляхом накладення заборони приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Горбуновій Л.В. та іпотекодержателю ОСОБА_6 вчиняти будь-які правочини щодо відчуження, передачі або перереєстрації майна за договором іпотеки № 636 від 26 грудня 2019 року та договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 1059 від 16 вересня 2025 року.

Відповідно до довідки № 477907603 від 19 травня 2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить відповідачу ОСОБА_1 (а.с. 61-63, т.2).

Зі змісту вказаної довідки вбачається, що зазначене нерухоме майно обтяжене іпотекою. Іпотекодавцем зазначений ОСОБА_1 , а іпотекодержателем - ОСОБА_6 .

Так, як було встановлено судом першої інстанції, після звернення позивачів до суду приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л.В. посвідчено договір про відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до якого новим іпотекодержателем є ОСОБА_6 (а.с. 62, т.2).

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилався на те, що рішенням суду у справі № 756/3462/20 у ОСОБА_1 як добросовісного набувача було витребувано 1/2 частку квартири, яку розподілено між ОСОБА_3 (1/4), ОСОБА_4 (3/16) та ОСОБА_9 (1/16). Таким чином, на сьогодні квартира перебуває у спільній частковій власності чотирьох осіб. Незважаючи на це, суд наклав арешт лише на частку одного зі співвласників, не врахувавши правовий статус інших співвласників.

Разом з тим, позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачу. Тобто арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи. Відтак, накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі є помилковим. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у справі є ОСОБА_1 , як співвласник квартири та іпотекодавець та ОСОБА_5 як іпотекодержатель на спірним договором іпотеки.

Оскаржуваною ухвалою було накладено арешт на 1/2 частину нерухомого майна № 144, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яка на праві власності належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування частки квартири № 2069 від 3 травня 2019 року.

Крім того, колегія суддів враховує, що позивачі були вимушені звернутися до суду, оскільки вважали саме дії відповідачів, зокрема ОСОБА_1 неправомірними, а вимоги позову безпосередньо пов`язані зі спірним об`єктом нерухомого майна та зареєстрованим щодо нього обтяженнями.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки після звернення позивачів до суду відбувалась заміна іпотекодержателя, зокрема, за договором відступлення права за іпотечним договором, то існують достатні підстави вважати, що не вжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , оскільки спірне майно фактично перебуває у володінні та користуванні останнього, а обмежується лише можливість розпоряджатися таким майном до моменту ухвалення рішення в даній справі по суті спору.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення поданої заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 20 травня 2026 року, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв