Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №754/10247/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13982/2026

Справа № 754/10247/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Буша Н.Д. в м. Київ 09 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В травні 2026 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Позика» звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за кредитним договором № 45358424 від 27 жовтня 2021 року у розмірі 13884 грн., судовий збір у розмірі 2662,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 червня 2026 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Позика» визнано неподаним та повернуто заявнику.

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Позика», не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 09 червня 2026 року та направити справу для розгляду для продовження розгляду до суду першої інстанції, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив фактичні обставини справи, викладені в позові, щодо укладення кредитного договору та відступлення права вимоги до відповідача, наводив зміст ст. 27, 28, 177 ЦПК України.

Наголошував, що як вбачається з п. 14 кредитного договору № 45358424 від 27 жовтня 2021 року, самим відповідачем вказана інформація щодо адреси його реєстрації та фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 . Таким чином, зазначена адреса для позивача є останнім відомим місцем проживання відповідача.

Зазначав, що на виконання вимог ст. 175, 177, ч. 7 ст. 43 ЦПК України позивачем було належним чином здійснено направлення відповідачу копії позовної заяви з усіма доданими до неї документами саме на вказану адресу, яка повністю відповідає анкетним даним відповідача та є останнім відомим місцем його проживання для позивача.

Факт такого направлення підтверджується належними та допустимими доказами, якими є опис вкладення у цінний лист, який підтверджує перелік відправлених документів, а також поштовий список № 2756, що містить інформацію про всі відправлення, здійснені в межах відповідного поштового відправлення. У зазначеному списку під № 6 зафіксовано відправлення на адресу відповідача: АДРЕСА_2 , із зазначенням трекінгового номера, що дозволяє ідентифікувати конкретне поштове відправлення та відстежити його рух у системі оператора поштового зв`язку. Крім того, до матеріалів справи долучено квитанцію про оплату поштових послуг за списком № 2756, яка підтверджує фактичне здійснення відправлення кореспонденції позивачем.

Таким чином, сукупність наведених доказів однозначно підтверджує, що позивач виконав процесуальний обов`язок щодо направлення копії позовної заяви та додатків відповідачу саме за останнім відомим місцем його проживання, яке повністю ідентичне адресі, зазначеній у кредитному договорі, а отже висновок суду про порушення вимог ст. 175, 177 ЦПК України є необґрунтованим і таким, що не відповідає матеріалам справи.

Посилався на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 04 березня 2021 року у справі № 910/6835/20 про те, що направлення листа на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку позивача.

Зазначав, що відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, у разі невідповідності вимогам ст. 175, 177 ЦПК України суддя постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зобов`язаний чітко зазначити недоліки заяви та спосіб їх усунення. Таким чином, обов`язком суду першої інстанції є не лише формальне констатування порушення процесуальних норм, а й конкретизація, у чому саме полягає таке порушення, зокрема яка саме адреса, на думку суду, є неправильною, у чому полягає її невідповідність матеріалам справи, та яким чином це вплинуло на можливість направлення позовної заяви відповідачу.

Однак в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції обмежився загальним посиланням на «зазначення неправильної адреси в реєстрі відправлення», не конкретизувавши, яка саме адреса вважається неправильною, у чому полягає її невідповідність даним, що містяться в матеріалах справи або кредитному договорі, чи встановлено судом існування іншої, актуальної адреси відповідача, яким чином така, на думку суду, неточність ускладнила або унеможливила направлення копії позовної заяви.

Вказував, що за відсутності таких обставин висновок суду має характер припущення та не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України. У даному випадку суд першої інстанції фактично не встановив жодної обставини, яка б свідчила про направлення копії позовної заяви за невідомою або недостовірною адресою, та не спростував доказів позивача, які підтверджують направлення кореспонденції за останнім відомим місцем проживання відповідача.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що в травні 2025 року ТОВ «ФК «Позика» звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 27 жовтня 2021 року ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 45358424, на підставі якого відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 3900 грн. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, внаслідок чого 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» було укладено договір факторингу № 01092025/1, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 45358424 від 27 жовтня 2021 року. Сума боргу перед новим кредитором документально підтверджена і становить разом 13884 грн.

Повертаючи позовну заяву ТОВ «ФК «Позика» ухвалою від 09 червня 2026 року, суд першої інстанції керувався ст. 175, 177, 185 ЦПК України та виходив із того, що до позовної заяви долучено докази відправки відповідачу копії позовної заяви з додатками, однак в реєстрі відправки зазначено невірну адресу, що свідчить про те, що позивач не виконав норму закону та не відправив позивачу примірник позовної заяви з додатками.

Із такими висновками апеляційний суд не може погодитись, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Положеннями ч. 7 ст. 43 ЦПК України передбачено, що у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Відповідно до ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві зазначено адресу відповідача ОСОБА_1 АДРЕСА_1 .

До позовної заяви ТОВ «ФК «Позика» додано, серед інших доказів, копію кредитного договору № 45358424 від 27 жовтня 2021 року, у якому в розділі «Адреси, реквізити та підписи Сторін» зазначено адресу реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 (а. с. 24); копію опису вкладення до цінного листа від 22 травня 2026 року, на ім`я ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 32), копію списку № 2756 згрупованих відправлень Укрпошта від 22 травня 2026 року, у якому під № 6 зазначено адресата ОСОБА_1 та його адресу АДРЕСА_1 (а. с. 32 зворот), копію фіскального чеку Укрпошти від 22 травня 2026 року до списку згрупованих відправлень № 2756 (а. с. 33).

Отже, сукупність наведених доказів дає підстави для висновку, що позивач виконав процесуальний обов`язок щодо направлення копії позовної заяви та додатків відповідачу саме за останнім відомим для позивача місцем його проживання, яке повністю ідентичне адресі, зазначеній у кредитному договорі.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції суд першої інстанції обмежився загальним посиланням на зазначення позивачем неправильної адреси в реєстрі відправлення, не конкретизувавши, яка саме адреса вважається неправильною, у чому полягає її невідповідність даним, що містяться в матеріалах справи або кредитному договорі, чи встановлено судом існування іншої, актуальної адреси відповідача.

Апеляційний суд погоджується зі слушними доводами апеляційної скарги, що за відсутності таких встановлених судом обставин висновок суду має характер припущення та не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, і що у даному випадку суд першої інстанції фактично не встановив жодної обставини, яка би свідчила про направлення копії позовної заяви за невідомою або недостовірною адресою, та не спростував доказів позивача, які підтверджують направлення кореспонденції за останнім відомим місцем проживання відповідача.

Дійсно, в матеріалах справи знаходиться витяг з Реєстру територіальної громади м. Києва, сформованим на запит суду КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр», згідно якого ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 (а. с. 41).

Разом із тим, встановивши, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України, суд першої інстанції зобов`язаний був керуватися положеннями ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, а саме залишити позовну заяву без руху, у якій зазначити недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Зазначених вимог суд першої інстанції не виконав та дійшов передчасного і помилкового висновку про повернення позовної заяви, не надавши позивачу можливості усунути виявлені судом недоліки.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має застосовуватися на практиці і бути ефективним (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Відтак є достатні правові підстави вважати, що повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму, що позбавляє позивача права на захист та змушує вживати додаткових заходів з метою отримати належний правовий захист та відновлення свого порушеного права.

Виходячи із вищевикладеного, ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 09 червня 2026 року не можна вважати законною та обґрунтованою, висновки суду першої інстанції про повернення позову є помилковими і не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, відтак ухвала суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 09 червня 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.