Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №381/1460/26 — Київський апеляційний суд

справа № 381/1460/26 головуючий у суді І інстанції Осаулова Н.А.

провадження № 22-ц/824/13398/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2026 року про закриття провадження у справі, постановлену під головуванням судді Осаулової Н.А., у м. Фастів Київської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за період з березня місяця 2022 року по вересень місяць 2024 року включно у розмірі 115 978,73 грн. по виконавчому провадженню № 65966957 від 08 квітня 2021 року.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2026 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення сплати аліментівзакрито.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_5 вказує, що предметом позову у цій справі є конкретна грошова сума неустойки (пені), розрахована за формулою 1% за кожен день прострочення на основі конкретного помісячного розміру заборгованості, визначеного у виконавчому провадженні № 65066957. Як вбачається з тексту оскаржуваної ухвали: у справі № 381/3111/25 суд розраховував пеню виходячи з довідки державного виконавця станом на 31 березня 2025 року, де борг за весь період складав: 179 852,09 грн.; у справі № 381/6174/25 суд розраховував пеню виходячи з довідки державного виконавця станом на 30 вересня 2025 року, де борг за період складав: 169 956,67 грн.; у теперішній справі № 381/1460/26 позовні вимоги гуртуються на новому, уточненому розрахунку заборгованості від 31 січня 2026 року, згідно з яким заборгованість за період з 01 січня 2022 року по 31 січня 2026 року становить: 115 978,73 грн. Оскільки, державний виконавець Лівобережного відділу ДВС у місті Маріуполі, Маріупольського району Донецької області у січні 2026 року здійснив перерахунок (коригування) помісячного тіла основного боргу за минулі роки (наприклад, через виявлення нових доходів боржника, зміну прожиткового мінімуму чи середньої зарплати по регіону), автоматично змінилася математична і правова база для нарахування пені. У теперішньому позові заявлено до стягнення іншу грошову суму, сформовану на підставі нового юридичного факту розрахунку державного виконавця від 31 січня 2026 року. Цих матеріалів та грошових показників не існувало і не могло існувати на момент розгляду справ у 2025 році. Зміна грошового вираження вимоги та бази її розрахунку виключає тотожність предмету. Отже, закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що визначення стороною позивача різної суми пені з урахуванням зміни розміру заборгованості не змінює предмет позову. Даний висновок повністю суперечить правовій природі стягнення пені за неустойку та сталій практиці Верховного Суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що є рішення суду, що набрало законної сили, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме, про стягнення пені за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з 01 березня 2022 року по 30 вересня 2024 року.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, набрало законної сили рішення суду, ухвалене або постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Аналіз змісту пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалене між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19).

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року в справі № 146/318/20 (провадження № 61-11374св20)).

Відповідно до зазначеного необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зазначена процесуальна норма права направлена на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Підстава позову - це фактичні обставини (юридичні факти), на яких ґрунтується вимога позивача та з наявністю або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2023 року у справі № 522/13894/22 (провадження № 61-5564св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) вказано, що «згідно з пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав, зокрема залишати позов без розгляду.

Судом встановлено, що заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2021 року, яке набрало законної сили 24 березня 2021 року у справі № 381/3311/20, стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, щомісячно, починаючи з 22 грудня 2020 року.

Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2025 року, що набрало законної сили 17 вересня 2025 року, у справі № 381/3111/25, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з 01 березня 2022 року по 30 вересня 2024 року у сумі 179 852,09 грн.

У справі № 381/3111/25 судом взято до уваги розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ВП № 65066957, за яким заборгованість станом на березень 2025 року (за період з 01.01.2022 року по 31.03.2025 року), становить 179 852,09 грн. Предметом позову була пеня за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з 01 березня 2022 року по 30 вересня 2024 року.

З Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що 20 квітня 2026 року Фастівським міськрайонним судом Київської області ухвалено рішення у справі № 381/6174/25, що набрало законної сили, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пені за прострочення сплати аліментів за період з березня 2022 року по вересень 2024 року у розмірі 169 956,67 грн.

У справі № 381/6174/25 суд взяв до уваги, що заборгованість зі сплати аліментів станом на 30 вересня 2025 року становить 169 956,67 грн.

Зазначені рішення набрали законної сили.

Як вбачається із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ВП № 65066957, заборгованість станом на січень 2026 року (за період з 01.01.2022 року по 31 січня 2026 року) становить 115 978,73 грн.

У даній справі позивачем ставиться питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за період з 01 березня 2022 року по 30 вересня 2024 року.

Із зазначених рішень вбачається, що предметом усіх цих спорів було стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пені за прострочення зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за період з 01 березня 2022 року по 30 вересня 2024 року.

Отже, судом вирішувалися спори між тими самими сторонами - позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 , з тими самими підставами - прострочення сплати аліментів і відповідальність за це на підставі статті 196 СК України, з тим самим предметом - стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, зокрема за період з 01 березня 2022 року по 30 вересня 2024 року. Зазначена обставина свідчить про наявність підстав для закриття судом провадження у справі.

При цьому слід зауважити, що пеня нараховується саме на суму заборгованості і множиться на кількість днів прострочки сплати аліментів, тобто розмір пені залежить саме від розміру заборгованості по аліментах за певний період часу.

Встановивши, що у справах № 381/3111/25, № 381/6174/25задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення аліментів за той же період, а у цій справі позивачем заявлено аналогічний позов: сторони, предмет і підстави позовних вимог залишились такими ж, що були у зазначених справах, в яких ухвалені рішення, що набрали законної сили, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги в частині різної ціни позову є безпідставними.

Заявляючи вимогу про стягнення пені у розмірі 115 978,73 грн., за той самий період, а саме з 01.01.2022 року по 31 січня 2026 року, позивач проігнорувала, що зменшення суми заборгованості по аліментах за вказаний період відбулось через її часткове погашення.

Зазначене не змінює того факту що суму заборгованості 115 978,73 грн., включалась в суму заборгованості 169 956,67 грн., яка існувала на 30 вересня 2025 року, і на яку вже була нарахована пеня, яка стягнута рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2026 року у справі № 381/6174/25.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що пеня за прострочення сплати аліментів за період з 01 січня 2022 року по 31 січня 2026 року, на суму заборгованості 115 978,73 грн., вже була стягнута рішенням суду, що набрало законної сили.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач фактично просить повторно стягнути пеню за той самий період, що чинним законодавством не передбачено.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.