Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №363/3352/26 — Вишгородський районний суд Київської області

"10" вересня 2026 р. Справа № 363/3352/26

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

судді Олійник С.В.,

за участі секретаря Захарової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгород цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,

встановив:

01 червня 2026 року позивач звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 25 945 грн 54 коп., витрат зі сплати судового збору у розмірі 3 328 грн та судових витрат за послуги ЦНАП за надання інформації з ДРРП у розмірі 80 грн.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є правонаступником Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» та здійснює господарську діяльність з постачання теплової енергії і надання відповідних комунальних послуг споживачам.Між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг з централізованого опалення, на підставі якого відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 для оплати комунальних послуг. За умовами укладеного договору позивач зобов`язався постачати теплову енергію у житлове приміщення — квартиру АДРЕСА_1 , яка з 21.11.2015 належала на праві власності ОСОБА_1 .Позивач свої зобов`язання з постачання теплової енергії виконав у повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості наданих комунальних послуг у повному обсязі не виконав, унаслідок чого за період з 01.10.2021 по 28.02.2026 виникла заборгованість у загальному розмірі 25 945 грн 54 коп., яка добровільно не погашена.

Процесуальні дії.

02 червня 2026 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

04 червня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

09 липня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про підтримання позовних вимог та розгляд справи без її участі.

31 серпня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про підтримання позовних вимог та розгляд справи без її участі.

31 серпня 2026 року протокольною ухвалою вирішено проводити розгляд справи за відсутності відповідача, у заочному порядку, на підставі документів та доказів, що містяться в матеріалах справи.

Позиція учасників справи.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, направила до суду заяву, згідно з якою просила розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

У судові засідання, призначені на 09 липня 2026 року та 31 серпня 2026 року, відповідач не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце їх проведення, що підтверджується поштовими відправленнями з відміткою про повернення «адресат відсутній» та оголошенням про виклик до суду на офіційному веб-порталі «Судова влада України».

Жодних заяв чи клопотань до суду відповідач не подав, свого представника до суду не направив, про причини неявки в судові засідання суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не подавав.

Відповідно до ч. 1 ст. 280, ст. 281 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину його неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів та постановляє заочне рішення, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, враховуючи, що одночасно існують умови щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, його неявки в судове засідання без поважних причин, неподання відповідачем відзиву та відсутності заперечень позивача проти заочного вирішення справи, дійшов висновку про можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, про що постановлено ухвалу, яка відображена у протоколі судового засідання.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, беручи до уваги заяву представника позивача про розгляд справи за її відсутності, а також відсутність будь-яких заяв чи клопотань відповідача, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники справи у судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

З п. 1.1, 1.2, 2.1.1 Статуту Комунального підприємства «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради, затвердженого рішенням Вишгородської міської ради Київської області № 46/41 від 29.08.2024, судом встановлено, що Комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради є теплопостачальною організацією, тобто виконавцем комунальної послуги з виробництва та постачання теплової енергії населенню, підприємствам, установам та організаціям.

Комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради є правонаступником усього майна, усіх прав та обов`язків Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа».

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 вересня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно встановлено, що 06 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, а у період шлюбу сторонами придбано квартиру АДРЕСА_1 .

Правовстановлюючі документи на вказану квартиру первісно були оформлені на ім`я ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16.10.2014 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.10.2014 року.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.02.2026 № 463836482 судом встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 з 21.11.2015 року.

Згідно з договором від 20.10.2014 року між Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтепломережа» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення щодо квартири АДРЕСА_1 .

На сплату комунальних послуг за вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

За результатами дослідження актів обстеження теплового (комерційного) вузла обліку, складених за період з жовтня 2021 року по лютий 2026 року, судом встановлено, що Комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради здійснювало постачання теплової енергії до квартири АДРЕСА_1 .

Інформація про припинення постачання теплової енергії в період опалювального сезону, постачання її неналежної якості чи в неналежному обсязі у матеріалах справи відсутня.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за період з жовтня 2021року по лютий 2026 рокуза вказаною адресою зафіксовано постачання та споживання теплової енергії, а за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 25 945 грн 54 коп.

Досліджені судом показники вузла комерційного обліку теплової енергії, розміри тарифів на послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1032 від 09.06.2016, № 1101 від 09.06.2016, а також рішеннями Вишгородської міської ради Київської області, підтверджують обґрунтованість розрахунку заборгованості.

Застосовані норми права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Правові основи врегулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з наданням та споживанням житлово-комунальних послуг, визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги — результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги з постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі, управитель та виконавці комунальних послуг.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальні організації.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними зі спільним майном.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Мотиви і висновки суду.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була придбана у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі, який було укладено 06 липня 2013 року.

Первісно правовстановлюючі документи на квартиру були оформлені на ОСОБА_2 . Так, свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно датовані 16.10.2014 року.

Разом з тим, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 вересня 2015 року встановлено, що квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_1 , які були подаровані йому його батьками. У зв`язку зі складнощами при оформленні документів право власності на квартиру первісно було оформлено на ОСОБА_2 за домовленістю сторін про подальше переоформлення квартири на ОСОБА_1 .

Зазначеним рішенням суду позов ОСОБА_1 було задоволено та визнано за ним право особистої приватної власності на спірну квартиру. Таким чином, судовим рішенням усунуто невідповідність між первісним оформленням правовстановлюючих документів на ОСОБА_2 та дійсним правом на квартиру, встановленим судом за ОСОБА_1 .

Надалі, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з 21.11.2015 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 .

Отже, на час виникнення спірної заборгованості, а саме починаючи з жовтня 2021 року, саме ОСОБА_1 був власником квартири, до якої здійснювалося постачання теплової енергії.

При цьому 20.10.2014 року, тобто до визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності та до державної реєстрації такого права за ним, між Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтепломережа» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення щодо спірної квартири.

Зазначений договір підтверджує виникнення та існування правовідносин щодо постачання теплової енергії до квартири АДРЕСА_2 . Водночас обставина укладення первісного договору з іншою особою у 2014 році не змінює встановленого рішенням суду від 01 вересня 2015 року правового статусу квартири та не спростовує того, що з 21.11.2015 року її власником є ОСОБА_1 .

З огляду на те, що спірний період нарахування заборгованості охоплює час з жовтня 2021 року, тобто період, коли право власності на квартиру було зареєстровано за відповідачем, саме на нього покладається обов`язок утримувати належне йому майно та оплачувати фактично отримані комунальні послуги.

Судом встановлено, що позивач у спірний період здійснював постачання теплової енергії до квартири АДРЕСА_1 . Доказів припинення постачання теплової енергії, її постачання неналежної якості чи в неналежному обсязі відповідачем суду не надано.

Відповідно до положень ст. 903 ЦК України та п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплатити надані йому послуги у розмірі та строки, встановлені договором і законодавством.

Таким чином, з моменту набуття права власності на квартиру ОСОБА_1 на нього покладається обов`язок належного утримання належного йому майна, у тому числі оплати вартості фактично наданих послуг з постачання теплової енергії.

Посилання на те, що первісний договір про надання послуг з централізованого опалення від 20.10.2014 року був укладений із ОСОБА_3 , не спростовує обов`язку відповідача щодо оплати послуг, фактично наданих до належної йому квартири у спірний період. Право власності відповідача на квартиру встановлено рішенням суду та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 21.11.2015 року, тобто задовго до початку періоду, за який позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості.

Суд також враховує, що відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, а згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги.

Отже, встановлені судом обставини у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач як власник квартири у спірний період був зобов`язаний оплачувати послуги з постачання теплової енергії, які фактично надавалися до належного йому житлового приміщення.

Згідно з розрахунком позивача за період з 01.10.2021 по 30.04.2026 за квартирою АДРЕСА_2 обліковується заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 25 945 грн 54 коп.

Разом з тим, позивач просить стягнути заборгованість за період з жовтня 2021 року по лютий 2026 року у розмірі 25 945 грн 54 коп. Наданий розрахунок заборгованості відповідачем не спростований, доказів її погашення повністю або частково суду не надано.

Досліджені судом показники вузла комерційного обліку теплової енергії, застосовані тарифи та розрахунок заборгованості підтверджують обґрунтованість заявленої до стягнення суми.

Таким чином, враховуючи встановлений факт належності спірної квартири відповідачу, фактичне постачання до неї теплової енергії у спірний період, відсутність доказів неналежного надання послуг та відсутність доказів оплати їх вартості, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 25 945 грн 54 коп.

Відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до платіжної інструкції № 849 від 21.04.2026 позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 328 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати, понесені позивачем зі сплати судового збору, підлягають стягненню з ОСОБА_1 .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258–259, 263–265, 268, 279, 280, 282, 289 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Комунального підприємства «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради заборгованість за комунальні послуги з постачання теплової енергії за період з жовтня 2021 року по лютий 2026 року у розмірі 25 945 грн 54 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 328 грн та судові витрати за послуги ЦНАП за надання інформації з ДРРП у розмірі 80 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: Комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради, адреса місцезнаходження: Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. №3-В; код ЄДРПОУ: 13713569.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Суддя С.В. Олійник