Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №367/2580/26 — Вишгородський районний суд Київської області

"10" вересня 2026 р. Справа № 367/2580/26

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

судді Олійник С.В.,

за участі секретаря Захарової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

23 лютого 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 12 129 грн 73 коп., а також судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 662 грн 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання кредиту, у зв`язку з чим між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22038000092957 про надання кредиту в розмірі 6 800 грн строком на 12 місяців на споживчі цілі.

15 грудня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу № 15/12/21, відповідно до якого АТ «Банк Кредит Дніпро» передає ТОВ «Цикл Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Цикл Фінанс» приймає належні АТ «Банк Кредит Дніпро» права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, у тому числі до відповідачки.

У зв`язку з порушенням відповідачкою взятих на себе кредитних зобов`язань утворилася заборгованість у розмірі 12 129 грн 73 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту — 5 666 грн 02 коп., заборгованість за процентами — 2 383 грн 71 коп., заборгованість за комісією — 4 080 грн.

Процесуальні дії та рішення у справі.

17 березня 2026 року ухвалою Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу передано до Вишгородського районного суду Київської області за підсудністю.

14 квітня 2026 року матеріали справи надійшли до Вишгородського районного суду Київської області.

15 травня 2026 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

31 серпня 2026 року протокольною ухвалою вирішено проводити розгляд справи за відсутності відповідачки, у заочному порядку, на підставі документів та доказів, наявних у матеріалах справи.

Позиції учасників справи.

Згідно з позовною заявою представник позивача просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується реєстром вихідної кореспонденції Вишгородського районного суду Київської області, трекінгом поштових відправлень АТ «Укрпошта», поштовими відправленнями з відміткою про повернення «адресат відсутній», а також оголошеннями про виклик у судове засідання на офіційному вебпорталі «Судова влада України».

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18, листи, які повернулися з відміткою поштового відділення про причину повернення «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців), або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб), чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адресу для листування.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, враховуючи одночасне існування умов щодо належного повідомлення відповідачки про дату, час і місце судового засідання, її неявку в судове засідання без поважних причин, неподання відповідачкою відзиву та відсутність заперечень позивача проти заочного вирішення справи, дійшов висновку про можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, про що постановлено ухвалу, яка відображена в протоколі судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що всі сторони у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, беручи до уваги наявність клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, а також відсутність клопотань відповідачки про відкладення судового розгляду, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала договір № 22038000092957.

Згідно з п. 1.1 цього договору банк надає клієнту грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язується повернути наданий кредит.

Пунктом 1.2 кредитного договору визначено, що сума кредиту становить 6 800 грн, строк кредитування — 12 місяців, кінцева дата повернення кредиту — 30 жовтня 2019 року; щомісячна комісія за обслуговування кредиту — 6,0 % від суми кредиту; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується: на строкову заборгованість — 0,001 % річних, на прострочену заборгованість — 56,0 % річних.

Реальна річна процентна ставка за кредитом становить 508,89 %, загальна вартість кредиту — 11 696 грн 02 коп.

Зазначене також підтверджується паспортом споживчого кредиту.

Власноручним підписом під цим договором позичальниця засвідчила свою згоду з його умовами та погодилася на відкриття поточного рахунку в банку на своє ім`я.

Отримання та користування кредитними коштами відповідачкою підтверджується випискою з особового рахунку № НОМЕР_1 АТ «Банк Кредит Дніпро» за період з 31 жовтня 2018 року по 14 грудня 2021 року.

15 грудня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу № 15/12/21, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором № 22038000092957 від 31 жовтня 2018 року, укладеним між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Цикл Фінанс».

Згідно з витягом із Реєстру боржників від 15 грудня 2021 року до договору факторингу № 15/12/21 заборгованість за кредитним договором № 22038000092957 від 31 жовтня 2018 року становить 12 129 грн 73 коп., з яких: 5 666 грн 02 коп. — заборгованість за тілом кредиту, 2 383 грн 71 коп. — заборгованість за процентами, 4 080 грн — заборгованість за комісією.

Згідно з розрахунком заборгованості АТ «Банк Кредит Дніпро» станом на 14 грудня 2021 року заборгованість відповідачки за кредитним договором № 22038000092957 становить 12 129 грн 73 коп., з яких: 5 666 грн 02 коп. — заборгованість за тілом кредиту, 2 383 грн 71 коп. — заборгованість за процентами, 4 080 грн — заборгованість за комісією.

Застосовані норми права.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні та виконанні публічного договору.

Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні та виконанні публічного договору, є нікчемними.

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом така форма для цього виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати до договорів із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в іншій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом — витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

На виконання вимог, зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі — Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зроблено висновок, що відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Умови договору про споживчий кредит, укладеного після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Велика Палата Верховного Суду в п. 32.8 зазначеної постанови дійшла висновку про недопустимість встановлення щомісячної плати за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а тому відповідне положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно у строки та розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемним.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (п.п. 29–31) зроблено висновок про те, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної з банком особи як обов`язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону № 2121-III), однією з яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, які банк або позичальник вчиняє з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк не уповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківської послуги, яку замовив позичальник (або супровідної до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їх учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями або бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання зазначених принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц не відступив від висновків, сформульованих у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17, та дійшов висновку, що положення укладеного 28 травня 2008 року кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними.

Встановлення невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння коштами споживача як слабкої сторони, яка має право на особливий правовий захист у відповідних відносинах. Отже, такі умови договору порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України).

У постанові від 27 травня 2020 року у справі № 667/10018/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що з огляду на зміст приписів частин першої та другої ст. 228 ЦК України умова кредитного договору про додаткову сплату позичальником на користь кредитора під час надання кредиту комісії за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку є нікчемною. Вказаний платіж є платою за послугу банку, вимагати придбання якої забороняла ч. 3 ст. 55 Закону № 2121-III. Тому така умова договору порушує публічний порядок.

Мотиви і висновки суду.

Судом встановлено, що 31 жовтня 2018 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22038000092957, на підставі якого відповідачці видано кредитні кошти, а 15 грудня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу № 15/12/21, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло права нового кредитора, у тому числі права вимоги до відповідачки за кредитним договором № 22038000092957, у загальному розмірі 12 129 грн 73 коп.

Після підписання кредитного договору відповідачка власним підписом засвідчила факт взяття на себе відповідних зобов`язань, а саме повернути надані в тимчасове користування кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитними коштами та комісію, передбачену кредитним договором.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за комісією суд, враховуючи наведене нормативне обґрунтування, зазначає, що плата може бути передбачена за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Водночас умова договору про споживчий кредит, укладеного після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідачки комісії в розмірі 4 080 грн є безпідставними, оскільки відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальниці кредит на споживчі цілі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 8 049 грн 73 коп. на користь ТОВ «Цикл Фінанс», з яких: 5 666 грн 02 коп. — заборгованість за тілом кредиту; 2 383 грн 71 коп. — заборгованість за процентами.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідачки понесені судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2 662 грн 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн.

Позивачем документально підтверджено понесення витрат на професійну правничу допомогу, однак суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем, у тому числі на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, оскільки цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

При цьому суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.

За таких обставин суд вважає, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в розмірі 3 500 грн є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідачки, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Тому, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в цій справі в розмірі 3 000 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 8 049 грн 73 коп. із загальної заявленої суми 12 129 грн 73 коп., з відповідачки підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, що становить 66,36 % (8 049,73 / 12 129,73 х 100 %).

Відповідно, судовий збір у пропорційній частці задоволених позовних вимог становить 1 766 грн 76 коп. (2 662,40 х 66,36 %), а витрати на професійну правничу допомогу 1 990 грн 80 коп. (3 000,00 х 66,36 %).

Керуючись статтями 259, 265, 268, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 049 грн 73 коп., витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 766 грн 76 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 990 грн 80 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», ЄДРПОУ 43453613, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя С.В. Олійник