Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №205/1674/23 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/1674/23

Номер провадження2/205/72/26

Єдиний унікальний номер № 205/1674/23

Провадження № 2/205/72/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді – Басової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання – Пєтіної К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Максим Олексійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Галушка Оксана Володимирівна, про витребування нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради 20.02.2023 року звернувся до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, у якому просив витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,0 кв.м.

Позов мотивований тим, що житловий будинок АДРЕСА_2 , у який увійшла квартира АДРЕСА_3 , зареєстровано за місцевою радою на підставі рішення виконкому Ленінського району від 08.09.1989 року за № 486, про видано реєстраційне посвідчення від 25.01.1990 року. За інформацією КП «ДМБТІ» ДМР № 102 від 05.01.2022 року згідно з матеріалами інвентаризаційної справи станом на 31.12.2012 року реєстрація прав власності на вказану квартиру АДРЕСА_1 не проводилась. Вказана квартира належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра. Опрацюванням Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 08.04.2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар М.О. проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 . Підставою державної реєстрації зазначено свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 22.11.2019 року, видане Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради. До реєстраційної справи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно долучено електронну копію свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 22.11.2019 року, бланк СТА563485 на ім`я ОСОБА_3 із зазначенням як підстави видачі розпорядження від 22.11.2019 року № 6/102-19. При цьому, єдиним органом приватизації житла, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Дніпра, є Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради. Відповідно до листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/12-84 від 10.01.2022 року за архівними даними приватизаційних справ департаменту відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 , а розпорядження органу приватизації № 6/102-19 видавалося 09.12.2019 року щодо права приватної власності на житло за іншою адресою та щодо інших осіб. Вказані обставини свідчать, що свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 22.11.2019 року, на підставі якого здійснено реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 , є підробленим. У подальшому, за договором купівлі-продажу № 298 від 27.05.2020 року право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 . Згідно з договором купівлі-продажу № 298 від 27.05.2020 року ОСОБА_3 продав вказану квартиру ОСОБА_1 . Спірне нерухоме майно вибуло із комунальної власності поза волею дійсного власника – територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради із порушенням чинного законодавства та на підставі підроблених документів, що є безумовною підставою для витребування такого нерухомого майна в останнього набувача на підставі ст. 388 ЦК України.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 14.04.2023 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

У судовому засіданні 09.05.2024 року ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні прокурор позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник Дніпровської міської ради позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Фесюк Ю.О. позовні вимоги не визнав у повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявсь належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявсь належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявсь належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар М.О. в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявсь належним чином. Письмово просив розглядати справу без його участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Галушка О.В. в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином. Письмово просила розглядати справу без її участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, дійшов наступних висновків.

Згідно з відповіддю КП «ДМБТІ» ДМР від 17.01.2020 року № 527, житловий будинок АДРЕСА_2 , у який увійшла квартира АДРЕСА_3 , зареєстровано за місцевою радою на підставі рішення виконкому Ленінського району від 08.09.1989 року за № 486, про видано реєстраційне посвідчення від 25.01.1990 року (а.с. 22, том 1).

За інформацією КП «ДМБТІ» ДМР № 102 від 05.01.2022 року згідно з матеріалами інвентаризаційної справи станом на 31.12.2012 року відомості щодо реєстрації права власності за адресою: АДРЕСА_4 , відсутні (а.с. 28, том 1).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 08.04.2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар М.О. проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 . Підставою державної реєстрації зазначено свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 22.11.2019 року, видане Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради (а.с. 14-15, том 1).

Відповідно до листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/12-84 від 10.01.2022 року за архівними даними приватизаційних справ департаменту відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 , а розпорядження органу приватизації № 6/102-19 видавалося 09.12.2019 року щодо права приватної власності на житло за іншою адресою та щодо інших осіб (а.с. 29, том 1). Аналогічна за змістом інформація міститься у листі Дніпровської міської ради від 16.06.2022 року № 7/11-957 (а.с. 36, том 1).

У подальшому, за договором купівлі-продажу квартири від 27.05.2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Галушкою О.В. за реєстровим № 298, ОСОБА_3 продав вищевказану квартиру ОСОБА_1 за 288 010 грн. Правочин вчинено з письмової згоди чоловіка ОСОБА_1 – ОСОБА_2 (а.с. 23-24, том 1).

За встановлених і наведених вище обставин справи, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 у встановленому законом порядку не набув право власності на житлове приміщення квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , а відтак, не мав права відчужувати цю квартиру.

У зв`язку з цим, не має правового значення та обставина, що факт підроблення вказаного свідоцтва про право власності на квартиру від 22.11.2019 року не підтверджено відповідним судовим рішенням у кримінальній справі.

Стосовно правомірності звернення керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра з даним позовом до суду, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 131-1 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді.

Згідно із ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року зі справи № 806/1000/17).

Однак Дніпровська міська рада як власник комунального майна, будучи обізнаною про факт безпідставного вибуття з комунальної власності квартири АДРЕСА_1 шляхом проведення державної реєстрації права приватної власності на підставі підроблених документів, до цього часу не вжила належних та дієвих заходів, направлених на припинення порушень та повернення об`єкта нерухомого майна у комунальну власність, у тому числі шляхом звернення до суду, про що свідчать листи Дніпровської міської ради від 16.06.2022 року № 7/11-957 та від 14.12.2022 року № 7/11-2629.

Тобто обізнаність Дніпровської міської ради про встановлені обставини незаконного набуття речових прав на нерухоме майно комунальної власності та достатній час для самостійного вжиття заходів, направлених на усунення виявлених порушень, свідчить про бездіяльність Дніпровської міської ради, яка є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, що в сукупності порушує визначені Конституцією та законодавством України права та інтереси територіальної громади, які до цього часу залишаються незахищеними, а отже надає обґрунтовані підстави для здійснення прокурором представницьких повноважень в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частиною першою статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) зроблено висновок про те, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Схожі висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80).

Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.

Віндикація – це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Власник із дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) звернено увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Водночас вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

При вирішенні питання про можливість витребування від відповідача майна, а також про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанова від 26.06.2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

Встановлено, що ОСОБА_3 набув право власності на спірну квартиру на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 22.11.2019 року, рішення про видачу якого не приймалось. У подальшому спірна квартира була відчужена за умов, які мали б викликати сумнів у ОСОБА_1 , і яка, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом відповідних документів, врахувавши оціночну вартість спірної квартири в сумі 1 247 633,12 грн., та за необхідності отримавши правову допомогу, мала би зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу житлового приміщення за значно заниженою ціною (288 010,00 грн.) від її оціночної вартості, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею, доказів, які б підтверджували законні підстави для реєстрації за ОСОБА_3 права власності, відповідач не надала, то суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування спірного нерухомого майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , оскільки відповідач, набуваючи у власність спірну квартиру, могла проявити розумну обачність при укладенні правочину купівлі-продажу та мала можливість перевірити підстави набуття ОСОБА_3 права власності на спірне нерухоме майно.

Тобто спірне майно вибуло із комунальної власності поза волею територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради із порушенням встановленого чинним законодавством порядку та на підставі підроблених документів, що є безумовною підставою для витребування такого нерухомого майна у останнього набувача на підставі ст. ст. 387, 400 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, то понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 320,00 грн., слід покласти на відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15-16, 316, 317, 319, 321, 328, 330, 387-388 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 76-78, 81, 89, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра (код ЄДРПОУ: 02909938, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Європейська, 15) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 26510514, місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 ), Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 38114671, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Воскресенська, 16), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Максим Олексійович (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Мечникова, буд. 15, кім. 16), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Галушка Оксана Володимирівна (місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 77, оф. 203), про витребування нерухомого майна – задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,0 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2068678912101.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 4 320,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Басова