Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №757/33645/24-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/2884/2026

справа №757/33645/24-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.,

суддів Нежури В.А., Соколової В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Шуляк Надією Олександрівною, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Хайнацького Є.С., повне рішення складено 04 серпня 2025 року,

та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва 21 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Хайнацького Є.С., повне рішення складено 21 січня 2026 року,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг, -

встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову.

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг.

Вимоги позову мотивує тим, що у спільній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходиться квартира АДРЕСА_1 .

Зазначає, що відповідачка не приймає участі в утриманні житла, за комунальні послуги не сплачує. Вказує, що твердження відповідачки про відсутність у неї обов`язку по оплаті житлово-комунальних послуг у зв`язку із непроживанням у квартирі з серпня 2020 року та не споживання цих послуг не заслуговують на увагу, оскільки кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

У такому випадку співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги (регрес)).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення коштів для цієї мети з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна.

Позивач вказує, що оплата за отриману теплову енергію (централізоване опалення) та квартирна плата з обслуговування багатоквартирного будинку нараховується згідно площі квартири незалежно від фактичного проживання у ній власників. Всі інші платежі, зокрема, використання холодної, гарячої води, природного газу, електричної енергії здійснюється відповідно до показників засобі обліку, встановлених у квартирі.

Зазначає, що загальна сума понесених витрат складає 88 463,57 грн, відповідно половина таких витрат ? 44231,79 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення половини витрат на утримання спільного житла в розмірі 44231,79 грн уважає доведеними позивачем та такими, що підлягають задоволенню.

Мотивуючи наведеним, просить стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину понесених витрат з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 44 231,79 гривень.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року стягнуто із ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 17 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що співвласником квартири АДРЕСА_1 , є відповідачка. Також суд вказав, що із наданих квитанцій убачається, що платником є ОСОБА_3 , а не позивач.

Стягнувши із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 17 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції вказав, що відповідачкою надано належні докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухваленими судовими рішеннями, адвокаткою Шуляк Н.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційні скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року посилається на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Стверджує, що висновок суду першої інстанції про ненадання належних та допустимих доказів того, що відповідачка є співвласницею квартири, суперечить матеріалам справи, оскільки право спільної часткової власності підтверджується долученим до позову витягом з реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Також необґрунтованим є висновок суду про те, що позивач не довів сплату ним витрат на комунальні послуги лише з тієї підстави, що у платіжних інструкціях платником зазначена ОСОБА_3 . Зазначені платежі здійснювалися нею за дорученням позивача, за рахунок його коштів та з його банківської картки, що обумовлено проходженням ним військової служби та перебуванням у районах бойових дій.

Крім того, відповідачкою під час розгляду справи не доведено факт її непроживання у квартирі, не надано доказів повідомлення виконавців комунальних послуг про свою відсутність або належного оформлення такої відсутності, а також доказів того, що позивач перешкоджав їй у користуванні квартирою.

Звертає увагу, що відповідачка зареєстрована за вказаною адресою та саме цю адресу зазначає як місце проживання у процесуальних документах. До апеляційної скарги також долучено докази декларування нею місця проживання за цією адресою. Під час розгляду справи представник відповідачки підтверджувала дані щодо реєстрації відповідачки.

Відповідно до статті 360 Цивільного кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Вказує, що обов`язок співвласника брати участь у витратах на утримання спільного майна випливає безпосередньо із закону та його права власності. Фактичне непроживання у квартирі саме по собі не припиняє такого обов`язку, а співвласник, який самостійно поніс необхідні витрати, має право вимагати від іншого співвласника відшкодування його частки.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно не врахував докази права спільної часткової власності відповідачки, не надав належної оцінки доказам понесення позивачем витрат на утримання квартири та необґрунтовано поклав в основу рішення формальне зазначення іншої особи як платника у платіжних інструкціях.

Мотивуючи наведеним, просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.

Не погодившись з додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що надані на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу не містять належної деталізації, не відображають обсяг фактично виконаних робіт, витрачений час та складність справи.

Також судом першої інстанції не враховано правовий статус відповідачки. Вказує, що ОСОБА_2 є особою з юридичною освітою, здійснює професійну діяльність у сфері права та має кваліфікацію нотаріуса. За таких обставин, на переконання скаржника, залучення адвоката не було об`єктивно необхідним, отже заявлені витрати не можуть бути покладені на іншу сторону як такі, що не відповідають критерію необхідності.

Звертає увагу, що відсутність заперечень з боку позивача не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість заявлених витрат.

Мотивуючи наведеним, просить додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.

5. Позиція учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

Відповідно до даних Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №383402063 від 18 червня 2024 року убачається, що частина квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 (том 1 а.с. 6-7).

Відповідно до даних розрахунку оплати за надані комунальні послуги, електропостачання та спожитий газ за адресою: АДРЕСА_2 , за період з 01 квітня 2022 року по 01 липня 2024 року позивачем сплачено 67 258,72 грн (том 1 а.с. 9-26).

Наданий позивачем розрахунок включає, зокрема, послуги утримання будинків та прибудинкових територій, централізоване постачання та водовідведення, вивезення твердих побутових відходів, електропостачання.

На підтвердження розміру та обґрунтованості позовних вимог позивачем надано копії рахунків, рахунків-повідомлень за період з 01 квітня 2022 року по червень 2024 року та копії платіжних інструкцій (а.с. том 1 а.с.27 -152).

Із наданих позивачем платіжних інструкцій убачається, що платником значиться ОСОБА_3 . Крім цього, із даних частини платіжних інструкцій убачається, що платником значиться ОСОБА_4 (том 1 а.с. 39 зворот, 40 зворот, 49 зворот, 51, 53 зворот, 83 зворот, 84 зворот, 86, 89 зворот, 90 зворот, 92, 95 зворот, 96 зворот, 98, 102 зворот, 103 зворот, 107, 108, 109 зворот).

Частина платіжних інструкцій не містить відомостей про платника (том 1 а.с. 35 зворот-36, 60).

З даних відповіді №715177 від 31 липня 2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру убачається, що задекларованим місцем перебування ОСОБА_2 з 13 квітня 2006 року значиться АДРЕСА_2 (том 1 а.с. 155).

З даних свідоцтва про народження НОМЕР_1 убачається, що ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком ОСОБА_3 вказано ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_5 (том 1 а.с. 195).

Матеріали справи містять таблицю оплати послуг, складену адвокатом Шуляк Н.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , що містить щомісячні відомості про оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території, послуги з постачання та водовідведення, абонентське обслуговування, послуги з гарячого водопостачання, послуги з теплової енергії, абонентське обслуговування гарячого водопостачання, абонентського обслуговування теплової енергії, послуги з вивезення твердих побутових відходів, послуги з газопостачання та розподілу газу, постачання електричної енергії, послуги з телекомунікації та послуги домофону.

Із даних складеної таблиці убачається, що така містить відомості про оплату послуг за період із квітня 2022 року по червень 2024 року. За вказаний період сплачено 90 797,13 гривень (том 1 а.с. 215-222).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із частиною 1 та 2 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

Кожен співвласник зобов`язаний брати участь в у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

При цьому маються на увазі витрати, об`єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

Виходячи з аналізу наведених норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.

Отже, в разі доведеності одним зі співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у ньому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов`язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов`язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини 2 статті 16 ЦК України).

Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 травня 2020 року у справі №635/516/18-ц (провадження №61-22559св19), від 12 грудня 2018 року у справі №210/6795/13-ц (провадження №61-16288св18).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції помилково вказав на відсутність доказів того, що ОСОБА_2 є співвласницею квартири, хоча до позовної заяви позивачем додано інформаційну довідку з державного реєстру речових прав №383402063 від 18 червня 2024 року щодо квартири АДРЕСА_1 , відхиляються апеляційним судом.

Вказана довідка містить інформацію про частку у квартирі АДРЕСА_1 позивача ОСОБА_1 , проте така не містить інформації про іншого (інших) співвласника (співвласників) квартири.

Окрім того, обов`язковою умовою виникнення права зворотної вимоги (регресу) за статтею 360 ЦК України є доведеність того факту, що саме позивач як співвласник фактично поніс витрати на утримання спільного майна.

Проте матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що витрати на оплату житлово-комунальних послуг за спірний період понесені саме ОСОБА_1 .

Як убачається із наданих платіжних інструкцій платником у переважній більшості з них значиться ОСОБА_3 , а не позивач. Крім того, із частини платіжних інструкцій убачається, що платником значиться ОСОБА_4 .

Встановлені обставини свідчать про те, що оплату послуг здійснено особами, які не є учасниками цієї справи.

Частина квитанцій не містить даних про особу платника.

Посилання скаржника на те, що зазначені платежі здійснювалися третьою особою за дорученням позивача, за рахунок його коштів та з його банківської картки у зв`язку із проходженням ним військової служби та перебуванням у районах бойових дій, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів проходження позивачем військової служби у спірний період.

Скаржником також не надано жодних доказів (виписки із його карткового / банківського рахунку тощо), із даних яких можливо встановити, що кошти сплачувались саме із рахунку позивача. За відсутності таких доказів колегія суддів позбавлена можливості визнати доведеним факт понесення спірних витрат позивачем, а не іншими особами.

За наведених обставин, встановлення факту належності ОСОБА_2 частки у праві спільної часткової власності на квартиру за обставин цієї справи не є суттєво значимим, оскільки позивачем усупереч частині 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України не доведено факту понесення ним витрат на утримання спільного майна.

Відтак апеляційний суд констатує, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва 21 січня 2026 року, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із статтею 134 ЦПК України:

1. Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

2. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

3. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

4. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом статей 137, 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

З матеріалів справи убачається, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Терновою В.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , надано: копію договору про надання правової допомоги №30/09-1 від 30 вересня 2024 року (том 1 а.с. 242-243), копію додаткової угоди №1 до договору №30/09-1 від 30 вересня 2024 року (а.с. 241), копію акту приймання-передачі послуг від 25 липня 2025 року (а.с. 244-245).

30 вересня 2024 року між адвокатом Терновою В.О. та ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат приймає зобов`язання здійснити захист клієнта по кримінальному провадженню на стадії досудового слідства при будь-якому статусі підзахисного; надати правову допомогу особі, якій надається правова допомога, при здійсненні будь-яких дій щодо цієї особи (процесуальних та інших, зокрема, опитувань, відібрання пояснень, бесід та інше).

14 жовтня 2024 року між адвокатом Терновою В.О. та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору №30/09-1 про надання правової допомоги, відповідно до якої адвокат взяв на себе зобов`язання здійснити юридичне представництво клієнта в Печерському районному сумі м. Києва у справі №757/33645/24-ц, зокрема: вивчити надані клієнтом документи, ознайомитись з матеріалами справи, скласти письмові заперечення та всі інші документи (заяви, клопотання, пояснення, розрахунки), необхідність в поданні яких мається по справі, включаючи оформлення вказаних документів та доказів та дотримання процесуального порядку їх подання; здійснити представництво інтересів клієнта по вказаній справі у суді першої інстанції; надати юридичні консультації клієнту з будь-яких питань, які виникають по справі; вивчити вусі документи, подані по справі іншою стороною, надати їм аналіз та скласти необхідні документи по справі за результатами аналізу таких документів; здійснити всі інші дії в інтересах клієнта по справі відповідно до повноважень, наданих клієнту як стороні по справі та адвокату як представнику.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди мінімальна вартість правової допомоги у справі складає 10 000,00 гривень за умови, якщо надання правової допомоги по справі обмежилось: не більше ніж участю у двох судових засіданнях; або коли адвокат здійснював ознайомлення з матеріалами справи в приміщенні суду, то не більше ніж участь в одному судовому засіданні і ознайомленні з матеріалами справи в приміщенні суду.

Згідно пункту 3 додаткової угоди у разі, якщо по справі адвокат брав участь у більшій кількості судових засідань, ніж визначено пунктом 2 цієї угоди, правова допомога оплачується додатково, виходячи із вартості участі у кожному наступному судовому засіданні/ознайомленні із матеріалами справи в приміщенні суму 3 500,00 гривень, включаючи складання всіх необхідних документів та підготовку до участі у судовому засіданні.

Матеріали справи містять акт приймання-передачі послуг, згідно пунктів 3-4 якого убачається, що за період з 14 жовтня 2024 року по 03 лютого 2025 року розмір правничої допомоги склав 10 000,00 гривень відповідно до пункту 2 додаткової угоди. За період з 04 лютого 2025 року по 25 липня 2025 року розмір правничої допомоги склав 7 000,00 гривень відповідно до пункту 3 угоди.

Відповідно до пункту 5 акту приймання-передачі послуг загальна вартість правничої допомоги у справі за період з 14 жовтня 2024 року по 25 липня 2025 року склала 17 000,00 гривень (том 1 а.с. 244-245).

Доводи апеляційної скарги про те, що наявність у відповідачки юридичної освіти та кваліфікації нотаріуса виключає об`єктивну необхідність залучення адвоката, є необґрунтованими, оскільки право особи на професійну правничу допомогу, гарантоване статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України та не залежить від наявності чи відсутності у такої особи юридичної освіти чи професійної кваліфікації.

Реалізація особою права на правничу допомогу через залучення представника не поставлена законом у залежність від суб`єктивної спроможності сторони здійснювати представництво своїх інтересів самостійно.

Доводи апеляційної скарги про недостатню деталізацію наданих доказів понесення витрат на правничу допомогу, колегія відхиляє, оскільки на підтвердження факту понесення витрат відповідачкою надано належні та допустимі докази, які в у своїй сукупності підтверджують факт надання правової допомоги та її обсяг.

Щодо доводів скаржника про необхідність суду зменшити розмір судових витрат, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач, розпоряджаючись на власний розсуд своїми процесуальними правами, під час розгляду справи у суді першої інстанції не подавав відповідного клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, відтак доводи скаржника про самостійне зменшення судом заявлених витрат є необґрунтованими.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шуляк Надією Олександрівною, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва 21 січня 2026 року залишити без задоволення.

Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва 21 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді В.А. Нежура

В.В. Соколова