Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №759/21746/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 759/21746/25 Головуючий у суді першої інстанції - Ул`яновська О.В.

Номер провадження № 22-ц/824/13140/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», поданою представником Дергуновою Анною Вячеславівною, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Ул`яновської О.В., у місті Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до якого просило стягнути на свою користь з відповідача заборгованість: за договором позики № 946720626 від 25 січня 2024 року у розмірі 26460 грн 00 коп., а також судові витрати по справі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 січня 2024 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №946720626, який підписано електронним підписом.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

31 грудня 2020 року додатковою угодою № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.

Відповідно до Реєстру боржників № 278 від 02 квітня 2024 року до договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 946720626.

27 лютого 2025 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 27/0225-01, відповідності до умов якого, ТОВ «Таліон плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Таліон плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 27.02.2025 року до договору факторингу №27/0225-01 від 27 лютого 2025 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 26 460,28 грн, з яких: 5 600 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 20 860 грн - сума заборгованості за відсотками.

Відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, після відступлення позивачу права вимоги грошової вимоги до відповідача, останній не здійснював жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора, внаслідок чого позивач має право задовольнити свої порушені права шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача кожної складової грошової заборгованості за кредитними договорами.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 травня 2026 року позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» - залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» - Дергунова А.В. подала апеляційну скаргу в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінку доказів по справі, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В доводах апеляційної скарги посилається на те, що звертаючись з позовом до суду для захисту свого порушеного права вони розраховували на забезпечення з боку суду на виконання всіх передбачених чинним законодавством процесуальних дій для всебічного й повного з`ясування обставин та подальшого розгляду справи, а також про попередження судом про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій у випадку невідповідності поданого позову вимогам викладеним ст. 175 та 177 ЦПК України.

Вважає, що суд першої інстанції, враховуючи вимоги ЦПК України, повинен був перед відкриттям провадження залишити позовну заяву ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» без руху та надати можливість на усунення недоліків шляхом подання відповідних доказів, відсутність яких була підставою для відмови у задоволенні позову.

Звертає увагу, що неповідомлення збоку суду про необхідність надання додаткових доказів для всебічного й повного з`ясування обставин справи, що в подальшому сприяло винесенню судом рішення з порушенням норм процесуального права без встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вказує, що відсутність доказів щодо перерахування кредитних коштів з метою доведення виконання умов спірного кредитного договору в даному випадку не може слугувати підставою для залишення позову без задоволення, оскільки доказом перерахування кредитних коштів є платіжне доручення № dcaef061-1df8-422e-8758-be9c59e3728eна суму 5 600 грн, що підтверджує зачислення кредитних коштів на картку НОМЕР_1 .

Вважає, що у даному випадку ТОВ «Таліон плюс», укладаючи договір факторингу з ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», гарантувало дійсність відступлення прав вимоги, що узгоджується з умовами договору факторингу № 27/0225-01 від 27 лютого 2025 року.

Зазначений правочин у силу його існування та неоспорюваності підтверджує факт наявності відповідних правовідносин, їх зміст та погоджені сторонами обставини щодо відступлення прав вимоги до відповідача за кредитним договором № 946720626від 25 січня 2024 року.

Вважає, що у ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», як нового кредитора, який набув право вимоги у межах сум зазначених у договорах, наявне право вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції забезпечив право відповідача, в суді апеляційної інстанції подати відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, направивши ухвалу Київського апеляційного суду від 10 липня 2026 року про відкриття апеляційного провадження, разом з апеляційною скаргою шляхом поштового направлення на адресу зазначену в позовній заяві та в апеляційній скарзі, яке повернулися до апеляційного суду із зазначенням причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Таким чином, суд апеляційної інстанції вжив усіх можливих заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи апеляційним судом.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частини перша і друга статті 131 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою цією особою суду, вважається врученням судової повістки цій особі.

Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-233гс18 та постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19, провадження № 61-2583св20, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, провадження № 61-3782св21, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц, провадження № 61-2876св21.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 25 січня 2024 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 946720626, відповідно до умов якого товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 5 600 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається строком на 1827 днів, тобто до 24 лютого 2029 року, процентна ставка становить 2,50% в день (а.с.7-16).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01 ( з урахування умов додаткової угоди №26 від 31 грудня 2020 року) , у відповідності до умов якого ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» уступає ТОВ «Таліон Плюс» право грошових вимог Клієнта (ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога») до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому ( п.3.1 Договору) ( а.с. 22).

27 лютого 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №27/02225-01 за умовам якого позивач у даній справі набув права грошової вимоги до відповідача у розмірі 26 460 грн( а.с. 27-30).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед позикодавцем, її дійсний розмір та період, за який необхідно розраховувати розмір заборгованості за таким кредитним договором, оскільки не надано доказів перерахування суми кредиту.

Також зазначив, що без банківської виписки з особового рахунку позичальника, жодним чином не підтверджують, яку суму коштів отримав відповідач за укладеним кредитним договором, яка частина тіла кредиту та відсотків за його користування сплачена, а яка частина не була сплачена в межах строку кредитування.

Вважав, що виключно виписка з банківського рахунку позичальника є належними та допустимими доказами, що підтверджують рух коштів по конкретному рахунку, вміщують записи про операції та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Отже, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитними договорами, проте вони надані не були.

Також, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивачем не доведено факт відступлення права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 946720626 від 25 січня 2024 року від первісного кредитора до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом установлено, та із матеріалів справи вбачається, що 25 січня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, який підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Згідно до умов вказаного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» як кредитодавець зобов`язується надати ОСОБА_1 як позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 5600 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» ( п.2.1 Договору кредиту ) (а.с. 8 зв.б.)

Відповідно до пункту 5.1 кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитного переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної карти НОМЕР_2, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження виконання обов`язку кредитора щодо переказу кредитних коштів відповідачу, позивачем надано до суду квитанцію про перерахування первісним кредитодавцем коштів на ім`я ОСОБА_1 на загальну суму 5 600 грн на кредитний рахунок НОМЕР_2 (а.с. 19).

Разом з тим, як зазначив суд першої інстанції, та з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, позивачем не надано належного доказу того, що заявлена сума кредитних коштів в розмірі 5 600 грн була перерахована на картковий рахунок саме відповідачу у справі ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що квитанція про перерахунок коштів не є належним доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 та свідчить лише про проведення платежу в у власній системі на підставі договору з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Вказаний письмовий документ створений самим позивачем та не містить підпису позичальника про отримання коштів. Вказане платіжне доручення не містить повної інформації про банківський рахунок позичальника як і не містить повної інформації Електронного платіжного засобу (банківської картки), що позбавляє суд можливості ідентифікувати вказану розрахункову операцію як таку що вчинена відносно позичальника - ОСОБА_1 .

Крім того статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 6 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Звертаючись до суду з позовом до відповідача, позивач посилався на те, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір; ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало своє право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», а останнє у свою чергу передало вказане право позивачу.

Разом з тим, позивачем до матеріалів справи не додано доказів укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору факторингу № 28/1118-01, а також реєстру боржників № 278 від 02 квітня 2024 року, на які він посилається у позовній заяві, з урахування тих обставин, що договір факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» був укладений 28 листопада 2018 року, а договір позики, за яким позивач просить стягнути із відповідача заборгованість був укладений 25 січня 2024 року, тобто через більш ніж п`ять років від дня укладення договору факторингу.

Тобто, позивачем не доведено того, що право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», а тому не доведено, що ТОВ «Таліон Плюс» мав право передавати таке право вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

Отже, у цій справі позивачем не доведено факту набуття ним права вимоги до відповідача про стягнення коштів за кредитним договором.

Щодо наданих до апеляційної скарги нових доказів колегія суддів зазначає наступне.

У ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 3 ст. 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» долучив до апеляційної скарги копію витягу з договору відступлення прав вимоги № 27/0225-01 від 27 лютого 2025 року, копію додаткової угоди №26 від 31 грудня 2020 року та витяг з реєстру прав вимог № 278 від 02 квітня 2024 року (електронний документ) до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, отриманий від ТОВ «Таліон Плюс».

Колегія суддів апеляційного суду не приймає надані до апеляційної скарги нові докази, оскільки такі докази до суду першої інстанції позивачем не подавались, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції та позивач із будь-якими заявами щодо долучення до справи вказаних доказів не звертався, а також не обґрунтував та не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, апеляційний суд враховує, що в силу положень викладених у ч.2 ст. 83 ЦПК України на позивача у справі та інших осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах позивача, покладений обов`язок подати до суду докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Подання доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, є обов`язком позивача, не подання таких доказів не може бути підставою для залишення позову без руху, оскільки в силі положень визначених ч.2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 175 ЦПК України не містить такої вимоги до позовної заяви, як подання позивачем доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, позивач лише має зазначити перелік документів та інших доказів ( п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).

Таким чином доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції при відсутності доказу, а саме договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», мав залишити позову без руху і надати можливість позивачеві у порядку усунення недоліків надати докази на підтвердження переходу права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» не ґрунтуються на вимогах цивільного процесуального законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на наданих та досліджених судом доказах та вимогах закону, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Оскільки позивач в обґрунтування своїх позовних вимог в позовній заяві посилався на реєстр боржників № 278 від 02 квітня 2024 року та договір факторингу №28/1118-01, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», але до позовної заяви цих документів не надав, сама по собі відсутність заперечень з боку відповідача щодо заявлених до нього позовних вимог не може бути підставою для їх задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції виконано вимоги ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого ухвалено законне та обґрунтоване рішення про залишення без задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до положень частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», поданою представником Дергуновою Анною Вячеславівною,залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 травня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Судді :

_______________ ________________ ______________

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв