Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №758/15990/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 758/15990/25

номер провадження: 22-ц/824/6794/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 листопада 2025 року у складі судді Якимець О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Шелінська Юлія Андріївна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (далі - ТОВ «Свеа Фінанс»), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус КМНО) Остапенко Є.М., приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Шелінська Ю.А., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що виконавчий напис вчинено з порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами і, як наслідок, здійснюється неправомірне провадження щодо його виконання.

Позивачка стверджувала, що вимоги про повернення заборгованості за договором позики не отримувала, а нотаріус не перевірив наявність доказів належного направлення та отримання вказаного листа-вимоги, що призвело в подальшому до порушення процедури вчинення виконавчого напису. За таких обставин, з огляду на вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності доказів про безспірність заборгованості, вважала, що виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 23 жовтня 2020 року приватним нотаріусом КМНО Остапенком Є.М., зареєстрований в реєстрі за №22798, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» суми заборгованості у розмірі 118 370 грн 12 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом КМНО Остапенко Є.М. 23 жовтня 2020 року, зареєстрований за №22798, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнуто з ТОВ «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.

Заочне рішення суду мотивоване тим, що оспорюваний виконавчий напис від 23 жовтня 2020 року № 22798 вчинено приватним нотаріусом Остапенком Є.М. на підставі кредитного договору № Z62.21532.004673134 від 17 грудня 2018 року, який не був нотаріально посвідчений, тоді як на час його вчинення постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 у частині, якою Перелік документів було доповнено положеннями щодо можливості вчинення виконавчих написів за кредитними договорами, укладеними у простій письмовій формі, вже була визнана незаконною та нечинною відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року. Оскільки матеріали справи також не підтверджували подання нотаріусу передбачених законодавством документів, які засвідчували безспірність заборгованості ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про недотримання встановлених законом умов вчинення оспорюваного виконавчого напису та наявність підстав для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Шелінська Ю.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове, яким позовну заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню залишити без розгляду у зв`язку з пропуском строку на подачу такого позову або відмовити у задоволенні позову, а також вирішити питання про розподіл судових витрат, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану у Україні» не є поважною причиною для безумовного поновлення процесуальних строків. Для такого поновлення необхідним є клопотання, в якому будуть зазначені інші обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та перешкоджали вчиненню тих чи інших дій, а також докази, що підтверджують ці обставини.

Вказує, що до позовної заяви позивачкою долучено копію паспорта з відомостями про місце реєстрації: АДРЕСА_1 , така ж адреса зазначена і в самій позовній заяві, тому сумнівів, що ОСОБА_1 зареєстрована за цією адресою, а також отримувала поштову кореспонденцію немає, навіть якщо позивачка чи її представник будуть стверджувати, що рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення 01 лютого 2021 року та 25 листопада 2020 року про вручення документів не є таким підтвердженням.

Крім того, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка дізналась про порушення свого права у вересні 2025 року після встановлення застосунку «ДІЯ», звідки дізналась про відкрите виконавче провадження НОМЕР_1 та після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Проте це не відповідає дійсності, оскільки першою документально підтвердженою датою, коли позивачка дізналась про оспорюваний виконавчий напис є 25 листопада 2020 року, коли вона отримала постанову про відкриття виконавчого провадження (згідно якої за ідентифікатором доступу можна ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, в тому числі з виконавчий написом нотаріуса), тобто позовна заява подана поза межами трирічного строку, передбаченого ст.257 ЦК України.

Вказує, що матеріали виконавчого провадження, а також факти отримання ОСОБА_1 копій документів (постанови про відкриття виконавчого провадження від 23 листопада 2020 року, вимоги з`явитись до приватного виконавця від 28 січня 2021 року) досліджувались Шевченківським районним судом міста Львова у справі №466/1121/21 і є встановленими в цій справі ухвалою від 15 лютого 2021 року. Крім цього, судом не тільки встановлено факт отримання документів, а й факт ухилення боржником від виконання виконавчого напису нотаріуса.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Боровська Ю.Ю. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує, що враховуючи положення ст.ст.256, 257, 261 ЦК України, строк позовної давності на день звернення до суду з позовом позивачкою не пропущений, оскільки про існування оспорюваного виконавчого напису нотаріуса позивачка дізналася тільки у вересні 2025 року, після встановлення нею застосунку «ДІЯ». На підставі укладеного з позивачкою договору №305/715 від 26 вересня 2025 року про надання правової допомоги, адвокат Боровська Ю.Ю. використовуючи ідентифікатор доступу, ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_2 в АСВП. До вказаного часу позивачці не було відомо про існування виконавчого напису. Якщо б позивачка дізналася про виконавчий напис раніше, вона б невідкладно звернулася до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки вважає його незаконним. Також посилаючись на пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затверджений Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року) вважає, що відсутні підстави застосувати наслідки спливу строку позовної давності до даних позовних вимог, оскільки позивачкою не було пропущено строк позовної давності, визначений чинним законодавством, так як такий строк автоматично було продовжено на час дії карантину та воєнного стану.

Відповідач ТОВ «Свеа Фінанс», третя особа: приватний нотаріус КМНО Остапенко Є.М., не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Боровська Ю.Ю., відповідач ТОВ «Свеа Фінанс», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Шелінська Ю.А., повідомлялися судом шляхом направлення 23 липня 2026 року судових повісток до Електронного кабінету кожного із них, і ці повістки того ж дня були доставлені їм, що підтверджується звітами про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.114-117).

Також ОСОБА_1 повідомлялась судом шляхом направлення судової повістки на її офіційну адресу місяця проживання ( АДРЕСА_2 ), яка 05 серпня 2026 року була їй доставлена, що підтверджується її розпискою у повідомлені про вручення поштового відправлення (а.с.114, 123).

Приватний нотаріус КМНО Остапенко Є.М. повідомлявся судом шляхом направлення судової повістки на його адресу місця реєстрації ( АДРЕСА_3 ). 03 серпня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду повернувся конверт із судовою повісткою, направленою на поштову адресу приватного нотаріуса КМНО Остапенка Є.М. з відмітками пошти «адресат відсутній» (а.с.125).

Крім того, повідомлення про дату, час і місце розгляду справи було розміщено на офіційному сайті Київського апеляційного суду та перебувало у вільному доступі.

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (ч.5 ст.130 ЦПК України).

За таких обставин учасники справи вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.

Також 01 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Боровська Ю.Ю. направила на офіційну електронну адресу Київського апеляційного суду заяву, в якій просить розгляд апеляційної скарги здійснити без її участі та без участі позивачки.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 жовтня 2020 року приватним нотаріусом КМНО Остапенком Є.М. вчинено виконавчий напис № 22798, відповідно до умов якого запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк») невиплачені в строк грошові кошти на підставі кредитного договору № Z62.21532.004673134 від 17 грудня 2018 року, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , строк платежу за яким настав 17 лютого 2020 року на загальну суму 118 370 грн 12 коп.

Встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінською Ю.А. від 23 листопада 2020 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса № 22798, виданого 23 жовтня 2020 року. Також наявна постанова про арешт майна боржника.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінською Ю.А. від 21 травня 2025 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1 замінено вибулого стягувача АТ «Ідея Банк» на його правонаступника - ТОВ «Свеа Фінанс».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала, шо приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису було порушено вимоги закону, оскільки такий вчинений за відсутності доказів про безспірність заборгованості та на підставі нотаріально не посвідчено договору.

Так, відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

За змістом ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Главою 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, передбачено порядок вчинення виконавчих написів.

Згідно з п.п. 1.1., 1.2. п. 1, п.п. 3.1., 3.5. п. 3 гл. 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус зобов`язаний перевірити, чи подано стягувачем усі документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, та чи підтверджують такі документи безспірність заявленої до стягнення заборгованості.

Установлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

У даному випадку оспорюваний виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом 23 жовтня 2020 року, тобто вже після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, якою відповідні положення постанови Кабінету Міністрів України №662 було визнано незаконними та нечинними.

Відповідно до п.1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до приватного нотаріуса Остапенка Є.М. із заявою про вчинення виконавчого напису щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № Z62.21532.004673134 від 17 грудня 2018 року, стягувач не подав нотаріально посвідченого договору, на підставі якого відповідно до чинної на той час редакції Переліку № 1172 могло бути здійснено стягнення у безспірному порядку, що виключало можливість вчинення виконавчого напису за таким зобов`язанням.

Отже, установивши, що оспорюваний виконавчий напис № 22798 від 23 жовтня 2020 року вчинено приватним нотаріусом КМНО Остапенком Є.М. на підставі кредитного договору № Z62.21532.004673134 від 17 грудня 2018 року, який нотаріально не посвідчувався, тобто за відсутності документа, на підставі якого відповідно до чинної на час вчинення виконавчого напису редакції Переліку № 1172 могло здійснюватися безспірне стягнення заборгованості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення нотаріусом установлених законом умов вчинення виконавчого напису та наявність правових підстав для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

У подібних за змістом правовідносинах, пов`язаних із визнанням виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з недотриманням установленого законом порядку його вчинення, аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18 (провадження № 61-16749св19) та від 20 травня 2026 року у справі № 185/30/24 (провадження № 61-9282св25).

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Що стосується доводів апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_1 трирічного строку позовної давності з тих підстав, що про існування оспорюваного виконавчого напису їй було відомо щонайменше з 25 листопада 2020 року, коли вона отримала постанову про відкриття виконавчого провадження, а сам факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення або незастосування наслідків спливу відповідного строку без наведення конкретних обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду, колегія суддів враховує таке.

За змістом ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як зазначалося вище, оспорюваний виконавчий напис № 22798 було вчинено 23 жовтня 2020 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) виснувала, що законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст.ст. 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Таким чином, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24:00 год 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Водночас, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан в Україні із 05:30 год 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Отже, оскільки оспорюваний виконавчий напис № 22798 було вчинено 23 жовтня 2020 року, тобто у період, коли вже діяло законодавче правило про продовження строків позовної давності на час карантину, установленого у зв`язку з поширенням COVID-19, а надалі перебіг відповідного строку зазнав подальшого законодавчого впливу у зв`язку із запровадженням воєнного стану, трирічна позовна давність за вимогою про визнання цього виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду не спливла.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про пропуск позивачкою строку позовної давності та необхідність застосування наслідків його спливу є необґрунтованими і відхиляються колегією суддів.

Аналогічного висновку щодо обчислення позовної давності у спорі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, дійшов Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2026 року у справі № 466/13628/23 (провадження № 61-15353св25), зазначивши, що внаслідок дії карантину та воєнного стану перебіг трирічної позовної давності був відповідно продовжений, а з 30 січня 2024 року - зупинений на строк дії воєнного стану.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

При цьому апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни залишити без задоволення.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: