Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №759/2299/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12579/2026

Справа № 759/2299/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 травня 2026 року, ухвалене у складі судді Бабич Н.Д. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 25000 грн. щомісячно, починаючи з 05 червня 2024 року, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і до досягнення дитиною повноліття, допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з відповідача аліментів за один місяць.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що 23 лютого 2023 року перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, розірваному 27 червня 2023 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_4 , батьком якого є відповідач ОСОБА_3 , дитина зареєстрована та проживає разом з матір`ю, яка самостійно здійснює піклування за нею та забезпечує всім необхідним. Дитина відвідує приватний дитячий садок, за рекомендацією лікарів відвідує заняття з плавання, орієнтовна сума щомісячних витрат на утримання дитини становить більше 50000 грн. Відповідач допомоги в утриманні не надає, а позивачу самій нести ці витрати складно.

В зв`язку з тим, що ОСОБА_4 народився після розірвання шлюбу з відповідачем, під час реєстрації факту народження дитини батьком було зазначено ОСОБА_3 , про що реєстратором Святошинського відділу РАЦС у м. Києві було зроблено відповідний запис в графі «Відомості про батька записані відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України».

Оскільки матеріальної допомоги відповідач не надавав, ОСОБА_1 05 червня 2024 року звернулася до суду із заявою наказного провадження про стягнення аліментів.

11 червня 2024 року Святошинським районним судом м. Києва по справі № 759/11698/24 було винесено судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку.

Оскільки ОСОБА_3 не визнавав батьківство і подав відповідну заяву до суду, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року було визнано судовий наказ про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню.

В подальшому рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 грудня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 про встановлення батьківства, визнано ОСОБА_3 батьком ОСОБА_4 . На підставі зазначеного рішення Святошинським відділом РАЦС у м. Києві видано свідоцтво про народження.

З урахуванням положень ст. 182, 184, 191 СК України вважала необхідним стягнути аліменти з ОСОБА_3 на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 25000 грн. щомісячно, починаючи з 05 червня 2024 року, тобто з моменту звернення до Святошинського районного суду м. Києва із заявою про винесення судового наказу про стягнення аліментів, що підтверджує, що мати вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, проте не змогла їх одержати в зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Вказувала, що ОСОБА_3 має відмінний стан здоров`я, матеріально добре забезпечений, є керівником за кінцевим бенефіціарним власником господарського товариства, є фізичною особою-підприємцем, має у власності декілька об`єктів нерухомого майна та земельних ділянок, транспортні засоби.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 травня 2026 року позов ОСОБА_1 частково задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5000 грн. щомісячно, яка щорічно підлягає індексації відповідно до закону, починаючи з 26 січня 2026 року і до повноліття дитини, стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення з відповідача аліментів за один місяць.

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в стягненні аліментів за попередні періоди, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 травня 2026 року в частині відмови в стягненні аліменти за минулий час та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача аліменти за минулий час, а саме з 05 червня 2024 року.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що обов`язок батька утримувати дитину виникає не в силу судового рішення, а в силу закону і того факту, що відповідач є батьком дитини, а тому обов`язок відповідача утримувати дитину виник з народження дитини. При цьому, так як позивач зверталася до суду із заявою про видачу судового наказу на стягнення аліментів, який був виданий 11 червня 2024 року, проте в подальшому визнаний таким, що не підлягає виконанню 22 липня 2024 року за заявою відповідача, то на думку ОСОБА_1 , суд повинен був стягнути аліменти з відповідача з 05 червня 2024 року, а саме з моменту подачі нею першої заяви на стягнення аліментів у порядку наказного провадження.

Наводила зміст ст. 180, 181 СК України, п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

Зазначала, що одним із прав дитини є право на утримання, яке кореспондується конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у СК України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Вказувала, що у ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання батькам у здійсненні цього права.

Посилалася на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07 травня 2026 року у справі № 404/969/24, згідно яких:

«Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Висновки щодо застосування вищевказаної норми вже неодноразово викладалися Верховним Судом.

Зокрема, як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 13 липня 2022 року у справі № 766/22653/17 (провадження № 61-10св22): «Тлумачення статті 191 СК України дає підстави для висновку, що юридичне значення для визначення часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, має час звернення до суду іншого з батьків з позовом або заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Виключення із цього правила стосуються стягнення аліментів за минулий час (до пред`явлення позову)».

Вищезгадані висновки щодо дати початку стягнення аліментів у справах про визнання батьківства із одночасно порушеною перед судом вимогою про стягнення аліментів також було підтримано Верховним Судом у змісті постанов від 19 квітня 2023 року у справі № 369/9386/17 (провадження № 61-11933св22) та від 14 серпня 2024 року у справі № 752/16335/20(провадження № 61-11361св22).

Додатково колегія суддів зауважує, що відсутність судового рішення про встановлення батьківства та заперечення відповідачем цього факту не означають, що він набуває статусу батька лише з моменту ухвалення судового рішення та набрання ним законної сили».

З приводу обґрунтування стягнення аліментів за попередні періоди з відповідача, наводила зміст ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України щодо загальних засад регулювання сімейних відносин, а також зміст ч. 1, 2 ст. 191 СК України щодо часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, аналіз змісту якої дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, ухилення відповідача від надання утримання дитини (постанова Верховного Суду від 22 березня 2021 року у справі № 463/2490/17).

Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Щодо стягнення аліментів, починаючи з 05 червня 2024 року, пояснював, що у справі № 759/11698/24 безсумнівно встановлено, що дитина народжена поза межами шлюбу між сторонами, а саме після спливу десятимісячного строку після розірвання шлюбу сторін.

Під час апеляційного розгляду у даній справі належними доказами було підтверджено, що відповідач не зареєстрований батьком дитини та заперечує своє батьківство стосовно дитини, а відтак на час звернення позивача із заявою про видачу судового наказу 05 червня 2024 року був відсутній обов`язок утримувати дитину, яку народила позивач і стосовно якої батьківство відповідача у визначеному законом порядку не встановлено.

Тож, припущення позивача про те, що відповідач ухилявся від утримання дитини до моменту встановлення батьківства, що підтверджено рішенням суду, що набрало законної сили у справі № 759/5991/25, є хибними і такими, що суперечать нормам матеріального права, оскільки обов`язок сплачувати аліменти у відповідача виник з дня звернення до суду позивача після встановлення батьківства, тобто після набуття статусу батька дитини на підставі рішення суду. Даний висновок підтверджується рішеннями, що набрали законної сили, у справах № 759/11698/24, № 759/5991/25.

Виходячи з даних обставин, вважав, що вимога про стягнення з нього аліментів в частині строку з 05 червня 2024 року та до моменту звернення до суду з відповідним позовом після набрання законної сили рішенням суду у справі про встановлення батьківства є безпідставною і такою, що суперечить нормам матеріального права.

При ухваленні рішення судом першої інстанції було безсумнівно встановлено, що вимога про стягнення аліментів за минулий час з 05 червня 2024 року з урахуванням вимог ст. 191 СК України є необґрунтованою, оскільки батьком дитини відповідач був записаний відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, тобто зі слів позивача. Відповідач оспорював батьківство і факт його батьківства встановлено саме рішенням Святошинського районного суду м. Києва, яке набрало законної сили 12 січня 2026 року. Саме визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, вказаним вимогам закону відповідає.

Частково задовольняючи позов про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн. щомісячно, яка щорічно підлягає індексації відповідно до закону, суд першої інстанції виходив із відсутності доказів, що відповідач може надати таку суму коштів (25000 грн.) на утримання дитини, приймаючи до уваги обов`язок обох батьків утримувати до повноліття свою дитину, з урахуванням встановленого розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого в Україні, який становить на сьогоднішній день становить для дітей віком до 6 років - 2817 грн.

В частині стягнення аліментів та їх розміру, присудженого судом, рішення суду першої інстанції ніким не оскаржується.

Відмовляючи в позові ОСОБА_1 про стягнення аліментів за минулий час з 05 червня 2024 року та присуджуючи стягнення аліментів з дня подання позову 26 січня 2026 року, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості таких вимог, оскільки відповідач був записаний батьком дитини відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України та оспорював батьківство, факт якого встановлено рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 грудня 2025 року, яке набрало законної сили 12 січня 2026 року, і саме з цього часу у відповідача виник обов`язок утримувати дитину.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 лютого 2023 року, розірваному 27 червня 2023 року (а. с. 11 - 12 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 , батьком вказано відповідача - ОСОБА_3 (а. с. 13 т. 1). Як зазначила позивач, запис про батька вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Судовим наказом Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року у справі № 759/11698/24 за заявою ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 05 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 14 - 15 т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року у справі № 759/11698/24 визнано судовий наказ Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року за заявою ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню (а. с. 16 - 18 т. 1).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 грудня 2025 року у справі № 759/5991/25 ОСОБА_3 визнано батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 19 - 22 т. 1).

На підставі зазначеного рішення у справі № 759/5991/25 Святошинським відділом РАЦС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) 23 січня 2026 року видано нове свідоцтво про народження, згідно якого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 записані батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 23 т. 1).

На підтвердження витрат надано фіскальні чеки на утримання дитини (а. с. 49 - 71 т. 1), також надано гарантійний лист, згідно якого вигодонабувач відвідує клуб «Спорт Лайф» за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 1 з правом споживання послуг у клубі «Спорт Лайф» на умовах «Дитячої клубної карти» (а. с. 72 т. 1), статистику відвідування клубу «Спорт Лайф» позивача та дитини (а. с. 73 - 75 т. 1).

Також надано витяг з реєстру речових прав на ім`я ОСОБА_3 (а. с. 81 - 87 т. 1), відповідно до якого у відповідача наявне нерухоме майно, на відповідь на запит № 310440858 від 20 січня 2026 року до МВС України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, згідно якого ОСОБА_3 на праві власності належать транспортні засоби (а. с 91 - 94 т. 1).

Відповідач ОСОБА_3 є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності (а. с. 108 т. 1), має дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка перебуває на його утриманні (а. с. 109 т. 1), а також на його утриманні перебувають непрацездатні батьки, ОСОБА_6 , 1957 року народження, та ОСОБА_7 , 1959 років народження (а. с. 111). Дохід відповідача за 2025 рік складає 130 125 грн., про що від Державної податкової служби України отримано інформацію в порядку витребування доказів (а. с. 239 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Положеннями ст. 7 СК України визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Таким чином, стягнення аліментів за час, що передує пред`явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов: до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались; особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення особи, зобов`язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати.

Верховним Судом в постановах від 22 березня 2021 року в справі № 463/2490/17 (провадження № 61-18947св19), від 18 травня 2020 року в справі № 215/5867/17 (провадження № 61-16955св19), від 09 квітня 2020 року в справі № 199/3429/18 (провадження № 61-95св19), від 29 січня 2020 року в справі № 756/14483/18 (провадження № 61-14531св19), від 19 грудня 2019 року в справі № 635/6268/18 (провадження № 61-11807св19) викладено правовий висновок, згідно якого аналіз змісту ст. 191 СК України закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Таким чином, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що при первісній реєстрації народження дитини відповідач був записаний батьком дитини відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, відповідач оспорював батьківство і факт його батьківства встановлено саме рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 грудня 2025 року, яке набрало законної сили 12 січня 2026 року.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, на основі всебічно досліджених матеріалів справи та доказів, наданих сторонами, дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для стягнення аліментів за минулий час.

Апеляційний суд не може погодитися з помилковими доводами апеляційної скарги, що оскільки ОСОБА_1 зверталася до суду із заявою про видачу судового наказу на стягнення аліментів, який був виданий 11 червня 2024 року, проте в подальшому визнаний таким, що не підлягає виконанню, ухвалою від 22 липня 2024 року за заявою відповідача, то суд повинен був стягнути аліменти з відповідача з 05 червня 2024 року, а саме з моменту подачі нею першої заяви на стягнення аліментів у порядку наказного провадження.

Так, постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 759/11698/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року про визнання судового наказу, виданого Святошинським районним судом міста Києва 11 червня 2024 року за заявою ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на дитину, таким, що не підлягає виконанню, апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін з тих підстав, що під час апеляційного розгляду належними доказами було підтверджено, що ОСОБА_3 не зареєстрований батьком дитини ОСОБА_4 , ОСОБА_3 заперечує своє батьківство стосовно дитини, а відтак на час звернення ОСОБА_1 із заявою про видачу судового наказу у ОСОБА_3 був відсутній обов`язок утримувати дитину, яку народила ОСОБА_1 і стосовно якої батьківство ОСОБА_3 у визначеному законом порядку не встановлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено відсутність обов`язку ОСОБА_3 утримувати дитину ОСОБА_4 станом на час звернення ОСОБА_1 із заявою про видачу судового наказу.

Посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07 травня 2026 року у справі № 404/969/24, відхиляються апеляційним судом як нерелевантні, оскільки у даній справі Верховний Суд виклав висновки щодо застосування ч. 1 ст. 191 СК України, якою передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

При цьому Верховний Суд досліджував питання про дату початку стягнення аліментів у справі про визнання батьківства із одночасно порушеною перед судом вимогою про стягнення аліментів.

У зазначеній справі № 404/969/24 відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 191 СК України, якою врегульовано підстави стягнення аліментів за минулий період у разі ухилення відповідача від їх сплати, що є підставою даного позову.

Натомість, у справі, що переглядається, фактичні обставини є суттєво відмінними, оскільки звертаючись раніше із позовом про встановлення батьківства у справі № 759/5991/25, ОСОБА_1 одночасно не заявила вимоги про стягнення аліментів, що відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України та вищевикладених правових висновків Верховного Суду могло би бути підставою для стягнення аліментів з часу подачі такого позову у березні 2025 року.

Оскільки ОСОБА_1 звернулася із окремим позовом про стягнення аліментів після набрання законної сили рішенням у справі № 759/5991/25 про встановлення батьківства ОСОБА_3 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про присудження аліментів від дня пред`явлення цього позову 26 січня 2026 року.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 травня 2026 року в частині відмови у стягненні аліментів за минулий час залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.