Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №760/14706/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №760/14706/25 Головуючий у суді І інстанції: Ольшевська І.О.

провадження №22-ц/824/9032/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Пустовіт І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Солом`янського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа: суддя Солом`янського районного суду міста Києва Верещинська Ірина Вікторівна про стягнення завданої здоров`ю моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Солом`янського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа суддя Солом`янського районного суду міста Києва Верещинська Ірина Вікторівна про стягнення завданої здоров`ю моральної шкоди та просила захистити порушені права позивача стягненням з відповідача - Солом`янського районного суд м. Києва, шляхом списання з казначейського району Державної казначейської служби України на свою користь 234 300,00 грн в якості справедливої компенсації завданої здоров`ю моральної шкоди, а також судові витрати.

В обгрунтування позову зазначено, що в Солом`янському районному суді міста Києва в порядку загального позовного провадження з 2024 року перебуває справа №760/13444/24 стосовно намагання визнати недійсним та скасувати оформлений у законний спосіб до вимог чинного Цивільного кодексу України заповіт, що був посвідчений за життя матері ОСОБА_1 державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори 23.02.2015 року. 26.09.2024 року. ОСОБА_1 подала зустрічну позовну заяву, яку суд за участю третьої особи в даній справі без руху і розгляду умисно, свідомо та безпідставно утримував до 24.02.2025 року, постановивши ухвалу про встановлення недоліків, які як вказує позивачка, нею фактично в повному обсязі були виконаними до 26.03.2025 року. Тобто, як вказує позивачка, ухвали про повернення чи про прийняття зустрічної позовної заяви третя особа в даній справі усвідомлено не приймала. У свою чергу, в інтересах опонента процесуальні дії вчиняються своєчасно, розглядаються клопотання, заяви, приймаються відповідні рішення. До того, в листопаді 2024 року ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення доказів, яку третя особа за цією позовною заявою в порушення вимог ст. 10, ч. 2 ст. 118 ЦПК України утримує у своєму кабінеті без розгляду по суті, чим порушуються розумні процесуальні строки та вимоги процесуального законодавства щодо своєчасного вирішення процесуальних питань та заяв і клопотань по суті справи. Натомість 15.04.2025 року третя особа за цією позовною заявою, вийшовши за межі наданих їй повноважень, процесуальні питання, які вона мала б вирішити в порядку, встановленому ст. 185 ЦПК України, почала відкрито з`ясовувати в судовому засіданні у присутності представника опонента ОСОБА_1 , на ОСОБА_1 почав чинитися шалений тиск, доводилося весь час доводити те, що порушувані питання мають з`ясовуватись виключно при розгляді справи по суті, а не в підготовчому судовому засіданні. Тривалий морально психологічний пригнічуючий натиск зі сторони третьої особи за цією позовною заявою та представника опонента в судовому засіданні призвели до різкого погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 і непритомності. До будівлі суду була викликана екстренна медична допомога, яка по приїзду діагностувала гіпертонічний криз. Після короткочасного обстеження, проведення медикаментозної терапії ОСОБА_1 була госпіталізована до медичної установи, де продовжила лікування у стаціонарних умовах. Як вказує позивач, діяння, які третьою особою були вчиненими 15.04.2025р. у справі №760/113444/24, свідчать про повне ігнорування імперативних норм права, вседозволеність, зверхнє ставлення над людиною та її правами, що має своїм наслідком порушення охоронюваних державою цінностей, таких як повага до людської гідності та право на судовий захист, що встановлено імперативною рівністю перед законом і судом. За виниклої ситуації позивач опинилась у стані сильного морального, психологічного і фізичного стресу, оскільки з 25.04.2025 року сподівалась на легітимну реалізацію і гарантований захист її прав, а при наявності залишеного без виконання судового рішення її морально-психологічний стан значно погіршився та призвів до абсолютно триваючого стресу і розпачу. Протиправними діями відповідача - Солом`янського районного суд м. Києва в даній справі позивачу завдано моральних страждань у вигляді емоційно-вольових переживань, пережитих почуттям приниження, відчаю, пригніченості, гніву, розпачу, стану психологічного дискомфорту, що сформувалось в адаптаційний синдром.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 січня 2026 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Солом`янського районного суду міста Києва. Позовні вимоги до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа: суддя Солом`янського районного суду міста Києва Верещинська І.В. про стягнення завданої здоров`ю моральної шкоди залишено без задоволення.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, позбавив позивача судового захисту, що є прямим порушенням на справедливий суд.

Також вважає, що суд першої інстанції стосовно позивача проявив зухвалу поведінку відмовивши перейти до загального провадження і оголосити перерву на час проведення судово-психологічної експертизи на замовлення позивача, тим самим уникнувши обов`язку всебічно, з дотриманням правил цивільно-процесуального судочинства розглянути цивільну справу про стягнення заданої здоров`ю моральної шкоди.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

08 вересня 2026 року (вх. № 112560) до Київського апеляційного суду надійшли пояснення від позивача ОСОБА_1 , в яких остання зокрема зазначала про те, що держава в особі Солом`янського районного суду м. Києва по відношенню до неї застосувала дії, що призвели до суттєвого порушення і погіршення стану її здоров`я та потреби його захищати і відновлювати усіма доступними засобами, що зокрема визначено у національному законодавстві та відображено у наданому до Київського апеляційного суду висновок судового експерта, складеного 20.07.2026 року у справі № 760/14706/25.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та залишаючи без задоволення позовні вимоги заявлених до держави України в особі Державної казначейської служби України, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем не доведено неправомірності будь-яких дій або бездіяльності відповідача під час розгляду справи №760/13444/24, а також не доведено розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди.

Закриваючи провадження у справі в частині заявлених позовних вимог до Солом`янського районного суду м. Києва, суд першої інстанції керувався положенням п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та врахував правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 05.07.2023 року у справі № 454/673/22, в якій зазначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися в порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Виключне право перевірки законності та обгрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Таким чином, виходячи з предмету та підстав заявленого ОСОБА_1 позову, а також враховуючи наведену вище позицію Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до висновку, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України справа щодо відповідача - Солом`янського районного суду м. Києва підлягає закриттю.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Одним із найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19).

Встановлено, що у провадженні Солом`янського районного суду міста Києва перебуває справа №760/13444/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ( ОСОБА_1 ), треті особи ОСОБА_4 , Друга Київська державна нотаріальна контора про визнання недійсним заповіту та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа Друга Київська державна нотаріальна контора про усунення від права спадкування.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення із Солом`янського районного суду міста Києва завданої здоров`ю моральної шкоди, позивач у даній справі вказував про те, що протиправні дії (бездіяльність) суду, який розглядає справу №760/13444/24, зокрема, щодо нерозгляду заяв (клопотань) ОСОБА_1 , а також дії суду під час судового засідання 15.04.2024 року, призвели до моральних страждань, відчаю, пригніченості, гніву, розпачу, стану психологічного дискомфорту в позивача, що сформувалось в адаптаційний синдром. Позивач у зв`язку з цим опинилась у стані сильного морального, психологічного та фізичного стресу, що завдало її здоров`ю моральної шкоди, яку позивач просила стягнути з відповідача Солом`янського районного суду м. Києва у розмірі 234 300,00 грн.

На підтвердження заподіяної моральної шкоди позивач додала до позовної заяви копію карти виїзду швидкої медичної допомоги (форма №110/о) від 15 квітня 2025 року за № 6600 до ОСОБА_1 (а.с. 8).

В суді апеляційної інстанції позивач також надала висновок Експерта №2026/07/20 судової експертизи моральної шкоди підекспертної від 20.07.2026 року (а.с.193-223).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку відмовляючи у задоволенні позову, оскільки при розгляді справи позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди з боку відповідача, розміру такої шкоди, а також підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою, про спричинення якої зазначає позивач, і протиправним діянням відповідача.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі позивач.

Що стосується наданого позивачем під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції висновок експерта № 2026/07/20 від 20 липня 2026 року (а.с. 193-223), суд апеляційної інстанції не приймає його до уваги на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України, оскільки такий доказ не подавався до суду першої інстанції, і позивач не надав суду апеляційної інстанції докази неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. Позивач не ставила питання ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції про призначення судової експертизи щодо заподіяння моральної шкоди та визначення її розміру.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про наявність підстав для залишення позову без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «09» вересня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

В.М. Ратнікова