Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №2-2910/2011 — Київський апеляційний суд

справа № 2-2910/2011

провадження № 22-ц/824/11853/2026

головуючий у суді І інстанціїХромова О.О.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Журби С.О., Приходька К.П.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: стягувач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк», Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Боднар Денис Володимирович, про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: ПАТ АКБ «Індустріалбанк», Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Бондар Д.В., у якій просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2-2910/11, виданий 16 травня 2012 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» заборгованості за кредитним договором на загальну суму 144 076,90 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 440,77 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: стягувач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк», Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Боднар Денис Володимирович, про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, - відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет розгляду за ст. 432 ЦПК України, оскільки, на думку апелянта предметом розгляду заяви за ст.432 ЦПК України є не повторний перегляд рішення суду по суті спору, а встановлення того, чи існує на момент розгляду заяви обов`язок боржника за виконавчим документом повністю або частково.

Заявник не просив суд 1 інстанції переглядати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27.03.2012 року, він просив встановити, що подальше виконання виконавчого листа № 2- 2910/11 від 16.05.2012 року є неможливим у зв`язку з фактичним виконанням зобов`язання повністю або частково, реалізацією заставного майна, отриманням банком коштів, подальшим примусовим стягненням та можливим пропуском строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Вказує, що суд не врахував, що сам банк визнав часткове виконання зобов`язання, у матеріалах справи наявні дані, які підтверджують, що банк сам визнав часткове погашення боргу після видачі виконавчого листа.

Вважає, що якщо виконавчий лист виданий на суму 145 637,67 грн, а сам стягувач визнає, що фактичний залишок становить 71 760,19 грн, це означає, що виконавчий лист щонайменше не може виконуватися у первісному повному розмірі.

Отже, на думку апелянта, суд першої інстанції не мав правових підстав для повної відмови у задоволенні заяви.

Також вказує, що суд не встановив фактичний залишок заборгованості, а натомість фактично погодився з позицією банку, не витребувавши первинні документи, не перевіривши розрахунок банку та не встановивши дійсний обсяг виконання рішення суду.

Посилається також на те, що суд не встановив реальну ціну реалізації транспортного засобу та підстави його відчуження замість власника.

Крім того вказує, що суд неправильно оцінив значення дати реалізації заставного майна, фактично використав проти заявника обставину, що банк посилається на реалізацію заставного майна після ухвалення рішення від 27.03.2012 року та після видачі виконавчого листа від 16.05.2012 року. Тому висновок суду про те, що реалізація заставного майна не впливає на можливість виконання виконавчого листа, вважає неправильним.

На думку апелянта, суд безпідставно не застосував часткове визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Суд першої інстанції, відмовивши у заяві повністю, фактично дозволив подальше існування виконавчого листа у первісному обсязі, хоча сам стягувач визнав, що такий обсяг не відповідає фактичному стану заборгованості.

Вважає, що суд не дав належної оцінки доводам про подвійне стягнення. Заявник посилався на те, що у справі наявне подвійне стягнення за одним і тим самим кредитним зобов`язанням, спочатку банк отримав предмет застави та реалізував його, а потім банк продовжив примусове виконання виконавчого листа. Після цього банк визнав часткове погашення, але не припинив виконання виконавчого листа, а повторно звернувся до приватного виконавця із заявою про відкриття нового виконавчого провадження № 79405705.

На переконання апелянта, суд повинен був перевірити, чи не призводить така поведінка стягувача до подвійного стягнення, однак суд обмежився формальним висновком про те, що борг повністю не погашений, без повного дослідження розрахунків та без перевірки первинних документів банку, МВС, органів ДВС і приватного виконавця.

Такий підхід, на думку апелянта не відповідає завданню цивільного судочинства та порушує право заявника на ефективний судовий захист.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги також посилається на те, що суд безпідставно відмовив у витребуванні доказів, 29 жовтня 2025 року представник заявника подав до суду клопотання про витребування документів, що стосуються продажу предмета застави - автомобіля Citroen Berlingo 1.4i, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

06.11.2025 року суд першої інстанції протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Така відмова, на думку апелянта, істотно вплинула на правильність вирішення справи.

Вказує, що заявник не має самостійної можливості отримати ці документи, оскільки вони перебувають у володінні банку, приватного виконавця, органів державної виконавчої служби, МВС/сервісного центру та суду.

Відмовивши у витребуванні доказів, суд фактично поклав на боржника надмірний тягар доказування обставин, документи щодо яких перебувають у володінні інших осіб.

Також посилається на те, що суд не перевірив строк пред`явлення виконавчого листа до виконання та не дослідив правову долю виконавчого листа після кожного повернення/закінчення виконавчого провадження.

Заявник також посилався на те, що виконавчий лист № 2-2910/11 від 16.05.2012 року був пред`явлений до виконання з порушенням строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Із виконавчого листа № 2-2910/11, виданого 16.05.2012 року Дніпровським районним судом міста Києва, вбачається, що рішення суду набрало законної сили 09.04.2012 року, а строк пред`явлення виконавчого листа до виконання визначено як 1 рік.

Отже, первинний строк пред`явлення виконавчого листа до виконання обчислювався з 10.04.2012 року та спливав 09.04.2013 року.

Перше виконавче провадження № НОМЕР_3 було відкрито 04.01.2013 року, тобто в межах первинного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Разом із тим на звороті виконавчого листа міститься відмітка від 09.12.2013 року про закінчення/завершення виконавчого провадження із посиланням на п. 10 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Посилається також і на те, що суд першої інстанції не встановив, які саме правові наслідки мала ця відмітка для перебігу строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, а також не надав належної оцінки запереченням заявника щодо банківської виписки.

16 липня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника ПАТ АКБ «Індустріалбанк» - Кабаєва Гліба Валентиновича надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги вказує на відсутність подвійного стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Зазначає, що стягнення пред`явлення виконавчого листа до виконання не пропущено. Вказує, що 16 травня 2012 року по справі було видано виконавчий лист, який неодноразово подавався Банком на виконання, при цьому заявник вважає, що оскільки у період з 21 квітня 2020 року по 21 вересня 2022 року стягувач не звертався із виконавчим листом на примусове виконання та пройшло більше 1 року, тому строк звернення на примусове виконання виконавчого листа закінчився.

Вважає таке твердження заявника помилковим, оскільки трирічний строк пред`явлення виконавчого листа до виконання не пропущено і виконавче провадження № 69910392 здійснюється відповідно до чинного Закону України «Про виконавче провадження».

Посилається також на те, що заборгованість за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2012 року по справі № 2-2910/2011 не погашена.

Станом на день подачі відзиву залишок заборгованості ОСОБА_1 за рішенням становить 71 760,19 грн, в ході примусового виконання рішення було погашено 23 502,48 грн, що не оспорюється апелянтом. За рахунок реалізації Предмету застави в сумі 50 375,00 грн направлено на погашення кредиту кошти в сумі 6 216,06 доларів США.

Таким чином, на переконання представника банку наявність непогашеної заборгованості за вказаним рішенням суду в сумі 71 760,19 грн підтверджується довідкою про стан заборгованості ОСОБА_1 та випискам по рахункам, які містяться в матеріалах справи та є актуальними.

У судовому засіданні 1 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 - Дементьєв Володимир Федорович просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Представник Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» - Миронюк Ігор Віталійович просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Частиною другою цієї статті передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, для задоволення заяви, поданої на підставі статті 432 ЦПК України, необхідно встановити конкретні обставини, які свідчать або про помилковість видачі виконавчого документа, або про припинення відповідного обов`язку боржника повністю чи в певній частині.

При цьому передбачений статтею 432 ЦПК України процесуальний механізм не є способом перегляду судового рішення, на виконання якого видано виконавчий документ, та не передбачає повторного вирішення спору про право, вже вирішеного судом.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, виконавчий лист № 2-2910/11 видано 16 травня 2012 року на виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Виконавчий лист містить визначений судовим рішенням обсяг обов`язку боржника та виданий судом у встановленому законом порядку.

Доказів того, що виконавчий лист було видано помилково, апелянтом не надано.

Не підтверджено також припинення обов`язку боржника в повному обсязі.

Посилання апелянта на те, що заборгованість була частково погашена, колегія суддів вважає такими, що самі по собі не свідчать про наявність передбачених статтею 432 ЦПК України підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

При цьому колегія суддів враховує, що закон прямо передбачає можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню частково, якщо належними та допустимими доказами встановлено припинення обов`язку боржника у відповідній частині.

Однак підставою для часткового визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є саме припинення зобов`язань (тобто припинення самої обставини існування зобов`язання), а не виконання зобов`язання у процесі виконання виконавчого листа.

Наведених обставин у необхідному для задоволення заяви обсязі апелянтом не доведено.

Саме по собі посилання на інший, на думку боржника, розмір фактичної заборгованості не є достатнім доказом припинення обов`язку, встановленого судовим рішенням.

Доводи апеляційної скарги про те, що банк визнав залишок заборгованості у розмірі 71 760,19 грн, також не можуть бути підставою для задоволення заяви у заявленому порядку.

Зазначення стягувачем певного розміру поточної заборгованості саме по собі не означає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у частині різниці між сумою, зазначеною у виконавчому документі, та поточним розміром заборгованості.

Виконавчий лист посвідчує право на примусове виконання судового рішення, а фактичний розмір коштів, що підлягають стягненню на конкретний момент, може змінюватися внаслідок виконання рішення та має враховуватися під час здійснення виконавчого провадження.

Отже, саме по собі зменшення фактичної заборгованості внаслідок здійснених платежів не свідчить про необхідність визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в повному обсязі.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо реалізації предмета застави - автомобіля Citroen Berlingo 1.4i, 2006 року випуску.

Факт реалізації предмета застави може мати значення для визначення фактичного розміру виконаного зобов`язання лише за умови встановлення розміру коштів, отриманих унаслідок такої реалізації, їх зарахування в рахунок заборгованості та відповідного зменшення зобов`язання боржника.

Водночас апелянтом не доведено належними та допустимими доказами, що внаслідок реалізації автомобіля грошове зобов`язання, визначене судовим рішенням, припинилося повністю або в конкретній частині, яка дає підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Сам по собі факт звернення стягнення на предмет застави не означає автоматичного припинення всього основного грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, юридично значущим є не сам факт реалізації майна, а встановлення факту належного виконання за рахунок отриманих від його реалізації коштів та розміру такого виконання.

Матеріали справи не містять достатніх доказів, які б дозволяли достовірно встановити припинення відповідного обов`язку боржника в обсязі, на який посилається апелянт.

Не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції і посилання апелянта на можливість подвійного стягнення.

Заборона подвійного стягнення одного й того самого боргу є очевидною та випливає із загальних засад виконання судового рішення. Разом з тим сама лише можливість такого стягнення не є доказом того, що воно фактично має місце.

Питання врахування сум, фактично стягнутих із боржника, належить до порядку виконання судового рішення. Виконавець під час здійснення виконавчих дій зобов`язаний враховувати кошти, які надійшли в рахунок виконання відповідного рішення.

У випадку незгоди з розрахунком заборгованості, діями чи рішеннями виконавця учасник виконавчого провадження має передбачені законом способи їх оскарження.

Так, як слідує із наданих пояснень представника банку, у матеріалах справи наявні докази, які були оцінені судом першої інстанції, що в ході примусового виконання рішення було погашено 23 502,48 грн, що не оспорюється апелянтом. За рахунок реалізації предмету застави в сумі 50 375,00 грн направлено на погашення кредиту кошти в сумі 6 216,06 доларів США.

Тобто унаслідок реалізації автомобіля на 50 375,00 грн, було зараховано погашення заборгованості в еквіваленті 6 216,06 доларів США. Доказів, що боржник окремо вніс кошти на погашення боргу у сумі 6 216,06 доларів США матеріали справи не містять.

Тому доводи апеляційної скарги щодо подвійного стягнення не знайшли свого підтвердження.

Тому посилання на можливість подвійного стягнення без встановлення факту фактичного подвійного стягнення не свідчить про припинення обов`язку боржника та не створює передбачених статтею 432 ЦПК України підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежного дослідження судом першої інстанції доказів та відмови у витребуванні додаткових документів.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Заявник, звертаючись із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, повинен довести існування саме тих обставин, з якими закон пов`язує можливість задоволення такої заяви.

Натомість апелянт фактично ставить питання про необхідність проведення додаткового дослідження розрахунків між сторонами та встановлення обставин виконання зобов`язання, однак не наводить переконливих доказів, які б свідчили про повне або часткове припинення обов`язку в розумінні статті 432 ЦПК України.

Відмова суду першої інстанції у витребуванні доказів сама по собі не є безумовною підставою для скасування ухвали. Для цього необхідно встановити, що відповідна процесуальна дія була необхідною для правильного вирішення заяви та що її невчинення призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таких обставин апеляційним судом не встановлено.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск строку пред`явлення виконавчого листа до виконання колегія суддів зазначає таке.

Зазначені доводи стосуються порядку та умов пред`явлення виконавчого документа до виконання, а не факту його помилкової видачі або припинення обов`язку боржника.

Наявність спору щодо дотримання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не означає автоматичного припинення матеріального зобов`язання боржника та не є самостійною підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в порядку статті 432 ЦПК України.

Якщо боржник вважає, що виконавче провадження здійснюється з порушенням установленого законом порядку або що виконавчий документ пред`явлено до виконання після спливу відповідного строку, такі обставини можуть бути предметом окремого оскарження у порядку, передбаченому законодавством про виконавче провадження, з урахуванням заперечень інших учасників виконавчого провадження, дотриманням строків звернення та інших обставин, що є предметом оскарження дій виконавців.

Водночас у межах розгляду заяви за статтею 432 ЦПК України суд не вправі підміняти процедуру оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та вирішувати питання, які виходять за межі предмета такого розгляду.

Посилання апелянта на відмітку на виконавчому листі від 09 грудня 2013 року також не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Сам факт наявності відповідної відмітки не підтверджує припинення зобов`язання боржника та не свідчить про помилковість видачі виконавчого документа.

При цьому питання про те, які саме юридичні наслідки мало закінчення конкретного виконавчого провадження, чи переривався строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, а також чи був такий документ повторно пред`явлений у встановлений законом строк, потребує встановлення обставин, пов`язаних із конкретними виконавчими провадженнями, та не є тотожним питанню про припинення самого зобов`язання.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не свідчать про наявність передбачених статтею 432 ЦПК України підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Обов`язковість судового рішення означає, що після набрання ним законної сили воно підлягає виконанню в установленому законом порядку, а суд при розгляді заяви за статтею 432 ЦПК України не може фактично переглядати його зміст або встановлювати інший обсяг присудженого, якщо відсутні передбачені законом обставини для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Отже, встановивши, що виконавчий лист видано на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що доказів його помилкової видачі не надано, а також що припинення обов`язку боржника повністю або в конкретній частині належними та допустимими доказами не підтверджено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

При цьому суд першої інстанції надав оцінку доводам заявника, дослідив подані докази та навів мотиви, з яких виходив при постановленні оскаржуваної ухвали.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та переважно зводяться до іншої оцінки доказів і незгоди заявника з порядком виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв`язку з наведеним ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 9 вересня 2026 року.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба