Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №357/16071/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 357/16071/24

номер провадження: 22-ц/824/10355/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі Електромережі» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року у складі судді Кошель Б.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі Електромережі» про збільшення розміру відшкодування шкоди у зв`язку з каліцтвом, завданим джерелом підвищеної небезпеки,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі Електромережі» (далі - АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі»), у якому просив:

стягнути з АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» на свою користь відшкодування шкоди завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності, за період з 01 жовтня 2021 року по 31 жовтня 2024 року, у розмірі 370 392 грн 00 коп.;

зобов`язати АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» виплачувати ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року в рахунок відшкодування шкоди завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності 21 300 грн 00 коп. з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовна заява мотивована тим, що 01 липня 2010 року рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області у справі №227/4556/18 позов ОСОБА_1 до ВАТ «Донецькобленерго» про відшкодування моральної шкоди та стягнення суми відшкодування втраченого заробітку задоволено частково та стягнуто з ВАТ «Донецькобленерго» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди в наслідок пошкодженого здоров`я 1 577 грн 19 коп. щомісяця, починаючи від 19 лютого 2008 року, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 грн 00 коп., а в іншій частині позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 16 вересня 2010 року змінено рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2010 року та стягнуто з ВАТ «Донецькобленерго» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди внаслідок пошкодженого здоров`я 1 577 грн 19 коп., щомісяця, починаючи від 12 травня 2010 року. В іншій частині рішення залишено без змін.

Позивач вказував, що судами було встановлено, що 22 квітня 1983 року ОСОБА_1 проходячи повз насип каналізаційного колектору в районі села Жданівський в місті Добропілля вхопився рукою за пружину, що висіла на дроті високовольтної лінії електричних мереж (далі - ВЛЕМ). Внаслідок того, що ВЛЕМ знаходилася під напругою 6000 вольт, його вдарило струмом і він отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді обширного опіку правої руки, правого плеча та своду голови. За даним фактом правоохоронними органами було проведено слідство та вироком Добропільського міського суду Донецької області від 02 грудня 1983 року були засуджені посадові особи Добропільського РЕМ Кіровських електричних мереж за ст.167 КК УРСР та призначено покарання у вигляді штрафу на користь держави 200 і 150 рублів відповідно.

Зазначав, що у 1991 році його визнано інвалідом з дитинства III групи безстроково. Згідно з копією трудової книжки підтверджується, що у 1991 році ОСОБА_1 розпочав свою трудову діяльність, протягом 1993-1996 років він працював гірником підземним з повним робочим днем у шахті, у 2003 році звільнився з посади сторожа Добропільського міського відділу освіти за власним бажанням.

Висновком судово-медичної експертизи №351 від 12 травня 2010 року ОСОБА_1 встановлено 60% втрати працездатності.

У 2021 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення працездатності. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року у справі №357/1540/21 його позовну заяву задоволено та стягнуто з АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності, за період від 01 лютого 2018 року до 31 грудня 2020 року, у розмірі 230 572 грн 16 коп., зобов`язано AT «ДТЕК Донецькі Електромережі» виплачувати ОСОБА_1 від 01 січня 2021 року в рахунок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності 9 828 грн 00 коп. з урахуванням раніше виплачених сум.

Також позивач зазначав, що з моменту прийняття судом рішення про відшкодування шкоди завданої каліцтвом, особа має право на його збільшення у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати. Позивач просив стягнути з відповідача відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності на підставі ст.1197 ЦК України, його середньомісячний заробіток (дохід) є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати (відповідь Головного управління статистики у Донецькій області №01-0/1061-24 від 09 жовтня 2024 року), розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати з врахуванням раніше сплачених коштів, згідно такого розрахунку: мінімальна заробітна плата встановлена Законом України «Про Державний бюджетна 2021 рік» - 6 000 грн 00 коп.; мінімальна заробітна плата встановлена Законом України «Про Державний бюджетна 2022 рік» - 6 500 грн 00 коп.; мінімальна заробітна плата встановлена Законом України «Про Державний бюджетна 2023 рік» - 6 700 грн 00 коп.; мінімальна заробітна плата встановлена Законом України «Про Державний бюджетна 2024 рік» - 7 100 грн 00 коп. Таким чином, загальний розмір втраченого заробітку за 2021 - 2024 роки (36 місяців) становить 370 392 грн 00 коп.

Вказував, що відповідач повинен сплачувати щомісячний розмір відшкодування завданої шкоди та втрати працездатності, починаючи з 01 січня 2024 року в розмірі 35 500 грн 00 коп. (п`ятикратний розмір мінімальної зарплати на 2024 рік) ? 60% = 21 300 грн 00 коп.

З наведених підстав ОСОБА_1 просив його позов задовольнити.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності, за період з 01 жовтня 2021 року по 31 жовтня 2024 року, у розмірі 370 392 грн 00 коп.

Зобов`язано АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» виплачувати ОСОБА_1 з 04 листопада 2024 року в рахунок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності 21 300 грн 00 коп., з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто з АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» на користь держави судовий збір у розмірі 4 915 грн 12 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правовідносини сторін з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, є триваючими, а попередніми судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено факт заподіяння позивачу шкоди у малолітньому віці, втрату ним 60 % працездатності та обов`язок відповідача здійснювати щомісячне відшкодування втраченого заробітку. Суд першої інстанції врахував, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року у справі № 357/1540/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, розмір такого відшкодування визначено у сумі 9 828 грн 00 коп., щомісячно з 01 січня 2021 року.

Урахувавши подальше збільшення мінімальної заробітної плати, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для перерахунку раніше визначених щомісячних платежів за трирічний період, що передував зверненню до суду. У зв`язку з цим суд першої інстанції стягнув з відповідача 370 392 грн 00 коп. за період з 01 листопада 2021 року по 31 жовтня 2024 року та визначив з 04 листопада 2024 року щомісячне відшкодування у розмірі 21 300 грн 00 коп., виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати та 60 % втрати працездатності.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді обширного опіку правої руки, правого плеча та своду голови 22 квітня 1983 року, тобто отримав ушкодження здоров`я будучи малолітньою особою, положення ст.1197 ЦК України до нього не застосовується. Отже суд першої інстанції у своєму рішенні не встановив, чи має застосовуватися положення ст.1197 ЦК України при розрахунку суми збільшення розміру щомісячних виплат у цій справі.

Вказує, що суд першої інстанції дослідив доказ наданий позивачем, а саме, лист Головного управління статистики у Донецькій області від 03 жовтня 2024 року вих. №б/н, згідно з яким судом було встановлено, що середня заробітна плата штатних працівників Донецької області за видом економічної діяльності у промисловості «Добування кам`яного та бурого вугілля» за 2021 рік складає 17 875 грн 00 коп. Проте судом першої інстанції не було з`ясовано, як саме відбувалося зростання заробітної плати працівників кваліфікації позивача, та який розмір становив на момент звернення позивача до суду у листопаді 2024 року.

Зазначає, що посилання суду першої інстанції на висновки суду, які викладені у рішенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року у справі №357/1540/21, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, щодо даних правовідносин, не відповідає принципу jura novit curia («суд знає закони»), оскільки рішення суду першої і апеляційної інстанції в іншій справі не мають преюдиційного значення для суду і не замінюють собою норми матеріального права, якими регулюються виниклі правовідносини. Таким чином суд першої інстанції неправильно визначив правовідносини, що склалися між сторонами, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вважає, що збільшення розміру щомісячної виплати втраченого заробітку (доходу) внаслідок каліцтва мають розраховуватись виходячи з положень, передбачених п.1, 2, 4 ст.1195 та п.1, 3 ст.1199 ЦК України, оскільки саме ці норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Однак позивач не скористався своїм правом, передбаченим ч.4 ст.1195 ЦК України, та не звертався до відповідача для укладення договору про збільшення обсягу і розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Також скаржник вважає, що оскільки позивач вимагає стягнути з відповідача відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності на підставі абз.2 ч.1 ст.1197 ЦК України, тому в задоволенні позовних вимог щодо збільшення щомісячної виплати в сумі 21 300 грн 00 коп. з 01 січня 2024 року слід відмовити.

Позивач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суд першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України.

Як на підставу заявленого позову та обраного способу захисту ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року йому було визначено щомісячне відшкодування шкоди у вигляді втраченого заробітку в розмірі 9 828 грн 00 коп., тоді як у подальшому розмір мінімальної заробітної плати неодноразово збільшувався. З огляду на це позивач вважав, що розмір раніше визначеного відшкодування підлягає відповідному збільшенню, у зв`язку з чим просив стягнути з відповідача різницю між фактично виплаченими та належними, на його переконання, сумами за три роки, що передували зверненню до суду, а також установити збільшений розмір щомісячної виплати на майбутнє.

За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року у справі №357/1540/21 позов ОСОБА_1 до АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення працездатності було задоволено.

Стягнуто з АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності, за період з 01 лютого 2018 року по 31 грудня 2020 року, у розмірі 230 572 грн 16 коп.

Зобов`язано АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» виплачувати ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року в рахунок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності 9 828 грн 00 коп. з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.9-19, т.1).

Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» залишено без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року у справі №357/1540/21 - залишено без змін.

Тобто рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року у справі №357/1540/21 набрало законної сили 07 грудня 2022 року.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказаними судовими рішеннями у справі №357/1540/21 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою №3248-2140 від 15 квітня 2015 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Позивач ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи з дитинства безстроково.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2010 року позов ОСОБА_1 до ВАТ «Донецькобленерго», про відшкодування моральної шкоди та стягнення суми відшкодування втраченого заробітку, задоволено частково.

Стягнуто з ВАТ «Донецькобленерго» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди внаслідок пошкодженого здоров`я 1 577 грн 19 коп., щомісяця, починаючи з 19 лютого 2008 року, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 грн 00 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 16 вересня 2010 року змінено рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2010 року та стягнуто з ВАТ «Донецькобленерго» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди в наслідок пошкодженого здоров`я 1 577 грн 19 коп., щомісяця, починаючи з 12 травня 2010 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

22 квітня 1983 року позивач ОСОБА_1 , проходячи повз насип каналізаційного колектору в районі села Жданівський в місті Добропілля ухопився рукою за пружину, що висіла на дроті ВЛЕМ. Внаслідок того, що ВЛЕМ знаходилася під напругою 6 000 вольт, його вдарило струмом і він отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді обширного опіку правої руки, правого плеча та своду голови.

За даним фактом правоохоронними органами було проведено слідство та вироком Добропільського міського суду від 2 грудня 1983 року були засуджені посадові особи Добропільського РЕМ Кіровських електричних мереж ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за ст.167 КК УРСР та призначено покарання у вигляді штрафу на користь держави 200 і 150 рублів, відповідно.

У 1991 році ОСОБА_1 визнано інвалідом з дитинства ІІІ групи безстроково. Згідно з копією трудової книжки, виданої на ім`я позивача, підтверджується, що у 1991 році він розпочав свою трудову діяльність, 1993-1996 років працював гірником підземним із повним робочим днем у шахті, у 2003 році звільнився з посади сторожа Добропільського міського відділу освіти за власним бажанням.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи №351 від 12 травня 2010 року, ОСОБА_1 встановлено 60% втрати працездатності.

Тому установленні у справі №357/1540/21 вказані вище обставини є преюдиційними для даної справи та не підлягають доказуванню відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України.

Згідно зі ст.455 ЦК УРСР (1963 року), який діяв на час заподіяння каліцтва: в разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров`я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров`я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

Відповідно до 462 ЦК УРСР (1963 року), у разі ушкодження здоров`я неповнолітнього, який не досяг п`ятнадцяти років (учні вісімнадцяти років) і не має заробітку на час заподіяння шкоди, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати необхідні витрати, пов`язані з ушкодженням здоров`я потерпілого (лікування, протезування, сторонній догляд тощо). По досягненні потерпілим п`ятнадцяти років (учнями - вісімнадцяти років) організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому також шкоду, зв`язану з втратою чи зменшенням його працездатності, виходячи з розміру середньої заробітної плати (заробітку) некваліфікованого робітника в даній місцевості. Якщо на момент ушкодження здоров`я неповнолітній, який не досяг п`ятнадцяти років, мав заробіток, то шкода повинна бути відшкодована йому виходячи з розміру його заробітку, але не нижче ніж з мінімальної заробітної плати (заробітку) некваліфікованого працівника в даній місцевості. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної потерпілим кваліфікації він має право вимагати збільшення відшкодування за шкоду, пов`язану з зменшенням його працездатності внаслідок ушкодження здоров`я, виходячи з розміру винагороди працівника його кваліфікації.

У відповідно до ст. 465 ЦК УРСР (1963 року) відшкодування за шкоду, пов`язану з зменшенням працездатності потерпілого, а також за шкоду, пов`язану з смертю, провадиться щомісячними платежами.

01 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України у редакції 2003 року.

Згідно з ч.3 ст.5 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (ч.2 п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року.

Тлумачення ст.5 та п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень передбачається виняток і допускається застосування ЦК України до прав та обов`язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності (див. постанову Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 371/1416/19 (провадження № 61-5943св22).

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, установивши, що правовідносини між ОСОБА_1 та АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» щодо відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, мають триваючий характер і продовжують існувати після набрання чинності ЦК України, тому суд дійшов правильного висновку, що до прав та обов`язків сторін у межах цих правовідносин підлягають застосуванню положення чинного ЦК України.

Так, згідно з абз.1 ч.1 ст.1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Відповідно до положень ст. 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.

Верховний Суд у постанові від 07 травня 2018 року у справа № 476/72/17 (провадження № 61-13283св18) виснував, що «відповідно до ч.1 ст.1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. Згідно з частиною другою статті 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду. Аналіз зазначеної норми закону дає підстави для висновку, що вона спрямована на забезпечення реальності захисту інтересів потерпілого й повноти відшкодування, оскільки відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, є тривалим у часі процесом. Таким чином, з моменту прийняття судом рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, особа має право на його збільшення у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати».

У відповідності до ст.1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Згідно зі ст. 1199 ЦК України, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо. Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем - вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов`язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов`язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати. Якщо на момент ушкодження здоров`я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов`язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч.4 ст.1195 ЦК України договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Як установлено вище, у 2008 році ОСОБА_1 звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом про відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 грн 00 коп. та стягнення втраченого заробітку у сумі 2 575 грн 00 коп. щомісячно, починаючи з дня звернення до суду. Ухвалюючи рішення від 01 липня 2010 року та частково задовольняючи позов, суд установив, що на момент заподіяння шкоди ОСОБА_1 було 8 років, а п`ятнадцятирічного віку він досяг у 1993 році. Керуючись ст. 462 ЦК УРСР, суд визначив розмір відшкодування виходячи із середнього заробітку за І квартал 2010 року працівника за посадою гірничого робітника другого розряду дільниці водовідлив шахти «Добропільська», тобто за одержаною позивачем кваліфікацією, та встановив щомісячне відшкодування у розмірі 1 577 грн 19 коп.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 16 вересня 2010 року рішення суду першої інстанції було змінено в частині початкової дати здійснення виплат, у зв`язку з чим на користь ОСОБА_1 визначено відшкодування шкоди у розмірі 1 577 грн 19 коп. щомісячно, починаючи з 12 травня 2010 року. Отже, саме цими судовими рішеннями вперше було встановлено розмір щомісячного відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. При цьому зазначений розмір був меншим за п`ятикратний розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2021 року, коли відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальну заробітну плату було встановлено у місячному розмірі 6 000 грн 00 коп.

У подальшому рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року у справі № 357/1540/21 з АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» на користь ОСОБА_1 стягнуто відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності за період з 01 лютого 2018 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 230 572 грн 16 коп. та зобов`язано відповідача з 01 січня 2021 року виплачувати ОСОБА_1 щомісячно 9 828 грн з урахуванням раніше виплачених сум. Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року зазначене рішення суду залишено без змін.

Також ст.1197 ЦК України передбачено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

У постанові від 06 грудня 2021 року у справі № 359/2156/20 (провадження № 61-10838св21) Верховний Суд зазначив, що при визначенні розміру відшкодування шкоди підлягає встановленню розмір заробітної плати працівника відповідної кваліфікації у період, за який потерпілий просить відшкодувати шкоду, оскільки встановлення цієї обставини є необхідним для правильного вирішення справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов`язаної зі зменшенням його працездатності.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент заподіяння шкоди 22 квітня 1983 року був малолітнім; у 1991 році його визнано інвалідом з дитинства ІІІ групи безстроково, після чого він розпочав трудову діяльність, а впродовж 1993-1996 років працював гірником підземним із повним робочим днем у шахті.

За таких обставин, оскільки після досягнення відповідного віку ОСОБА_1 розпочав трудову діяльність та набув професійної кваліфікації гірника підземного, розмір відшкодування шкоди, пов`язаної зі зменшенням його працездатності, підлягає визначенню з урахуванням заробітної плати працівників відповідної кваліфікації. Відтак позивач вправі вимагати збільшення раніше встановленого розміру відшкодування у разі зміни такого заробітку, що відповідає змісту ч.3 ст.1199 ЦК України.

Звертаючись із даним позовом до суду ОСОБА_1 просив стягнути з АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» різницю у відшкодуванні втраченого заробітку за період з 01 листопада 2021 року по 31 жовтня 2024 року у загальному розмірі 370 392 грн 00 коп., з урахуванням фактично здійснених відповідачем щомісячних виплат. Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вимоги про перерахунок раніше визначених судом щомісячних платежів підлягають задоволенню за період, що не перевищує трьох років.

З листа Головного управління статистики у Донецькій області від 03 жовтня 2024 року вбачається, що середня заробітна плата штатних працівників Донецької області за видом економічної діяльності у промисловості «Добування кам`яного та бурого вугілля» за 2021 рік становила 17 875 грн 00 коп.

Зазначений показник був урахований судом першої інстанції при визначенні розміру відшкодування.

При цьому суд застосував положення абз.2 ч.1 ст.1197 ЦК України щодо обчислення втраченого заробітку виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати та виходив із того, що мінімальна заробітна плата становила: у 2021 році - 6 000 грн 00 коп., у 2022 році - 6 500 грн 00 коп., у 2023 році - 6 700 грн 00 коп., у 2024 році - 7 100 грн 00 коп.

Відповідно до здійсненого судом розрахунку різниця у втраченому заробітку за період з 01 листопада по 31 грудня 2021 року становить 16 344 грн 00 коп.: (30 000 грн ? 60 % - 9 828 грн 00 коп.) ? 2 місяці; за період з 01 січня по 31 грудня 2022 року - 116 064 грн 00 коп.: (32 500 грн ? 60 % - 9 828 грн 00 коп.) ? 12 місяців; за період з 01 січня по 31 грудня 2023 року - 123 264 грн 00 коп.: (33 500 грн 00 коп. ? 60 % - 9 828 грн 00 коп.) ? 12 місяців; за період з 01 січня по 31 жовтня 2024 року - 114 720 грн 00 коп.: (35 500 грн 00 коп.? 60 % - 9 828 грн 00 коп.) ? 10 місяців.

Загальна сума недоплаченого відшкодування за зазначений період становить 370 392 грн 00 коп. (16 344 грн 00 коп. + 116 064 грн 00 коп. + 123 264 грн 00 коп. + 114 720 грн 00 коп.).

Ураховуючи, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 04 листопада 2024 року, а вимоги про перерахунок заявлено в межах трирічного періоду, що передував зверненню до суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» на користь ОСОБА_1 370 392 грн 00 коп. різниці у відшкодуванні втраченого заробітку за період з 01 листопада 2021 року по 31 жовтня 2024 року.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснювати на користь ОСОБА_1 щомісячне нарахування та виплату відшкодування шкоди, починаючи з 01 листопада 2024 року, виходячи з розміру заробітної плати працівників відповідної кваліфікації, з таких підстав.

Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначив, що судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем та вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. При цьому спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Аналогічний підхід викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, відповідно до якого ефективність обраного способу захисту оцінюється, зокрема, з огляду на те, чи забезпечує він дійсний захист права або інтересу без необхідності повторного звернення особи до суду.

Згідно з ч.1 ст. 3 Конституції України життя і здоров`я людини визнаються у державі найвищими соціальними цінностями.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст.1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Як зазначалося вище, право ОСОБА_1 на одержання щомісячного відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, вже встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а його розмір з 01 січня 2021 року визначено у сумі 9 828 грн 00 коп.

Водночас після ухвалення рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року обставини, які впливають на розмір такого відшкодування, змінилися, зокрема збільшився розмір мінімальної заробітної плати та змінювався рівень заробітної плати працівників відповідної кваліфікації.

За таких обставин вимога позивача про здійснення відшкодування у збільшеному розмірі з 01 листопада 2024 року стосується не виникнення нового права, а належної реалізації вже існуючого майнового права у триваючих правовідносинах, що відповідає критерію правомірних очікувань у розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Колегія суддів також ураховує, що положення ст.ст. 1199, 1202 та 1208 ЦК України передбачають тривалий характер відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, здійснення такого відшкодування щомісячними платежами та можливість зміни його розміру за наявності передбачених законом підстав. Тому ефективний спосіб судового захисту у цих правовідносинах має не лише компенсувати недоотримані позивачем суми за минулий період, а й визначити належний розмір подальших щомісячних виплат, усунувши правову невизначеність між сторонами та необхідність повторного звернення ОСОБА_1 до суду за захистом того самого права у межах тих самих триваючих правовідносин.

Саме тому покладення на АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» обов`язку здійснювати на користь ОСОБА_1 щомісячні виплати у визначеному судом розмірі з 01 листопада 2024 року відповідає змісту порушеного права, характеру спірних правовідносин та меті ефективного судового захисту.

Також у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи, триваючий характер спірних правовідносин та необхідність забезпечення повного й ефективного захисту права позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» виплачувати ОСОБА_1 з 04 листопада 2024 року відшкодування втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров`я у розмірі 21 300 грн 00 коп. щомісячно (35 500 грн ? 60 %), з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже, установивши, що ОСОБА_1 шкоду здоров`ю заподіяно 22 квітня 1983 року у малолітньому віці, що у 1991 році його визнано інвалідом з дитинства ІІІ групи безстроково, ступінь втрати працездатності становить 60 %, а упродовж 1993-1996 років він працював гірником підземним із повним робочим днем у шахті та набув відповідної професійної кваліфікації, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року у справі № 357/1540/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, за ним уже визнано право на щомісячне відшкодування шкоди у розмірі 9 828 грн 00 коп. з 01 січня 2021 року, а правовідносини сторін щодо такого відшкодування мають триваючий характер, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для перерахунку раніше визначеного розміру відшкодування, стягнення 370 392 грн 00 коп. недоплаченого втраченого заробітку за період з 01 листопада 2021 року по 31 жовтня 2024 року та встановлення з 04 листопада 2024 року щомісячного відшкодування у розмірі 21 300 грн 00 коп. з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст.1197 ЦК України колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, оскільки ушкодження здоров`я ОСОБА_1 було заподіяно у малолітньому віці, спеціальне правове регулювання відносин щодо відшкодування завданої йому шкоди міститься у ст.1199 ЦК України. Відповідно до частини третьої цієї статті після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов`язаної зі зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, виходячи із заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 червня 2026 року у справі №592/12916/25, щодо спеціального характеру положень ст.1199 ЦК України у правовідносинах з відшкодування шкоди, заподіяної особі у малолітньому віці.

Водночас колегія суддів не погоджується доводами скаржника про те, що посилання позивача та суду першої інстанції на положення ст. 1197 ЦК України саме по собі зумовлює необхідність скасування оскаржуваного рішення та відмови у задоволенні позову.

За усталеним у судовій практиці принципом jura novit curia («суд знає закони») наведена сторонами правова кваліфікація спірних правовідносин не є обов`язковою для суду. Саме суд, виходячи з установлених фактичних обставин, зобов`язаний визначити правову природу спірних відносин та застосувати норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Такий підхід узгоджується з актуальною практикою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2026 року у справі № 569/19835/22 (провадження № 61-113св25), де Верховний Суд зазначив, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити правову норму, яка підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати належні приписи права. У зазначеній постанові Верховний Суд також послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21), відповідно до якого суд самостійно здійснює пошук і застосування норм права для вирішення спору незалежно від посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи, надаючи належну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам.

У цій же справі фактичні підстави позову залишаються незмінними: ОСОБА_1 шкоду здоров`ю заподіяно у малолітньому віці; після досягнення відповідного віку він розпочав трудову діяльність та набув професійної кваліфікації гірника підземного; втрата його працездатності становить 60 %; право на щомісячне відшкодування шкоди та відповідний обов`язок відповідача вже встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили; спірні правовідносини мають триваючий характер, а закон передбачає можливість збільшення раніше встановленого розміру такого відшкодування.

Тому сама по собі помилка у визначенні окремої норми матеріального права не спростовує встановлених у справі обставин, не припиняє існуючого обов`язку відповідача з відшкодування шкоди та не позбавляє ОСОБА_1 передбаченого ч.3 ст.1199, ст.ст. 1202, 1208 ЦК України права вимагати збільшення раніше встановленого розміру періодичних платежів.

З цих же підстав колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що використання при обґрунтуванні позовних вимог п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати безумовно виключає можливість задоволення позову. Такий аргумент скаржника фактично ототожнює правову кваліфікацію способу визначення розміру відшкодування із самим існуванням права потерпілого на його збільшення, хоча це є різними правовими питаннями. Наявність у ОСОБА_1 права на збільшення відшкодування обумовлена встановленими у справі фактичними обставинами та положеннями спеціальної ст.1199 ЦК України у взаємозв`язку зі ст.ст.1202, 1208 цього Кодексу.

Отже доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують визначальних висновків суду першої інстанції про існування у відповідача триваючого обов`язку з відшкодування шкоди, право ОСОБА_1 на збільшення такого відшкодування та наявність підстав для судового захисту цього права, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у позові, як про це просить АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі».

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі Електромережі» залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 вересня 2026 року.

Головуючий

Судді: