Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №560/19989/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/19989/25

РІШЕННЯ

іменем України

10 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 10.11.2025 про відмову у призначенні пенсії №222030031781.

2. Зобов`язати ГУПФУ в Рівненській області зарахувати їй до страхового стажу періоди військової служби з 21.12.1985 по 28.07.1988, період роботи з 22.07.1991 по 31.12.1991 (повний період роботи з 22.07.1991 по 17.08.1992) та період роботи з 01.01.1992 по 17.08.1992 (повний період роботи з 22.07.1991 по 17.08.1992) на території Республіки Білорусь (колишнього Союзу РСР).

3. Зобов`язати ГУПФУ в Рівненській області повторно розглянути її заяву від 03.11.2025 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 10.11.2025 № 2222030031781 їй було безпідставно відмовлено у призначенні пенсії за віком через незарахування до страхового стажу періодів військової служби та трудової діяльності на території Республіки Білорусь (колишнього Союзу РСР): з 21.12.1985 по 28.07.1988 (військова служба), з 22.07.1991 по 31.12.1991 та з 01.01.1992 по 17.08.1992 (періоди роботи).

Позивач зазначає, що факт проходження служби та роботи у вказані періоди повністю підтверджується належними первинними документами, а саме військовим квитком НОМЕР_1 від 12.12.1985 та трудовою книжкою НОМЕР_2 від 23.07.1984.

Також позивач вказує, що 09.07.2025 вона звернулася за допомогою у направленні запиту щодо підтвердження незарахування пенсії в іншій державі, після чого ГУ ПФУ в Хмельницькій області 24.07.2025 направило відповідний запит до МЗС України. Оскільки протягом 45 днів відповіді від компетентного органу іноземної держави отримано не було, позивач 03.11.2025 подала заяву про призначення пенсії із зазначенням про неотримання виплат у Білорусі. Наполягає, що відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2025 № 562, у разі відсутності налагодженого інформаційного обміну між державами та неодержання відповіді на запит у 45-денний строк, пенсія обчислюється з урахуванням зазначених періодів роботи за заявою особи.

Ухвалою судді від 25.11.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №560/19989/25 за правилами спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до участі у справі як другого відповідача та витребувано в нього копії пенсійної справи позивача.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало відзив на позовну заяву, в якому не погодилося із заявленими вимогами, посилаючись на те, що: до страхового стажу позивача не зараховано період проходження військової служби з 21.12.1985 по 28.07.1988 та періоди роботи з 22.07.1991 по 31.12.1991 і з 01.01.1992 по 17.08.1992 на території Республіки Білорусь. Починаючи з 01.01.2023 РФ і Республіка Білорусь припинили участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а з 22.06.2023 припинено дію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для врахування спірних періодів. Страховий стаж позивача згідно з поданими документами становить 27 років 3 місяці 29 днів, що недостатньо для призначення пенсії за необхідних 31 року. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач також просив розглянути справу в судовому засіданні з викликом сторін.

Вирішуючи зазначене клопотання, суд враховує, що частиною шостою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Враховуючи те, що ця справа є незначної складності, характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, тому у задоволенні клопотання необхідно відмовити.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке прийняло оскаржуване рішення, відзиву на позовну заяву не подало.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позові та відзиві, суд встановив такі обставини.

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 від 23.07.1984 та військового квитка НОМЕР_4 від 12.12.1985 позивач: з 21.12.1985 по 28.07.1988 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_5 на території Республіки Білорусь (тоді - Білоруської РСР у складі Союзу РСР). З 22.07.1991 по 17.08.1992 працювала на підприємстві "Дуб" на території Республіки Білорусь, м. Постави, Вітебської області.

03.11.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зазначивши в заяві, що не отримує пенсійних виплат у Республіці Білорусь та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за спірні періоди.

24.07.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, з метою підтвердження нездійснення Республікою Білорусь пенсійних виплат позивачу за спірні періоди, звернулося до Міністерства закордонних справ України із запитом №2200-0215-5/56518 про сприяння в направленні відповідного запиту до компетентного органу Республіки Білорусь. Відповіді на цей запит протягом 45 днів позивачем (та відповідачем) отримано не було.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 10.11.2025 №222030031781 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV. Зазначеним рішенням до страхового стажу позивача не зараховано: період проходження військової служби з 21.12.1985 по 28.07.1988 на території Республіки Білорусь; період роботи з 22.07.1991 по 31.12.1991 (згідно з трудовою книжкою), оскільки трудова діяльність проходила на території Республіки Білорусь; період роботи з 01.01.1992 по 17.08.1992, оскільки з 19.06.2023 припинила дію Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Згідно з рішенням страховий стаж позивачки становить 27 років 3 місяці 29 днів, а з урахуванням пункту 3-1 розділу XV Закону №1058-IV для визначення права на пенсію - 27 років 9 місяців 19 днів, при необхідних 31 році станом на дату досягнення позивачкою 60 років (2024 рік).

Позивач, вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частинами першою, другою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Статтею 24-1 Закону №1058-IV (доповнено згідно із Законом №3674-IX від 25.04.2024) встановлено таке. Частиною першою: періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною другою: періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Частиною 26 Закону №1058-IV (за змістом рішення відповідача) на дату досягнення позивачкою 60 років (у 2024 році) необхідний страховий стаж становить не менше 31 року.

Статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання. До стажу роботи зараховується також, зокрема: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби (пункт "в" частини третьої статті 56 Закону №1788-XII).

Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб, а також виписки або довідки, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного стажу роботи, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.

Суд зазначає, що автентичність та повнота записів у трудовій книжці позивача НОМЕР_3 та військовому квитку НОМЕР_4 відповідачами не оспорюється. Жодних сумнівів у достовірності цих документів рішення відповідача та відзив не містять.

Щодо періоду військової служби з 21.12.1985 по 28.07.1988. Цей період прямо підпадає під дію пункту "в" частини третьої статті 56 Закону №1788-XII, який зараховує військову службу до стажу роботи незалежно від місця її проходження, тобто без будь-якої прив`язки до міжнародних договорів чи території проходження служби. Крім того, цей період повністю охоплюється частиною другою статті 24-1 Закону №1058-IV (як такий, що мав місце до 1 січня 1992 року), а позивач виконала передбачену цією нормою процедуру: звернулася через відповідача із запитом до компетентного органу Республіки Білорусь через МЗС України, не отримала відповіді протягом 45 днів, та зазначила в заяві про призначення пенсії, що не отримує пенсійних виплат у Республіці Білорусь і не може документально підтвердити це нездійснення. Рішення відповідача не містить жодного обґрунтування, чому за таких обставин цей період не підлягав зарахуванню. Посилання відповідача на статус міжнародних угод до цього періоду не застосовне, оскільки частина друга статті 24-1 Закону №1058-IV встановлює самостійний, не залежний від чинності будь-якого міжнародного договору, порядок зарахування періодів до 1 січня 1992 року.

Щодо періоду роботи з 22.07.1991 по 31.12.1991. Цей період також мав місце до 1 січня 1992 року, а тому на нього поширюється та сама частина друга статті 24-1 Закону №1058-IV з тим самим самостійним порядком підтвердження, який позивачем дотримано (звернення через МЗС, відсутність відповіді протягом 45 днів, декларування в заяві). Відмова у зарахуванні цього періоду з посиланням на територію Республіки Білорусь без застосування спеціального порядку, встановленого частиною другою статті 24-1 Закону №1058-IV, є необґрунтованою.

Щодо періоду роботи з 01.01.1992 по 17.08.1992. Цей період регулюється не частиною другою статті 24-1 Закону №1058-IV (яка стосується лише періодів до 1 січня 1992 року), а міжнародними договорами, чинними на час його виникнення - багатосторонньою Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угодою між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995, які на момент виконання позивачкою цієї роботи (1992 рік) не були укладені (перша) чи не діяли (друга), однак сама можливість зарахування такого стажу за законодавством, що діяло на момент її виникнення (включно з тодішнім загальносоюзним і міждержавним регулюванням), та подальше визнання цього стажу обома згаданими міждержавними угодами після їх укладення, є визначальними.

Суд враховує, що вказані Угоди на цей час припинили дію: Угода від 13.03.1992 - для України з 19.06.2023, Угода з Республікою Білорусь від 14.12.1995 - з 23.12.2023. Разом з тим, відповідно до статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (набрала чинності для України 13.06.1986), якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції: а) звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому; b) не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення (частина перша статті 70); якщо держава денонсує багатосторонній договір або виходить з нього, пункт 1 застосовується у відносинах між цією державою і кожним з інших учасників договору з дня набрання чинності такою денонсацією або виходу з договору (частина друга статті 70).

Аналогічний за змістом правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 18.11.2024 у справі №340/4436/23, у якій зазначено, що на час трудової діяльності позивача у спірний період та звернення до органу Пенсійного фонду угода була чинною, а тому її положення підлягали застосуванню, і незарахування до страхового стажу відповідного періоду роботи є протиправним, та про те, що угода не втратила чинності на момент звернення позивача, а вихід з угоди іншої держави-учасниці (у цій справі - РФ) на чинність угоди для України не впливає.

У постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі №620/3530/22 Верховний Суд, з посиланням на статтю 13 Угоди від 13.03.1992 (пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають) та на Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце), сформулював такий правовий висновок: відсутність інформації про сплату страхових внесків до пенсійного фонду іншої держави та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах цієї держави, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки; так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу і подальше припинення дії відповідної угоди чи участі в ній іншої держави, адже такий стаж набутий особою до прийняття відповідних актів про припинення угоди.

Отже, оскільки спірний період роботи позивача з 01.01.1992 по 17.08.1992 мав місце значно раніше дати припинення дії як багатосторонньої Угоди від 13.03.1992 (19.06.2023), так і двосторонньої Угоди з Республікою Білорусь від 14.12.1995 (23.12.2023), тобто в час, коли обидві угоди були чинними і прямо передбачали взаємне зарахування трудового стажу, набутого на території держав-учасниць, подальше припинення дії цих угод не може мати зворотної дії та позбавляти позивача права на зарахування цього періоду до страхового стажу.

Суд відхиляє аргумент відповідача про те, що з 22.06.2023 припинено дію Угоди з Республікою Білорусь від 14.12.1995, оскільки, як встановлено судом, ця угода фактично припинила дію з 23.12.2023. Зазначена неточність відповідача додатково свідчить про недостатньо ретельне обґрунтування оскаржуваного рішення. Втім, навіть за правильної дати припинення дії обох угод наведений вище правовий висновок Верховного Суду про незастосовність такого припинення до періодів роботи, що виникли до його настання, залишається визначальним для вирішення цього спору.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке прийняло оскаржуване рішення, не подало відзиву на позовну заяву та не довело правомірності відмови у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу позивача.

Частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки достовірність та повнота записів у трудовій книжці і військовому квитку позивачки відповідачами не оспорюється, а єдиною підставою відмови у зарахуванні спірних періодів була їх належність до території Республіки Білорусь та статус міжнародних угод, що спростовано наведеним вище правовим регулюванням і практикою Верховного Суду, зарахування спірних періодів до страхового стажу позивачки не передбачає для відповідача жодного права діяти на власний розсуд, а тому суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ці періоди безпосередньо. Разом з тим остаточне визначення права позивачки на пенсію (з урахуванням загального розміру стажу після зарахування спірних періодів та інших умов) потребує прийняття відповідачем нового рішення, а тому відповідача належить додатково зобов`язати повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням висновків суду.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн необхідно стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 10.11.2025 №222030031781 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період проходження військової служби з 21.12.1985 по 28.07.1988, період роботи з 22.07.1991 по 31.12.1991 та період роботи з 01.01.1992 по 17.08.1992 на території Республіки Білорусь (колишнього Союзу РСР).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 )

Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7,м. Рівне,Рівненська обл., Рівненський р-н,33028 , код ЄДРПОУ - 21084076) Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29005 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя В.К. Блонський