Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №520/29408/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 вересня 2026 року № 520/29408/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 13 грудня 2022 року по 21 жовтня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 13 грудня 2022 року по 21 жовтня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 13 березня 2020 року по 21 жовтня 2025 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 13 березня 2020 року по 21 жовтня 2025 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що виразилася в не нарахуванні та невиплаті йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 грудня 2022 року по 21 жовтня 2025 року.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та отримана відповідачем через електронний кабінет, що підтверджується матеріалами справи.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя у період з 22.12.2025 по 13.01.2026, з 29.06.2026 по 13.07.2026 та з 30.07.2026 по 31.07.2026 перебував у відпустці.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Позивач, проходив військову службу в лавах Державної прикордонної служби України та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) звільнений з військової служби за підпунктом «б» (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово – лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням із військового обліку) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу» в запас, без права носіння військової форми одягу. Наказом начальника загону від 13 грудня 2022 року № 4279 ОС «По особовому складу» позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 16.12.2022.

При цьому, відповідач, починаючи з 13 березня 2020 року розраховував грошове забезпечення Позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача.

21 жовтня 2025 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/6208/25 на розрахунковий рахунок Позивача була нарахована сума перерахованого грошового забезпечення. При цьому Відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні врегульовані нормами Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, ч. 1 зазначеної статті установлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, нормами ст. 116 та ст. 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплату всіх сум, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Закріплені у ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Умовами застосування ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство (установа, організація) зобов`язане виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з цим суд звертає увагу на те, що вказаний у ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Частина 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.

Відшкодування, передбачене ст. 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Крім цього, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як вбачається зі встановлених у даній справі обставин, позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 16.12.2022.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2025 у справі №520/6208/25позивачу 21.10.2025, згідно платіжної інструкції №27181 від 20.10.2025, розрахункового листа від 13.12.2025 №1448 здійснено перерахунок та виплата грошового забезпечення у розмірі 98534,79 грн.

У межах даної справи позивач просить зобов`язати відповідача виплатити його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 13 грудня 2022 року по 21 жовтня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Водночас, на підставі відомостей програми «Діловодство спеціалізованого суду» та пояснень Відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, судом установлено, що Позивач уже звертався до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) (по справі № 520/6601/23) згідно якого просив суд, зокрема, стягнути із НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), ідентифікаційний код – НОМЕР_4 , виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 16.12.2022 по 15.03.2023 року. Передумовою звернення до суду зі стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні представник позивача в рамках розгляду справи № 520/6601/23 зазначає, що позивача несвоєчасно виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі №520/6601/23, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені, зокрема, стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17.12.2022 по 15.03.2023 року в сумі 45220 (сорок п`ять тисяч двісті двадцять) гривень 01 копійка.

На виконання рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі №520/6601/23, позивачу 12.06.2024, згідно платіжної інструкції №3946 від 12.06.2024, згідно розрахункового листа від 13.12.2025 №1447 перераховане середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 36402,11 грн. (пдфо – 8139,60 грн., військовий збір – 678,30 грн.).

У даній справі (№ 520/29408/25) в якості підстави для стягнення з НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Позивачем зазначено про виплату йому сум на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду №520/6208/25, яка була здійснена Відповідачем 21.10.2025, що є підставою для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 13.12.2022 по 21.10.2025.

Тобто , Позивач звернувся до суду з другим позовом.

Суд зауважує, що відповідно до частин 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічного змісту положення також визначені і статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/6601/23, судом уже було зобов`язано відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.12.2022 по 15.03.2023.

Суд зауважує, що за змістом положень ст. 117 КЗпП України стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні та невчасній виплаті усіх належних позивачу сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Правовий висновок щодо неможливості одночасного застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП України, так і за ст. 235 КЗпП України, тобто подвійного стягнення середнього заробітку викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №686/20491/18.

Так, Верховний Суд у постанові від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18 зазначив, що «положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату».

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, ураховуючи, що рішенням суду у справі № 520/6601/23 вже стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь Позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи із 17.12.2022 (наступний день після звільнення), суд зазначає, що фактично відповідача вже було притягнуто до відповідальності за несвоєчасний розрахунок із Позивачем при його звільненні та розраховано середній заробіток за шість місяців з дати звільнення Позивача, тому суд приходить до висновку, що повторне стягнення з Відповідача середнього заробітку за затримку виплати Позивачу всіх сум при звільненні на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення.

Суд звертає увагу, що приписи ст. 61 Конституції України передбачають, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов`язковому застосуванню як норма прямої дії, суд дійшов висновку, що відповідач вже був притягнутий до відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому підстави для повторного притягнення до відповідальності відсутні.

Таким чином, суд вважає безпідставним, фактично, повторне пред`явлення Позивачем вимог про стягнення з НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи висновки суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 14, 22, 194, 243, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Тітов О.М.